Правосубъектность юридического лица

Под правосубъектностью юридического лица — наличие у него качеств субъекта права, т. е. правоспособности и дееспособности.

Юридическое лицо способно иметь такие же гражданские права и обязанности (гражданскую правоспособность), как и физическое лицо, кроме тех, которые по своей природе могут принадлежать лишь человеку.Гражданская правоспособность юридического лица может быть ограничена лишь по решению суда.Юридическое лицо может осуществлять отдельные виды деятельности, перечень которых устанавливается законом, после получения им специального разрешения (лицензии). Гражданская правоспособность юридического лица возникает с момента его создания и прекращается со дня внесения в единый государственный реестр записи про его юридическое прекращение.

Гражданская дееспособность юридического лица Юридическое лицо приобретает гражданские права и обязанности и осуществляет их через свои органы, которые действуют в соответствии с учредительными документами и законом.Порядок создания органов юридического лица устанавливается учредительными документами и законом.В случаях, установленных законом,

лицо может приобретать гражданские прав и обязанности и осуществлять их через своих участников. Орган или лицо, которое соответственно учредительным документам юридического лица или закона выступает от его имени, обязано действовать в интересах юридического лица, добросовестно и разумно и не превышать своих полномочий.В отношениях с третьими лицами ограничения полномочий относительно представительства юридического лица не имеет юридической силы, кроме случаев, если юридическое лицо докажет, что третье лицо знало или при любых обстоятельствах не могло не знать о таких ограничениях.Если члены органа юридического лица и прочие лица, которые соответственно закону или учредительных документов выступают от лица юридического лица, поднимают свои обязанности относительно представительства, они несут солидарную ответственность за убытки, причиненные ими юридическому лицу.

116 Зобов'язальне право - це підгалузь цивільного права, яка регулює договірні відносини, а також відносини, що виникають з односторонніх правомірних та неправомірних дій. Основним джерелом регулювання зобов'язальних правовідносин є книга п'ята Цивільного кодексу України. Структурно вона складається з трьох розділів - загальних положень про зобов'язальне право (містить загальні правила, які поширюються на всі види зобов'язань), загальні положення про договір (стосується договірних зобов'язань), окремі види зобов'язань. У свою чергу, ці розділи містять підрозділи та параграфи, які більш детально регламентують окремі зобов'язальні відносини.

Зобов'язальне право як підгалузь цивільного права може бути поділене на: загальну частину і спеціальну частину (окремі види зобов'язань). Загальна частина зобов'язального права включає в себе: загальні положення, що стосуються всіх видів зобов'язань, та загальні положення договірного права. Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) поділяється на: окремі види договорів; окремі види недоговірних зобов'язань. У свою чергу, окремі види договорів з урахуванням правових наслідків, яких бажають сторони досягти в загальному вигляді, можуть бути об'єднані в такі групи договорів: 1) договори про передачу майна у власність; 2) договори про передачу майна в тимчасове користування; 3) договори про виконання робіт; 4) договори про надання послуг (у свою чергу, вони за характером послуги можуть бути поділені на договори про надання фактичних, юридичних послуг, змішані).

Зобов'язання ~ це правовідносини, за якими одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Найбільш поширеною підставою для виникнення зобов'язальних відносин є договір, завдяки якому головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.

Специфічними рисами зобов'язальних відносин, що, зокрема, дозволяють розмежувати його з речовими відносинами, є:

сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор — особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), у яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожний»;

об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі;

здійснення суб'єктивного права кредитора в зобов'язальних правовідносинах можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись по допомогу до інших осіб;

зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу.Речові права — його статику.

Складовими елементами зобов'язальних правовідносин є суб'єкти, об'єкт та зміст. Суб'єктами зобов'язань є кредитор і боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення. У зобов'язаннях, як на боці кредитора, так і на боці боржника, можуть брати участь декілька осіб (зобов'язання з множиною осіб).

Об'єктом зобов'язання є поведінка його сторін (вчинення дій або утримання від вчинення дій). Від об'єкта зобов'язання слід відрізняти предмет зобов'язання. Якщо об'єкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі або майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини. Змістом зобов'язання є сукупність прав і обов'язків його учасників.

Система зобов'язань. Зобов'язання поділяються на договірні та недоговірні, котрі охоплюють такі різновиди зобов'язань:

договори про передачу майна у власність; зобов'язання з передання майна у тимчасове користування; зобов'язання на виконання робіт; договори про надання послуг; договори у сфері кредитно-розрахункових відносин; розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності; договір про спільну діяльність; договір простого товариства;

2)недоговірні зобов'язання - публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу; публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу, ведення чужих справ без доручення; рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; створення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб; завдання шкоди; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

За характером розподілу прав і обов'язків між декількома кредиторами або боржниками існують часткові, солідарні й субсидіарні зобов'язання. Часткові зобов'язання - це правовідносини, в яких кожний боржник має виконати зобов'язання в певній частині, а кожний кредитор має право вимагати виконання певної частки зобов'язання. Солідарні зобов'язання - це правовідносини, в яких кожному кредиторові в повному обсязі належить право вимагати від будь-кого з боржників виконання зобов'язання в повному обсязі. Субсидіарні зобов'язання - це правовідносини, в яких існують основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом між учасниками зобов'язання встановлюються та існують часткові зобов'язання.

За співвідношенням (наявністю) прав і обов'язків зобов'язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні, зустрічні, синалагматичні). В односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, інша - тільки обов'язки (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкоди). У двосторонніх зобов'язаннях кожний з учасників такого зобов'язання має як права, так і обов'язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником.

Залежно від мети (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні й охоронні.

Залежно від значення зобов'язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов'язання. Головні (основні) зобов'язання можуть існувати самостійно, без додаткового зобов'язання (наприклад, купівля-продаж). Додаткові (акцесорні) зобов'язання виникають тільки за наявності головного (основного) зобов'язання і нерозривно пов'язані з ним (наприклад, порука). Додаткові зобов'язання завжди слідують долі головного зобов'язання і автоматично припиняються разом з ним.