Економічні погляди каноністів. Особливості поглядів Фоми Аквінського, Ніколи Орема. Єресі і Реформація

В умовах повного панування феодального способу виробництва, церква теж стала великим феодалом. Погляди ідеологів з представників церкви змінились. Широкого розповсюдження набула схоластика. Вона менше всього займалась дослідженням природи і суспільства. Схоластики прагнули поставити науку в залежність релігії, робили висновки із догматів церкви у відповідності інтересам феодалів, туди ж і направити практичну діяльність людей.
Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами.
Особливістю економічної думки раннього канонізму було засудження торговельного прибутку і лихварського відсотку, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх, тому вимагали заборони великої торгівлі і лихварства.
Центральне місце у вченні каноністів займає положення про “справедливу ціну”, тобто ту яка забезпечувала еквівалентний і пропорційний обмін, рівновагу у суспільстві. “Справедлива ціна” не може містити прибутку. Державна власність вважалася ідеальною, а приватна – Божа кара за людські гріхи.
В період пізнього Середньовіччя, коли посилилась соціальна диференціація суспільства, зросла чисельність міст та їх економічна могутність, розквітли ремесла, промисли, торгівля і лихварство, пізні каноністи розширили коло аргументів, які пояснювали економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Вони відійшли від авторитарності доказів, які опиралися на тексти святого писання, праці церковних теоретиків і морально-етичної характеристики економічних категорій. Пізнім каноністам властивий принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі.
Найвідомішим представником канонічної доктрини називають домініканського італійця, ченця Фому Аквінського (Аквіната, 1225 – 1274 рр). Його праця “Сума теології” стала свого роду енциклопедією католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом.
Двояка і компромісна позиція Фоми Аквінського прослідковується у трактуванні таких економічних категорій як багатство, власність, обмін, вартість (цінність), гроші, торговельний прибуток, процент.
Багатство – розглядалось ранніми каноністами як сукупність матеріальних благ, створених працею. Нагромадження золота і срібла вважалося штучним багатством, а отже грішним. Водночас, засуджуючи накопичення грошового багатства приватними особами, Аквінат визнавав необхідним утворення скарбів у держави та церкви, мотивуючи це необхідністю здійснення благодійної діяльності.
Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом, саме він встановив порядок, який дає змогу людям жити відповідно до певної станової ієрархії. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, Фома стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання належала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідними і нужденними. Держава ж повинна гарантувати недоторканість приватної власності, при тому, що "кожен повинен охороняти своє”.
Обмін сприймався у Стародавньому Світі і Середньовіччі як акт волевиявлення людей, результат якого був пропорційним і еквівалентним. Мислитель не відкидаючи цього принципу, наводить приклади, де обмін перетворюється в суб'єктивний процес, що забезпечує рівень здобутої корисності при нееквівалентному обміні речей. Згідно цього, “обмін порушується тоді, коли речі, дають користь одному за рахунок іншого”.

“Справедлива ціна” – категорія, яка каноністами замінялась категоріями “вартість”, “цінність”, “ринкова ціна”. Вона встановлювалася феодальною знаттю, закріплювалася на визначеній території. Її рівень визначався збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав “справедливою” не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар, виправдовуючи прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу. Один рівень добробуту: ціна повинна забезпечити реміснику, інший – церковнослужителю, третій – феодалу.
У ціні також мають враховуватись, на думку Ф. Аквінського, витрати на збереження, доставлення товарів, а також страховка на випадок можливих втрат товару.
Гроші, на думку A. Аквінського, виникають у результаті домовленості для зручності обміну. Він виражає свою прихильність до концепції грошей як номіналу, визнає, що хоч монети і мають “внутрішню цінність”, держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її “внутрішньої цінності” право встановлювати “номінальну вартість”.
Торговельний прибуток і лихварський процент, на думку мислителя, можуть присвоюватися купцем і лихварем, якщо прицьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, прибутки не повинні бути самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні, матеріальні витрати і навіть ризик .
Видатним представником середньовічної економічної думки був французький вчений Нікола Орем (Оресм) (1323 – 1382 рр.). У своїй праці “Трактат про походження, природу, юридичне обгрунтування і зміну грошей” намагається дати визначення грошам, як економічній категорії. Згідно його твердженням, гроші – це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Ніколі Орему належить одна з перших спроб обгрунтування металістичної теорії грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей науковець підійшов до розуміння існування об'єктивних закономірностей грошового обігу.
У економічній думці періоду середньовіччя був і другий напрям, відображений в єресях (неканонічних трактуваннях Біблії) і вимогах учасників селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації – процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.
Реформація включала два напрями єресей:
1. Бюргерські.
2. Плебейсько-революційні.
Перший напрям був спрямований проти феодалізму, розкоші церкви.
Висувалися вимоги усунення панства від влади і політичної діяльності, рівності всіх членів релігійних общин.
Другий напрям, представлений плебейсько-революційною єрессю, доповнював перший вимогою громадянської рівності – селян і ремісників із сеньйорами, плебеїв (простолюдинів) із аристократами. Вимагалася відміна панщини, оброку, станових привілеїв і самих станів.

Другим напрямком економ думки періоду середньовіччя були економ погляди, які знайшли відображення в єресях і вимогах учасників селянських повстань. Єретики стверджували, що багатство церкви придбане всупереч християнським канонам і активно захищали ідею рівності всіх людей.

На економічну думку середньовічної Західної Європи помітно вплинули також різноманітні релігійні єресі. Єресі, як правило, були засобом прояву опозиційних настроїв певних соціальних верств. Не­зважаючи на велику різноманітність єресей (вальденсів, апостоліків, катарів, альбігойців, лоллардів та ін.) та значні відмінності між ними всі вони так чи так завжди мали антифеодальну спрямованість, про­повідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «єва­нгельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували ба­гатство та необмежену власність церкви тощо. Деякі єресі стали ідеологією повстань селян і міських низів, якими сповнено всю іс­торію середньовіччя. Основними економічними вимогами повста­лих завжди були повернення до общини, знищення соціальної та майнової нерівності, приватної власності, повернення захоплених общинних земель, скасування панщини, оброків, десятини тощо.