Журнал Инженерное дело» у системі періодичних видань Кавказького відділення Російського технічного товариства
АНТОНІВ
Історія та загальна характеристика журналу «Инженерное дело»
Широко відомий той факт, що в умовах інтенсивного розвитку капіталістичного господарства, загострення класової боротьби в Росії наприкінці ХIХ ст. поступово почала зростати роль періодичної преси в ідейно-політичній боротьбі, економічному, науковому та культурному житті суспільства. У 1900 р. виходило 1002 періодичних видання. Однак, багато з них виявилися недовговічними, чимала кількість заснованих періодичних друкованих органів припинило своє існування. Не випадково основними центрами журналістики в кінці XIX – у перші десятиліття XX століття були Петербург і Москва, що цілком відповідало їхній ролі в економічному, політичному і культурному житті Росії. Протягом 1901-1916 рр. в Росії вже виходило понад 14 тисяч періодичних видань, з них понад 6 тисяч виходило у Петербурзі і Москві. Разом з тим, журналістика активно розвивалася і на периферії. У 1901-1916 рр. почали виходити газети і журнали різних типів у Києві, Харкові, Одесі, Саратові, Тифлісі, Ташкенті, та інших містах. Неважко пояснити такий інтерес до періодичних видань: зростання темпів промисловості, торгівлі, банківської справи спричинило за собою примноження кількості газет і журналів, розрахованих на обслуговування інтересів комерційних фірм, промисловців і банкірів. Розвиток машинного виробництва, гірничої справи, будівництва шосейних, водних і залізничних шляхів викликав до життя значну кількість нових науково-технічних видань.
Не буде перебільшенням зазначити, що на початку ХХ ст. всі провінції європейської частини Росії вирізнялися слабким проявом суспільного життя. І Кавказ не тільки не складав виняток у цьому відношенні, але й займав одне з останніх місць за ступенем активного суспільного життя. Це пояснювалося, з одного боку тим, що сфера діяльності урядової влади у регіоні проявлялася значно ширше, ніж у центральних губерніях Росії, а з іншого боку тим, що населення Кавказу не досягло ще повсюдно тієї стадії, за якої громадська діяльність була що не єдиною природною функцією суспільного устрою. Детальніший розгляд суспільно-політичного життя Кавказького регіону на початку ХХ ст. зосередив нашу увагу на тому, що, незважаючи на несприятливі умови для розвитку регіону, він, тим не менш, рухався уперед і ми можемо навести цілий ряд непрямих доказів цього поступального руху. Одним з мірил культурності країни, безсумнівно, може слугувати ступінь розвитку друкарської справи, а в цій галузі, протягом другої половини ХIХ ст. – початку ХХ ст. спостерігався значний прогрес.
У цьому зв’язку незайве згадати популярні періодичні видання, що виходили у зазначений період на Кавказі: політична і літературна газета «Кавказ», яка видавалася в Тифлісі у 1846-1918 рр., журнал «Збірник відомостей про Кавказ», щомісячний науково-літературний журнал «Кавказький вісник», тощо. Найціннішим довідковим виданням дореволюційного Кавказу, що надавав матеріали з історії краю, його географії та етнографії, безперечно, вважався «Кавказький календар». Не меншу значимість для наукового, культурного і суспільно-політичного життя Кавказького регіону мали зазначені нами вище «Записки Кавказького відділення Російського технічного товариства», а також «Записки Кавказького відділення Імператорського російського географічного товариства», матеріали яких присвячувалися освоєнню Кавказу, відкриттю та вивченню земель, розвитку мореплавства, становленню метеорології і кліматології. З жовтня 1899 р. розпочав видавництво орган кавказького відділу Імператорського російського товариства садівництва «Кавказький вісник практичного садівництва», а з грудня 1899 р. видавався щомісячний ілюстрований журнал «Кавказ і Середня Азія». Січень того ж року ознаменувався виходом у світ бібліографічного журналу «Кавказький книжковий вісник», поява якого свідчила про суттєвий розвиток книжкової справи в регіоні Закавказького краю на початку ХХ ст. На нашу думку, такому збільшенню періодичних видань у краї сприяв також той факт, що все більша кількість свідомого населення потребувала кількісного і якісного задоволення своїх потреб у інформації.
Не станемо недооцінювати і такі факти: успіхи, наприклад, у галузі освіти і суспільного розвитку зазвичай не самостійні у своєму походженні; поштовх їм дається, у більшості випадків, ускладненнями економічного розвитку регіону, розвитком торгівлі і промисловості. Отже, це загальне правило знайшло підтвердження і на Кавказі початку ХХ ст. Без перебільшення, у зазначений період Закавказзя перебувало на порозі грандіозного стрибка у розвитку своїх невичерпних природних багатств. У цьому нас переконала і та плідна діяльність інженерів, яка мала прояви у всіх тогочасних галузях промисловості Кавказького регіону. Хотілося б разом з тим підкреслити, що головне місце в процесі пожвавлення виробничих сил Кавказького краю, безперечно, слід відвести залізницям, мережа яких збільшилась за рахунок Баладжаро-Петровської і Тифліс-Карської ліній. Перша з’єднала Кавказ зручним сполученням з Заходом, а друга наблизила до Сходу. Таким чином, залізниці здійснили докорінний переворот у народному господарстві краю.
Суспільна потреба в науці і техніці викликала потребу втілення у журнальну форму науково-технічної інформації. Швидкі темпи розвитку вітчизняних галузей промисловості та народного господарства у період розвитку капіталізму в Російській імперії призвели до накопичення наукової інформації і необхідності її концентрації і «самоорганізації» навколо певних осередків. За таких умов створення технічної періодики диктувалося насамперед потребами Кавказького краю, який став на шлях промислового перевороту, поділу і усуспільнення праці, зародження машинної індустрії і виховання науково-технічних кадрів.
АПОНАСЬКО
На наше переконання, 1901 р. вимагав появи якісно нового журналу, який би не тільки стежив за розвитком вітчизняної і зарубіжної техніки, але й давав би можливість «проводити» нові технічні ідеї в питаннях інженерно-будівельної справи, брати участь у підготовці інженерно-технічних кадрів, і насамперед слугувати прогресу в галузі вітчизняної техніки. З цього приводу у першому випуску журналу «Инженерное дело» за 1901 р. у вступній ремарці «Від редакції», зазначається: «Російські технічні журнали видаються за програмами, складеними у вигляді поширення технічних новин, в широкому значенні цього слова. Намагаються розміщувати оригінальні статті описового і теоретичного характеру, ознайомлюють читачів з новими науковими працями закордонної технічної літератури, а у відділах хроніки і дрібних новин повідомляють нові факти з технічного життя. Іноді наводиться проект якоїсь споруди, виклад пояснювальної записки проекту, при чому зміст намагаються стиснути як тільки можна, навіть на шкоду ясності. Ми вважаємо, що за таких умов один бік запитів технічних журналів, і при тому бік найбільш життєвий, залишається незадовільним. Запропонуйте журналу надрукувати вашу пояснювальну записку до проекту якої-небудь споруди, що не представляє особливої новини в техніці, і вам, напевно, відмовлять за браком місця або через побоювання не бути оригінальним, а тим часом ми надзвичайно потребуємо грунтовних пояснювальних записок, шукаємо їх, збираємо і зберігаємо у себе. В інженерній практиці користуються літографованою літературою у більшому ступіні, навіть ніж друкованою. Хороша пояснювальна записка з докладним розрахунком в значній мірі полегшує працю й скорочує час при проектуванні. Це відомо кожному, кому доводилося займатися розробкою проектів.
Ми знаємо випадки видання пояснювальних записок до деяких проектів капітальних споруд і бачили їхній успіх у практичній діяльності техніків, їх надзвичайно цінують. Але це було у нас до цих пір випадковим і обставлено було досить несприятливими умовами: видання складалося з обмеженого числа екземплярів і коштувало досить дорого, взявши до уваги, що трактується в ньому окремий випадок, наприклад розрахунок мосту певного прольоту і певної системи.
«Инженерное дело» має на меті заповнити прогалину, незрозумілим чином існуючу в нашій періодичній технічній літературі, незважаючи на наявний попит та інтерес техніків до існуючого розділу видань. Ми маємо на увазі спосіб зробити пояснювальні записки доступним матеріалом для техніків у переконанні, що для них існує потреба. Ми думаємо друкувати записки в тому вигляді, в якому вони надходять у розпорядження будівельників проектованих споруд. Роблячи пояснювальні записки головним матеріалом журналу, ми відводимо велике місце перекладеним статтям, котрим можна іноді віддати перевагу за рахунок компіляцій.
Згодом журнал «Инженерное дело» буде мати інші звичайні розділи, а саме: оригінальних статей, компіляцій, розділ дрібних новин техніки в іноземних і російських журналах, бібліографію. Крім того тут будуть розміщені протоколи засідань Кавказького Відділення Імператорського Російського Технічного Товариства» [105].
Аналіз нашого дослідження дозволяє стверджувати, що ініціатором створення журналу «Инженерное дело» був інженер Г. П. Передерій, який виступив зі своєю доповіддю на засіданні Кавказького відділення РТТ
13 січня 1901 р. Саме Г. П. Передерій запропонував видавати технічний журнал при Відділенні Товариства. Доповідач детально виклав свої думки щодо видання такого журналу, який би відповідав завданням і задачам Кавказького відділення РТТ. При цьому Г. П. Передерій зазначив, що думка про видання журналу виникла серед місцевих інженерів-гуртківців, які розробили програму журналу і зібрали достатню кількість матеріалів для друку від 4-х до 8-ми томів обсягом до 12 друкованих аркушів кожний. Відповідальним редактором журналу було призначено М. В. Карповича, а до редакційного комітету увійшли майже усі члени Кавказького відділення РТТ (О. Вейс, Г. Колодизенський, Г. Передерій, І. Подольський, С. Прокофьєв, В. Смугге, М. Соколов, А. Шабулін, Є. Ердели, К. Якубовський). Отже «Инженерное дело» зосереджувало свої конструктивні творчо-організаційні зусилля на об’єднання навколо редакції кращих творчих сил регіону.
Зібрання членів Кавказького відділення РТТ до пропозиції про видання журналу поставилося дуже співчутливо. Водночас голова відділення
С. Ф. Новомайський заперечував, що видання нового журналу накладає певні зобов’язання на Товариство, і наголошував, що не має жодних гарантій, що журнал у найближчому майбутньому не припинить свого існування. Думки членів засідання розділилися, одні пропонували розширити програму «Записок Кавказького відділення Російського технічного товариства», інші виразили сподівання, що журнал матиме великі переваги, надаючи широкі можливості для співробітництва не тільки місцевих (кавказьких) техніків, а й усіх російських фахівців технічної галузі загалом. Крім того, у журналі планувалось розміщувати платні оголошення від різних промислових фірм, що, безперечно, було вигідно для фінансового боку видання.
У даному контексті ми змушені знову звернути увагу на те, що Кавказьке відділення РТТ видавало «Записки Кавказького відділення Російського технічного товариства» окремими томами у Тифлісі з 1868 р. по 1898 р. Аналіз матеріалів журналу «Инженерное дело» свідчить, що саме через небезпечну хворобу секретаря Відділення військового інженера П. Ф. Кольдевина, яка стала причиною несвоєчасного складання звіту, виконання обов’язків секретаря у квітні 1899 р. було покладено на інженера шляхів сполучення Б. А. Бутенка. І звіт щодо діяльності Кавказького Відділення Імператорського Російського Технічного Товариства за березень 1899 р. вже було надруковано у журналі «Инженерное дело» [106].
БЕЛЯК
Модернізація Російської Імперії у другій половині ХІХ – початку ХХ сторіч пов’язана з прискореною еволюцією вітчизняного суспільства. В цей час почалося інтенсивне залучення професійно підготовлених інженерів до сфери підприємництва, що у свою чергу впливало на формування ділової еліти країни. Технічне переоснащення промисловості та швидкі темпи будівництва залізничних гілок стимулювали притік інженерів до ділової еліти Російської Імперії.
Все це сприяло появі такого науково-технічного журналу, на сторінках якого б розроблялись і обговорювались актуальні проблеми, велась боротьба за створення і процвітання вітчизняної промисловості. А дискусії, що розгортатимуться на сторінках журналу, сприятимуть розвитку відповідних галузей техніки і промисловості. За задумом авторів, журнал мав спонукати науковців і техніків до нових досліджень, винаходів, удосконалень, пропагував би передовий досвід, сприяв вихованню і удосконаленню науково-технічних кадрів.
Перш, ніж давати оцінку діяльності журналу «Инженерное дело», вбачається необхідним дати характеристику його першого головного редактора Г. П. Передерія. Передерій Григорій Петрович – радянський вчений в галузі мостобудування і будівельної механіки, академік АН СРСР (1943). Ознайомившись із біографією першого редактора журналу «Инженерное дело», Г. П. Передерія, хотілося б відзначити, що у 1892 р., витримавши великий конкурс він вступив до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, який закінчив у 1897 р., і відразу у якості інженера працював на будівництві залізничної лінії Данків-Смоленськ, а потім переїхав працювати на Закавказзя. З 1902 р. він паралельно викладав в Московському інженерному училищі, а з 1907 р. в Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, потім в інших інститутах [107]. Основні праці науковця присвячені теорії і розрахунку мостів. Г. П. Передерій запропонував цілу низку інженерних рішень з питань споруди збірних мостів, індустріальних методів робіт і застосування електрозварювання в мостобудуванні. Г. П. Передерій – відомий в наукових колах залізничної громадськості як успішний мостобудівник, як основоположник будівництва залізобетонних мостів. Важливі матеріали біографічного характеру і наукової діяльності Г. П. Передерія ми віднайшли в архіві Російської Академії наук, але детально на них не будемо зупинятись [108].Це була надзвичайно талановита людина, про неї згодом було написано низку фундаментальних статей.
Дослідник наукової і соціокультурної спадщини вченого, кандидат історичних наук О. Г. Стрелко, так висловився про Г. П. Передерія: «Він відзеркалював наступництво кращих традицій вітчизняної і зарубіжної прогресивної транспортної науки й високі якості видатного вченого та інженера-залізничника. Величезна практична інженерна діяльність і значний внесок в розвиток залізничної науки зробили ім’я Г. П. Передерія надзвичайно відомим не тільки у нас, але і за кордоном. Науковий і соціально-громадянський світогляд, його любов і відданість інженерній науці, суспільні і політичні погляди та принципи, яким він не зраджував ніколи, формували його учителі. Зміст і сенс свого життя, як і його великі наставники (Поссе, Гравер, Іванов), Г. П. Передерій вбачав у розумовій роботі з метою самовдосконалювання. Як і названі особистості, він в подальшому віддавав свої сили суспільно-просвітницькій роботі серед найбільш широких верств залізничників. Таким чином, бачимо, що відношення та зв’язки, які ґрунтувалися на почуттях поваги і симпатії, формувалися у Григорія Петровича із спілкування із вченими, якими сьогодні пишається весь світ. Глибока наукова ерудиція, розмаїття наукових інтересів, які виходять далеко за межі основної спеціальності – залізничного транспорту, інженер великих і малих масштабів, педагог і популяризатор наукових ідей в техніці, талановитий бібліограф – ось образ професора Г. П. Передерія» [109, С. 14-15].
Член-кореспондент АН СРСР М. В. Стрілецький зазначав, що: «Талановитий і молодий, стрімкий і настирливий, з душею і волею бійця, і разом з цим великий скептик – Григорій Петрович почав свою інженерну діяльність дуже яскраво, заснувавши у 1901 р. журнал «Инженерное дело», який об’єднав навколо себе основні прогресивні інженерні сили і який став бойовим органом, що постійно вів боротьбу з відсталістю і рутиною, не звертаючи уваги на особи … . Особливо пам’ятаємо ми відділ критики і бібліографії цього журналу. Жодна велика наукова праця не проходила повз його увагу і не тільки праця – я б сказав – жодного авторитетної думки без відповідного розгляду. Цим відділом керував Григорій Петрович. Він вів цей розділ не як оглядач-рецензент, а як боєць і методист» [110, С. 1849].
Початок ХХ ст. – це роки становлення вітчизняного залізничного господарства та залізничної техніки загалом. Характер і значення залізничної справи в Російській імперії, діяльність видатних вчених-інженерів, участь інженерів-залізничників у розвитку науково-технічного прогресу детально висвітлені у виданнях, присвячених інженерній справі в Російській імперії.
Журнал «Инженерное дело», створений у Тифлісі 1901 р., не тільки віддзеркалював розвиток технічного прогресу і слугував трибуною для виголошення тогочасних потреб, але й проводив нові технічні ідеї в питаннях інженерно-будівельної справи. Доказом цьому є програма журналу, яку було зачитано і схвалено членами Кавказького відділення РТТ 3 лютого 1901 р.
БУЦЕРОГА
«Програма журналу» складалась з наступних пунктів:
1) Оригінальні статті як теоретичного, так і практичного характеру з усіх галузей інженерної справи взагалі, а також з питань техніки Кавказу.
2) Компілятивні статті і переклади статей з іноземних газет і журналів з питань інженерної справи.
3) Пояснювальні записки (з додатком креслень) до проектів інженерних споруд, складених для урядових і приватних установ і осіб.
4) Бібліографічні статті і замітки у вигляді рецензій і критичних оглядів книг, брошур і статей російської і іноземної літератури.
5) Новини інженерної справи – невеличкі замітки і повідомлення з російських та іноземних технічних журналів.
6) Доповіді, протоколи і звіти Зібрань членів Кавказького відділення Імператорського Російського Технічного Товариства.
7) Некрологи і бібліографічні нариси видатних діячів – інженерів.
8) Окремі об’яви [111].
Передбачалось видавати журнал у кількості 4-х книжок на рік обсягом від 10 до 15 друкованих аркушів. Підписка на журнал «Инженерное дело» приймалася у м. Тифліс. Кавказьке відділення РТТ відраховувало 1.200 карбованців на рік зі своїх коштів на публікацію журналу. Передплатна ціна з пересилкою у всі міста Росії складала: на рік – 5 рублів, на пів року – 3, окрема книга – 1.50. Члени Кавказького відділення Імператорського Російського Товариства отримували журнал безкоштовно. Цю програму і умови видання було схвалено загальними зборами Кавказького відділення РТТ від 3 лютого 1901 р.
Слід додати, що редакція журналу не чітко дотримувалась зазначених завдань протягом усього періоду існування журналу. За перший рік видання (1901р.) вийшло 2 книжки, у 1902 р. – 4, у 1903 р. – 2, у 1904 р. – 4; у 1905 р.– 6, у 1912 р.– 12 (у період з 1906 по 1911 рр. журнал не видавався). У 1904-1905 рр. журнал друкувався у Москві.
Наш аналіз доводить, що на сторінках журналу «Инженерное дело» друкувались статті із різноманітних напрямків інженерної та залізничної справи: будівництво і експлуатація залізниць, будівельна механіка і мости, водні сполучення, шосейні шляхи, рухомий склад і тяга потягів, технологія будівельних матеріалів, платні оголошення різних промислових фірм. Журнал мав на меті сприяти розробленню усіх питань, що стосувалися експлуатації залізниць. Він активно допомагав в підготовці інженерно-технічних робіт. В результаті журнал «Инженерное дело» активно брав участь у вирішенні великих і принципових питань розвитку і роботи колійного господарства залізниць.
Всі актуальні технічні питання того часу знаходили відгук у журналі. Кожна велика робота ставала предметом рецензування. Рецензії носили глибокий, гострий і принциповий характер – розділом критики і бібліографії журналу керував безпосередньо Г. П. Передерій. Необхідно зазначити, що Григорій Петрович приділяв велику увагу реалізації призначення свого «відділу». У другому номері журналу за 1901 р. він опублікував свою статтю у рубриці «Критика і бібліографія», у якій окреслив мету і завдання критичного розділу у журналі, зазначивши, що він має указати на місце певних робіт серед їм подібних, допомогти читачам ознайомитись з працями, що їх цікавлять, з метою економії їхнього часу, а також окреслити переваги і недоліки опублікованих праць технічного напрямку. Разом з тим
Г. П. Передерій констатував, що головне призначення інженерів – не тільки стояти на передньому плані прогресу науки, техніки і суспільства, але й слідкувати за розвитком державних і суспільних потреб. Для вирішення цих задач, на думку Г. П. Передерія, інженер повинен мати самостійну думку, широкий кругозір, який необхідно розширювати у процесі накопичення знань і досвіду практичної діяльності фахівця. Незважаючи на те, що російська техніка знаходилась «у хвості» європейської, автор плекав надію, що завдяки зусиллям російських науковців та інженерів вона буде прогресувати з належною швидкістю. І виходячи з викладеного, виразив сподівання на те, що кількість спеціальних праць у галузі техніки неодмінно зростатиме, а очолюваний ним відділ «Критика і бібліографія» допоможе усім зацікавленим особам вільно орієнтуватися в межах спеціальної технічної літератури.
Характерно, що журнал не обмежувався технічними питаннями, але опікувався також станом освіти та підготовки інженерів у Росії. Висвітлюючи на шпальтах журналу дискусії, які проходили під час Зібрань інженерів шляхів сполучення, Г. П. Передерій з притаманною йому різкістю критикував постановку справи освіти взагалі і у вищій школі зокрема. На доказ своїх думок він приводив витяги з виступів найбільш прогресивних вчених (професора К. Тимірязєва та інш.) та з листа великої групи професорів, у якому зазначалося: «Загрозливий стан не дозволяє нам залишатися байдужими і змушує нас заявити наше глибоке переконання, що академічна свобода несумісна з сучасним державним устроєм Росії. Для її досягнення не достатні лише часткові поправки існуючого порядку, а необхідне повне і докорінне його перетворення» [112].
Чим глибше ми проникаємо у суть проблеми, тим очевидніше, що журнал «Инженерное дело» відігравав значущу роль у розвитку популяризації наукових знань, він був найбільш помітним виданням початку століття і відіграв важливу роль у становленні журнальної справи в цілому.
І назву журналу «Инженерное дело» було обрано не випадково. Безумовно, програмні положення журналу, викладені на його сторінках, доводять це. По суті інженерні завдання і необхідність їх вирішення вставали перед людством з моменту його виникнення. Розвиток інжерної справи у Російській імперії в кінці ХІХ – початку ХХ століття був пов’язаний не тільки з підготовкою інженерів у вищих навчальних закладах, але і зі створенням наукових організацій, присвячених інженерній справі. Засновники журналу «Инженерное дело» покладали надію, що їхнє видання постане над вузько технічними цілями,буде постійно ознайомлювати читачів з провідними винаходами європейських і західних вчених і багаторазово наголошували на висвітленні на шпальтах журналу різноманітних застосувань досягнень науки, техніки, використання законів і природних ресурсів для вирішення конкретних проблем, цілей і завдань людства. Протягом усього періоду свого існування журнал опубліковував інформацію про з’їзди, виставки, конференції, присвячені інженерним досягненням в різних галузях господарства і, безперечно, зробив вагомий внесок у підготовку інженерів і інженерної справи в Росії. Редакція журналу послідовно і цілеспрямовано поширювала і поглиблювала інженерно-будівельні знання, рішуче засуджуючи тих, хто цей процес гальмував.
ВОЙТКО
В період становлення журнал труднощі виникали на кожному кроці. Портфель редакції в перший рік функціонування журналу був напівпорожнім. Нелегким завданням було заповнювати сторінки видання матеріалами, які б відповідали програмі, і тому за перший рік вийшло усього 2 номери. У наступні роки (до 1905 р. і у 1912 р.) редакція не відчувала браку матеріалів. Це, насамперед, заслуга головного редактора Г. П. Передерія, який завдяки великій працездатності і силі волі очолював керівництво журналу, різнобічно і принципово піддавав критиці вагомі праці у галузі техніки на сторінках журналу, демонструючи свій талант бійця, репортера, оглядача і величезну практичну інженерну діяльність. Редакція журналу усвідомлювала, що слід ретельно підходити до відбору інформаційного матеріалу, залучати до співпраці досвідчених авторів: науковців, провідних інженерів, знавців техніки залізничного транспорту і будівельної механіки, які б з притаманним їм досвідом і авторитетом в інженерних колах знайомили читачів зі зв’язком науки і виробництва, поширювали відомості про успіхи та заслуги науковців і інженерів, повідомляли про новітні винаходи у галузі вітчизняної та зарубіжної науки і техніки у Росії і за кордоном.
Бойовий, прогресивний характер, який надав журналові Г. П Передерій, його сміливі критичні статті припали не до смаку чиновникам царського уряду і в кінці 1905 р. видання журналу було призупинено. Відомі факти не залишають ніякого сумніву у тому, що саме значні політичні і економічні зміни у Російській імперії наприкінці 1905 р. призвели до того, що видання журналу було заборонено. Власне редакція журналу так пояснила причину призупинення видання журналу у 1905 р.: «В виду переживаемого Россией кризиса, издание журнала стало слишком затруднительным, вследствие чего редакция прекращает выпуск «Инженерного дела» впредь до более благоприятного времени» [113].
Відповідно до цього необхідно зазначити, що наприкінці 1905 р. редакція журналу з одного боку відчувала постійну нестачу матеріалів для ведення журналу, а з іншого значно обмежилась кількість передплатників та читачів, що зробило подальше видання неможливим. Ймовірною причиною браку матеріалів для друку журналу наприкінці 1905 р. могла бути нестача у той період на Кавказі осіб зі спеціальною технічною освітою, котрі могли б надати належну підтримку Кавказькому відділенню РТТ у виданні журналу.
Наше дослідження показує, що з осені 1905 р. Кавказ був охоплений страйковим рухом. Зокрема робочі головних залізничних майстерень Тифлісу оголосили страйк, поклавши початок загального страйку на Закавказькій залізниці та промислових підприємствах Закавказького регіону. Життя краю було паралізовано, пошкоджено залізничні шляхи, перервано телеграфний зв’язок. Найбільш гостро «революційні» бої проходили в Грузії. Політичний страйк, оголошений в Тифлісі 12 грудня, переріс у збройне повстання. Страйки продовжувалися до 7 січня 1906 р. На нашу думку, саме ці події і були головними причинами припинення видання журналу у 1905 р.
Минуло сім років і ситуація в регіоні дещо змінилася. Особливо важливо те, що збільшилася загальна довжина залізниць та інших шляхів сполучення як на Закавказзі, так і у Росії в цілому. У 1910 р. залізниці почали отримувати прибутки від перевезень. Знаменно, що залізнична мережа, в зв’язку із загальним пожвавленням економічного стану країни та заходами, вжитими урядом щодо поліпшення експлуатації доріг, зайняла досить сприятливе становище. Чистий прибуток на версту мережі залізниць Росії у 1912 р. склав 7.420 руб. [114]. При цьому ми хочемо звернути увагу на те, що ріст урбанізації, упорядкування і розвиток міських господарств, розробка природних багатств, збільшення застосування електричної енергії для індустріальних цілей – все це привернуло на Кавказ велику кількість нових технічних сил, серед яких можна було зустріти фахівців з різноманітних галузей промисловості і техніки.
Але не тільки вітчизняна індустрія, техніка всього світу йшла доволі швидкими кроками вперед, і можна сміливо стверджувати, що не проходило й дня, щоб зацікавленим фахівцям не доводилося чути або читати про нові винаходи чи нові концепції в технічній справі. Доволі швидкий поступальний рух техніки та інженерної справи неминуче призводив до змін в умовах загально технічної діяльності, викликаючи переоцінку раніше набутих знань і створення нових теорій, замість застарілих.
Закінчивши вищий навчальний заклад, інженер, що прагнув бути на висоті свого покликання, насамперед зобов’язаний безперервно працювати для втілення цих знань завдяки науковим відкриттям і завоюванням, все частіше руйнуючи старі фундаменти і будуючи нові. Для досягнення цієї мети у розпорядженні тогочасного інженера був цілий арсенал допоміжних і доволі дієвих засобів: конгреси і з’їзди з питань різних спеціальностей (наприклад, залізничних і т. п.), товариства і організації зі спеціальними лекціями і доповідями, технічні виставки, технічна література, яка збагачувалася з кожним днем (в особливості закордонна) і нарешті періодичний друк.
Однак, слід зауважити, що всі ці шляхи повністю були доступні лише обмеженій кількості осіб, а не тим, хто жив у регіоні, віддаленому на тисячу верст від наукових та промислових центрів Росії. Запорукою подальшого самовдосконалення технічних кадрів були спеціальні з’їзди, які, на жаль, відвідувались доволі обмеженим колом інженерів Кавказу, а також професіональні і наукові товариства, що надавали різноманітний матеріал своїм членам і відвідувачам, спроможні були відіграти важливу роль в житті суспільства.
У зверненні редакційного комітету до читачів у першому номері журналу «Инженерное дело» за 1912 р., зокрема зазначалось, що спеціальна технічна література не завжди доступна особам, які не володіють іноземними мовами. Внаслідок цього читачам не легко дізнатись про вихід нових книг, а ще важче вирішити, чи підходять матеріали, що містить дана книга, для вирішення питань, які їх цікавлять. Отже, періодична технічна преса має надолужити брак такої інформації і ознайомити своїх читачів з останніми новинами у межах їхніх спеціальностей [115]. І саме це спонукало членів Кавказького відділення РТТ поновити видання щомісячного технічного журналу у місті Тифліс.
ГАЙДАЙ
Тут слід уточнити, що в результаті спільних зусиль 1 січня 1912 р. було складено програму журналу і до редакційного комітету увійшли провідні інженери Закавказзя: О. П. Бахметєв, Ю. В. Кошкін, І. І Когновицький,
В. Б. Кржижановський, Ф. Б. Кржижановський, О. М. Моргуліс, М. В. Симо-новський, проф. К. В. Харічков, М. Є. Чайковський, Т. О. Емфіаджнанц. Відповідальними редакторами було призначено О. П. Бахметєва та В. Б. Кржижановського. Журнал виходив щомісячно російською мовою загальним обсягом близько 4 друк. аркуші. Друкувався журнал у Тифлісі, у типографії Канцелярії Намісника його Імператорської Величності на Кавказі.
Майже одностайний схвальний відгук техніків всього Кавказу засвідчив визння ідеї видавництва журналу доволі сучасною, і послугував вирішальним поштовхом для випуску в світ першого номеру за 1912 р. Редакційний комітет усвідомлював у повному обсязі всі труднощі, з якими доведеться стикатись під час видання науково-технічного журналу, і покладав надію на читачів, що доброзичливо і співчутливо підтримуватимуть це видання, спрямоване на пропагування передового досвіду, виховання і удосконалення науково-технічних кадрів. Фактично ж журнал перш за все мав відповідати духові епохи, а також вітчизняній та світовій науці і техніці.
Тут ми змушені звернути увагу на те, що програма журналу у 1912 р. дещо розширилася:
1) Загальні питання техніки і промисловості Кавказу.
2) Технологія.
3) Геологія і гірничозаводська промисловість.
4) Шляхи сполучення.
5) Громадські споруди (архітектура).
6) Гідротехнічні споруди і водна справа.
7) Міське господарство.
8) Електротехніка.
9) Огляд журналів і бібліографія.
10) Технічна освіта та навчальні заклади.
11) Кореспонденція (питання та відповіді).
12) Довідкові відомості.
13) Важливі довідкові розпорядження по технічним установам.
14) Відомості щодо діяльності КВРТТ [116].
Аналіз публікацій журналу за 1912 р. свідчить про те, що у цей період редакція не відчувала нестачі матеріалів для друку, залучаючи до співпраці кращі інженерні сили не тільки Кавказу, а й всієї Російської імперії, які були авторитетними знавцями техніки залізничного, водного, повітряного транспорту і будівельної механіки. Найбільшого поширення у журналі набули публікації з міського господарювання, механізації технології, теоретичних праць з усіх галузей техніки. Непересічена увага приділялася висвітленню питань технічної освіти і навчання взагалі. Редакція вишукувала авторів, які б пробуджували зацікавленість до журналу широких кіл населення, збагачували науку новими плідними ідеями і досвідом, сприяли визначенню найактуальніших напрямків подальших досліджень.
Видавнича спілка «Инженерного дела» створила модель російського технічного журналу, який охоплював справи суто національні, а також явища, події, що відбувалися у світі. «Инженерное дело» зосередив конструктивні творчо-організаційні зусилля на об’єднанні навколо редакції кращих творчих сил: редакторами журналу у різні часи були видатні російські науковці і інженери, які, розробляючи проблеми технічної розбудови країни, прагнули поєднання тогочасних науково-технічних здобутків суспільства з досягненнями в галузях залізничної техніки і будівельної механіки, тим самим збільшуючи ефективність журналу, постійно зміцнювали зв’язки з читачами.
Природно, що в поле зору журналу потрапили як відомі на той час вчені та інженери (Є. О. Патон, Г. П. Передерій, В. М. Образцов, С. А. Прокофьєв і І С. Подольський, Г. М. Будагов), так і мало знайомі автори (О. Толстоп’ятов, О. Сергійов, М. Харламов, Є. Сокович), та багато інших, імена яких лишалися в тіні, хоча вже тоді їх роботи становили значний внесок в розвиток науки і техніки.
Узяті вцілому, матеріали журналу «Инженерное дело» яскраво віддзеркалють тогочасний стан російської і світової науки і техніки, розповідають нам про дійсний внесок учених, техніків, інженерів і практиків у скарбницю світової науки, роблять рішучий крок на шляху залучення науки до вирішення завдань індустріалізації народного господарства, розробляють ряд проблем капітального промислового і транспортного будівництва, механізації гірничих робіт, проблем підвищення якості промислової продукції.
КОНОНЕНКО
Журнал Инженерное дело» у системі періодичних видань Кавказького відділення Російського технічного товариства
З якої б точки зору не розглядалася ролm науково-технічних і виробничо-технічних журналів у розвитку науки і техніки, неминуче виникає питання системного аналізу зазначеної проблеми для дослідження конкретних представників вітчизняних технічних журналів кінця XIX –початку XX ст. Адже саме наукові журнали є не тільки джерелом знання, архівом, спресованої історією науки; вони також виступають потужним формуючим чинником її розвитку, динамічно впливають на процеси взаємопроникнення та збагачення різною інформацією, сприяючою науково-технічному прогресу суспільства.
Історія свідчить, що суспільно-політичне, економічне та культурне життя країни на початку XX ст. вирізнялося підвищеним динамізмом, у даний період було зроблено серйозний крок на шляху модернізації російського суспільства. Невід’ємною частиною цих перетворень в країні була активізація наукового життя і науково-технічної думки. А це, на наш погляд, призвело до формування стійкої зацікавленості до наукових досліджень, до усвідомлення необхідності поширення наукових знань у широких колах російського суспільства, в появі цілої низки нових наукових товариств.
Наше переконання підтверджуються словами А. І. Акопова: «З початку ХХ століття почали створюватися журнали з різних галузей науки і техніки, культури, які відрізнялись не тільки тематикою, але і цільовим призначенням. Відповідно до розвитку журналів формувалися погляди на журнал як на тип видання, що висловлювалися різними представниками науки і культури, політичними і державними діячами, які займалися виданням журналів або мали певне відношення до цієї справи» [117].
Дослідження історії науково-технічного журналу певного історичного періоду завжди повинно будуватися на ґрунті поглибленого порівняльного аналізу з подібними періодичними виданнями того ж часу, їх попередниками та наступниками. Такий аналіз потрібен для визначення місця досліджуваного журналу в низці інших науково-технічних періодичних видань. Тому висвітлення історії функціонування науково-технічного журналу не було б повним без його характеристики серед інших технічних видань досліджуваного періоду, як елементу певної системи [118].
Легко переконатися у тому, що відмінною рисою наукового життя початку ХХ ст. стала зростаюча зацікавленість до вивчення економіки, історії, культури, природних багатств і умов окремих регіонів країни, що виразилося у створенні науково-технічних журналів, яскравим представником цієї ланки, безперечно, уважається журнал «Инженерное дело». Ми вправі зазначити, що виникнення цього журналу стало можливим унаслідок значних темпів індустріалізації країни, виникнення нових галузей промисловості, і, насамперед, завдяки активному розвитку техніки залізничного транспорту як галузі народного господарства Російської імперії початку ХХ століття.
Типологічний аналіз періодичного видання використовується у дослідженнях з метою історико-теоретичного системного опису видань з ознак формування типів та складання різних класифікацій видань, які залежать від певних завдань дослідження; висвітлення взаємозв’язків між низкою видань, що класифікувались, в межах певної системи. За формою типологічний аналіз періодичних видань поділяється на дві складові: історико-типологічний аналіз та теоретико-типологічний аналіз. Перша складова відтворює широкий погляд на історію виникнення певного типу видань. Друга складова формує класифікацію об’єктів у ієрархічній системі досліджуваних періодичних видань, а також дає аналіз кожного видання окремо та у взаємозв’язку з іншими елементами системи [119].
У цьому зв’язку необхідно відзначити, що за головним принципом поділу науково-технічні журнали поділяються на три види:
Вузькогалузеві – на своїх сторінках друкували наукові статті, присвячені тільки одному науковому напрямку техніки («Журнал сільський будівельник», «Архітектурний вісник», «Типографічний журнал».
Багатогалузеві – друкували наукові статті, присвячені декільком технічним напрямкам, об’єднаним однією галуззю промисловості або народного господарства; сприяли промисловому розквіту Росії, ставили і вирішували спільними зусиллями найбільш важливі промислово-економічні і загально-технічні проблеми («Записки Київського відділення Російського технічного товариства», «Записки Кавказького відділення Російського технічного товариства», «Журнал Міністерства шляхів сполучення»).
Загальнотехнічні журнали – велику кількість матеріалів присвячували висвітленню загального стану технічної науки у країні, а також рішенню багатьох проблем, пов’язаних, в першу чергу, з розвитком окремих галузей промисловості, винахідницької думки, постановкою технічної науки на належну височінь; надавали цінні відомості про творчу роботу діячів вітчизняної науки і культури («Вісник спілки технологів», «Бюлетень Політехнічного товариства» та інші) містили матеріали виняткової важливості для історії техніки [120].
КОНОНЧУК
Відповідно до зазначеної класифікації досліджуваний нами журнал «Инженерное дело» повною мірою можна уважати багатогалузевим загально-технічним журналом, на сторінках якого друкувались статті з таких напрямків:
- Оригінальні статті з усіх галузей інженерної справи: залізничний транспорт, водний транспорт, шляхові перевезення, а також з питань техніки Кавказу;
- Компілятивні статті та переклади статей з іноземних газет і журналів з питань інженерної справи;
- Пояснювальні записки до проектів інженерних споруд;
- Новини інженерної справи – замітки і повідомлення з російських і іноземних технічних журналів;
- Доповіді, протоколи і звіти Зібрань членів Кавказького відділення Імператорського Російського Технічного Товариства;
- Некрологи і бібліографічні нариси видатних діячів – інженерів; окремі об’яви.
Перш ніж приступити до аналізу видавничої діяльності журналу «Инженерное дело», необхідно, мабуть, урахувати той факт, що першим спеціальним технічним журналом в Росії був, заснований у 1804 р. в Петербурзі, «Технологічний журнал», який видавався Академією наук. Це був перший журнал, який ставив своїм завданням ознайомлювати читачів з новітніми досягненнями у галузі науки і техніки з метою їхнього практичного застосування [121].
Розвиток технічних журналів проходив дуже повільно, однак з 1825 по 1827 р. у Петербурзі почали видавати «Горний журнал», який був розрахований на науковців та інженерів високої кваліфікації. Основний зміст матеріалів складали наукові (теоретичні та експериментальні) і технічні статті, наукові повідомлення, огляди тощо. «Журнал Міністерства шляхів сполучення» (1826-1917) – спеціальний науково-технічний журнал, який видавався Корпусом інженерів шляхів сполучення і присвячувався інженерним проблемам водного і залізничного транспорту, а також спеціалістам технічної галузі. Ці журнали вже помітно відрізнялись стабільністю, високим теоретичним рівнем і мали велике суспільне значення. «Инженерные записки» (1826 по 1856 рр.; з 1857р. по 1916 р – «Инженерный журнал») вирізнявся високим науково-теоретичним рівнем матеріалу. Необхідно, очевидно урахувати, що, будучи галузевим виданням, його тематика в цілому не виходила за межі інтересів галузі; кращі роботи присвячувалися теоретичним проблемам механіки, математики, фізики, опіру матеріалів. Примітно, що всі ці журнали відрізнялися стабільністю, високим теоретичним рівнем і мали велике суспільне значення.
«Збірник Інституту інженерів шляхів сполучення», заснований М. М. Герсєвановим, видавався у Санкт-Петербурзі з 1884 р. Інститутом інженерів шляхів сполучення. У ньому були надруковані матеріали про найновіші досягнення у галузі техніки, нові навчальні курси з дисциплін, що викладалися в Інституті інженерів шляхів сполучення, а також результати дослідних і науково-практичних робіт на будівництві.
Ознайомлюючись із працями вітчизняних дослідників технічної періодики О. І. Акоповим та С. П. Гараніною, ми виявили загальні принципи об’єднання журналів у систему.
Головні ознаки: а) множина елементів; б) наявність зв’язку між ними;
в) цілісний характер утворення.
Допоміжні ознаки: а)єдність цілей та завдань; б) спільна орієнтація на певного читача; в) існування єдиної видавничої організації.
Неважко переконатися, що дуже плідним для дослідження систем періодичних видань може служити застосування системного аналізу. З’являється можливість відволіктися від випадкових явищ і зосередити увагу на основних тенденціях розвитку періодичних видань, виявити певні закономірності. В основу систематизації видань можуть бути покладені різні ознаки: цільове призначення – відображає відношення видання до вирішення тих чи інших суспільних завдань і читацька аудиторія – це орієнтація журналу на певну групу читачів [122].
Отже, у зв’язку з тим, що системам періодичних видань приділяється велике значення, певний інтерес представляють питання виникнення і розвитку подібних систем. По суті, перша спроба створення системи періодичних видань у Росії пов’язана із діяльністю Російського Технічного Товариства, яке по праву вважається першою великою організацією інженерів і техніків, створення і розвиток якої значно вплинули на зростання і вдосконалення науково-технічної періодики. Наскільки великою була роль технічних журналів у боротьбі за створення вітчизняної промисловості, можна бачити на прикладі «Записок Російського технічного товариства», які товариство почало видавати у 1867 р., і які проіснували майже 50 років. Аналіз публікацій цього журналу показав, що концентрація матеріалів з залізничної галузі, електротехніки, фотографії і повітроплавання на його сторінках поступово зростала і врешті решт призвела до виділення галузевого органу із структури багатогалузевого журналу чи до утворення журналу у журналі. Так, концентрація матеріалів із залізничної галузі призвела до утворення у 1882 р. журналу «Залізнична справа». Цілком зрозуміло, що тематика журналу була досить різноманітна: від залізничних мостів, до питань вітчизняного вагонобудування і якості вітчизняних локомотивів, до механізації пересування стрілок і сигналізації на залізницях.
У першому номері «Записок РТТ» зазначалось, що «Товариство створено не тільки для обміну думками, і не тільки для «Технічних бесід», але і для сприяння промисловості …., але промисловість наша розташована у різних місцях Росії, а не тільки у Петербурзі, і тому Товариству потрібні органи, а такими органами є відділення. Без них існування РТТ немислиме» [123].
Буде незайвим нагадати, що перше відділення РТТ виникло на Кавказі, у Тифлісі, потім в Іркутську, Єкатеринбурзі, Києві та інших містах. Відділенням, що утворилися, було запропоновано відсилати протоколи своїх «Технічних бесід» та інші матеріали для розміщення їх у «Записках РТТ», і спочатку так і відбувалося. Але, як показало наше дослідження, протоколи засідань Кавказького відділення друкувались надзвичайно повільно, втрачали новизну, тому згодом було прийнято рішення розміщувати вилучення з бесід відділення у газеті «Кавказ». Але і це виявилось незручним. Врешті вирішили друкувати «Записки Кавказького відділення Російського технічного товариства» на кошти Відділення. Відзначимо, що основний зміст «Записок Кавказького відділення РТТ», як і «Записок РТТ», складали «Технічні бесіди». Структура видання повторювала «Записки РТТ»: окрім розділу «Технічні бесіди», до «Записок» також входив розділ «Дії відділення», деякі номери також містили додатки. За своєю тематикою «Записки Кавказького відділення РТТ» можна назвати багатогалузевим журналом, однак, коло галузевих питань у них було дещо обмежене місцевими проблемами: дослідження кавказьких будівельних матеріалів, видобуток корисних копалин, використання нафти, будівництво та функціонування залізниць на Кавказі, гірські дороги і способи зрошення краю, благоустрій Тифліса – ось що в першу чергу знаходило відображення в журналі.