Утвердження незалежної україни

(2 год.)

План

1. Політичний розвиток незалежної України

2. Соціально-економічна трансформація України

3. Зовнішня політика України

Основний зміст. Загострення політичної ситуації в Україні на поч. 90-х рр. ДКНС і Україна. Проголошення Акту про незалежність Ук­раїни. Запровадження атрибутів державності. Формування органів влади. Конституційна реформа. Формування багатопартійності. Економічний розвиток України. Релігія в процесі національного відродження сучасної України. Моделі зовнішньої політики Украї­ни. Міжнародні організації та участь України в їх діяльності.

1. Політичний розвиток незалежної України

На початку 1990 р. політична ситуація в Україні різко загострилась. Її детонатором стали криваві події у Вільнюсі, спричинені застосуванням збройної сили союзним цен­тром протії литовського народу. Демократи виступили з низкою акцій протії чергового наступу консервативних сил.

Події в Литві додали гостроти процесові обговорення долі май­бутнього Союзу в Україні. Так, на Демократичному Конгресі, який проходив 26-27 січня 1991 р. у Харкові, лунали думки про скасу­вання державності СРСР та створення співдружності суверенних держав, шляхом укладення двосторонніх та багатосторонніх дого­ворів між республіками.

Декларація про суверенітет України зробила свою спра­ву: у світобаченні значної частини населення України дедалі більше місця почали займати національні інтереси, а в поведінці виявляти­ся національна гідність. У липні 1991 р. були затверджені закони, які змінювали структуру державної влади республіки — За­кони «Про застосування поста Президента Української РСР і вне­сення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Укра­їнської РСР»; «Про Президента Української РСР»; «Про вибори Президента УРСР».

27 лютого 1991 р. український парламент ухвалив рішення про проведення 17 березня 1991 р. одночасно з загальносоюзним рефе­рендумом республіканське опитування населення про майбутній Союз. В день референдуму на питання про збереження СРСР «так» відповіли 70,2%; на питання про входження України до оновлено­го Союзу на основі Декларації про державний суверенітет рес­публіки — 80,2% громадян.

Влітку 1991 р. політична ситуація в СРСР набувала все більше рис кризового стану, зростала та радикалізувалася суспільно-полі­тична активність населення України. Намагання консервативних сил в СРСР зберегти ситуацію в Союзі під контролем та взяти ре­ванш за попередні поступки було реалізовано 19-21 серпня 1991 р. у державному перевороті.

Було ізольовано М. Горбачова на його кримській дачі у Форосі, а для управління країною в умовах надзвичайного стану утво­рено Державний Комітет з Надзвичайного Стану (ДКНС). Голова Верховної Ради УРСР зайняв очікувальну позицію.

Вже 19 серпня у Луцьку, Івано-Франківську, Житомирі, Хар­кові, Чернігові та Києві відбулися мітинги протесту проти запрова­дження надзвичайного стану та ДКНС. На противагу демократам представники обласних рад, що перебували під впливом КПУ — (Дніпропетровська, Житомирська, Одеська, Миколаївська, Черні­гівська та інші) заявили про свою підтримку ДКНС.

20 серпня 1991 р. після бурхливих обговорень у Президії Вер­ховної Ради УРСР питання про політичну оцінку ситуації, Л. Крав­чук по телебаченню засудив зміну влади в країні, назвавши її антиконституційною і заявивши, що республіка буде відстоювати влас­ний суверенітет.

Отже, варто підкреслити, що серпневі події 1991 р. викликали серйозні зміни у державному і суспільному житті країни, призвели до посилення відцентрових тенденцій в СРСР. Ці обставини зумо­вили прийняття республіканським парламентом 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України.

Президія Верховної Ради України в цей час прийняла цілий ряд принципово важливих постанов:

- про департизацію державних органів, установ та організацій;

- про власність Компартії України та КПРС на території Ук­раїни;

- про тимчасове припинення діяльності КПУ. Все це було важливим фактором розпаду Радянського Союзу. Таким чином, проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок пе­рехідному періоду, на якісно вищий рівень суспільного розвитку:

- зроблено важливий крок від тоталітаризму до демократії — у політичній сфері;

- зроблено важливий крок від командної до ринкової еко­номіки — у економічній сфері;