Формування державної медицини на території України
У Київській Русі лікарні знаходилися, як правило, при монастирях і юридично були підпорядковані церкві. Проте в матеріальному утриманні їх активну участь брала влада. Крім шпиталю в Києво-Печерській лаврі, до кінця XI ст. була зведена лікарня в Переяславлі Південному, потім у Смоленську, Вишгороді, Чернігові, Новгороді, Пскові та ін. Крім влади на утримання лікарень виділяли кошти феодали. Під час війн лікарні ставали великими військово-госпітальними базами. При сприянні влади ними проводилися протиепідемічні заходи, щоб попередити занесення у міста хвороб з-за кордону і боротися з епідеміями, що виникали. В XI ст. княгинею Анною Всеволодівною в Києві відкривається перша медична школа.
Татаро-монгольська навала перервала розвиток вітчизняної медицини, і державна служба починає формуватися вже в Московській державі. До основних напрямів її належать упорядкування протиепідемічної охорони державних кордонів, обстеження («обшуки») епідемічних осередків, запровадження карантинізації міст, вулиць, дворів і будинків, знезаражування і спеціальні способи поховання мертвих, аби уникнути інфекційних хвороб (заливання трун смолою, дьогтем, вапном), спалювання осередків небезпеки тощо.
У Запорізькій Січі медична служба зосереджувалася здебільшого в госпіталях при монастирях, де лікарською діяльністю (в основному лікуванням поранених козаків) займалися переважно ченці. Такі госпіталі були в Трахтемирівському, Лебединському, Левківському монастирях. Надання медичної допомоги на полі бою і нагляд за санітарним станом у війську було покладено на цирульників-професіоналів, що утримувалися за рахунок війська і входили до його штату. Після укладення Переяславського договору (1654) Запорізька Січ і далі задовольнялася медичними послугами своїх цирульників і монастирських лікарів. І тільки під час епідемій чуми (1738, 1760) Російська імперська Медична канцелярія направляла своїх лікарів на Україну.
Особливу увагу розвиткові державної медичної системи приділяв у Росії Петро І. Існуючий Аптекарський приказ було перетворено в Аптекарську канцелярію (1707), а потім у Медичну канцелярію (1718), яку очолював лікар-архіятр. Для боротьби з високою смертністю дітей у відповідності з указом 1715р. створюються госпіталі «для негожих немовлят». У складі заснованої в 1725р. Академії Наук засновується відділення медичних наук.
У відкритому з ініціативи М.В. Ломоносова в 1755р. Московському університеті булоорганізовано медичний факультет, а в 1805р. такий саме факультет почав підготовку лікарів у першому в лівобережній Україні Харківському університеті.
1721 року у Росії було прийнято закон, за яким жодний доктор медицини або лікар не допускався до медичної практики без іспиту в Медичній канцелярії; усі госпіталі підпорядковувалися цій канцелярії; ліки мали продаватися за визначеною таксою. Тобто держава безпосередньо займалася організацією медичної служби.
Для спостереження і боротьби з епідеміями на Півдні Росії у Василькові під Києвом 1740 року був заснований карантин із відділеннями в Переяславлі, Черкасах, Кременчуці, Добрянці, Бахмуті, Ізюмі, Луганську. З 1787р. на Україні організовано перший госпіталь для хворих на віспу, в якому безкоштовно робили щеплення проти цієї хвороби. З 1797р. у губерніях на території України організовано лікувальні управління, які як самостійні підрозділи губернської адміністрації починають займатися організацією системи охорони здоров’я. Створюються низові – повітові – структури медичного обслуговування. У Харкові в 1778р. була введена посада лікаря й відкрита аптека, коли він став губернським центром. Після відкриття такої ж аптеки в Лубнах харківська аптека стає центральною для всієї Лівобережної України.
Таким чином, становлення системи медичної допомоги й охорони здоров’я на території нашої країни спочатку не відставало від західноєвропейської. Проте поневолення українських земель татаро-монголами, колонізація України Польщею, Росією обумовили значне відставання у формуванні систематизованої державної медичної служби. Становлення її починається, як і в Європі з утвердженням капіталізму.