Соціально-економічний розвиток. Визначальним чинником соціально-економічного розвитку обох частин України був феномен кріпосного права
Визначальним чинником соціально-економічного розвитку обох частин України був феномен кріпосного права, цей феодальний, середньовічний атавізм, що зберігся до нових часів у Австрійській та Російській державах. Сам термін «кріпосництво» походить від юридичного документа, що фіксував прикріплення селян до землі, яка належала феодалу. Кріпосна залежність включала право землевласника на працю і майно селянина, на відчужування його разом із землею чи навіть без неї. Селянин, що перебував у кріпосній залежності, мав обмежену дієздатність: не міг розпоряджатися набутим нерухомим майном або спадщиною, виступати в суді. Власне, він цілком залежав від феодала-власника. Закон передбачав відповідальність тільки за вбивство кріпака.
Внаслідок малоземелля кріпосництво в Австрійській імперії було тяжчим, ніж у Росії. Проте революція 1848 р. призвела до скасування феодальних повинностей. Під час земельної реформи селяни дістали особисту свободу, але позбавилися прав на сервітути (безплатне користування пасовиськами і лісовими угіддями). Цю реформу було здійснено 1848 року у Галичині, 1849 року на Буковині та 1853 року в Закарпатті. Австрійський уряд дав згоду створити окрему округу — Ужгородську — на території з чисельним переважанням українського населення, але не погодився адміністративне об'єднати Закарпаття із Східною Галичиною.
Зростання антикріпосницького руху в Російській імперії змусило царя Олександра ІІ піти на звільнення селян «зверху», поки вони самі не зробили цього «знизу». Після певної підготовки, 19 лютого 1861 року з'явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосної залежності. Втім, ця реформа враховувала інтереси поміщиків, була руйнівною для селянства. Лише на Правобережжі селянські наділи збільшилися за рахунок земель польських поміщиків. Загалом же українські селяни були позбавлені мільйона десятин. Ці, так звані «відрізки», становили 15% селянського землекористування. Так виникла проблема малоземелля, якою успішно користувалися в пореформені десятиліття поміщики, аби утримати село в межах напівкріпосницької системи. Одержані наділи селяни мали протягом 49 років викуповувати у поміщиків за високими цінами. Фактично ж вони викуповували не стільки землю, скільки особисту свободу. При цьому земля не ставала приватною власністю, а надходила в розпорядження сільської общини, яка мала гарантувати на засадах кругової поруки сплату кожним селянином численних податків і зборів. Найбільш дошкульними серед них були викупні платежі, подушна подать, натуральні повинності. І все ж реформа відіграла величезну роль у подальшому розвитку економіки, відкривши шлях ринковим відносинам у сільському господарстві, формуванню робітничого класу, промисловій революції.
Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Утворювалися земства і в Україні у 1865-1875 рр. (на Правобережжі тільки в 1911р.). В них брали участь стани, що мали земельну власність, — дворянство, духовенство, міщанство, селянство. Кошти складалися за принципом самообкладання. Земства засновували лікарні і надавали населенню безплатну медичну допомогу, організовували школи, ремісничі училища і курси, влаштовували сільськогосподарські виставки, турбувалися про шляхи сполучення. Земські установи висунули багато громадських і політичних діячів, сприяли консолідації української національної інтелігенції.
Соціально-економічні підсумки розвитку в обох частинах України були досить різними. Зокрема, господарств південно-східних українських губерній Росії розвивалося більш динамічно. Південь Росії став об'єктом багатомільярдних капіталовкладень з Європи. В короткий термін було створено важку промисловість: металургійні, хімічні, машинобудівельні заводи, шахти і електростанції, залізниці тощо. Донецько-криворізький басейн перетворився на основну вугільно-металургійну базу імперії.
Столипінська аграрна реформа на початку ХХ ст. стала наступним кроком у переході Російської імперії до капіталістичних відносин.
Реформа складалася з кількох ідейних напрямів:
- право виходу з общини;
- ліквідація поруки;
- закріплення надільної землі у приватну власність;
- переселення в інші регіони імперії;
- інтенсифікація землеробства.
Реформа переслідувала і політичні цілі: була прийомом до стабілізації становища на селі, як однієї з умов збереження самодержавного устрою. Столипін виходив виключно із інтересів держави, для якої вважав життєвонеобхідним збереження недоторканості приватної власності та, як наслідок, що звідси випливає, створення дрібної приватної власності, надання селянам реального дієвого права виходу з общини і вирішення проблем інтенсивного землекористування.
Столипін вважав реформу заходом радикальним. І в цьому пояснення до того, що такий злам державного масштабу та глибини не міг забезпечити добробут одразу всім. Він визнавав те, що реформа пов'язана з втратами, але вони мали бути мінімальними. Реформа дала можливість розвиватися господарствам заможних селян
У Західній Україні також тривав процес формування промисловості фабрично-заводського типу, головним чином у добувних галузях. В той же час переважна частина виробничого устаткування і товарів широкого вжитку заводського виробництва сюди завозилися. Населені українцями землі відставали в економічному розвитку від інших провінцій Австро-Угорщини. Економіка їх зберігала аграрно-сировинний характер.