Перелік рекомендованої літератури 39 страница

Для здійснення своїх повноважень у галузі охорони здоров`я, організації управління комунальною системою лікувальних закладів, органи місцевого самоврядування формують відповідні органи управління (відділи, управління охорони здоров`я), які несуть відповідальність за стан і розвиток комунальної системи охорони здоров’я на підвідомчій території.

Органи місцевого самоврядування за місцем проживання населення та в місцях масового відпочинку повинні створювати всі умови для підтримки здорового способом життя, занять різними видами фізичної культури і спорту.

Відповідно до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 р.№ 3808-XII (із змінами, внесеними згідно із законами № 770-XIV від 18.06.1999 р., № 1453-III від 10.02.2000 р.) фізична культура – це складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Вона є важливим засобом підвищення соціальної та трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності, а його соціальна цінність визначається дійовим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення[180].

Створення умов для занять фізичною культурою населення на підвідомчій території органи місцевого самоврядування здійснюють за рахунок коштів місцевих бюджетів на основі державних нормативів фінансування фізкультурно-оздоровчих програм. Вони надають громадським організаціям фізкультурно-спортивної спрямованості та фізкультурно-спортивним закладам допомогу у виділенні місць для фізкультурно-оздоровчих занять в жилих районах, у парках культури і відпочинку, використанні для цих цілей спортивних споруд незалежно від їх належності.

Органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції видають акти, що регулюють діяльність у сфері фізичної культури і спорту, а також сприяють веденню широкої пропаганди фізичної культури та спорту як фактора зміцнення здоров’я, фізичного і духовного загартування людини. Пропаганда здорового способу життя ведеться місцевими засобами масової інформації шляхом популяризації оздоровчого значення фізичної культури, спорту вищих досягнень, досягнень України на міжнародних спортивних аренах, олімпійських ідеалів тощо.

Для реалізації функції розвитку культури на підвідомчій території органи місцевого самоврядування наділені комплексом повноважень, які закріплюються Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно з цим актом, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад повинні створювати умови для розвитку культури, сприяти відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел, роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері культури, роботи з мо­лоддю.

Вищеозначені органи вирішують питання про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та ла­бораторії, необхідних для їх творчої діяльності. Крім цього, вони забезпечують охорону пам’яток історії та культури, збереження та викори­стання культурного надбання (пам’ятками історії та культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної та духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність).

До делегованих повноваженнь виконавчих органів місцевого самоврядування, закріплених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», відноситься забезпечення можливості навчання в школах державною та рідною мовою, вивчення рідної мови у дер­жавних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства, а також вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користування об’єктами куль­тури.

Про реалізацію дозвільно-реєстраційної функції сільськими, селищними, міськими радами свідчать, відповідно до ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», такі їх повноваження:

– прийняття, відповідно до законодавства, рішень щодо організації прове­дення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самовря­дування та сільського, селищного, міського голови;

– прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окре­мими владними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а та­кож про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, не­обхідних для їх здійснення;

– вирішення, відповідно до закону, питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасу­вання такого дозволу;

– надання, відповідно до законодавства, згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

– надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Крім цього, вищеозначені органи надають, відповідно до законодавства, дозволу на спорудження об’єктів містобудування незалежно від форм власності. Реалізуючи це повноваження, виконавчі комітети здійснюють одночасно і координацію інтересів громад з інтересами підприємств, установ, організацій для того, щоб забезпечити збалансований розвиток підвідомчої території.

Реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів також належить до повноважень представницьких органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст.135 Житлового Кодексу України, членами житлово-будівельних кооперативів можуть стати громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку осіб, що бажають вступити до ЖБК. ЖБК діють на основі статутів, які реєструються виконавчими комітетами місцевих рад.

Дозвільно-реєстраційну функцію мають і виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, до делегованих повноважень яких, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», належить реєстрація у встановленому порядку місцевих об’єднань громадян, органів територіальної самоорганізації населення, які створюються і діють відповідно до законодавства. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. № 2460-ХI, вищевказані органи місцевого самоврядування здійснюють легалізацію громадських організацій, а також реєструють в обов’язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об’єднань[181].

Крім того, виконавчі комітети здійснюють в установленому порядку державну реєстрацію підприємств та інших суб’єктів підприємницької діяльності, розташованих на відповідній території, місцевих благодійних організацій і фондів, інших не­прибуткових організацій, а також положень про організації орендарів.

Освітні, навчально-виховні, оздоровчі заклади діють на основі відповідних статутів, які розробляються та затверджуються засновниками. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» надає право виконавчим комітетам місцевих рад здійснювати реєстрацію статутів (положень) розташованих на відповідній території закладів охорони здоров’я, навчально-виховних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих закладів незалежно від форм власності. Законодавство України надає таке право стосовно статутів загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних закладів, музеїв.

Дозвільно-реєстраційні повноваження сільських, селищних, міських виконавчих органів рад щодо реєстрації суб’єктів права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі, видачу документів, що посвідчують право власності і право користування землею, були викладені раніше.

До делегованих повноважень виконавчих комітетів відноситься вирішення, відповідно до закону, питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових за­ходів. Окремим законом порядок здійснення права на свободу мітингів та інших масових заходів не регулюється. У зв’язку з цим в Україні залишається чинним Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації й проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28.07.1988 р. № 9306-XI, відповідно до якого про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації завчасно робиться заява до виконавчого комітету відповідної місцевої ради.

Виконавчий комітет розглядає заяву і повідомляє уповноваженим (організаторам) про прийняте рішення. Він має право при потребі запропонувати тим, хто звернувся з заявою, інші час і місце проведення заходу. Виконавчий комітет представницького органу місцевого самоврядування забезпечує необхідні умови для проведення масових заходів. Він може заборонити збори, мітинг, вуличний похід або демонстрацію, якщо мета їх проведення суперечить Конституції або загрожує громадському порядку і безпеці громадян.

Виконавчі комітети представницьких органів місцевого самоврядування мають певні повноваження облікового характеру. Відповідно до законодавства, вони ведуть статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; ведуть облік житлового фонду, нежилих приміщень, об’єктів нерухомого майна на відповідній території незалежно від форм власності, організують облік дітей дошкільного та шкільного віку, ведуть земельно-кадастрову документацію, організують роботу, пов’язану зі створенням і веденням містобудівного ка­дастру населених пунктів.

Бюджетно-фінансова функція втілюється в низці власних і делегованих повноважень місцевого самоврядування. До власних (самоврядних) повноважень належать:

– забезпечення виконання місцевого бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і по­дання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показ­ників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

– встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які нада­ються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до кому­нальної власності;

– встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку викори­стання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності тери­торіальних громад;

– здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюд­жету;

– залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та ор­ганізацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній тери­торії, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, роз­ширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і ви­робничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього при­родного середовища;

– об’єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюд­жету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та ор­ганізацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів тери­торіальних громад;

б) делеговані повноваження:

– здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях неза­лежно від форм власності;

– здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;

– сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.

В умовах переходу світової спільноти до нового етапу розвитку – інформаційного суспільства – дедалі зростає вага інформаційної функції місцевого самоврядування, яка виявляється в організації та утриманні архівів; створенні умов для дія­льності засобів масової інформації місцевого значення; забезпеченні населення послугами зв’язку; вирішенні відповідно до закону питання про мову (мови), якою користу­ються у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях тощо. Крім того, органам місцевого самоврядування делегуються деякі повноваження інформаційного характеру, зокрема організація інформування населення про потребу підприємств, установ та організацій усіх форм власності у працівниках та ін.

§4. Гарантії місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, які виступають необхідною умовою найбільш повного і ефективного функціонування місцевого самоврядування, його становлення і розвитку. Під гарантіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов і засобів, які за­безпечують реалізацію і захист прав місцевого самоврядування.

У науковій літературі до гарантій місцевого самоврядування відносять загальні й спеціальні (юридичні)[182].

Загальні гарантії – це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

В якості економічних гарантій виступають закріплена Конституцією України економічна система суспільства, в основі якої лежить принцип свободи економічної діяльності, рівноправності форм власності, рівного правового захисту державної і комунальної власності.

До політичних гарантій відноситься закріплення в Основному Законі принципу гарантування місцевого самоврядування, а також принципу народовладдя, який здійснюється через органи дер­жавної влади і органи місцевого самоврядування, розмежування компетенції ор­ганів державної влади і органів місцевого самоврядування. Ст.7 Основного Закону закріплює, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Це – один із основоположних принципів організації влади, засада конституційного ладу. Конституційне закріплення цього принципу відповідає демократичним традиціям більшості держав, адже підтримка на державному рівні місцевого самоврядування є одним із визначальних елементів демократичного устрою держави. Місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі, є специфічною формою реалізації належної народові влади, що випливає зі ст. 5 Основного Закону України.

Підтримка державою і органами місцевого самоврядування істо­ричних, культурних, національних і місцевих традицій свідчить про наявність духовних гарантій.

Спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби забезпечення функціонування системи місце­вого самоврядування, закріплені в законодавстві, а також статутах громади і ак­тах органів місцевого самоврядування. До них відносяться:

1. Гарантії, які забезпечують організаційно-правову самостійність місцевого са­моврядування:

По-перше, сюди відноситься чітке конституційне розмежування двох систем органів публічної влади.

По-друге, це самостійність формування населенням громади системи органів місцевого самоврядування. Згідно із законодавством представницькі органи місцевого самоврядування, сільський, селищний, міський голова обираються виключно шляхом місцевих виборів, а органи самоорганізації населення створюються тільки за ініціативою жителів. Територіальна громада у випадках, вказаних у законодавстві навіть може брати участь у визначенні системи місцевого самоврядування на підвідомчій території. Адже згідно з ч.2 ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» громада самостійно може прийняти рішення про утворення районних в містах рад, а відповідно до ч.3 ст. 11 Закону – про нестворення у сільських радах виконавчих органів (якщо громада налічує до 500 жителів).

Важливою гарантією організаційно-правової самостійності місцевого самоврядування є заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені законодавством до їх повноважень, крім випадків виконання делегованих радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом, що закріплює ст. 71 вищевказаного Закону. Таким чином, територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

До гарантій цієї групи також відноситься право громади мати самостійну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає її історичні, культурні, соціальні та інші місцеві особливості, традиції й статут, який виступає необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування та забезпечує організаційну відокремленість у системі управління.

При вирішенні питань про зміну кордонів громади, найменування, перенайменування населених пунктів враховується думка населення відповідної території (наприклад, шляхом проведення консультативного референдуму), що є певною гарантією організаційно-правової самостійності.

2. Гарантії, які забезпечують фінансово-економічну самостійність місцевого само­врядування:

Однією з передумов формування повноцінної системи місцевого самоврядування є наявність матеріально-фінасової бази, самостійність якої гарантовано, по-перше, положенням Конституції про те, що сільські, селищні, міські громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють комунальною власністю, за­тверджують місцеві бюджети і контролюють їх виконання, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, мають право випускати місцеві позики, лотереї, цінні папери ы створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні уста­нови.

Другою гарантією виступає законодавче закріплення права створення і самостійного управління органів місцевого са­моврядування комунальними підприємствами, установами, організаціями. Причому вони визначають цілі, умови, порядок діяльності вказаних підприємств, затверджують їх статути, заслуховують звіти керівників про їх діяльність.

Створення самостійної матеріально-фінансової основи, а саме мінімального бюджету місцевого самоврядування, забезпечується державною фінансовою підтримкою, яка згідно із законодавством надається для збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів у вигляді дотацій, субсидій і субвенцій.

Гарантією ефективного здій­снення органами місцевого самоврядування делегованих органами виконавчої влади повноважень є те, що згідно зі ст. 143 Основного Закону України держава фінансує у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету або шляхом віднесення у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає відповідні об’єкти державної власності.

3. Гарантії щодо захисту прав місцевого самоврядування:

Ст.145 Конституції закріплює право місцевого самоврядування на судовий захист, яке деталізується в п.4 ст.71 Закону «Про місцеве самоврядування»- «органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування». Ці положення повною мірою узгоджуються з Європейською хартією про місцеве самоврядування, в якій підкреслюється, що органи місцевого самоврядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання закріплених конституцією і законодавством країни принципів місцевого самоврядування.

Необхідно, однак, зазначити, що органи місцевого самоврядування не можуть самі звертатися за захистом до Конституційного Суду України, і така процедура може бути порушена тільки тоді, коли до нього в інтересах місцевого самоврядування звернеться Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, народні депутати у кількості не менше 45 осіб чи Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Із вищеозначеною гарантією тісно пов’язано те, що відповідно до п.10 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування можуть бути визнані незаконними з мотивів їх невідповідності Конституції або законам лише за рішенням суду.

Важливою гарантією правового захисту місцевого самоврядування є закріплення відповідальності місцевих органів виконавчої влади, підпри­ємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян перед органами місце­вого самоврядування за заподіяну шкоду їх діями чи бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень (п.3 ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До гарантій цієї групи також відноситься законодавче закріплення обов`язковості актів і законних вимог органів і по­садових осіб місцевого самоврядування. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Особливу роль у системі гарантій, які спрямовані на правовий захист місцевого самоврядування, має встановлена вищеозначеним законом (ст.75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами, оскільки це гарантує первинному суб’єкту місцевого самоврядування можливість впливати на діяльність органів шляхом контролю для найбільш ефективної реалізації функцій і повноважень місцевого самоврядування. Це положення виступає найважливішим елементом місцевої демократії, оскільки забезпечує реальну залежність органів місцевого самоврядування від населення.

Глава 2

Організація роботи органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб

§1. Представницькі органи місцевого самоврядування:
їх система і порядок формування

Положення вітчизняного законодавства про здійснення місцевого самоврядування в Україні як безпосередньо територіальними громадами, так і через органи місцевого самоврядування, тобто шляхом використання інститутів безпосередньої і представницької демократії, погоджується з вимогами Європейської хартії про місцеве самоврядування, адже наявність виборних представницьких органів на місцевому рівні – безумовна організаційна умова реальності й ефективності місцевого самоврядування.

Згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування – це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Дворівнева система представницьких органів місцевого самоврядування закріплена ч.3,4 ст.140 Конституції України і ст.5 вищевказаного Закону з урахуванням адміністративно-терито­ріального устрою. Перший рівень складають сільські, селищні, міські ради, районні в місті ради (у випадку їх створення), які представляють територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Обласні та районні ради мають іншу природу і виступають як представницькі органи місцевого самоврядування другого рівня, оскільки представляють інтереси не обласних та районних громад (адже законодавство наявності таких громад не визнає), а спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України або переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Як цілком слушно зазначається в науковій літературі, завдяки існуванню обласних і районних рад система місцевого самоврядування, здійснюваного на рівні територіальних громад, має своє продовження і на регіональному рівні[183].

Строк повноважень місцевих рад усіх рівнів – 4 роки.

Вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у місті рад здійснюються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія села, селища, міста, району в місті. Загальний склад цих представницьких органів місцевого самоврядування залежить від кількості населення адміністративно-територіальної одиниці (від 15 до 120 депутатів). Рішення про загальний склад ради приймається радою поточного скликання не пізніше ніж за 75 днів до дня виборів нової ради. Якщо таке рішення не прийняте, то загальний склад дорівнює мінімальній межі, яка встановлена ст.5 Закону «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів».

Організацію й проведення місцевих виборів здійснюють територіальні виборчі комісії (сільські, селищні, міські, районні в місті), окружні та дільничні. Виборчі округи утворюються територіальними виборчими комісіями не пізніше ніж за 70 днів до дня виборів при дотриманні приблизно рівного числа виборців у розрахунку на один виборчий округ. Для проведення голосування і підрахунку голосів територія села, селища, міста, району в місті ділиться місцевою радою або його виконкомом на виборчі дільниці з числом від 20 до 3000 виборців.

Результати виборів встановлює окружна (територіальна) виборча комісія на основі протоколів дільничних виборчкомів. Обраним у депутати сільської, селищної, міської, районної в місті ради вважається кандидат, що одержав найбільшу в порівнянні з іншими кандидатами кількість голосів виборців.

Вибори депутатів районних та обласних рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах. Межі виборчих округів по виборах до районної ради збігаються з межами сіл, селищ, міст районного значення, що входять у даний район, а по виборах до обласної ради – з межами районів і міст обласного значення, що входять до складу області.

Загальний склад районної ради залежить не від кількості населення, а від числа територіальних громад, що входять до складу району. У випадку наявності в районі до 10 територіальних громад, кожна з них повинна бути представлена не менше ніж 4 депутатами, від 11 до 30 – 3 депутатами, понад 30 – 2 депутатами. Ця кількість дорівнює числу депутатських мандатів по округу. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів.

В обласній раді загальний склад також визначається, виходячи з кількості районів, міст обласного значення – за наявності до 15 районів, міст обласного значення кожний з них повинен бути представлений не менше ніж 4 депутатами, від 16 до 30 – 3 депутатами, понад 30 – 2 депутатами. Загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Обраними в депутати районної, обласної ради вважаються ті кандидати, які одержали на виборах більше, у порівнянні з іншими кандидатами, число голосів виборців. Загальне число обраних кандидатів не може перевищувати числа встановлених депутатських мандатів по даному виборчому округу.

Депутатом місцевої ради може бути обраний громадянин України, що має право голосу і на день виборів досяг віку 18 років. Суб’єктами права висунення кандидатів у депутати місцевих рад є виключно громадяни України, які реалізують це право шляхом самовисунення, збори виборців (за місцем проживання, трудової діяльності або навчання), місцеві осередки політичних партій, виборчі об’єднання місцевих осередків політичних партій – блоки, громадські організації.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менше 2/3 депутатів від загальної кількості ради. У противному випадку до обрання необхідної кількості депутатів продовжує працювати рада попереднього скликання.

§2. Структура місцевих рад

Структура місцевих рад обумовлена їх представницьким, колегіальним характером, необхідністю вироблення рішень шляхом відкритого, вільного обговорення проблем, досягнення компромісу і консенсусу між депутатами, які належать до різних соціальних груп і політичних напрямів. Визначальний вплив на структуру цих рад має також їх предметна підвідомчість. Оскільки місцеві ради є органами загальної компетенції, об’єктивно виникає необхідність поєднання глибокої, фахової попередньої підготовки різнорідних питань з їх остаточним вирішенням шляхом загального голосування всіх депутатів. Крім того, значний персональний склад представницьких органів вимагає чіткої координації діяльності депутатів і оперативного вирішення поточних організаційних питань. Означені чинники обумовлюють наявність у структурі місцевих рад таких основних елементів, як голова, постійні і тимчасові комісії, депутатські групи і фракції. Водночас особливості правового статусу обласних і районних рад обумовлюють певну специфіку їх структури – наявність президії й заступника голови ради.

Сільський, селищний, міський голова – очолює представницький орган місцевого самоврядування і є головною посадовою особою відповідної територіальної громади, обирається її членами на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному Законом «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». На відміну від депутатів, він здійснює свої повноваження на постійній основі. Вибори голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Завдяки поєднанню в особі голови властивостей керівника виконавчого органу ради та спікера ради має досягатися розумна гармонія в роботі ради та її виконавчих органів.