Ознаки міжнародного правопорушення

У

науці міжнародного права ознаками міжнародного правопорушення вважають об'єктивні складові елемен­ти, а саме: а) об'єкт правопорушення; б) протиправну поведінку, що проявляється в певних діях або утри­манні від дій суб'єкта міжнародного права; в) шкоду (збиток), заподіяну внаслідок протиправної поведінки; г) причиново-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою (утриманням від дій) та збитком (шкодою), який виник; д) вину правопорушника. Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак ставить питання про на­явність правопорушення з боку відповідного суб'єкта міжнародного права.

Зважаючи на ту роль, яку вказані елементи відіграють у міжнародному правопорушенні, їх іноді поділяють на основні елементи міжнародного правопорушення (про­типравна поведінка або протиправне утримання від пев­ної поведінки і шкода (збиток)); структурні елементи між­народного правопорушення (причиново-наслідковий зв'я­зок між протиправною поведінкою (утримання від пове­дінки) і шкодою (збитком), що виникла як їх наслідок); і суттєві умови міжнародного правопорушення (вина су­б'єкта).

Об'єкт міжнародного правопорушення безпосередньо не є його структурним елементом, хоч дехто з учених (зокрема П. М. Куріс) вважає, що він присутній у складі кожного конкретного міжнародного правопорушення. Що це не так, засвідчують навіть різні тлумачення об'єкта, що в принципі неможливо при встановленні міжнародно-правової відповідальності.

Під об'єктом правопорушення одні автори (А. Ферд-росс) мають на увазі сам суб'єкт міжнародного права, інші (Л. А. Моджорян) — певні блага, норми й ситуації (мир та безпека держав і народів, добросусідські відносини між народами і державами, право народів і націй на самовиз­начення, загальновизнані правила ведення війни, дотри­мання міжнародних угод, права, честь та гідність інозем­ної держави, її майнові права, права іноземців, недотор­канність дипломатичних і консульських представництв, їх

персоналу та співробітників). Деякі автори (П. М. Куріс, Ю. В. Петровський) об'єктом міжнародного правопору­шення вважають матеріальні і нематеріальні блага, які поділяють на: а) безпосередній об'єкт міжнародного пра­вопорушення; б) реальний об'єкт міжнародного правопо­рушення; в) загальний об'єкт міжнародного правопору­шення. Серед прихильників такого погляду одні намага­ються перелічити деякі об'єкти, що належать до певної категорії: а) безпосередній об'єкт міжнародного правопо­рушення — мир та безпека, честь, гідність і права інозем­ної держави, недоторканність дипломатичних і консульсь­ких представництв тощо; б) реальний об'єкт міжнародно­го правопорушення — порушення зобов'язань державою, що випливають із норм міжнародного права; в) загальний об'єкт міжнародного правопорушення — врегульовані пра­вом міжнародні відносини. Інші розуміють, що такий пе­релік порушень завжди буде неповним, і обмежуються твердженням: безпосередній об'єкт — це те, з приводу чого створена норма міжнародного права, реальний об'єкт — порушена норма міжнародного права, загальний об'єкт — міждержавні відносини. Але є й така думка (Л. Оппен-гейм), що подібну класифікацію робити не доцільно, бо вона ніколи не може бути повною та об'єктивно аргумен­тованою.

Основним елементом міжнародного правопорушення є протиправна поведінка — протиправні дії або безді­яльність держави, які ведуть до невиконання або нена­лежного виконання її міжнародних зобов'язань. Основ­ними формами протиправної поведінки держави є: а) не­дотримання органами держави її міжнародних зобов'я­зань, що проявляється в порушенні прав інших держав і міждержавних організацій; б) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, яке проявляється в порушенні прав фізичних і юридичних осіб; в) недотри­мання органами держави її міжнародних зобов'язань, що виникає у зв'язку із самочинними діями фізичних і юри­дичних осіб; г) недотримання органами держави її міжна­родних зобов'язань, що виникає у зв'язку з протиправ­ною діяльністю на її території органів інших держав і міждержавних організацій.

Протиправну поведінку можна поділити на декілька видів:

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Ознаки міжнародного правопорушення

1) діяльність або бездіяльність законодавчих органів (прийняття закону або іншого нормативного акта, який суперечить міжнародним зобов'язанням держави; засто­сування закону або іншого нормативного акта всупереч міжнародним зобов'язанням; неприйняття необхідного за­кону; невідміна закону, який суперечить міжнародним зобов'язанням держави, незміна державою свого законо­давства всупереч узятим зобов'язанням; прийняття зако­ну з недоліками, що ведуть до неналежного виконання міжнародних зобов'язань держави тощо);

2) діяльність або бездіяльність виконавчих органів вла­ди (протиправна, всупереч міжнародним зобов'язанням, поведінка внутрішньодержавних органів і посадових осіб; протиправна поведінка органів зовнішніх зносин; проти­правна поведінка осіб із збройних сил; протиправна по­ведінка іноземних збройних сил на своїй території тощо). Слід зазначити, що держава відповідає за протиправну поведінку посадових осіб і «найнятих» органів третьої дер­жави, якщо вони перебували на службі в держави-поруш-ниці, діяли за її повноваженнями та під її керівництвом, і ці дії спричинили порушення міжнародних зобов'язань. Поведінка «найнятого» органу має розглядатися як по­ведінка держави-користувача за дотримання трьох умов: а) орган, наданий державі іншою державою або між­державною організацією, повинен володіти юридичним статусом органу держави або міждержавної організації в той час, коли він діяв під керівництвом держави-ко-ристувача; б) держава-користувач повинна ефективно користуватися «найнятим» органом у той час, коли ос­танній порушував норми міжнародного права; в) зазна­чена поведінка «найнятого» органу мала місце при здій­сненні державно-владних повноважень держави-корис-тувача;

3) діяльність або бездіяльність судових органів (відмо­ва в судочинстві; заборона доступу іноземців до націо­нальних судів; тривалість розгляду судової справи; судове рішення, винесене на порушення міжнародних зобов'я­зань держави; явно несправедливе рішення; помилка суду, що спричинила порушення міжнародних зобов'язань дер­жави, та ін.);

4) дії державних органів за межами їхньої компетенції (дії посадової особи всупереч отриманим директивам; дії

посадової особи на порушення внутрішньодержавного права, які породжують міжнародно-правову відповідаль­ність, тощо);

5) бездіяльність державних органів у зв'язку з проти­правною поведінкою приватних осіб, політичних партій та громадських організацій (бездіяльність на той випадок, коли фізичні чи юридичні особи, політичні партії або гро­мадські організації чинять замах на честь та гідність іно­земної держави, наруга над державними символами іно­земної держави, замах на представника іноземної держа­ви, організація збройних загонів на підтримку заколоту або з метою підривної діяльності тощо). Держава повин­на в таких випадках упередити протиправну поведінку приватних осіб чи організацій і покарати цих осіб чи ор­ганізації.

Будь-яка протиправна діяльність або бездіяльність завдає шкоди іншим суб'єктам міжнародного права, не­гативно впливає на стан міжнародної законності і ста­більності міжнародного правопорядку. Збитки бувають як матеріальні (різного роду майнові втрати, починаючи від територіальних до втраченої вигоди), так і нематері­альні (починаючи від різних форм обмеження держав­ного суверенітету до результатів зазіхань на честь і гід­ність держави). Залежно від характеру та обсягу збитків визначається обсяг, форма та вид міжнародно-правової відповідальності.

Між протиправною поведінкою суб'єкта міжнародно­го права і збитком (шкодою) завжди має бути причино­во-наслідковий зв'язок. Він повинен бути реальним, об'єктивним, необхідним, а не випадковим. Причиново-наслідковий зв'язок дає можливість з'ясувати причетність суб'єкта міжнародного права до заподіяної шкоди, яка стала наслідком певного стану або дій. Держава не може вважатися правопорушницею, якщо не встановлено при­чиново-наслідкового зв'язку між її діями та збитком. А коли встановлюється обсяг міжнародно-правової відпові­дальності, то важливо вияснити таке: причиново-на­слідковий зв'язок виходить на прямі чи опосередковані збитки. Необхідно зазначити також, що в сучасному між­народному праві немає конкретно-нормативних поло­жень, які б регулювали порядок встановлення причино­во-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Класифікація міжнародних правопорушень

збитком. На практиці встановлення та обгрунтування та­кого зв'язку відбувається з урахуванням конкретних об­ставин конкретного міжнародного правопорушення. Ок­ремі нормативні положення такого характеру можна ви­вести зі статутів міжнародних судів та арбітражів, Міжна­родного трибуналу з морського права, Нюрнберзького і Токійського Міжнародних воєнних трибуналів; Міжна­родного трибуналу з проблем Руанди; Міжнародного три­буналу, створеного з метою судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гу­манітарного права на території колишньої Югославії, тощо.

Стосовно вини як об'єктивного елемента міжнародно-правового порушення погляди розділилися. Одні автори вважають, що вона не є самостійним елементом (ознакою) міжнародного правопорушення. Враховуючи складність встановлення вини в міжнародному праві, суперечливу практику її доведення та обгрунтування, Комісія міжна­родного права не включила її до проекту статей про від­повідальність держав як необхідну ознаку, складову пра­вопорушення.

Інші автори дотримуються думки, що держава завжди проявляє свою волю; в разі вини — це неправомірно реа­лізована воля держави-правопорушниці, яка проявляєть­ся у протиправній поведінці її органів.

Вина може бути у формі умислу або необережності. У разі умислу держава упереджено навмисно порушує свої міжнародні зобов'язання (здійснює акт агресії, пе­редає ядерну зброю іншій державі, застосовує хімічну, бактеріологічну (токсичну) зброю, забороняє постачан­ня сировини в іншу державу тощо). В разі необереж­ності міжнародні зобов'язання держави порушуються через їх неналежну реалізацію відповідними органами (не було забезпечено надійної охорони дипломатично­го представництва, внаслідок чого стався замах на дип­ломатичне представництво; не вжито належних заходів щодо організації виробництва експортної продукції тощо).

Презумпцію доведення вини в міжнародному праві покладено на потерпілого суб'єкта.