Фонетичні засоби виразності

Фонетичний рівень ніколи не був головним в художньому тексті, але часто саме він допомагає яскраво виразити зміст. Його роль може бути більш чи менш значущою в залежності від багатьох особливостей тексту. Природно, що в поезії він набагато важливіший, ніж у прозі. Поети деяких літературно-художніх напрямів ‑ перш за все символісти ‑ надавали особливого значення звуковому оформленню своїх творів, іноді навіть за рахунок змісту. Широке використання фонетичних можливостей мови або нейтральне відношення до них характеризує індивідуально-авторські особливості стилю. Зміст та особливості форми твору також дають більшу чи меншу можливість для її використання. Проте будь-який довершений художній текст завжди організований фонетично у відповідності з законами мови: він не має немилозвучних сполучень, ритмічно та інтонаційно відповідає змісту.

Якщо розуміти фонетичний рівень в широкому смислі ‑ як загальну особливість живого мовлення, то можна зв'язати з ним й спостереження над інтонацією й ритмікою тексту. Інтонаційні можливості української мови розмаїті та недосяжні. Інтонація може бути одноманітно-монотонною ‑ тоді вона створює відповідний настрій під час читання тексту (стан туги, нудьги). Вона може бути різноманітною і тоді у читача виникає відчуття емоційної наснаги, напруги тексту. Інтонація може бути засобом створення мовної характеристики героя, стилізацій тощо. Інтонаційний малюнок тісно пов'язаний з його синтаксичною побудовою.

До числа власне фонетичних особливостей відносяться спеціально створені автором звукові ефекти. Вони можуть бути двох типів. По-перше, такі, що спрямовані на створення експресії (амфатичний наголос, алітерації, асонанси):

1. "Стапане! Біжи вівці вилучати!" ‑ "Біжи сама-а!" ‑ "Що-о? Де-е?" (Т.Бордуляк)

2. Хто се, хто се на тім боці чеше косу (Т. Шевченко) ‑ ефект шелесту вітру.

3. Додому, плачучи, прийшла

І спати, плачучи, легла,

І не вечеряла! Не спала.

Яка легла, така і встала.

(Т. Шевченко) ‑ сумна, похмура, картина.

Звукопис найчастіше використовують поети, хоча, звичайно, приклади його використання можна знайти і в прозі.

Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля (М.Коцюбинський).

По-друге, такі, що спрямовані на створення мовної характеристики героїв. Загалом це функціонально-стильове використання фонетичних варіантів слів, що вказують на соціальний стан героя, діалектні особливості мови, вплив іноземної мови на вимову тощо: "Могу лі ‑ теє-то як його ‑ без отстрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе ‑ движимоє і недвижимоє іменіє для душі маєй!. (І.Котляревський).

"Правда, бгатику, їй ‑ Богу, пгавда, ‑ сказав Черевань" (П.Куліш)

Під час аналізу фонетичного рівня тексту необхідно звертати увагу й на відповідність його нормам сучасної літературної мови. Автор може свідомо й цілеспрямовано використовувати фонетичні варіанти слів застарілих чи діалектних.

Умре муж велій в власяніце.

Не плачте, сироти, вдовиці,

А ти, аскоченський, восплач

Воутрії на тяжкий глас.

(Т. Шевченко)

Рима теж є важливим елементом аналізу, бо акцентує увагу на найголовніших компонентах змісту, підсилює емоційне звучання вірша, підкреслює специфіку композиції:

Хлюпоче синя річка ‑

Ой річка, ой ріка!

Юрба нас невеличка,

Зате ж бо гамінка. (М. Рильський) ‑ шаблонні рими

Звечоріло, ніч заходить,

місяць з хмари

не виходить;

ані зіроньки не мріє,

тільки сніг кругом біліє. ‑ бідні рими,

(Я.Щоголів) використовується 1 чи 2

наголошених голосних

Нікчемна, продажна челядь…

Щоб мати, що повечерять,

Годувала холуйством їх.

(В. Симоненко)

‑ незвичайні свіжі рими,

Я вас давно забути вже повинна… збіг багатьох звуків дає

Я вже забула. Не моя провина, ‑ несподіване зіставлення

То музика нагадує про вас.

(Л.Костенко)

Гетьте, думи, ви хмари осінні…

Чи то так у жалю, в голосінні ‑ рима-окраса

Проминуть молодії літа? повністю повторюється

(Леся Українка) у звуковому складі іншого

Все йде, все минає ‑ і краю немає.

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? ‑ внутрішня рима (минає

І дурень, і мудрий нічого не знає. //немає)

(Т.Шевченко)

Біднесенький мій ліс!

Він зовсім задубів…

Вже листопад підкрався з-за дубів. ‑ амофонічна рима (Л.Костенко) (створює сильний естетичний ефект)

Отже, фонетичні засоби виразності с прекрасним засобом створення експресії в поетичних та прозових творах, використовуються для створення певного стилістичного ефекту відповідають естетичним уподобанням читачів.

Вправи на закріплення

І. Визначте складові поетичної фонетики:

1. Плили хмаринки, немов перлини..

Набігли тіні і … ждуть долини.

Пробігли тіні ‑ сумні хвилини.

2. "‑ Кумо, кумо, що варила ‑

‑ Борщ, борщ, буряки-ки-ки,"

"І все отак зозуля: куку!"

3. Вивчають скорочені курси естетики

Погромів Петлюри і пар Колчака.

4. Усе міняється, оновлюється, рветься, у ранах кров'ю сходить,

з туги в груди.

5. Сипле, стеле сад самотній

Сірий слуток ‑ срібний сніг, ‑

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

6. Здавалось кожному, що шило

В руках шевця без нього шило.

7. Раз я в волості судився

З нашим сільським адвокатом.

Катом, катом, катом, катом…

З нашим сільським адвокатом.

8. Аз благ всъх глубина,

Дъве єдина

Живот зачах званим

Ісуса избранным,

Котрій люде мною

На объд покою

Райска собирает,

Туне учреждает

Умне феникс Христе,

Отче царю чисте,

Шествуй щедротами,

Матере мольбами.

ІІ. Визначте багатокомпонентні мовленнєві образи на фонетичному рівні, мету їх використання.

1. Та забула вроді… Що ми в городі з тобою,

А не на городі.

2. "Ге-ге-ге!" – викладає білі крила. Розбійник і червоним тупим дзьобом хапає Давида за ремінний гудзик свитини. "Ха-ха-ха?" ‑ регоче парубок. "Ге-ге-ге", ‑ наполохано обзивається гусак.

2. Лексичні засоби експресивності. Тропи

Лексичний рівень є, без сумніву, найцікавішим та продуктивним при лінгвістичному аналізі тексту. Саме лексика перш за все передає зміст твору та надає авторові найбільші можливості для добору засобів, виражає його думки та почуття. Цей рівень відтворює індивідуальні особливості стилю, своєрідність художнього методу, філософські та естетичні погляди митця. Важко передбачити у схемі аналізу всі семантичні та експресивні ресурси лексики, тому зупинимося лише на найбільш поширених й тих, що легко піддаються опису. Варто виділити 3 групи лексичних явищ, пов’язаних із створенням експресивності текстів: 1) стилістично забарвлена, обмежена сферою вживання, яскраво виражена лексика; 2) системно-організована лексика (синоніми, антоніми, омоніми); 3) слова своєрідної семантики в контекстуальному значенні та тропи. Крім того, специфіка лексичного рівня може бути пов’язана з добором слів (об’єм словника, тематичні або семантичні групи слів). Такі явища, як правило, можуть бути розглянуті тільки на прикладах великих творів або всього творчого доробку письменника.