Класична лiберальна теорiя

Класичні ліберальні ідеї набули різноманих форм, але мають ряд спільних ознак. По-перше, класичні ліберали звертаються до егоїстичного індивідуалізму. Вони розглядають людей як самозакоханих істот, що мають чітко виражену здатність бути впе­вненими в собі. По-друге, класичні ліберали вірять у не­гативну свободу. Індивід вільний, доки він залишається наодинці, доки не стикається з іншими або не примушується ними. По-третє, держава розглядається, за словами Томаса Кейна, як «необхідне зло». Вона необхідна тому, що, принаймні, забезпечує умови для існування; а зло її в тому, що вона нав'язує колективну волю суспільству, і таким чи­ном обмежує свободу та обов'язки індивіда. Класичні ліберали, таким чином вірять у мінімальну державу. З цієї точки зору, істинна роль держави зведена до підтримки внутрішнього порядку, стеження за вико­нанням угод та захисту суспільства від зовнішніх нападів. Нарешті, класичні ліберали мають цілком позитивне ставлення до громадянського суспільства. Громадянське сус­пільство вважається не тільки «царством волі» (порівняно з державою, яка є «царством насилля»), а й таким, що має відображати принцип балансу та рівноваги.

21. Критично-утопічний соціалізм

найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є та Р. Оуен. Заслугою французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен- Сімона) (1760-1825) вважаються насамперед визнання ним закономі­рностей суспільного розвитку і віра в неперервний прогрес людства. Вирішальним рушієм суспільного розвитку А. Сен-Сімон вважав прогрес знань, науки і техніки, а на їхній основі — виробництва.А. Сен-Сімон заперечував революційний шлях перетворення сус­пільства, яке він пропонував розпочинати із часткових реформ, до яких відносив усунення спадкової знаті, викуп землі в тих власників, які її не обробляли, полегшення становища селян тощо. Після цього потрібно здійснити політичні перетворення: усунути від влади «не­продуктивні класи» й передати керівництво державою в руки талано­витих представників «промислового класу». У своїх працях Франсуа Марі Шарля Фур'є він викривав прита­манні цьому суспільству анархію виробництва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення й виродження бідноти, паразитизм рантьє і торговців. Ш. Фур'є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слу­гою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних.. Він, як і А. Сен-Сімон, заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетворення суспільства, на його думку, відбудеться шляхом реформ. Мислитель вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись із ними і переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї сис­теми в життя.

22.МарксизмМарксизм — філософське, економічне і політичне учення, засновниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Суспільство в марксизмі розглядається як організм, у структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Єдність і взаємодія цих сфер утворюють певну суспільно-економічну формацію; їх розвиток і зміна складають процес поступального руху суспільства.

23. Розвиток полiтичних поглядiв в перiод Київської Русі

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави, князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою і державою, проблеми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі тощо. Головними проблемами політичної думки цього періоду були дві: рівноправність Русі з іншими державами, передусім з Візантією, та необхідність об’єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою.

Найгостріші проблеми соціально-політичного життя тогочасного суспільства: покріплення державності, збереження єдності першої слов’янської держави, обстоювання її міжнародного авторитету, вирішення проблеми співвідношення світської та церковної гілок влади.