Культурного розвитку україни

Кризова ситуація, в якій опинилася на сучасному етапі Україна, вимагає пошуку шляхів подолання негативних тенденцій соціально-економічного та духовного розвит­ку. Нині культурний розвиток України визначається такими головними чинниками:

1)інфраструктура культури в Україні є досить розвиненою, як на східноєвропейські стандарти, але, водночас, – досить закоснілою, технічно та морально застарілою. Силь­ний відбиток на неї наклали колишній суспільний лад та притаманна йому культурна політика; наслідком цього є орієнтованість на централізоване управління та пряме бюджетне утримання, помітний дефіцит власної ініціативи закладів культури, їхня непідго­товленість до існування в умовах суспільного і господарського плюралізму та вільного ринку;

2) останнє десятиліття (горбачовська «перебудова» та перші роки української неза­лежності) характеризувалося, з одного боку, застоєм і навіть симптомами розкладу тра­диційно централізованої, одержавленої галузі культури, спричиненими глибокою економічною кризою (держава вже не здатна утримувати інфраструктуру культури бо­дай на колишньому рівні, не кажучи про її розвиток) та помітним збайдужінням пост­комуністичних панівних еліт до культури як політичного чинника, як засобу ідеологіч­ної обробки населення. З іншого боку, демократизація суспільного та господарського життя спричинила появу перших пагонів нової, недержавної культурної інфраструкту­ри, яка, втім, охоплює поки що лише окремі її ділянки (образотворче мистецтво та його ринок, шоу-бізнес, частково театр та ін.) і в найближчому майбутньому не зможе, оче­видно, замінити собою державно-комунальну інфраструктуру. Однак ці процеси транс­формації, попри свій об'єктивний та загалом передбачуваний характер, відбувалися здебільшого стихійно, при інерційній, часто непослідовній політиці держави та практичній відсутності єдиної регіональної політики в Україні. Це пояснюється як другорядністю культурної проблематики в очах панівних кіл, так і браком чітких уявлень про те, як слід трансформувати культуру, і то не лише серед широких мас, а й у самому культурно-мистецькому середовищі. Наразі домінує думка, що більшість проблем культури мож­на вирішити простим збільшенням бюджетних асигнувань, а обов'язок самої культури полягає в тому, аби слугувати незалежній українській державі більш-менш так само, як вона раніше слугувала радянському режимові;

3) поглибився інтерес до джерел історії та культури України, до проблеми самовизначення людини в культурі, розвивається потяг до традиційної народної культури, до найкращих зразків фольклору; на цьому ґрунті виникає концептуальний «неофольклоризм» у поезії, живописі, музиці як свідоме втілення в художній творчості народного етичного та естетичного ідеалу. Повернуті до української культури насильно вилучені з неї імена визначних діячів – В.Винниченка, М.Грушевського, М.Хвильового, М.Куліша, В.Підмогильного, М.Бойчука, Г.Хо­лодного, їх творчість стає важливим чинником сучасного духовного життя: увійшли до культурного обігу твори наших сучасників, які знаходилися під забороною, писалися «до шухляди» – О.Гончара, І.Дзюби, Є.Сверстюка, В.Стуса, М.Руденка, С.Сапеляка та ін.;

4) відроджено або створено громадські організації та установи, покликані вести про­світницьку роботу, пропагувати, вивчати історію і сьогодення української культури: Товариство української мови ім. Т.Шевченка, «Просвіта», культурологічне товариство «Спадщина», Наукове товариство ім. Т.Шевченка, Міжнародна асоціація україністів тощо. Виникають нові форми культурно-освітньої і бібліотечно-інформаційної справи, пов'язані зі зростанням потягу мас до самоосвіти та вдосконалення власних знань, умінь і навичок у різних галузях науки і культури, зацікавленістю людей у відродженні народ­них свят, обрядів, звичаїв;

5) розвиваються краєзнавчі та народознавчі дослідження, які допомагають конк­ретніше усвідомити регіональні та етнографічні особливості національної культури ук­раїнців та культур інших народів, що мешкають на території України. Актуальними стають проблеми підвищення культури міжнаціональних стосунків та міжнаціонально­го спілкування, розвивається прагнення інших народів до національно-культурної ав­тономії, до утворення власних культурницьких організацій;

6) поглиблюються зв'язки української культури з культурою діаспори, розпочинається процес плідного обміну збереженими цінностями та власними унікально-неповторними досягненнями, зникає політизована упередженість щодо наукових українознавчих студій за кордоном, вони починають входити в культурне життя народу України;

7) зростає роль церкви в процесах соціального та духовного розвитку: відроджено Українську греко-католицьку (уніатську) церкву, заборонену після Другої світової війни, та Українську автокефальну православну церкву. Об'єктивний аналіз сучасного стано­вища та перспектив розвитку українського суспільства загалом і його культурної сфери, зокрема, свідчить, що лише «косметичний ремонт» чи ідеологічне перефарбування дотеперішньої культурної політики – справа безперспективна з кількох причин.

По-перше, українське суспільство, яке стає дедалі відкритішим і демократичнішим, уже не задовольниться «державною культурою», а ринково-орієнтована українська еко­номіка не буде її утримувати так, як це раніше робила командна економіка. До того ж культура радянського типу може успішно існувати лише за браком будь-якої конку­ренції, чого вже, вочевидь, не буде. По-друге, найбільш динамічна й творча частина культурно-мистецького середовища не погодиться з «одержавленням» культури й мис­тецтва, не перетвориться на слухняних обслуговувачів державної пропагандистської машини.

Все це свідчить про необхідність реформ у культурній сфері, стрижнем якої має стати реформування культурної політики. Водночас, зрозуміло, що за будь-яких ре­форм повинні зберегтися державне фінансування як головне джерело підтримки куль­тури (незалежно від форм власності та господарювання), а також переважна частина матеріально-технічної інфраструктури культури.

Процес реформування культурної сфери мав би включати такі головні моменти:

- формування нової законодавчої бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, яка б відповідала сучасним світовим вимогам та українським особ­ливостям і узгоджувалась із законодавством про «неприбуткові» організації як серцеви­ною такого законодавства;

- реорганізацію державних та регіональних інституцій, які донині «керували куль­турою», аби спрямувати їхню діяльність на рейки підтримки культури як такої, неза­лежно від підпорядкування та форми власності;

- реорганізація майнових та фінансово-господарських взаємин у культурній сфері в напрямі трансформування культурної інфраструктури в складову «третього сектора суспільного виробництва»;

- заохочення недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (спілок, фундацій, професійних гільдій, творчих колективів), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через різноманітність творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування;

- гуманізацію культурного життя і, передусім, у сфері освіти та науки;

- створення режиму здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної культурно-мистецької продукції, аби забезпечити їх конкурентоспроможність, не допустити нової «культурної колонізації» України.

Таким чином, ми стоїмо наразі на порозі великих зрушень у розвитку української культури. Багатовіковий досвід її розвитку, в якому були часи піднесення і занепаду, розквіту і згасання, свідчить, що наша культура має сили та резерви для виходу з кризо­вого стану, але це потребуватиме максимально зосереджених зусиль всього народу, дер­жавної та міжнародної підтримки, докорінних змін у сучасній культурній сфері. Стає зрозумілим, що глибинна структурна перебудова всіх сфер життя українського народу, включення в загальноєвропейську та загальносвітову цивілізацію неможливі без кон­центрації громадської уваги на культурній роботі, без визнання пріоритетності вирі­шення завдань духовного оновлення країни.

Незважаючи на серйозні проблеми і згадані негаразди, культура України була й за­лишається яскравим явищем світової культури, становить ще невикористаний резерв у загальнолюдській цивілізації.

Контрольні запитання

1. Яку роль відігравали «Просвіти» у культурно-освітянському русі на сході й заході України?

2. Якими були особливості розвитку культури доби Центральної Ради та гетьманату?

3.Який вплив мала політика українізації на просвітницькі процеси в Україні?

4.У чому полягала сутність літературної дискусії 1925-1928 pp.?

5.У чому, на вашу думку, виявляються суперечності у розвитку культури 30-х років?

6.Якими були особливості розвитку української культури у роки Великої Вітчиз­няної війни?

7.Якими були успіхи і втрати в українській культурі 60-70-х років?

8.Які події політичного і соціального життя України визначили розвиток культу­ри 80-х років?

9.Які урядові документи визначають напрями та зміст відродження української культури на сучасному етапі?

Теми рефератів:

1. Драматургія та новаторство у театрі «Березіль».

2. Суспільно-культурна діяльність М. Хвильового.

3. Традиції і новаторство в українській культурі XX ст.

4. Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі.

5. Особливості культурного відродження на сучасному етапі.

6. Внесок О.Довженка у розвиток української культури.

7. Становлення українського кінематографу.

Література

Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. – К., 1991.

Історія української культури ХХ ст.: у 2 кн. – К., 1993-1995.

Історія українського радянського кіно: у 3 т. – К., 1986.

Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). – К., 1996.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., Едмонтон, 1992.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет. – К., 1993.

Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). – К., 1991.

Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К., 1998,

Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К., 1999.

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія, проза, драма­тургія. – Париж, 1959.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998.

Петров В.П. Діячі української культури (1920-1940 pp.): Жертви більшовицького терору. – К., 1992.

Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). – К., 1993.

Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. – К., 1995.

Украинская Советская социалистическая республика: Энцикл. справ. – К., 1987.

Феномен нації: Основи життєдіяльності. – К., 1998.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.

Хвильовий М. Україна чи Малоросія? – К., 1993.

Шейко В.М. Історія української культури. – Харків, 2001.

Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація. – Харків, 2001.

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури. – Харків, 2003.

СЛОВНИЧОК

АБСИДА (АПСИДА) – півкруглий (іноді багатокутний) виступ в античних або цер­ковних будівлях, перекритий куполом чи зімкнутим напівсклепінням.

АВГУСТЕЙ – Великий імператорський палац у візантійській столиці Константи­нополі.

АВТОХТОННИЙ – такий, що виник на місці сучасного проживання, існування.

АГІОГРАФІЧНІ ТВОРИ – АГІОГРАФІЯ – вид церковної літератури, яка вміщу­вала описання життя святих.

АКАНФ – рослина, подібна до чортополоху, часто зустрічається в античному обра­зотворчому мистецтві.

АЛІПІЙ (Алімпій, Олімпій) ПЕЧЕРСЬКИЙ (? – 1114) – давньоруський живописець, ювелір, лікар, чернець Києво-Печерського монастиря.

АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА В КИЄВІ – пам'ятка культової архітектури у стилі баро­ко. Побудована в 1744-1767 pp. За проектом архітектора Б.Растреллі на Андріївській горі в пам'ять про відвідини Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною.

АНТИ – племінна група давніх слов'ян. Займала територію між Дністром і Дніпром. Етнонім має іранське походження й означає "крайній, окраїнний". Остання письмова згадка про антів датується 602 роком у зв'язку з походом аварського карального загону для їх винищення. Разом з іншими ранньослов'янськими групами анти причетні до етногенезу східних, західних та південних слов'ян.

АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я – міста-держави (пол­іси), які виникли у процесі грецької колонізації VI – V ct. до н.е.: Тіра в Нижній Над­дністрянщині, Ольвія в Нижньому Побужжі, Херсонес у Південно-Західному Криму, Пантікапей на Керченському півострові.

АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (? – 1073) – чернець, один із засновників і керівників Печерського монастиря у Києві.

"АНФОЛОГІОН" – збірка вибраних служб на всі 12 місяців року, видана друкар­нею Києво-Печерського монастиря у 1619 році. Тексти були підготовлені Іовом Борець­ким. У редагуванні книжки брав участь Захарія Копистенський.

АНТИФОН – церковний вірш для поперемінного співу двох хорів.

АНТРОПОМОРФНИЙ – людиноподібний

АПОКРИФИ – стародавні релігійно-легендарні твори на біблійні сюжети.

"АПОСТОЛ" – перша друкована книга в Україні. Видана в лютому 1574 р. Іваном Федоровим у Львові.

АРГАТИ – найбідніша частина запорозького козацтва у XVIII ст. Брали активну участь у гайдамацькому русі.

АРКАДА – кілька однакових за формою арок у будівлі, що спираються на колони.

АРХОНТ – знатна багата особа, дворянин.

АСИМІЛЯЦІЯ – злиття одного народу з іншим, яке супроводжується зміною са­мосвідомості, звичаїв, мови тощо.

АТРІУМ – головне приміщення, вітальня візантійського будинку, палацу.

БАРМИ – дорогоцінні наплічники, прикрашені зображенням релігійного характе­ру, одягалися візантійськими імператорами й давньоруськими князями під час коро­націй та урочистих виходів.

БАРМИЦЯ – кольчужна сітка, що кріпилася до шолома й захищала шию, вуха та потилицю воїна.

БАРОКО – стиль в європейському мистецтві кінця XVI - середини XVIII ст., для якого характерні зовнішній блиск, парадність, декоративність.

БЕРЕГИНІ – русалки у східнослов'янській міфології.

БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 року – злука католицької (Вселенської) церкви та православних єпископій України та Білорусі на умовах визнання католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина, додержання візантійського обряду та юліанського календаря.

БОЙКИ – етногафічна (субетнічна) група українців, які населяють Карпати. Ро­довід ведуть від давнього східнослов'янського племені білих хорватів.

БОРЕЦЬКИЙ Іван (Іов) Матвійович (?– 1631) – церковний, політичний і культур­но-освітній діяч. Перший ректор Київської братської школи. Київський православний митрополит.

БОРИСФЕН – грецька назва р.Дніпро за античних часів.

"БУКВАР" ІВАНА ФЕДОРОВА – назва книги умовна, оскільки титульний лист або передмова відсутні. Відомий у 1574 р. у Львові та в 1578 р. в Острозі

"БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ" – книжечка, укладена Т.Шевченком і видана його коштом у 1861 р. для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою у недільних школах.

БУЛАВА – один із козацьких клейнодів, символ найвищої влади гетьманів, козаць­ких отаманів в Україні XVI – XVIІІ ст., а також у турецьких пашів. Мала вигляд палиці зі срібною або позолоченою кулею на кінці,

БУНЧУК – важливий атрибут гетьманської влади, військова регалія в козацькому війську. Походить із Туреччини. Мав вигляд палиці, зверху якої кріпилася маковиця (кулька, схожа на маківку), від якої донизу звисали довгі пасма кінського волосся біло­го, чорного, рудого кольорів, а також дві китиці.

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР – таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, згідно з яким заборонялося друкувати науково-популярну і релігійну літературу українською мовою.

ВАСИЛЕВС – титул візантійського імператора.

ВЕЛЕС – бог скотарства, торгівлі й музики у східних слов'ян.

ВЕЛИКА СКІФІЯ – наукова назва політичного утворення, що існувало у Північному Причорномор'ї в VIІ - ІVct. до н.е.

ВЕНЕДИ – найдавніше слов'янське етноплемінне об'єднання. Вперше згадується у І ст.

ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ – пам'ятка архітектури. Заснований у 1070-х роках князем Всеволодом Ярославичем на південній околиці Києва –у Видубичах. Осередок освіти та культури у Київській Русі.

ВИЇМЧАСТА ЕМАЛЬ – поширена у слов'ян техніка виготовлення металевих юве­лірних виробів, прикрашених залитими у спеціально видовбані гнізда кольоровими емалями.

ВІЛА – русалка, діва-чарівниця у міфології південних слов'ян.

ГЕРРОС – місце поховання скіфських царів, розташоване у Нижньому Подніпров'ї.

ГІЗЕЛЬ Інокентій (бл. 1600 – 1683) – історик, освітній та політичний діяч. Ректор Києво-Могилянського колегіуму, архімандрит Києво-Печерської лаври і управитель лаврської друкарні.

ГОМІЛІЯ – релігійна проповідь, послання.

ГОРИТ – скіфський дерев'яний футляр для лука і стріл.

ГОТИ – одне з найбільш відомих в історії Європи часів пізньої Римської імперії східногерманське племінне об'єднання. На території України проживали від кінця II до рубежу IV-Vct.

ГРАФІТІ – написи і малюнки, накреслені на речах, стінах будівель тощо.

ГРИВНЯ (гривна) – вагова, лічильна й монетна одиниця в Київській Русі, Україні, Росії та Білорусі.

ГРИДНИЦЯ – приміщення для княжих дружинників, для прийому гостей.

ГРИФОН – міфологічна істота, крилатий лев, іноді з головою орла.

ГРОМАДИ – напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX – на початку XX ст.

ГУЛЕВИЧІВНА Єлизавета (Гальшка) (1575-1642) – поміщиця, вдова мозирського маршалка Лозки. Одна із засновників Київської братської школи. Вела меценатську та освітню діяльність.

ГУЦУЛИ – етнографічна (субетнічна) група українців, розселена в українських Карпатах. Нащадки давніх слов'янських племен – білих хорватів, тиверців, уличів,

ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА У КИЄВІ – загальнонародна історична назва церкви Бого­родиці, зведеної у 991-996 pp. Перший кам'яний храм у Київській Русі. Була усипаль­ницею княжого роду. У 1240 р. під час монголо-татарської навали була зруйнована.

ДИВИТІСІЙ – верхній парадний одяг візантійських імператорів.

ДИПІНТІ – написи фарбою, як правило, на посудинах.

ДИСКОС – ритуальна церковна посудина (блюдце на підставці).

ДИТИНЕЦЬ – внутрішня частина фортеці, укріпленого міста; кремль.

ДІАСПОРА – частина народу, яка назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншоетнічному середовищі.

ДОБРОМИЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС – хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648-1700 pp.

ДОЛЬМЕНИ – поховальні споруди дохристиянських епох, складені з кам'яних брил.

ЕВЕКТА – митний податок, що стягувався урядом Гетьманщини за вивіз товарів до Росії в другій половині XVIІ – XVIІІ ст.

ЕКФРАСІС – християнська проповідь.

ЕЛЕКТР – штучний метал; сплав золота і срібла.

ЕЛОГІЙ (лат.) – короткий вислів; надмогильний напис.

ЕМСЬКИЙ АКТ 1876 р. – підписаний царем Олександром ІІ у німецькому містечку Емс 18(30) травня 1876 р. таємний законодавчий документ про повну заборону украї­нського письменства.

ЕПІКЛЕЗА – найменування божества у відповідності до його конкретного втілення.

ЕПІТАФІЯ (грец.) – надгробний напис.

ЄВКТИРІЙ – монастирське приміщення для моління.

ЄВХАРСТЇЯ – одне з таїнств християнської релігії – причастя.

ЄЛЕЦЬКИЙ МОНАСТИР У ЧЕРНІГОВІ – релігійний центр Київської Русі, зас­нований у 60-х роках XI ст.

ЖИГАЛО – залізний прут для пропалювання отворів у дереві.

ЗАБОРОЛО – захищена верхня частина міської стіни чи валу.

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО – система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих верховною владою правил у суспільстві. В Україні існувало з давніх часів.

ЗЕРНЬ – дрібні золоті або срібні кульки, напаяні на ювелірні вироби.

ЗООМОРФНИЙ – звіроподібний.

ІЄРЕЙ – священик, пресвітер.

ІКОНОГРАФІЯ – визначені правила зображення певного сюжету чи особи; пе­релік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету тощо.

ІЛАРІОН (?– бл. 1088) – митрополит київський, церковний і політичний діяч, філософ і оратор. Автор "Слова про закон і благодать".

ІЛАРІОН (світське ім'я – Іван Іванович Огієнко; 1882 -1972) – православний митро­полит, мовознавець, історик церкви, церковний та культурний діяч. Автор багатьох творів з історії української культури та церкви.

ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА У СУБОТОВІ – пам'ятка архітектури раннього бароко в Україні. Зведена у 1653 р. за наказом Б.Хмельницького як церква-усипальниця.

ІНСИГНІЇ (в Україні – клейноди) – дорогоцінні предмети, що є ознаками влади (атрибутами державності), гідності, спеціального відзначення.

ІРМОС – церковна пісня, гімн.

"ІСТОРІЯ РУСІВ" – історично-політичний твір кінця XVIII – початку XIX ст. Питання авторства досі залишається дискусійним. Книга відіграла важливу роль у фор­муванні історичної та національної самосвідомості українського народу.

КАГАН – правитель, хозарський хан.

КАПИЩЕ – місце культових відправ у давніх слов'ян,

КАТЕХІЗІС – короткий виклад (у формі запитань і відповідей) догматів християнського віровчення.

КЕНТИНАРІЙ – візантійська міра ваги і грошова одиниця, що дорівнювала 1,8 кг золота.

КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА У КИЄВІ – пам'ятка архітектури Київської Русі. Побудована всередині XIІ ст.

КІНЕЦЬ – частина міста в Давній Русі.

КЛIP – духовенство, церковнослужителі.

КЛІРОС – у православному храмі місце (на підвищенні перед іконостасом), де під час богослужіння розміщується клір – церковнослужителі.

КЛОБУК – чернечий головний убір, що складається із шапочки (камілавки) і кре­пового покривала.

КОВНИЦЯ – кузня.

КОВНІР Степан Дем’янович (16955-1786) – архітектор і будівничий. Споруди його виконані у стилі українського бароко.

КОЛТ – поширена в Київській Русі підвісна прикраса на зразок сережок.

КОНТРФОРС – вертикальний виступ стіни, що посилює її стійкість.

КОНУНГ – князь, король у скандинавів.

КОНХА– ніша у палаці, в храмі.

КОСМОГОНІЯ – розділ астрономії, який вивчає походження й розвиток небесних тіл та їх систем.

КОСМОЛОГІЯ – уявлення давніх людей про будову і розвиток Всесвіту.

КУЛЬТУРНИЦТВО – культурно-освітній рух XIX – початку XX ст., діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня на­селення і зміцнення національної самосвідомості, а також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації.

КУРГАН – фунтовий або кам'яний насип над одним або кількома похованнями.

ЛАПІДАРНИЙ НАПИС – напис, вирізьблений на камені.

"ЛЕКСИС" – словник, виданий Лаврентієм Зизанієм у Вільно (1596), в якому церковнослов'янські перекладені розмовною мовою,

ЛЕМКИ – етнографічна (субетнічна) група українців, які здавна живуть в Карпатах.

ЛІТУРГІЯ – церковне богослужіння.

ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙСЬКЕ БРАТСТВО (Успенське ставропігійське брат­ство у Львові) – громадська благодійно-просвітницька організація православних міщан, створена на початку 1580-х pp.

МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ У КИЄВІ – пам'ятка палацово-паркової архітектури. Зве­дена у 1745-1752 pp. За проектом Б.Растреллі як резиденція членів царської сім'ї на випадок їх перебування у Києві.

МЕАНДР – стрічкоподібний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії із за­витками.

МИТРОПОЛІЯ – головне місто області, підпорядкованої митрополиту; столиця.

МОГИЛА Петро Симеонович (1596-1647) – політичний і культурний діяч України, Молдавії та Румунії. Митрополит Київський і Галицький. Фундатор Києво-Могилянської академії. Автор багатьох творів, написаних слов’янською, польською і латинською мовами.

МУСІЯ– мозаїка.

НАКРА – ударний інструмент, подібний до барабана.

НЕФ – витягнуте у довжину приміщення в церкві, відокремлене рядом колон.

НОГАТА – давньоруська дрібна монета,

НОМІЗМА – стародавня грецька золота монета.

ОБОЛ – стародавня срібна монета.

ОЛЕСЬКИЙ ЗАМОК– пам'ятка архітектури XIII-XVIII ст. на Львівщині. Являє собою характерний взірець давньоруського еліпсоподібного замку, перетвореного у ре­несансний палацовий комплекс.

ОРАНТА – ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з моли­товно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – образ богоматері.

ПАВОЛОКА – коштовна тканина, покривало.

ПАНАГІЯ – іконка, яку містить на грудях, поверх одягу, вище духовенство.

ПАНТЕОН – усі боги того чи іншого культу.

ПЕКТОРАЛЬ – коштовна металева нагрудна прикраса – ознака влади,

ПЕРЕГОРОДЧАСТАЕМАЛЬ – поширена в Київській Русі техніка виготовлення ювелірних виробів, коли емаль заливалася всередину напаяних на прикрасу перегородок.

ПЕРУН – у східнослов'янській міфології бог грому і блискавки. У передхристиянську добу – один із верховних богів,

ПИСАЛО – паличка для письма.

ПІНЯЗЬ– стародавня дрібна монета.

ПЛАЩАНИЦЯ — ритуальний предмет у християнській церкві.

ПЛІНФА– старовинний будівельний матеріал, що має форму тонкої цегли.

ПОСАД – передмістя, реміснично-торговельна частина у давньогрецьких містах; поселення.

ПОТИР – чаша, ритуальний церковний посуд.

П'ЯТНГИЦЬКА ЦЕРКВА У ЧЕРНІГОВІ – пам'ятка давньоруського церковного зодчества кінця XIІст.

РЄЗИ– стародавнє слов'янське письмо, що за свідченням письмових джерел, існу­вало ще у дохристиянську добу.

САКЕЛЛАРІЙ– високий церковний чин у Візантії, у віданні якого були монас­тирі.

САКРАЛЬНИЙ (лат.) – священний, релігійний.

СИНОПСИС – збірка матеріалів, статей, описів з якогось, як правило, розташова­них у хронологічному порядку. Термін застосовується переважно до історичних творів. "Київський синопсис" – перший короткий нарис історії України. Створений у Києво-Печерській лаврі. Автором вважається Інокентій Гізель.

СІНКЕЛЛ – слуга, довірена особа епископа.

СКАЛЬДИ – давньоскандинавські поети-співаки.

СКУД ЕЛ ЬНИЙ – глиняний.

СКУРРИ – скоморохи, блазні.

СКУФ'Я – оксамитова шапочка, яку носять священики.

СМАЛЬТА – кольорове скло для мозаїки.

СОФІЇВКА – дендрологічний парк у м.Умань на Черкащині, видатна пам'ятка пар­кового мистецтва. Закладений у 1796-1800 pp. На замовлення Фелікса Потоцького і названий на честь його дружини Софії.

СОФІЯ КИЇВСЬКА – видатна пам'ятка давньоруської архітектури XI ст., право­славний собор, який був релігійним, духовним, політичним і культурним центром Киї­вської Русі.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СОБОР У ЧЕРНІГОВІ – головний храм Черні­гівського князівства у давньоруські часи. Заснований близько 1036 p., завершений у 50-70-х рр.ХІ ст.

СТРИБОГ – бог вітру у східнослов'янській міфології.

ТЕРАКОТА – виріб із випаленої глини.

ТРЕБА – жертва.

ТРЕБИЩЕ – жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР У ЧЕРНІГОВІ – релігійний центр доби Київської Русі. Виник у 1069 р. як печерний монастир під назвою Іллінський. У XVII - XVIII ст. монастир був відомим осередком українського літописання і книгодруку.

ТРОПАР – величальна пісня у православному богослужінні на честь того чи іншого святого.

ФІБУЛА– металева застібка на зразок англійської шпильки.

ФІЛІГРАНЬ – виготовлення ювелірних ажурних предметів із тонкого скрученого золотого, срібного чи мідного дроту.

ФРЕСКА – живописний твір, виконаний фарбами на свіжій штукатурці.

ФРОНТОН – верхня трикутна частина фасаду будівлі, обрамлена карнизами.

ХАРТІЯ – матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також сам рукопис, аркуш паперу, грамота.

ХЛАМИДА – стародавній верхній одяг (просторий плащ із застібкою на правому плечі або на грудях).

"ХРОНОГРАФИ" – середньовічні твори із всесвітньої історії. На Русі були поши­рені з Х ст.

ЧЕРНЬ – сплав срібла, свинцю, сірки та інших компонентів, за допомогою якого шляхом спеціальної термічної обробки прикрашають срібні вироби.

ШЕСТОПЕР – холодна ручна зброя, булава з виступаючими пластинами (перами).

ЯРИЛО – бог сонця, весни, плотської любові, плодючості у східнослов'янській міфології.

Література до курсу

Тексти

Боплан Г.Л. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани. – Львів, 1990.

Галицько-волинський літопис (XIII ст.). – Львів, 1994.

Геродот. Геродота Турійця з Галікарнасса "Історія" / Пер. А.О.Білецького. – К., 1993.

Історія філософії України. Хрестоматія. – К., 1993.

Літопис Руський / За Іпатським списком пер. Л.Махновець. – К., 1989.

Повість временнихліт. – К., 1990.

Памятники литературы Древней Руси XI – нач. XII в. – М., 1978.

Памятники литературы Древней Руси XII в. – М., 1980.

Памятники литературы Древней Руси ХІІІ в. – М., 1981.

Пам'ятки братських шкіл на Україні (кінець XVII – початок XVIІI ст.): Тексти і дос­лідження. – К., 1988.

Пам'ятки братських шкіл на Україні (кінця XVII – початку XVIІІ ст.). – К., 1995. Ч. 1-2.

Памятники эстетической мысли на Украине XVIІ – пер. пол. XVIІІ ст. – К., 1987.

Прокопович Ф. Філософські твори. У 3 т. – К., 1979-1981.

Сковорода Г.С. Сочинения. В 2т. – М., 1973.

Сковорода Г. Твори. У 2 т. – К., 1994.

Українські гуманісти епохи Відродження /Антологія. – К., 1995. – Ч.1-2.

Навчальні видання

Вінокур І.С, Телегін Д.Я. Археологія України / Навч. посіб. – К., 1994.

Вінокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України / Навч. посіб. – К., 1996.

Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К., 1997.

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. / Навч. посіб. – К., 1996

Давня історія України / Навч. посіб.У 2 кн. – К., 1994-1995.

Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учеб. Пособие / Под ред. Е.А.Мельниковой. – М.: Логос, 2003. – 608 с.

Етнографія України / За ред. С.А.Макарчука. – Львів, 1994.

Історія української літератури XX століття / Навч. посіб. Кн. 1-2. – К., 1993-1995.

Історія української літератури XIX ст. В 3 кн. / Посіб. – К., 1995-1996.

Історія християнської церкви на Україні (Релігієзн. довідк. нарис). – К., 1992.

Кононенко П.П. Українознавство. – К., 1996.

Крисаченко В.С. Екологічна культура. – К., 1996.

Культура і побут населення України. – К., 1993.

Культура українського народу / В.М.Русанівський та ін. – К., 1994.

Макарчук С.А. Український етнос (Виникнення та історичний розвиток). – К., 1992.

Моця O.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства / Навч. пбсіб. – К., 1996.

Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). – К., 1996.

Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах / Навч. посібник. – К., 1997.

Описи Київського намісництва 70-80 pp. XVIIІ ст. – K., 1989.

Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. – К., 1991.

Попович М.В. Нарис історії культури України. –К., 1998.

Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ: Нариси історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст. / Навч. посіб. – К., 1996.

Українська культура: Історія і сучасність. – Льв., 1994.

Українська та зарубіжна культура: Навч. носіб. /за ред. М.М. Заковича. – К., 2000. – 622 с.

Українська художня культура: Навч. посіб. /За ред. І.Ф.Ляшенка. – К., 1996.

Українське народознавство: Навч. посіб. – Льв., 1994.

Уляновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. В 3 кн. – К., 1994.

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.

Шейко В.М., ТишевськаЛ.Г Історія української художньої культури. — X., 1999.

ШейкоВ.М., Тишевська Л.Г. історіяукраїнськоїхудожиьоїкультури. – X., 2003.

Дослідження

Абрамович Д.М. Києво-Печерський Патерик. – К., 1991

Археология Украинской ССР. –К., 1985-1986. – Т. 1-3.

Асеева Н.Ю. Украинское искусство и европейские художественные центры: конец XIX – нач. XX в. – К., 1989.

Бабишин С.Д. Школа та освіта Київської Русі. – К., 1973.

Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – X., 1993.

Багалій Д.І. Нарис історії України: Доба натурального господарства. – К., 1994.

Багалій Д. І. Український мандрований філософ Г.С.Сковорода. – К., 1992.

Баканурский A.Г. Украинский фольклорный театр: от истоков до народной драмы. – Одесса, 1994.

Барабаш Ю. "Знаю человека…": Григорий Сковорода. – М., 1989.

Барская Н.А. Сюжеты и образы древнерусской живописи. – М., 1992.

Білецъкий П. Український портретний живопис. XVII-XVIII ст. – К., 1969.

Бочаров Т.Н. Художественный металл Древней Руси. – М., 1984.

Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. – К., 1989.

Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруван­нях. – К., 1992.

Бичк оА.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції: Спроба екзистенціально­го дослідження. – К., 1995.

Бычко А.К. Народная мудрость Руси: (Анализ философа). – К., 1988.

Бычков В.В. Эстетическое сознание Киевской Руси. – М., 1988.

Вагнер Г. К. Искусство мыслить в камне: Опыт функциональной типологии памят­ников древнерусской архитектуры. – М., 1990.

Вагнер Г.К. Канон и стиль в древнерусском искусстве. – М., 1987.

Варванцев Н.Н. Украина в российско-итальянских общественных и культурных свя­зях (первая половина XIX в.). – К., 1986.

Варда Є.І. Від Ніневії до України. – К., 1992.

Белецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М., 1978.

Верещагин Е.М. Христианская книжность Древней Руси. – М., 1996.

Вернадский Г.В. Киевская Русь. – Тверь, І996.

Вернадский В. И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. – 1990. – № 3.

Вільчинський Ю. .Олександр Потебня як філософ. – К., 1995.

Воропай О. Звичаї нашого народу: етногр.нариси. У 2 т. – К., 1991.

Гнідан О.Д., Дем'янівська Л.С. Володимир Винниченко: життя, діяльність,творчість. – К., 1996.

Голенищев-Кутузов И. Н. Гуманизм у восточных славян: Украина и Белоруссия. – М, 1968.

Голіченко Т. С. Слав'янська міфологія та антична культура. – К., 1994.

Голубенко П. Україна і Росія: У світі культурних взаємин. – К., 1993.

Горский B.C. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI – нач. XII вв. – К., 1988.

Грабович Г. Шевченко як міфотворець. – К., 1991.

Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. – 1994. – №3.

Греков Б.Д. Культура Киевской Руси. – M., 1953.

Грімстед К.Л., Боряк Г. Доля українських культурних цінностей під час другої світо­вої війни: винищення архівів, бібліотек, музеїв, – Л., 1992,

Грушевський М.С. Духовна Україна: Збірка творів. – К., 1994.

Грушевський М.С. Історія України-Русі: В 11 т., 12 кн., – К., 1991.

Грушевський М.С. Історія української літератури. В 6 т., 9 кн. – К., 1993-1996.

Дзюба І. Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність // Наука і культура. Україна. Щорічник. – Вип. 22. – К., 1988.

Духовная культура древних обществ на территории Украины. – К., 1991.

Драгоманов М.П. Вибране. – К., 1991.

Древнерусское искусство: Художественная культура Х – перв. пол. XIII в. – M., 1988.

Древняя Русь: пересечение традиций. – М., 1997.

Ефименко А.Я. История украинского народа. – К., 1990.

Ефремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.

Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XVI–XVIII ст. – К., 1983.

Забужко О.С Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. – К., 1993.

Замалеев А.Ф., Зоц В.Л. Мыслители Киевской Руси. – К., 1981; 1987.

Запаско Я.П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVІІІ ст. – Л ьв., 1971.

Запаско Я. П. Українська рукописна книга. – Льв., 1995.

Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 1989.

Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины. – М., 1981.

Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1993.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIП ст. – К., 1966.

Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XVI-XVIІІ ст. – К., 1972.

Ісаєвич Я.Д. Культура Галицко-Волынской Руси // ВИ. – 1973. – № 1.

Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – К, 1983.

Ісаєвич Я.Д. Україна давня і нова: Народ, релігія, культура. – Л ьв., 1996.

Історія Академії наук України. 1918-1933. – К., 1994.

Історія запорізького казацтва: сучасний стан та проблеми дослідження. – К., 1990.

Історія релігії в Україні. У 10 т. – К., 1997-1999. – Т.1-3

Історія української дожовтневої музики. – К., 1969.

Історія української культури: Побут. Письменство. Мистецтво. Театр. Музика / За ред. І.Крип'якевича. – К., 1994.

Історія української літератури. У 8 т. – К., 1967-1971.

Історія українського мистецтва. У 6 т. – К., 1966-1970.

Історія української музики. У 6 т. – К., 1989.

Історія філософії України. – К., 1994.

Історія філософії на Україні. В З т. – К., 1987-1988.

Історична міфологія в сучасній українській культурі. – К., 1998.

Каргер М.К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерус­ского города. – М. – Л., 1958-1961. – Т. 1-2.

Карпов А. Ю. Владимир Святой. – М.,1997.

Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992.

Касьянов Г. В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХст.: соціально-політичний портрет. – К., 1993.

Кирило-Мефодіївське товариство. У З т. – К., 1990.

Кожин Н А. Украинское искусство XIV – нач. XX вв. Очерки. – Л ьв., 1958.

Колесов В.В. Мир человека в слове Древней Руси. – Л., 1986.

Коновець О.Ф. Просвітницький рух на Україні: XIX – перша третина XX ст. - К., 1992.

Космос древньої України. Трипілля – Троянь: Міфологія. Філософія. Етногенез. VI тис. до н. е. – І тис. н. е. – К., 1992.

Костомаров М. Слов'янська міфологія. – К., 1994.

Котляр Н.Ф. Древняя Русь и Киев в летописях, преданиях и легендах. – К., 1986.

Котляр М.Ф. Русь язичницька. Біля витоків східнослов'янської цивілізації. – К., 1993.

Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного Відроджен­ня (друга половина XVIІІ – середина ХІХ ст.). – X., 1996.

Крещение Руси в трудах русских и советских историков. – M., 1988.

Крип 'якевич І.П. Історія України. – Льв., 1990.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917-1927. – К., 1979.

Культурне життя в Україні (західні землі). – К., 1994. – Т. І.

Культурна спадщина Слобожанщини: Історія та краєзнавство: Зб. наук.-попул. ст. / Харк. обл. держ. адімін. та ін.; Ред. кол.: A.M. Колодний та ін. –X.: Курсор, 2003.

Культурные и общественные связи Украины со страной Европы. – К., 1990.

Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. – М., 1960.

Лазарев В.Н. Русская иконопись от истоков до начала XVI в. – М., 1983.

Литература и культура Древней Руси. – М., 1994.

Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. – М., 1972.

Лобановсъкий Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини XIX – початку ХХ ст. – К., 1989.

Логвин Г.Н. Украинское искусство X-XVIII вв. – M., 1963.

Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX - початку XX ст. – К., 1993.

Макаров A.M. Світло українського бароко. – К., 1994.

Марченко М.І. Історія української культури. – К., 1961.

Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.) – К., 1959.

"Mediaevalia ucrainica": ментальність та історія ідей. – К., 1992.

Мистецтво та етнос. – К., 1991.

Мистецтво Київської Русі: Архітектура. Мозаїка. Фрески. Іконопис. Мініатюра. Декоративно-ужиткове мистецтво: Альбом / Авт.-упор. Ю.С.Асєєв. – К., 1989.

Мицько І.3. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636). – К., 1990

П.Могила: богослов, церковний і культурний діяч. Матеріали міжнародної наук конференції (1996). – К., 1997.

Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. – К., 1997.

Нариси з історіїукраїнськогомистецтва / За ред. В.Г.Заболотного. – К., 1996.

Нариси з історії української інтелігенції (перша половина XX ст.). В 3 кн. / Білоконь С.І., Бойко О.Д., Брега Г.С та ін. – К., 1994.

Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1984.

Науменко Ф.І. Школа Київської Русі. – Л ьв., 1965.

Ніколаєва Т.О. Історія українського костюма. – К., 1996.

Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца XVІІ – начала XVIІІ в. – К., 1978.

Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. – К., 1997.

Ничик В.М. Феофан Прокопович. – М., 1977.

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Ук­раїні (XVI – перша половина XVIІ ст.). – К., 1990.

Новиков М.Л. Христианизация Киевской Руси; методологический аспект. – M., 1991.

Овсіійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI – першої половини XVIІ ст.: Гуманістичні та визвольні ідеї. – К., І 985.

Огіенко І. Українська культура. – К., 1991.

Огієнко І./. Українська церква: нариси з історії української православної церкви. В 3 т. – К., 1993.

Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. – К., 1994.

Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні. – К., 1975.

Півторак Г. Українці: звідки ми інаша мова. – К. 1993.

Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2т. – К., 1992.

Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

Почапский А. Развитие философской мысли на Украине. Первая половина ХІХ в. – К., 1984.

Раппопорт П.А. Литература Древней Руси. –Л., 1986.

Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). – К., 1993.

Робинсон А.Н. Литература Древней Руси в литературном процессе средневековья. ХІ-ХІІІ вв. – М., 1980.

Розвиток філософської думки в Україні. – К., 1994.

Русина О. Незнайома Кліо: Українська історія в таємницях і курйозах XV-XVIII ст. – К., 2002.

Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец XX ст.). – К., 1993.

"Руська трійця" в історії суспільно-політичного руху і культури України /В.І.Горинь та ін. – К., 1987.

Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. – M., 1948.

Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. – М., 1982.

Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981.

Савич А. Нариси з історії культурних рухів на Україні та Білорусії в XVI-XVIII вв. – К., 1929.

Семчишин М. Тисяча років української культури: (історичний огляд культурного процесу). – K., 1993.

Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації. – К., 1991.

Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. – К. 1991.

Смолій В.А.,, Степанков B.C. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет. – К., 1993

Соціально-філософські ідеї Михайла Драгоманова. – К., 1995.

Становление философской мысли в Киевской Руси. – М., 1984,

Степовик Д.В. Історія української ікони. Х-ХХ ст. – К., 1997.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.

Тарахан-Береза 3. Шевченко - художник. – К., 1995.

Толочко П.П. Від Русі до України. – К., 1998.

Творчість Т.Г.Шевченка у філософській культурі України. – К., 1992.

Толочко П.П. Древняя Русь. – К., 1987.

Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.

Україна VII ст. між Заходом та Сходом Європи /Укр.-італ. симпозіум 1994 р. – К., 1996.

Українська душа /Зб. ст. – К., 1992.

Українська ідея. Історичний нарис. – К., 1995.

Українська культура / Лекції за ред. Дм. Антоновича. – К., 1993.

Українська культура: історія і сучасність. – Льв., 1994.

Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті. У 5 т. – К., 1987-1994.

Українська народність: нариси соціально-економічної та етнологічної історії / В.Й.Борисенко та ін. – К., 1990.

Українське бароко: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів. – К., 1993.

Українське літературне бароко. – К., 1987.

Українське народне малярствоХШ-ХХст. / Альбом. – К., 1996.

Українські культурні цінності в Росії: перша спроба повернення, 1917-1918. – К., 1996.

Українські символи. – К., 1994.

Український драматичний театр. У 2 т. – К., 1959-1967.

Українсько-польські культурні взаємини XIX – XX століття. – К.: Вид-во М.П.Коця, 2003.

Украинцы: народные верования, поверья, демонология. – К., 1991.

Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода; антична культура. – X., 1997.

Ушкалов Л. Світ українського бароко. – X., 1994.

Федченко П. Михайло Драгоманов. Життя і творчість. – К., 1991.

Феномен Петра Могили: Біографія. Діяльність. Позиція. – К., 1996.

Феномен української культури: методологичні засади осмислення. – К., 1996.

Філософія Відродження на Україні. – К., 1990.

Філософія Григорія Сковороди. – К., 1978.

Философская культура Украины и отечественная общестенная мысль Х1Х-ХХ вв. – К., 1990.

Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО. У 3 кн. – К., 1990.

Фроянов И.Д. Древняя Русь: Опыт исследования истории социальной и политической борьбы. – СПб., 1995.

Хыжняк З.И. Киево-Могилянскаяакадемия. – К., 1988; 1991.

Художественно-эстетическая культура Древней Руси XI-XVІІ веков /Отв. ред. В.В.Бычков. – М., 1996.

Чижевський Д. Культурно-історичні епохи. – К., 1978.

Чижевський Д. Нариси історії філософії на Україні. – К._, 1992.

Чичуров И.С. Политическая идеология средневековья: Византия и Русь. – М., 1990.

Чмыхов Н.А. Истоки язычества Руси. – К., 1990.

Т.Шевченко і українська національна культура / Матеріали наукового симпозіуму. – Льв., 1990

Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (XIX в.): Историко-социологический очерк. – К., 1991.

Шип Н.А. Русско-украинское культурное сотрудничество в XVIІІ - первой половине XIX вв. – К., 1988.

Шкляр Л. Історія політичної культури України. – К., 1995.

Шейко В.Н. Історія української культури. – X., 2001.

Шейко В.Н.. Культура. Цивілізація. Глобалізація. – X., 2001.

Шапов А.П. Византийское и южнославянское наследие на Руси в ХІ-ХІІІ вв. – М., 1978.

Эрн В. Жизнь и личность Григория Саввича Сковороды // Лики культуры / Альма­нах. – М., 1995. – Т. 1.

Яворницький Д.І. З української старовини. – К., 1991.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3 т. – К., 1990.

Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVIІ ст. – К., 2002.

Яременко П.К. Мелетій Смотрицький: життя і діяльність. – К., 1986.

Довідкові видання

Довідник з історії України. У 3 т. / Бондаренко К. та ін. – К., 1995.

Енциклопедія українознавства. – Льв., 1993-1996. – Т. 1-6.

Енциклопедія етнокультурознавства.Ч. 1,2. – К., 2001-2002

Етнонаціональний розвиток України: Довідник: Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.

Матий словник історії України / В.Смолій та ін. – К., 1997.

Мистецтво України. Енциклопедія. Т.1: А-В. – К., 1995.

Митці України: Енциклопедичний довідник. – К., 1992.

Огородник І.B., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. – К., 1997.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987.

Плачинда С. Словник давньої української міфології. – К., 1983.

Радянська енциклопедія історії України. В 4т. – К., 1969-1972.

Українська літературна енциклопедія: В 5 т. – К._, 1988-1995. – Т. 1-3.

Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / Пономарьов А.П. та ін. – К., 1993.

Українська радянська енциклопедія. В 12т. – К., 1977-1985.

Українські письменники: Біобібліографічний словник. У 5 т. – К., 1960-1965.

Шевченківський словник. У 2 т. – К., 1978.

Бібліографічні видання

Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР / Упор. Ф.Максименко. – К., I960.

Історія Слобідської України. Наук.-допом. бібл. Покажчик. – Х., 1993.

Історія України: Науково-допом. Бібл. Покажчик. – К., 1990 – (У 1968- 1989 рр.: Істо­рія Української РСР).

Україномовна книга. 1798-1916: Бібл. довідник. – К., 1996. – В. 1: 1798-1885.

Періодичні видання

Народна творчість та етнографія – К., 1957.

Наука і культура. Україна: Щорічник. – К., 1966-1991. – Вип. 1-25.

Пам'ятки України. – К., 1969.

Українська культура. – К., 1991.

Український історичний журнал. – К., 1957.

Український театр. – К., 1970.

Філософська і соціологічна думка. – К., 1989.