Занепад влади Меровінгів після смерті Хлодвіга

Франки та англосакси утворюють свої держави

Виникнення Франкського королівства.

У 486 р. Хлодвіг уклав союз з іншими вождями племен і повів їх на завоювання Північної Галлії. Поблизу м. Суасон відбулася вирішальна битва, в якій франки розбили римські війська. У результаті завоювання франками Північної Галлії утворилося Франкське королівство.

Завоювавши величезну територію між р. Соммою та р. Луарою, Хлодвіг удосталь наділив усіх франків землею. Більшість римських і галльських землевласників визнала владу Хлодвіга, зберегла свої володіння і разом з франкськими вождями, які теж стали великими землевласниками, перетворилася на правлячу верхівку Франкського королівства.

Після завоювання Галлії Хлодвіг, удаючись до підкупу і насильства, знищив більшість тих вождів, з якими разом воював проти римлян, і став королем — єдиним і необмеженим у своїх правах правителем держави. Він мав владу набагато більшу, ніж у військового вождя.

У розпорядженні короля була постійна військова дружина, на утримання якої, за римським звичаєм, почали збирати податки. Для збору податків і підтримання порядку в областях своєї держави Хлодвіг призначав правителів — графів — із близьких йому людей. Найвищим суддею у Франкському королівстві був сам король. Хлодвіг регулярно відвідував області свого королівства і вершив суд.

Жителі завойованої франками Галлії були християнами. Щоб посилити серед них владу та авторитет, Хлодвіг разом зі своєю дружиною 496 р. прийняв християнство за західноримським зразком.

Прийняття християнства мало далекосяжні наслідки для Франкського королівства. По-перше, Хлодвіг і його наступники отримали підтримку з боку християнського духівництва. Це полегшило подальше підкорення Південної Галлії, а також сприяло зміцненню авторитету королівської влади серед франків. По-друге, після цього франки почали прилучатися до римської культури — романізуватися, ставши одним народом, об'єднаним спільною вірою.

Франки та англосакси утворюють свої держави

«Салічна правда»

До завоювання Галлії у франків не було писаних законів. Існували лише звичаї, які передавалися з покоління в покоління в усній формі. Такі правила поведінки називають звичаєвим правом. Запис законів франків, зроблений Хлодвігом, є однією з найвизначніших пам'яток звичаєвого права в Європі. Його назвали «Салічною правдою».

Наказавши записати давні закони, Хлодвіг хотів підкреслити, що король судив за давніми звичаями свого народу. Одначе він відібрав з-поміж давніх звичаїв лише ті, що його влаштовували. «Салічна правда» містила багато відомостей про господарство, життя і вірування франків. За більшість провин призначалися грошові штрафи: за крадіжку худоби чи рабів, за підпал господарських будівель чи за вбивство людини. Закон забороняв кровну помсту між родичами загиблого і вбивцею, замінюючи її штрафом — вергельдом.

Для встановлення вини підозрюваного використовували покази свідків чи «Божий суд». Звинувачуваний мав, наприклад, дістати рукою із казана з окропом якусь річ, а потім судді з того, як загоювалися опіки, визначали, винен він чи ні. Франки вірили, що невинну людину Бог оберігає від опіків.

Занепад влади Меровінгів після смерті Хлодвіга

Після смерті Хлодвіга Франкське королівство було поділене між чотирма його синами. Вони продовжили завоювання батька. Водночас розпочалися спроби синів знищити один одного і загарбати братові землі.

Важливі зміни наприкінці VI ст. сталися в системі землеволодіння франків. Земельні ділянки, отримані ними після завоювання Галлії, перетворились у їхню приватну власність — алод, який можна було вільно продати або заповісти. Поява приватної власності на землю свідчила про розпад давніх родових традицій і формування підвалин нового суспільства. Багато франків втрачали свої ділянки — основу незалежного існування, а інші, скуповуючи землі, перетворювались у великих землевласників. Отже, дрібне селянське землеволодіння поступалося значному світському і церковному.

У другій половині VII ст. Франкське королівство остаточно занепало. Сучасники назвали цю добу «часом лінивих королів». Королі з династії Меровінгів лише залишалися при владі, а реально всі справи вирішували королівські управителі — майордоми.

Держава Меровінгів

У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486 - 511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави — з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників — Бургундія (534).

До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька германських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.

Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи.

Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" — "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, на початку VI ст.

"Салічна правда" відображає порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані — відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.

Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі виявилися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спрямуваннями великих землевласників. Після смерті Хлодвіга почалося дроблення Франкської держави.

З кінця VI ст. намічається відособлення трьох самостійних областей у складі Франкської держави:

1) Нейстрії — Північно-Західної Галлії з центром у Парижі;

2) Австразії — північно-східної частини Франкської держави, що включала споконвічні франкські області по обох берегах Рейну і Маасу;

3) Бургундії — території колишнього королівства бургундів.

Наприкінці VII ст. на південному заході виокремилася Аквітанія.

Ці чотири області відрізнялися і етнічним складом населення, і особливостями соціального ладу, і ступенем феодалізації. Вони були слабо пов'язані економічно. Королі з дому Меровінгів, що очолювали ці області після роздроблення Франкської держави, вели між собою боротьбу за верховенство, яка ускладнювалася безперервними сутичками між королями і великими землевласниками всередині кожної з областей.

Наприкінці VII ст. фактична влада у всіх областях королівства опинилася в руках майордомів (старший по дому). Спочатку це були посадові особи, що очолювали королівське дворове управління. Потім майордоми перетворилися на найбільших землевласників. Все управління кожної з областей королівства зосереджувалося в їх руках, і майордом виступав як вождь і військовий ватажок місцевої земельної аристократії.

Після тривалої боротьби в середовищі франкської знаті у 687 р. майордом Австразії Піпін Герістальський став майордомом усієї Франкської держави. Саме він поклав початок новій династії франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників — Карла Великого — отримала назву династії Каролінгів.