Союз­ником були кримські татари.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Сер. XVII - кін. XVIII ст.).

"Нова українська історія почалася зі спалаху, що перекраяв карту України, а заразом змінив усталений розклад політичних сил Центрально-Східної Європи... Ним стало останнє, наймасштабніше з козацьких повстань... "

Н. Яковенко. Нарис історії України. - С. 177.

План.

Причини та завдання революції.

Етапи визвольної боротьби українського народу.

Березневі статті.

Значення подій 1648 – 1957 рр.. для історії.

1.

В цей період спостерігається:

- відстоюванням самобутності народу і державної цілісності України;

- засоби досягнення поневолю­вачами своїх цілей: жорстокість, військові спустошення, брудна дипломатія, політичні зради, лицемірство.

- чітко прослідковуються хронологічні межі початку та кінця періоду: 1648-1649 р. - початок визвольної боротьби і відновлення української державності, 1795 р. - третій поділ Польщі і повторна ліквідація суверенних прав України.

- Колоніальна політика, яку проводив уряд Речі Посполитої стосовно України, викликала загрозу етноциду, тобто знищення самобутності українського народу, повне його ополячення та окатоличення і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольну революцію. Причини революції наглядно показані на схемі (рис. 5.1):

Причини революції

Економічні	Соціально-політичні	Духовні
1. становлення філь­варкової системи гос­подарства з орієнтацією на ринок; 2. здача феодалами землі в оренду єврейсь­ким підприємцям; 3. зростання податків міського населення та збільшення повинно­стей; 4. конкуренція шляхти	1. зростання панщини і залежності селян від пана; 2. збільшення експлуа­тації селян, виснаження землі; 3. обмеження самовря­дування в містах і ви­тіснення з нього україн­ців; 4. обмеження козаць­ких вольностей, скорочення реєстру.	1. масове ополячення української еліти; 2. насильницьке на­вернення до католи­цизму через уніатство; 3. руйнування право­славних храмів, утиски за віру; 4. наступ на укра­їнську мову і школу.

Поряд із причинами революції існували фактори, які сприяли розвитку протистояння між владою і знедоленим народом.Це були ті можливості, на які могли розраховувати повстанці у своїй боротьбі:

> наявність козацтва, що володіє зброєю;

> набуття воєнного досвіду у попередній боротьбі (повстання Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та інших);

> зростання самосвідомості українського народу;

> посилення єдності між козаками і селянами;

> слабкість королівської влади;

> наростання відцентрових тенденцій в Речі Посполитій
внаслідок феодалізації.

Головними завданнями революції були:

- повалення влади Речі Посполитої та створення власної держави;

- ліквідація феодальних порядків узагалі та кріпосного права зокрема;

- ліквідація уніатської церкви.

За своїм характеромподії 1648 - 1657 рр. є національно-визвольною, демократичною, антифеодальною революцією.

Оскільки вона проходила у збройній формі, то її ще називають визвольною війною.

А оскільки головною рушійною силою було козацтво, то її ще йменують козацькою революцією.

Через те що вождем революції був Богдан Хмельницький, то ці події ще називають Хмельниччиною.

Рушійними силами революції були:

- селянство - основна сила боротьби;

- козацтво -нереєстрові козаки, старшина, реєстрове козацтво (мали досвід збройної боротьби і керівництва);

-

- міщани, дрібна українська шляхта, нижче духовенство.

Майже все доросле населення України, за винятком великих полонізованих магнатів та шлях­тичів, частини вищого православ­ного духовенства, піднялося проти чужоземного гноблення.

Союз­ником були кримські татари.

2.

Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького у своєму розвитку пройшла три головні етапи:

1етап — початок національно-визвольної революції.

Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий - грудень 1648 р.).

Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромлює польські війська під:

- Жовтими Водами (5-6 травня);

- Корсунем (16 травня);

- Пилявцями (13 верес­ня),

- оточує Львів (26 вересня - 16 листопада) і визволяє майже всю Україну.

2 етап - наростання визвольної боротьби та її невдачі.

- Облога повстанцями Збаража (30 червня 1649 р.);

- розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5-6 серпня 1849 р.);

- похід у Молдову (серпень 1650 р.).

- Поразка військ Б. Хмельницького під Берестечком (червень 1652 р.).

- Невдача Тимоша Хмельницького у Валахії і його смерть (1653 р.).

- Перемога під Жванцем (вересень - грудень 1653 р.).

- Переяславська рада і Березневі статті (1654 р.).

3 етап - завершення національно-визвольної революції за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.).

- Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654 р. - осінь 1655 р.).

- Зміни московської політики щодо України.

- Пошуки Хмельницьким нових союзників.

- Сепаратне Віденське перемир'я Москви і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б. Хмельницького.

- Гетьманство 1. Виговського і Юрія Хмельницького.

- Розкол "України на дві частини.

- Україна вступила у новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву Руїна.

Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність обумовили еволюцію поглядів Б. Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння.

Спочатку Хмельницький виступав як вірний підданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту.

На пропозицію прийняти звання та клейноди гетьмана він відповів, що хоче отри­мати їх із рук короля.

Більше того, Хмельницький думав захищати Україну, перебуваючи в ролі королівського васала.

Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив праг­нення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу.

В ході революції це завдання було здійснено.

Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію цієї держави - йшлося про всі землі, заселені українцями.

Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.

Цю ідею гетьман прагнув реалізувати у Зборівському (1649 р.) і Білоцер­ківському (1651 р.) мирних договорах з Річчю Посполитою.

За Зборівським миромукраїнські землі в складі трьох воєводств (Брацлавського, Київського, Чернігівського) отримали фактично політичну автономію в складі Польщі.

- На цих землях урядові посади мали право займати тільки православні, їх призначення було остаточним і не потребувало ніякого затвердження з боку Польщі;

- польське військо без запрошення козацького керівництва не мало права входити на територію воєводств,

- тут не мали права прожи­вати євреї (реакція народу на ту роль, яку вони зіграли як орендарі й управителі шляхетських маєтків) та єзуїти.

- Реєстр козаків 40 тис..

- Повстанцям гарантовано повну амністію.

Зборівська угода була укладена після відчутних поразок Польщі, яка і змушена була піти на такі поступки.

У 1651 р. поляки після Берестецької битви, де їм вдалося здобути перемогу, відмовилися від Зборівської угоди і нав'язали нову, що за місцем підписання названа Білоцерківською.

- Козацькі землі обмежувалися Київським воєводством,

- козацький реєстр зменшу­вався у 2 рази - із 40 до 20 тис. чол.,

- польські війська мали право вільно проходити через Київське воєвод­ство,

- урядові посади в ньому зат­верджувались польською адміні­страцією,

- відновлювалась цер­ковна унія і право євреїв та єзуїтів проживати, де їм заманеться.

Це ті відмінності, що впадають в очі під час порівняння угод.

Але є між ними і ніби спільне, яке за уважнішого розгляду виявляє себе як відмінне.

Обидві угоди передбачали:

- відновлення права польської шляхти на маєтки,

- повернення селян до своїх панів і відбування попередніх (як і до 1648 р.) повинностей.

Але за умовами Зборівської угоди шляхті довелось би повертатись на землі, де не було польського війська, а влада фактично належала козацькій адміністрації.

А за умовами Білоцерківського договору - під захистом польського війська і державних органів влади.

І коли після Зборівського миру Б. Хмельницький мав можливості для маневру, оголосивши, що дореєстру 40 тис. козаків, додається по 2-3 помічники на кожного чоловіка (з числа селян, що були у війську) і що земля буде повернута всім шляхтичам, за винятком тих, хто жорстоко ставився до своїх підданих (а таких було немало), то в 1651 р. він таким чином діяти вже не міг.

І хоч у 1652 і 1653 рр. козацькі війська отримали нові блискучі перемоги, зокрема під Батогом та Жванцем, але сил продовжувати боротьбу вже не було.

3.

В 1653 р. Україна переживала велику економічну та політичну кризу. Шестирічна війна виснажила сили. Хмельницькому не вдалося закріпитися в Молдавії, де він втратив сина Тимоша, на якого покладав великі надії як на свого наступника.

Кримський хан, єдиний союзник, під Жванцем укладає мир з Яном Казимиром.

Здійснюється масове переселення українців на схід — землі, на які московські царі намагаються поширити свою юрисдикцію.

Все це і примушувало Хмельницького активізувати зусилля в напрямку одержання протекції від московського царя, щоб з його допомогою довести війну до переможного кінця.

8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення про союз із Московським царством.

Присягаючи на вірність царю, українці щиро вірили в те, що у разі дотримання обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.

Представник же царя воєвода В. Бутурлін присягати від імені царя на вірність Гетьманщині відмовився.