Поняття консульства. особливості консульського права.

Консульство (від лат. consulo — раджусь, вживаю заходів, піклуюся, допомагаю) — це установа, яка входить до системи органів зовнішніх зносин держави і представляє її на визначеній угодою території держави перебування, здійснюючи на ній захист прав та інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб.

Глави консульських установ поділяються на чотири класи: генеральні консули, консули, віце-консули і консульські агенти. Відповідно засновуються генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства.

Як згадувалось, дипломатичне представництво є політичним представництвом. Консульське не є таким. У тих країнах, де відсутні дипломатичні представництва, консульській установі може бути надано право здійснення дипломатичних функцій.

Почесний консул — консул, який призначається з громадян країни перебування, або громадянин держави, що представляється, якщо він має постійне мешкання в країні перебування. Як правило, почесний консул призначається тоді, коли потреба в консульських послугах в інтересах держави, що представляється, виникає не часто.

Консульським функціям Віденська конвенція приділяє досить значну увагу. Їх доцільно згрупувати за ознаками, які характеризують спрямованість їх дій. Тоді їх можна поділити на дві категорії.

Перша категорія консульських функцій аналогічна основним функціям дипломатичних представництв. Це захист у державі перебування інтересів держави, яку ця консульська установа представляє, та її громадян (юридичних осіб); сприяння розвиткові дружніх, торговельних, економічних, культурних і наукових зв'язків між державами; з'ясування усіма законними шляхами умов і подій у торговельному, економічному, культурному і науковому житті держави перебування та інформування про них уряду своєї держави.

Друга категорія консульських функцій охоплює власне консульські питання повсякденної діяльності консульських установ:

- видача паспортів і проїзних документів громадянам держави, яку дана консульська установа представляє, і віз особам, що бажають відвідати її;

- надання допомоги і сприяння громадянам (юридичним особам) держави, яку представляє консульська установа;

- виконання обов'язків нотаріуса, реєстратора актів громадянського стану та інших подібних обов'язків;

- представництво або забезпечення належного представництва громадян держави, яку представляє консульська установа в судових або інших установах держави перебування;

- здійснення прав нагляду й інспекції суден, що належать державі, яку представляє консульська установа, а також виконання інших функцій, покладених на консульську установу.

Згідно з нормами, що регламентують переваги, привілеї та імунітети консульських установ, держава перебування зобов'язана надати всі можливості для виконання функцій консульською установою. Передусім вона має посприяти у придбанні або одержанні іншим шляхом необхідних приміщень мли роботи і помешкань для представників консульської установи. Консульські приміщення недоторканні, тобто влада держави перебування не може без згоди консульської установи потрапляти у її робочі приміщення. Консульські приміщення і резиденції звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита. А консульські архіви і документи недоторканні у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження. Консульські посадові особи і службовці переважно мають імунітет від юрисдикції судових та адміністративних органів держави перебування стосовно дій, пов'язаних із виконанням службових функцій. Винятком є обставини, пов'язані з цивільним позовом (договірні відносини, дорожньо-транспортні пригоди і т. д.). Консульські посадові особи і консульські службовці, а також члени їхніх сімей звільняються від усіх податків, зборів і мита, приватних і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком деяких видів, спеціально обумовлених конвенцією (ст. 49). Водночас конвенція зобов'язує всіх осіб, що користуються привілеями та імунітетами, шанувати закони і правила держави перебування.Зокрема, працівники консульської установи можуть бути викликані як свідки у судових або адміністративних справах і не можуть відмовлятися давати показання (за винятком питань, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій).