ЛЕКЦІЯ 40. Правова система суспільства.

У загальній теорії права “правова система ” — поняття, яке характеризує сукупність усіх правових явищ дійсності з точки зору вираження їхньої цілісності і взаємозв'язку. Структура правової системи складається зі статичних і динамічних елемен­тів. Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

У динаміці правової системи вирізняють: правотворення, ре­алізацію права, що включає виникнення, зміну і припинення пра­вовідносин, правове мислення. Під правовою системою в “широкому” розумінні (правовою сім'єю) мають на увазі більш-менш велику сукупність, кла­сифікацію типів національних правових систем, близьких за кон­структивними, техніко-юридичними та іншими особливостями.

У різний час як критерії класифікації висувалися такі:

різна роль правових джерел у правових системах, у зв'язку з чим розрізнялися: континентально-європейське, англо-американське та ісламське право (Леві-Ульман);

національний критерій з виокремленням сімей: індоєвро­пейських, семітських, монгольських, права нецивілізованих на­родів (Созе-Алль);

ідеологічний і техніко-юридичний критерій з виокремлен­ням трьох правових сімей: романо-германського, загального пра­ва і соціалістичної, а також “інших систем”, мало пов'язаних між собою, — ісламського, іудейського права, права краі'н Азії і Ма­дагаскару (Рене Давід);

змістовий критерій, що залежить від ступеня “спорідненої близькості” при відмові від використання зовнішніх критеріїв — географічних, національних та інших, при цьому класифікація включала: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індійську правові системи (А. Армінджон, Б. Нольде, М. Вольф);

історичне походження і розвиток правової системи, панівна доктрина юридичної думки і її специфіка, своєрідність право­вих інститутів, правові джерела і способи їх тлумачення, ідео­логічні фактори, у зв'язку з чим усі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скан­динавську, загального права, соціалістичного права, права країн Далекого Сходу, ісламського права, індуського права (К. Цвайгерт, X. Кетц) та багато інших.

Найбільш аргументованими, на наш погляд, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зо­крема, в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

а) історична ознака — спільність походження;

б) географічні ознаки;

в) своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;

г) техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

ґ) роль судових органів у правотворенні;

д) особливості механізму реалізації і застосування юридич­них норм;

е) особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і мо­рально-етичні уявлення в суспільстві.

Розрізняють такі основні структурні сукупності правових систем: романо-германське право (його називають ще континен­тальним), до якого також належить скандинавське, латиноамери­канське право і право Японії; англо-американське право, або сис­тема “загального права”; соціалістичне право; релігійно-традиційні правові системи, включаючи мусульманське право, індуське, іудейське, канонічне, далекосхідне, традиційне право країн Азії та Африки. В окремих державах спостерігається переплетіння, множинність двох або більше правових систем. Ці правові систе­ми інколи називають “гібридними”, оскільки їх важко віднести до якоїсь правової сім'ї, — це стосується правових систем Філіппін, Ізраїлю, Японії, Камеруна, Греції, Сомалі, Південно-Африканської Республіки, штату Луїзіана в США, провінції Квебек у Канаді, Шотландії та ін. Наприклад, правова система даної країни може мати певні особливості, завдяки яким їх відносять до конкретної правової сім'ї, але водночас вона може мати такі особливості, які не дозволяють цього зробити. Таке згладжуван­ня розбіжностей характерне для права в країнах Африки та Ближнього Сходу, де одні частини правової системи були набли­жені до західних ідеалів {у кримінальному праві, у торговельному праві та процесі), а інші (правовий статус особи, сімейне право та земельне право) продовжували існувати відповідно до тра­диційних принципів даного регіону. Такий феномен типовий не тільки для цих країн. Глибокі розбіжності можуть бути виявлені і поміж правовими системами, що, як узвичаєно вважати, належать до однієї правової системи. Американська система права, без сумніву, належить до сім'ї загального права, хоч численні від­мінності відмежовують її від англійського права, головним чином через те, що Англія — унітарна держава, а США — федерація.

Тип (сім`я) правової системи –сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих джерел і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ тощо.