Змістовий модуль № 2: Компетенція, принципи діяльності, інститути та органи Європейського Союзу

Тема № 6-7: Право міжнародних організацій. Міжнародне право прав людини

Семінарське заняття № 5 «Право міжнародних організацій. Міжнародне право прав людини»

Час проведення 2 години.

Навчальні питання:

1. Поняття і джерела права міжнародних організацій.

2. Класифікація і функції міжнародних організацій.

3. Структура міжнародних організацій.

4. Організація Об’єднаних Націй.

5. Поняття та значення міжнародного права прав людини.

6. Міжнародний Білль прав і свобод людини.

7. Універсальна і регіональні системи розвитку, сприяння і захисту прав людини.

Методичні вказівки

Відповідаючи на перше питання слід зауважити, що міжнародні організації відіграють значну роль в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Вони ефективно сприяють гармонізації міжнародних відносин, ліквідації напруженості в них і врегулюванню конфліктів. Після визначення права міжнародних організацій необхідно розглянути джерела права міжнародних організацій, до яких відносяться статути міжнародних організацій, інші міжнародні угоди, міжнародні звичаї, акти міжнародних організацій. При цьому увагу доцільно приділити Віденській конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року, Віденській конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Статуту Організації Об’єднаних Націй 1945 року, Конвенції про привілеї та імунітети ООН від 13 лютого 1946 року, Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від 21 листопада 1947 року та інші.

Розкриваючи друге питання слід зауважити, що міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має похідний (вторинний) характер, оскільки міжнародні організації констатуються як суб’єкти міжнародного права на основі угод первинних суб’єктів – держав. Юридичною основою діяльності міжнародної організації є міждержавна угода (статут) або угоди (установчі акти), що представляють собою міжнародні договори. Особливу увагу потрібно приділити класифікації і основним ознакам, властивих будь-яким міжнародним організаціям: участь у них суверенних держав, договірна основа, наявність визначених цілей, система постійно діючих органів, володіння міжнародною правосуб’єктністю, відповідність міжнародному праву.

Третє питання присвячене вивченню діяльності Організації Об’єднаних Націй, що є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співпраці між державами. Аналіз діяльності ООН не буде повним без розкриття правової природи цієї організації, її цілей (ст. 1 Статуту ООН) та принципів (ст. 2 Статуту ООН). Розглядаючи головні органи ООН і спеціалізовані установи ООН потрібно приділити увагу організаційній структурі, функціям та повноваженням. Необхідним є визначення ролі України в створенні та участі в діяльності ООН.

Завершуючи розкриття теми слід зазначити, що у системі міжнародних об’єднань особливе місце належить регіональним організаціям. Питання про правомірність їх створення є особливо важливим, оскільки тепер Україна є членом таких регіональних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ, СНД тощо. Крім того, стратегічною метою України є набуття членства в найвпливовіших європейських регіональних організаціях. Вивчаючи міжнародні регіональні організації потрібно дати їх характеристику і вказати на їх різновид.

Питання цільових виступів:

1. Проаналізувати питання впливу системи ООН на розвиток міжнародного права.

2. Проаналізувати історію створення ООН.

3. Розкрити питання перегляду Статуту ООН.

4. Визначити поняття міжнародних стандартів прав людини і основних свобод.

5. Розкрити значення всесвітніх конференцій з прав людини і святкування річниць у галузі прав людини.

6. Визначити міжнародно-правові засоби забезпечення виконання державами зобов’язань з прав людини.

7. Визначити види і форми відповідальності держав за порушення зобов’язань у галузі прав людини.

Література

1. Статут ООН від 26 червня 1945 року // Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост. Н.И. Блатова, Г.М. Мелков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИФРА-М, 1997. – С. 214-243.

2. Міжнародні організації: Навч. пос. / За ред. Ю. Козака, В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

3. Міжнародні організації: Навч. пос. / За ред. О.С. Кучика. – К.: Знання, 2005. – 497 с.

4. Право и межгосударственные объединения / Ред. Вишняков В. – СПб: Юрид. центр Пресс, 2003. – 577 с.

5. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. пос. – 2-е вид. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

6. Даниленко Г.М. Международная защита прав человека. Вводный курс: Уч. пос. – М.: Юристъ, 2000. – 256 с.

7. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Вісник Уповноваженого ВР з прав людини. – 1999. – №1.

8. Капицын В. Права человека и механизмы их защиты: Учебное пособие. – М.: Экмос, 2003. – 288 с.

9. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Факультативний протокол до Пакту від 16 грудня 1966 року. Другий Факультативний протокол до Пакту 1966 р. про скасування смертної кари від 15 грудня 1989 року. – К.: Українська прав.фундація, 1995. – 40 с.

10. Права человека: Уч. пособие / А.Д. Гусев и др. – Мн.: Тетра Системс, 2002. – 304 с.

11. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 573 с.

12. Саидов А.Х. Международное право прав человека: Уч. пос. – М: МЗ-Пресс, 2002. – 197 с.

Додаткова література:

1. Абашидзе А. Неправительственные организации. Международно-правовые аспекты. – М.: РУДН, 2002. – 160 с.

2. Джойнер К. ООН и международное право. – Нью-Йорк: Кэмбридж Юнивесити Пресс, 1999. – 474 с.

3. Каркищенко Е. И. Нормотворческая деятельность Всемирной Организации Здравоохранения // МЖМП. – 2004. – №1. – С. 76-84.

4. Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. – М.: Наука, 1988. – 170 с.

5. Мармазов В. Рада Європи: політико-правовий механізм інтеграції: Навч. пос. – К.: Юр. книга, 2000. – 472 с.

6. Мацейко Ю.М. Історичний досвід реформування ООН і сучасність // ООН і системі міжнародних відносин. – К.: Либідь, 1995. – С. 5-23.

7. Міжурядові регіональні організації: Навч. пос. – К.: ВПЦ „Київ. університет”, 2001. – 199 с.

8. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. – М.: Дело, 1998. – 272 с.

9. Прокуронова С. ООН: Конспект лекций. – СПб: Михайлов В.А., 2002. – 46 с.

10. Толстых В.Л. Международное право: практика применения. Консультативные заключения Международного Суда ООН. – М.: МЗ-Пресс, 2004. – 167 с.

11. Україна та ООН: 50 років співробітництва. – К.: Бліц-Інформ, 1995. – 35 с.

12. Чиж І.С. Україна в Раді Європи. – К.: Парлам. вид-во, 2001. – 384 с.

13. Шибаева Е., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 190 с.