Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
Перший московський цар Іван IV на початку 1558 р. розпочав із Польщею і Литвою Лівонську війну за вихід до Балтійського моря. Однак царські ідеологи не приховували кінцевої мети завойовницької політики — об'єднання всіх земель Давньої Русі і перетворення Москви на "третій Рим". Бойові дії відбувалися в основному на території Великого князівства Литовського. Поразки у Лівонській війні з Росією підштовхнули уряд Литви до остаточного об'єднання з Польщею. На спільному сеймі представників обох держав у місті Любліні 1 липня 1569 р. було проголошено унію. За її умовами Велике князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу - Річ Посполиту.
Після Люблінської унії до складу Польщі ввійшли воєводства Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. За Литовським князівством залишалося Брестське воєводство на Пінщині. Посилюється кріпосницький гніт. У багатьох місцевостях панщина сягнула 5-6 днів на тиждень. Розгорнувся наступ католицьких кіл на православну церкву. Берестейська унія 1596 р. проголосила перехід православної церкви під зверхність папи римського.
Українському народові загрожувало повне національне знищення. Польські магнати і шляхта жорстоко визискували українських селян. Польський закон дозволяв феодалам карати селянина навіть смертю. Українських міщан всіляко обмежували в правах.
Литовські великі князі і польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Права феодалів на володіння землями й поневолення та закріпачення селян узаконювали державні акти- Литовські статути 1529р., 1566р., 1588р., а також численні привілеї.
За Литовським статутом 1588р. було остаточно закріпачено українське селянство. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувались.
Еволюція феодальних відносин зумовила у 14-16 ст. зростання великого феодального землеволодіння, поглиблюється суспільний поділ праці, активізується урбанізація. Поступово розбудовуються міста, які, зберігаючи феодально-аграрний характер, стають осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя (Галич, Львів, Кам'янець-Подільський, Київ та ін.). В той же час міста втрачають український характер. Основною масою їх мешканців стають поляки, євреї, німці. У містах були резиденції великокнязівських старост, будинки панів, військові залоги. Міста-фортеці іноді ставали центрами володінь магнатів. У ХІV-ХVІІ ст. магдебурзьке право одержали Львів, Кам'янець Подільський, Кременець, Луцьк, Чернігів та інші міста.
Зрушення у економіці 14-16 ст. тісно були пов′язані з соціальними процесами. Формується станова організація суспільства:
1. На вершині соціальної ієрархії перебувала шляхта – військово-службовий, замкнутий, привілейований стан - перебувала на вершині соціальної ієрархії, визначалася знатністю походження та великою земельною власністю.
2. Наступною ланкою були пани – найзаможніші феодали, порівняно нечисленна еліта, аристократична група.
3. Дрібна шляхта - походили із селян чи міщан, які за службу одержали статус шляхти та земельні володіння – проміжна ланка між селянством та аристократичною верхівкою військово-служилої верстви.
У Польщі та Великому князівстві Литовському відносини всередині правлячих станів будувалися на засадах васалітету. Земля була власністю верховного сюзерена, який передавав її васалам за службу, передусім військову, у пожиттєве користування або у вотчину (спадкову власність). Найбільш високе становище серед української еліти займали князі — Рюриковичі або Гедиміновичі. Більш численними (кількасот сімей) були магнати. Вони володіли багатьма маєтками і під час війни виставляли військові загони під власними корогвами. Найчисленнішу групу складали бояри. З часом усі землевласники дістали узагальнену польську назву — шляхта. За польським феодальним правом, яке з XVI ст. поширилося на Велике князівство, селяни не могли володіти землею.
4. Важливу роль та особливе місце в українському суспільстві належало духовенству, яке становило окрему верству населення і нараховувало майже 10% населення ( біле, чорне). Українське суспільство, втративши власну державність, сприймало церкву не тільки як духовного наставника, а й як гаранта збереження етнічної самобутності та осередок громадського життя.
5. Міщани – жителі міст. Неоднорідне: заможні патриції - найбагатші купці та промисловці, середня ланка – бюргерство, міські низи – ремісники, дрібні торговці, с/г робітники. Цехи.
6. Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство, яке було теж неоднорідним:
1. Чиншові селяни (данники) – особисто вільні та економічно незалежні селяни-общинники, які сплачували ренту.
2. Тяглові селяни – вели господарство на земельних ділянках, які належали феодалам – відбували панщину, платили державні податки та виконували державні повинності.
3. Службові селяни – ремісники, рибалки, конюхи...
Поступово різні категорії селянства зближуються в одну – кріпаки.
У ХV-ХVІ ст. виникає нова верства українського суспільства – козацтво. Українське козацтво – визначне явище в європейській історії. Слово "козак" – тюркського походження і означає «вільна людина, воїн-вершник, страж, розбійник».
Причини виникнення українського козацтва:
- економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами);
- соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала);
- політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);
- стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);
- національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).
Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 рр. XV ст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ.
Козацтво поряд із ратними справами активно займалось господарським освоєнням Дикого поля. Спочатку козаки займалися господарською діяльністю, що мала сезонний характер і не потребувала господарських будівель, осілості. Згодом починають виникати зимівники (запорізькі хутори), які складалися з двох-трьох хат, господарських будівель. Козаки займалися також землеробством, скотарством, садівництвом, ремеслом. Господарство козаків було позбавлене феодальних пут, що приваблювало феодально-залежних селян.
Також козаки займалися і торгівлею, але вона не мала чіткого відлагодженого характеру. Продавали вони продукти своєї діяльності та здобич, добуту в походах. Купували переважно хліб, одяг, зброю.
11. Запорізька Січ – державно-політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
Особливо вславилися організацією козацтва професійні воїни-лицарі – черкасько-канівські старостиОстап Дашкевич та Дмитро Вишневецький. Саме вони зібрали в першій половині XVI ст. стільки козаків, що Канів і Черкаси стали центрами українського козацтва (українських козаків до XVII ст. називали черкасами). Кажуть, що О. Дашкевичу належала ідея Запорозької Січі та козацького реєстру: 1533 р. він запропонував уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок і утримувати там 2 тис. козаків. Цей задум здійснив Дмитро Вишневецький, заснувавши в сер. ХVІ ст. в 50-х рр. першу Січ на острові Хортиця.
З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм – козацьку республіку. Панував дух свободи і дух релігії. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (ХVІ-ХVІІІ ст.) Січ вісім разів змінювала місцеперебування, проте, її соціально-політичний устрій залишався незмінний.
Ознаки державності ЗС:
система органів влади;
система норм – право;
певна територія.
Було сильне військо, але слабка економіка. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені ( 38) і паланки (5-8), а також оригінальну систему органів управління. Всі козаки вважалися рівними й мали однакові права. Вищим законодавчим, адміністративним, судовим органом Запорозької Січі булакозацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обираликозацьку старшину - керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини (начальників) входили:кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали писар, осавул, підписар, під осавул, а також обозний.
Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацькезвичаєве правоототожнювалось з козацькими вольностями, і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні і швидко завоювали великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших писаних законодавчих актів.
Від самого початку козацька організація створювалася, насамперед, для протидії татарсько-турецькій агресії. Своєю боротьбою проти "бусурманів" (мусульман) козаки здобули величезну славу в Європі ХVІ-ХVІІ ст.; окрім них ніхто не наважувався кинути виклик могутній Османській імперії.
Охороняючи степовий кордон України, відбиваючи татарські наскоки, козаки організовували сухопутні й морські походи проти Криму і Туреччини. У випадку вдалого походу козаки брали багату здобич, а також визволяли полонених. При поразках несли значні втрати, які компенсувалися новими притоками людей до Запорожжя.
Козацтво також – важливий чинник міжнародного життя – не лише захищало українські землі, але й ослаблювало військову міць татар і турків.