Виходячи з природно-географічних умов Українського Полісся поліщуки з давніх давен займалися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством, пасічництвом.

Етнографічні групи українців: загальна характеристика

Впродовж багатьох століть на українській етнічній території відповідно сформувалися різні етнографічні групи українського етносу. Серед них найбільша і найважливіша в творенні державності — поляни (кияни, руси); а також лемки, долиняни, бойки, гуцули, покутяни, ополяни, подоляни, волиняни, батюки, холмщаки, підгіряни, підляшуки, пінчуки, поліщуки, литвини, польовики, черкаси, переяславці, полтавці,кирдани, севрюки, слобожанці, степовики, задунайці, кубанці, донці та інші етнолокальні групи з нечіткою етнічною самосвідомістю, але з певними культурно-побутовими особливостями.

За умов урбанізації і стрімкого економічного розвитку активізується культурно-побутова інтеграція цих груп з навколишнім населенням. Внаслідок внутрішньо-етнічної консолідації українців згадані специфічні особливості цих груп згладжуються, звужується сфера їх впливу і окремі з них перестають існувати. Етнографічні групи українського[1] етносу зараз найкраще збереглися в межах Українських Карпат таЗакарпаття. Найкраще зберегли свої особливості етнографічні групи горян Українських Карпат — бойки, гуцули, лемки.

Поляни

Найчисленнішою і найважливішою у політичному значенні була етногрупа т.зв. «полян» або «русів». Племінний союз русів, починаючи з IX ст., підкорив своєму впливові більшість східнослов'янських племен і інкорпорував їх у давньоукраїнську державу. На сьогодні цей етнонім давно не вживається, а сам термін «поляни» невідомий ніде, окрім «Повісті минулих літ».

Подоляни

Подоляни — мешканці Поділля. Географічне Поділля — це плоска височина, перерізана багатьма ярами. Границя його починається від Миколаєва над Дністром, проходить уздовж Дністра на південний схід аж до міста Балти. Там звертає на схід і йде повз місто Гайворон, захоплюючи частину Черкаської, повністю Вінницьку і більшу частину Хмельницької областей. Іде далі на захід біля Кременця, займаючи цілу Тернопільську та частину Львівської області аж підо Львів. Усе Поділля було поділене в 15 ст. по ріці Мурафі на Західне та Східне. Західне Поділля було під впливом Речі Посполитої, а Східне Поділля було під впливом ВКЛ. Центром західного Поділля був Кам'янець, східного — Брацлав, а третім значним подільським осередком був Червоногородський замок, до якого входили землі від Збруча до Бучача.

Бойки

Бойки — етнографічна група українського етносу, що розселена по обидва узбіччя середньої частини Українських Карпат. Бойківщина займає Високі Бескиди, східну частину Середніх Бескидів, західну частинуГорганів та Центрально-Карпатську улоговину, що на півдні до них прилягає. Межа етнографічної території бойків пролягає між ріками Сяном і Бистрицею Надвірнянською на північному заході Українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в північно-західній частині Закарпатської області.

За сучасним адміністративно-територіальним поділом Бойківщина охоплює північно-західну частину Богородчанського району, Рожнятівський район і майже весь Долинський (за винятком його північної окраїни) райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частинуМіжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Вона займає територію близько 8 тис. км².

Гуцули

Гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фольклором, широким розвитком народних ремесел. Вони мають свою етнографічну територію (Гуцульщину), яка умовно була окреслена у кінці XIX-початку XX ст. на основі тривалих етнографічних та мовно-діалектичних досліджень. Відповідно було встановлено схематичні межі території, заселеної гуцулами. Так, на заході межа з бойками проходила по річці Лімниці, в Закарпатті — верхів'ями річок Берестянки, Турбату, Тересви, долиніМалої Шопурки до її злиття з Тисою, а на півдні ця лінія проходить до державного кордону. На півночі та північному сході від Лімниці межа пересікає Бистрицю Солотвинську та Надвірнянську, через село Пасічнуйде на Делятин, Яблунів, Косів, Вижницю, Берегомет, Красноїльськ до кордону з Румунією.

Лемки

Лемки — етнографічна група українських горян, яка до 1947 р. жила по обох боках Карпатського хребта і державних кордонів (до 1772. — польсько-угорського, а з 1919. — польсько-чехословацького). Їхня територія виступає півостровом між польською і словацькою етнографічною територією завдовжки 140 км і завширшки 25-50 км.

Територія галицької Лемківщини до 1946 займала південну частину таких повітів як Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Коростянського, Саніцького, південний захід Ліського і 4 села Новоторзького площею близько 3.5 тис. км². На цій території проживало 200 тис.осіб, в тому числі 160 тис. українців (1939), які жили близько в 300 селах. Закарпатська Лемківщина займає більшість Пряшівщини — близько 3 тис. км² і 110 тис. мешканців та ряд етнографічних островів.

Литвини

Ряд етнографічних груп українського етносу існувало на рівнинній території України — в Поліссі та в Середньому Придніпров'ї. Їх виникнення та існування було зумовлено різними причинами. Так, литвинаминазивали білорусів південного Полісся та сусідніх українців. Етнонім литвини пов'язаний з державно-політичними чинниками, він відносився до частини поліського населення, яке в XIV-XVI ст. входило до складуЛитовської держави. До литвинів належить другий Президент України Леонід Кучма.

Поліщуки

Найбільше поширена назва поліщуки (вперше згадується в документах XVII ст.). Ця назва охоплювала українське та білоруське населення в межах історико-етнографічної території Полісся.

Поліщуками в Україні називали і ще називають подекуди сьогодні жителів Українського Полісся. Проте похідний від нього етнікон «поліщуки» як самоназва населення цієї території, поширена тут не скрізь. Традиційним ареалом поширення назви «поліщуки» серед самого населення був в основному басейн Прип'яті та її приток. Під дією цілого ряду факторів вже нині простежується тенденція до обмеження вживання назви «поліщуки», що пов'язано із заміною її ширшим етнонімом — українці.

Виходячи з природно-географічних умов Українського Полісся поліщуки з давніх давен займалися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством, пасічництвом.

Черкаси[