Політичне життя на українських землях під влавдою Російської імперії у першій половині ХІХ ст.

Перша половина XIX століття була багата на політичні події, що відбувалися на території Російської імперії:

ü Війна Наполеонівської Франції з Російською імперією 1812 р.

Основні воєнні дії велися на території Російської імперії. В Україні – тільки на Волині, тобто там, де знаходилися війська Наполеона. Незважаючи на це, Україна взяла активну участь у війні:

· Участь у партизанських загонах (Єрмолай Четвертак, Федір Потапов (Самусь)).

· Тилове забезпечення російської армії.

Одним з найбільш яскравих проявів зростання національної самосвідомості українського народу за часів Вітчизняної війни 1812 року був партизанський рух. Спалахнувши після вторгнення наполеонівських військ, він з кожним днем розвивався, набував усе більш активних форм і ставав грізною силою.

Спочатку партизанський рух був стихійним, становив собою виступи дрібних, розрізнених партизанських загонів, потім він захопив цілі райони. Стали створюватися великі загони, з’явилися тисячі народних героїв і талановитих організаторів партизанської боротьби.

За таких умов, виникає питання: «Чому ж безправне селянство, що безжалісно пригноблювалося кріпосниками-поміщиками, піднялося на боротьбу проти свого, здавалося б, «визволителя»?»… Справа в тому, що ні про яке звільнення селян від кріпосної зележності чи поліпшення їхнього безправного становища Наполеон і не думав. Він розумів, що звільнення російських кріпаків неминуче призвело б до революційних наслідків, чого він боявся більш за все.

Перші ж розпорядження адміністрації, встановленої Наполеоном у зайнятих областях, були спрямовані проти кріпаків, на захист поміщиків-кріпосників. Тимчасовий «уряд», підпорядкований наполеонівському губернатору, в одній із перших же постанов зобов’язав усіх селян і взагалі сільських жителів беззаперечно коритися поміщикам, як і раніше виконувати всі роботи і повинності, а тих, хто буде ухилятися, вимагалося суворо карати, залучаючи для цього, якщо того вимагатимуть обставини, військову силу.

Більшість істориків початок партизанського руху у 1812 р. пов’язують з Маніфестом Олександра I від 6 липня 1812 р., який ніби дозволяв селянам узятися за зброю й активно залучатися до боротьби. Насправді справа виглядала інакше. Не чекаючи розпорядження керівництва, жителі при наближенні французів йшли у ліс, часто залишаючи своє житло на розграбування і спалення. У 1812 р. в Україні формується козацьке і земське ополчення. Українці у складі регулярної армії, козацьких і ополченських полків брали участь у війні Росії з наполеонівською Францією. Адже Україна займала важливе місце в планах французського імператора Наполеона Бонапарта, який прагнув відокремити українські землі від Російської імперії, частину їх передати своїм союзникам (Правобережжя - Польщі, Волинь - Австрії, Північне Причорномор’я і Крим - Туреччині), а решту території (Лівобережжя і Південну Україну) поділити на військово-адміністративні області - наполеоніди під протекторатом Франції. Після закінчення війни українські козацькі полки були реорганізовані у військові частини російської армії. Земське ополчення також було розпущене.

Активну участь у ході війни приймали і селяни. Вони швидко зрозуміли, що навала французьких завойовників загрожує їм ще більш важким і принизливим становищем, ніж те, у якому вони знаходилися до цього. На початку війни боротьба селян набула характеру масового залишення селищ і відходження населення в ліси і райони, віддалені від воєнних дій. І хоча це була ще пасивна форма боротьби, вона створювала серйозні труднощі для наполеонівської армії. Французькі війська, маючи обмежений запас продовольства і фуражу, швидко стали відчувати їх гостру недостачу. Це одразу позначилося на погіршенні загального стану армії: стали гинути коні, голодувати солдати, посилилося мародерство.

Французькі фуражири, що відправлялися в села за продовольством, зустрічали не тільки пасивний опір. Один французький генерал після війни писав у своїх мемуарах: «Армія могла харчуватися лише тим, що добували мародери, організовані в цілі загони: козаки і селяни щодня вбивали багато наших людей, що наважувалися відправити на пошуки». У селях відбувалися сутички, у тому числі зі стріляниою, між французькими солдатами, відправленими за продовольством, і селянами. Подібні сутички відбувалися досить часто. Саме в таких сутичках створювалися перші селянські партизанські загони, зароджувалася більш активна форма опору народу – партизанська боротьба.

Дії селянських партизанських загонів мали як оборонний, так і наступальний характер. Загони селян-партизанів здійснювали часті денні і нічні напади на обози супротивника, знищували його фуражирів, брали в полон французьких солдатів. Наполеон змушений був усе частіше й частіше нагадувати начальнику штабу Бертьє про великі втрати людей і строго наказував виділяти усе більшу кількість військ для прикриття фуражирів. У селах селяни-партизани встановили дзвони для сигналізації. Зненацька нападаючи на ворога, партизани винищили і взяли в полон тисячі французьких солдатів.

Вітчизняна війна 1812 року закінчилася перемогою російського народу. Чимала в цьому й заслуга українських партизанів. Підіймання народних мас на боротьбу з ворогом обумовлювалося тим, що війна для українських людей мала справедливий, оборонний характер, селяни боролися за національну незалежність своєї Батьківщини.

Війна справила дуже сильне враження на сучасників. «Ми – діти дванадцятого року», - говорили про себе декабристи. «Гроза дванадцятого року» мала незабутній вплив на творчість О.С. Пушкіна. На її переказах виросли О.П. Герцен і М.П. Огарьов. Вона не пройшла безслідно.

ü Декабристський рух

Як офіцери, так і солдати російської армії, у закордонних походах побачили в Європі інше життя, що принципово відрізнялося від їхнього. Наприклад, у переможеній Франції всі громадяни були вільними, конституція забезпечувала їм необхідний мінімум прав і свобод.

Причини появи руху декабристів:

1. усвідомлення частиною дворянського стану необхідності суспільних змін у країні;

2. вплив Вітчизняної війни 1812 р.;

3. закордонні походи російської армії 1813–1814 рр. та знайомство з західноєвропейською демократією;

4. вплив революційних подій у європейських країнах.

В армійському офіцерському середовищі почали виникати таємні організації – масонські ложі і політичні товариства. До однієї такої ложі в Полтаві належав І.П. Котляревський. Ложа в Києві під назвою «Об’єднані слов’яни» склалася з українців, поляків, росіян. До неї входили Василь Лукашевич, Павло Пестель, Михайло Бестужев-Рюмін – майбутні декабристи. У таких ложах вироблялися перші навички конспіративної роботи, відшліфовувалися політичні ідеї та способи їхнього впровадження в життя. Оскільки ініціаторами створення цих лож були росіяни, те саме вони і ставили перед собою мету залучення малоросійського дворянства до всеросійського політичного руху. Провідними організаціями декабристів були:

· 1816 р. «Союз порятунку»(«Товариство істинних і вірних синів Вітчизни»)(Чисельність – 30 чоловік). Основні вимоги: скасування кріпосного права і самодержавства, однак вони не мали точного уявлення, як і коли це здійснити.

· 1818 р. - «Союз благоденства» (200 чоловік). Основні вимоги: скасування кріпосного права і введення республіканського правління.

Пестель Павло Іванович (1793 - 1826 рр.) - дворянин-революціонер, полковник, ідеолог декабристського руху. Народився у Москві. Закінчив Пажеський корпус. Приймав участь у Вітчизняній війні 1812 р. та у закордонних походах російської армії у 1813 - 14.03 1818 рр. Павло Пестель служив в Тульчині. У 1821 р. був призначений командиром В'ятського полку в Тульчинському повіті. В 1816 р. Пестель вступив у «Союз Порятунку». Заснував Південну управу «Союзу Благоденства». Згодом Павло Пестель створив і очолив Південне Товариство Декабристів. Автор програмного документу декабристів «Руська Правда». П. Пестель заарештований в 1825 р. напередодні повстання декабристів. П. Пестель був страчений разом з іншими керівниками повстання в літку 1826 р.

На їх основі у 1822 р. у Санкт-Петербурзі виникло «Північне товариство». У 1821 р. в Тульчині на Поділлі виникло «Південне товариство»декабристів, яке очолював полковник Павло Іванович Пестель. Він же і написав програмний документ «Південного товариства» - «Російську Правду». Програма передбачала знищення самодержавства, встановлення республіканського способу правління і скасування кріпосництва. Однак у цьому документі повністю ігнорувалися національні інтереси всіх народів, що входили до складу Російської імперії.

Поряд з Південним товариством в Україні діяло «Товариство об’єднаних слов’ян», створене в 1825 р. в Новгород-Волинському офіцерами Петром і Олександром Борисовими та дворянином Волинської губернії Юліаном Люблінським. Товариство ставило першим завданням ліквідацію кріпосництва і самодержавства: «Не бажай мати раба, коли сам бути рабом не хочеш», - говориться в «Правилах» організації. Оригінальність програми «Товариства об’єднаних слов’ян» полягає в тому, що його члени вважали найкращим шляхом до звільнення слов’янських народів від кріпосництва і самодержавства об’єднання всіх народів в єдину федеративну демократичну республіку. Тобто навіть мови не йшлося про Україну, як державу.

Мурав'йов-Апостол Сергій Іванович (1796 – 1826 рр.) - один з вождів декабризму. Народився в Петербурзі. Учасник Вітчизняної війни 1812 р. та закордонних походів 1813 - 1814 рр., С.І.Мурав’йов-Апостол приймав участь у боях при Вітебську, Бородіна, Тарутине, Малоярославці, Червоним, Бауценом, Лейпацигу, Фер-Шампенуазе, Парижі, мав бойові нагороди. У 1817 - 1818 рр. перебував у масонської ложі «Трьох чеснот». Був у числі засновників «Союзу порятунку» та «Союзу благоденства» і одним з найбільш діяль-іних членів Південного товариства. Автор основного програмного документу Південного товариства «Конституція». Після поразки повстання 3 січня 1826 р. С.І. Мурав’йов-Апостол був страчений літом 1826 р.

Восени 1825 року "Південне товариство" і "Товариство об'єднаних слов'ян" об'єдналися в одну організацію у складі Васильківської управи. Завдяки об’єднанню "Південне товариство" збільшилося до 160 чоловік.

У зв'язку з процесом формування нації в Україні активізувався національний рух. У той же час поряд з декабристськими організаціями виникло і діяло "Малороське товариство" (1821 - 1825 рр.), яке очолив дворянин Полтавської губернії Василь Лукашевич. Він уже мав досвід нелегальної діяльності в організації декабристів і масонської ложі. Метою товариства була політична незалежність України від Росії. Ця організація не мала чіткої програми своєї діяльності, хоча один тільки факт її існування свідчив про усвідомлення кращою частиною українського суспільства необхідності радикальних змін у державі.

Повстання декабристів планувалося на період літніх військових маневрів 1826 року, коли цар Олександр І повинний був виїхати в Україну. Але через загадкові обставини цар помер і змовники з "Північного товариства" передчасно, без узгодження з керівниками "Південного товариства", вирішили узяти владу в Росії. Для цього вони, скориставшись династичною кризою, запланували свій виступ на 14 грудня 1825 року - час коронації Миколи І.

Члени "Північного товариства" розраховували на те, що вони зможуть організувати відмову військ, що вийдуть на Сенатську площу в Санкт-Петербурзі, від присяги новому цареві і з їхньою допомогою захоплять владу. Хоча керівником повстання був призначений князь С. Трубецькой, насправді ж повстанців очолив К. Рилєєв. І. Каховському було доручено вбити Миколу І. Поспішати потрібно було ще і тому, що за день до повстання був заарештований П. Пестель. Стало зрозуміло, що організація розкрита, шляхів до відступу в революціонерів не було.

14 грудня 1825 р. - повстання на Сенатській площі в Петербурзі.

14 грудня 1825 року, у день присяги новому цареві, членам товариства вдалося загітувати на повстання Московський полк і ще кілька військових частин. Мирні жителі столиці зі співчуттям поставилися до повстанців. Однак армія не підтримала декабристів. Навпаки, Микола І зумів організувати придушення повстання. Віддані йому війська на чолі з героєм Вітчизняної війни 1812 року генералом Милорадовичем почали артилерійський обстріл картеччю повстанців і мирного населення, що зібралося на Сенатській площі. Сотні людей були вбиті і поранені.

29 грудня 1825 р. - повстання Чернігівського полку на Київщині. Виступили дві роти Чернігівського полку, до них приєдналися ще три. Вони вступили в м. Васильків, де стояв штаб полку з прапорами, і захопили його, а потім вступили в село Велика Мотовилівка. Нарешті до повстанців приєднався весь Чернігівський полк. Його командування створило "Православний катехізис" і відозву до народу. Однак повстанців не підтримали сусідні Кременчуцький і Олегссопольський полки. Повстанці вирушили на Білу Церкву. Частина російських військ, що залишилася вірною цареві, обстріляла повстанців з гармат на висотах біля сіл Устимівка і Ковалівка. Цей бій закінчився розгромом повстанців.

Почалися арешти декабристів по всій імперії. Цар Микола І жорстоко покарав повстанців. Майже всіх учасників декабристського руху розжалували в солдати, заслали до Сибіру, а п'ятьох з них - К. Рилєєва, П. Пестеля, С. Мурав’йова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна і П. Каховського повісили за наказом царя вночі 13 липня 1826 року на кронверку Петропавлівської фортеці.

Таким чином, декабристський рух в Україні - від організації таємних товариств і до збройного виступу чернігівців проти царату - закінчився. Декабристи зазнали поразки. Це сталося тому, що рух був вузькодворянським, а його учасники були дуже далекими від народу. Але справа їх не загинула. Повстання декабристів мало значний вплив на розвиток антикріпосницького руху який в подальшому розгорнувся на Україні. До декабристів з повагою і любов'ю ставилися всі діячі громадсько-політичного руху в Україні. Т. Шевченко назвав декабристів "першими росіянами - благовісниками волі" у вірші "Юродивий".

ü Розвиток національного руху. Поширення на Україну Російського та польського суспільних рухів. Повстання під проводом У. Кармалюка. Польське повстання 1830-1831 рр.

Занепад кріпосницьких і зародження ринкових відносин призвели до посилення антикріпосницького селянського руху, основними формами якого були скарги, утечі від поміщиків, відмова виконувати панщину й сплачувати оброк, підпали поміщицьких маєтків, убивства поміщиків, управляючих та прикажчиків, масові збройні повстання.

У Наддніпрянській Україні у 1813-1835 рр. тривало селянське повстання під проводом Устима Кармалюка на Поділлі, Волині та Київщині. У 1819 р. відбулося повстання військових поселенців Чугуївського уланського полку. У 1855 р. під час Кримської війни (1853-1856 рр.) спалахнуло повстання на Київщині під назвою «Київська козаччина», яке було викликане чутками про звільнення від кріпацтва селян, що запишуться до ополчення й вирушать на війну. У 1856 р. відбувся «похід у Таврію за волею» селян Катеринославщини та Херсонщини, приводом до якого стали чутки про звільнення від кріпосного права селян, що заселять зруйновані під час війни місцевості в Криму. Повстання були придушені царськими військами.

Польське повстання 1830 – 1831 рр.

Польським повстанням називають повстання організоване шляхтою і католицьким духівництвом у Царстві Польському і суміжних з ним губерніях Російської імперії. Повстання було спрямоване на відділення Царства від Росії і відторгнення від Росії її споконвічних західних земель, що входили в XVI - XVIII ст. до складу колишньої Речі Посполитої. Царство Польське було суверенною державою, що входила до складу Російської імперії. Імператор всеросійський одночасно був царем польським.

У 1820-і рр. у Царстві Польському, Литві і на Правобережній Україні виникали таємні масонські товариства, що розпочали підготовку повстання. Повстання було призначено на березень 1829 р. і пов'язувалося з коронацією Миколи І як царя польського. Але коронація благополучно пройшла.

Липнева революція 1830 р. у Франції зумовила появу нових надій польських "патріотів". 17 листопада 1830 р. змовники ввірвалася до варшавської резиденції намісника й зчинили там погром. У той же день у Варшаві почалося повстання. Багато російських офіцерів, що знаходилися у Варшаві, було вбито. 18 листопада 1830 р. Варшава перейшла до рук повстанців. Намісник залишив Польщу. Був створений новий Національний уряд. 13 січня 1831 р. уряд оголосив про скинення Миколи І.

24-25 січня 1831 р., дізнавшись про плани повстанців, російські війська почали вторгнення в Царство Польське. Вирішальний бій відбувся 13 лютого 1831 р. і закінчився розгромом польської армії. На цьому польське повстання було закінчене.