Визначте яке значення має вивчення курсу «Історія України» у вищому навчальному закладі. Охарактеризуйте наукову періодизацію історії України ХХ ст.

Білет № _1__

Вивчення гуманітарних наук складає важливу частку загальноосвітньої та світоглядної підготовки сучасних спеціалістів і сприяє розвиткові особистості та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема, історія України.

У зв'язку з тим, що в процесі вивчення будь-якої науки неприпустима плутанина, необхідно з'ясувати суть самого поняття «історія». Воно давньогрецького походження і в перекладі на українську мову означає розповідь, оповідання. Історія – це наука про минуле людського суспільства та його сьогодення. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, у просторово-часових вимірах. Минуле є активним чинником змін у теперішньому. Змістом історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини та в результатах її діяльності, які збереглися в історичних пам'ятках і джерелах. Історична діяльність людей надзвичайно різноманітна. Історія України як складова загальнолюдської історії вивчає історичну діяльність українського народу, закономірності й особливості формування та розвитку суспільного життя на теренах України з найдавніших часів до наших днів. Вивчення цих закономірностей і особливостей на основі історичних джерел складає предмет курсу історії України

Перша функція – пізнавальна, інтелектуально розвиваюча. Це сам процес вивчення історії інших країн і народів, а особливо історії своєї Батьківщини. Зміни, які відбулися в Україні за останні роки, дали можливість ознайомитись з правдивою історією нашого народу, по-новому осмислити його місце у світовому процесі розвитку цивілізації.

Друга функція – світоглядна. Історія створює документально точні повісті про видатні події минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком.

Третя функція – прикладна. Суть її у тому, що історія як наука, виявляючи на основі теоретичного усвідомлення історичних фактів закономірності розвитку суспільства, допомагає виробити науково обґрунтований політичний курс, запобігати суб'єктивним рішенням.

Четверта функція – виховна. Специфіка історії така, що, крім наукового навантаження, вона несе в собі інформацію ментального змісту, є складовою частиною національної свідомості.

Відомий український історик Д. І. Дорошенко зазначав: «Історія постійно підтверджує ту істину, що майбутнє можна будувати тільки на історичному ґрунті, що народ без історичної пам'яті не є народом, і коли ця пам'ять перестає бути святою, він негідний одержаного в спадок по батьках імені» Тільки глибоке вивчення історії свого народу допомагає нам повернути почуття національної гідності, честі, поваги. Людина без особистої гідності, з рабською психологією, не може бути носієм національної ідеї, а народ, який втратив національну гідність і гордість, не зумів об'єднатись навколо національної ідеї, втрачає здатність до творчого саморозвитку, стає об'єктом інтелектуального й економічного пограбування з боку інших держав.

Саме з таких позицій ми вивчали історію України.

Історія України є частиною історії Європа та світу і органічно містить у собі події загальноєвропейського Та регіонального масштабів .З початку ХХ ст. розпочинається Новітній період в історії України.

Головним процесом у вітчизняній історії цього періоду є формування української нації . Будь-яка Періодизація історії — явище достатньо суб’єктивне, якщо можна так висловитися «історико-кабінетне».

Це той індикатор , «який виопуклює те , що здається історику «важливим» 2. Щодо періодизації новітньої історії України,то традиційно її поділяють на дві частини:•перша частина— від початку ХХ ст. (1900р.)до

початку Другої світової війни (1939р.);•друга частина —від початку Другої світової війни (1939р.)до сьогодення.

2) Вбивство сербським студентом Г. Прінціпом 28 липня 1914 р. австрійського ерц-герцога Фердинанда стало приводом до вселенської бійки, яку давно готували країни Троїстої угоди (Антанти) і Четверного союзу. Уже через три дні після пострілів у Сараєво Росія оголосила війну Австро-Угорщині, 5 серпня 1914 р. німецька армія окупувала Бельгію, Англія і Франція розпочали бойові дії проти Німеччини.

Перша світова війна почалася 1 серпня 1914 p., коли Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня — Франції. Європа була розколота на два воюючих угруповання: з одного боку — Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, пізніше до них приєдналися Туреччина, Болгарія, з іншого — Англія, Франція, Росія. В Першій світовій війні брали участь 34 країни з населенням 1,5 млрд. осіб, а всього було мобілізовано 65 млн. солдатів і офіцерів, 10 млн. з них загинуло, 20 млн. скалічено. Росія поставила під рушниці 15,5 млн. осіб.

Війна з самого початку із обох боків мала імперіалістичний, грабіжницький характер. Німеччина прагнула до світового панування, а тому хотіла відібрати колонії в Англії та Франції, захопити частину території Росії, встановити свій вплив на Балканах. Німецькі юнкери і буржуазія розглядали Україну як плацдарм для просування на схід і як майбутню колонію. Населення України мало стати рабами німецьких панів. Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування на західноукраїнських землях (Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття), а також завоювати Волинь і Поділля.