Мета і завдання соціальної політики. Сфери діяльності й проблеми, які розв'язує соціальна політика.

Соціальна політика – мистецтво задоволення необмежених потреб обмеженою кількістю ресурсів.

Необхідність соціальної політики в суспільстві обумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів. Визначають такі риси соціальної політики:

- колективність (використовує ресурси колективу/ відповідає на колективні потреби );

- зосередженість на соціальних відносинах (використовує / змінює їх);

- обумовленість незадоволенням в економічному становищі у зв’язку з обмеженістю ресурсів.

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави.

Соціальна політика — це складова частина загальної політики, головне завдання якої полягає в розробці та здійсненні необхідних заходів щодо збереження і зміцнення наявного суспільного та державного ладу. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат.

Соціальна політика — це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.

У загальному вигляді соціальну політику можна визначити як одну із складових загальнодержавної політики, утілену в соціальні програми й соціальну практику із задоволення соціальних потреб як сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, заходів, що відображають інтереси людини і суспільства і є життєво необхідними, для їхньої нормальної соціальної діяльності.

Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Метою соціальної політики є забезпечення кожному громадянину можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати належний дохід, поліпшувати добробут.

Цілі соціальної політики – вирішення або полегшення соціальних проблем, зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної та соціальної маргіналізації.

Виходячи з цього, можна виділити основні напрямки соціальної політики в Україні:

· підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

· надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;

· проведення грунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;

· надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;

· сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

· запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;

· широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;

· проведення активної екологічної політики.

Завдання соціальної політики – поліпшення умов праці та житла всіх верств населення, надання особливого захисту й допомоги бідним і мало захищеним групам населення.

Соціальна політики в Україні має реалізувати такі основні завдання:

- ліквідувати бідність і забезпечити динамічне зростання рівня життя населення;

- соціалізувати структурні складові економічної політики, що реалізується в державі (структурну, інвестиційну, цінову, бюджетну, грошову-кредитну, податкову та ін.);

- забезпечити умови максимальної повної реалізації принципів соціальної справедливості й виконання соціальних прав, гарантій населення, що визначені конституційними нормами;

- забезпечити соціальну стабільність та соціальну безпеку в країні.

Для реального втілення в життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація таких завдань:

· утворення необхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; заходи щодо нарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту;

· перехід від чинної моделі організації заробітної плати, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частину безкоштовних соціальних послуг до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг.

· відновлення регулюючої функції мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижча за офіційно встановлену межу малозабезпеченості;

· забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці;

· нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції;

· відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;

· забезпечення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожної окремої особи;

· запровадження моральних та фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій;

· захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективне використання та примноження, сприяння неухильному зростанню ролі, престижу та оплати праці;

· підтримка розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; стимулювання створення недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні питань соціальної політики;

· здійснення заходів із соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам та дівчатам гарантованих можливостей щодо отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування;

· збереження в процесі приватизації профілю установ соціального призначення, що знаходяться на балансі державних підприємств і організацій, та їх передача місцевим органам влади;

· проведення активної економічної політики. Розробка програми охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

Соціальна сфера має надзвичайно багатоманітну, складну й динамічну структуру, яка характеризується цілою низкою взаємопов’язаних та взаємодіючих параметрів, що окреслюють соціальний простір, в якому живе, працює й відпочиває людина. Головними чинниками, що нині визначають розвиток соціальної сфери, є насамперед соціальне становище людини в суспільстві, котре визначається рівнем соціальної свободи особистості та можливості її самореалізації, наявність та ефективність її соціальної захищеності, характер взаємозв’язку особистих, групових та суспільних інтересів, зрілість життєвих потреб та можливість їхнього задоволення.

Поле діяльності соціальної політики обумовлене соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ці проблеми, обмежене певними сферами, що належать до компетенції соціальної політики.

Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист (соціальне забезпечення), зайнятість, охорона здоровя, житло, освіта.

Проблеми, що їх вирішує соціальна політика: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, дискримінація, немічність та недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, зменшення нерівності \ невигідність умов, забезпечення соціальної солідарності.

Розуміння суті та природи проблем є надзвичайно важливим для соціальної політики. Знаючи суть та причину проблеми ми можемо знайти адекватне рішення для її усунення.

Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту та соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. Соціальні гарантії — це система обов’язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб.

Соціальний захистекономічно активного населення здійснюється за такими напрямками: по-перше, це заходи держави, які пов’язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності, по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та виробничої діяльності і сам процес такої діяльності, по-третє, заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу. Основними елементами системи соціальних гарантійє визнання обов’язковості загальнодоступної і безоплатної освіти, сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової праці і гарантування мінімізації втрат у зв’язку із закінченням трудової діяльності.

Існують різні підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадяну доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості. Ринковий підхід — з того, що суспільство бере на себе зобов’язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. В економічно розвинутих країнах найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти міру задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя.

Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники: прожитковий мінімум; величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо.

Соціальна політика може бути спрямована як на усунення наслідків проблеми, так і на усунення причин проблеми. Для розв’язання соціальних проблем або поліпшення становища окремих верств населення соціальна політика може застосувати прямий вплив та опосередкований.