Характерні особливості міжнародного права

К

оли йдеться про характерні особливості міжнародного права, то слід розрізняти особливості сучасного міжнарод­ного права та особливості класичного міжнародного пра­ва, характерні риси міжнародного права як особливої си­стеми права та особливості міжнародного права як спе­цифічної системи управління міжнародними відносинами. Особливості сучасного міжнародного права встанов­люються, як правило, у порівнянні з класичним міжна­родним правом. Окрім зазначених раніше, назвемо ще й такі:

— заборона застосування сили і загрози силою, агре­сивних, загарбницьких дій. Здійснення таких дій сучасне міжнародне право кваліфікує як злочин проти миру, люд­ства і людяності;

— мирне вирішення міжнародних конфліктів — імпе­ративна норма владнання суперечок;

— відмова від концепції «міжнародне право — право цивілізованих народів»;

— гнучке поєднання універсального, загального, регі­онального, локального і партикулярного регулювання міжнародних відносин;

— наявність ефективних механізмів створення, забез­печення і застосування міжнародного права;

— зростання питомої ваги норм, що стосуються прав і свобод людини;

— перерозподіл ряду класичних функцій і повнова­жень держав завдяки відповідним міждержавним органі­заціям;

— гуманізація міжнародного права, зменшення в ньо­му коефіцієнта статичності;

Глава I
____________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права___________________

— зростання ролі процесуальних, процедурних ком­понентів міжнародного права;

— динамізм і взаємодія з іншими системами управлі­ння в процесі регулювання міжнародних відносин;

— розширення сфери міжнародно-правового регулю­вання.

Особливості міжнародного права як системи права здебільшого виводяться з порівняльної характеристики його з внутрішньодержавними системами права. Спе­цифіка міжнародного права визначається такими пара­метрами:

— особливий спосіб створення норм: у міжнародному праві — самими суб'єктами права (насамперед держава­ми), у внутрішньодержавному праві — законодавчими, ви­конавчими, а в деяких правових системах — і судовими органами;

— особливі суб'єкти права: в міжнародному праві — держави, міждержавні організації, народи і нації, що бо­рються за незалежність (держави у стані утворення), дер-жавоподібні утворення і лише частково і в суттєво обме­женому обсязі фізичні особи; у внутрішньодержавних правових системах — як правило, фізичні та юридичні особи, органи державної влади й місцевого самоврядуван­ня, політичні партії, громадські організації, інші соціальні об'єднання;

— особливі предмети права: в міжнародному праві — відносини між суб'єктами міжнародного права; у внутрі­шньодержавному праві — відносини між суб'єктами на­ціональної системи права, які перебувають у межах юрис­дикції конкретної держави;

— особливі об'єкти права: в міжнародному праві — міжнародні відносини, які складаються з приводу певних матеріальних і нематеріальних благ; у національному пра­ві — внутрішньодержавні відносини, які складаються з приводу тих самих благ і благ, що перебувають цілком у межах юрисдикції конкретної держави;

— особлива соціальна сутність права: норми міжна­родного права мають загальнодемократичний характер; норми внутрішньодержавного права завжди збігаються із сутністю держави-правотворця (соціалістичні, буржуазні тощо);

— особливий характер побудови системи права: між-

ЗО

Характерні особливості міжнародного права

народне право — координаційна система права; внутріш­ньодержавні системи — субординаційні;

— особливі джерела права: в міжнародному праві — міжнародний договір, міжнародний звичай, рішення між­народних міждержавних організацій і деякі інші (див. гл. 3); у внутрішньодержавному праві — закони та підзаконні акти;

— особливий порядок застосування примусу для до­тримання норм міжнародного права: у міжнародному пра­ві примус здійснюється самими суб'єктами права на інди­відуальній чи колективній основі, на основі діючих прин­ципів і норм у межах, зазначених чинними міжнародни­ми договорами і звичаями; у внутрішньодержавному праві примус здійснюється тільки державними органами в ме­жах повноважень, окреслених національним правом.

Крім внутрішньодержавного, міжнародне право тісно взаємодіє з міжнародним приватним правом. Ця взаємо­дія буває настільки активною, що деякі вчені ототожню­ють у певних параметрах міжнародне приватне право з міжнародним публічним правом. Так, Г. 1. Тункін вважав, що «міжнародне приватне право — це комплекс правових норм... які частково належать до міжнародного публічно­го права (міжнародні угоди)»¹. Ще далі в такому ототож­ненні йде Г. В. Ігнатенко, який знаходить для обох сис­тем права не тільки спільні норми, а й суб'єкти, предмет правового регулювання, методи, форми регламентації то­що. Сучасне міжнародне право, вважає він, настільки зблизилося з міжнародним приватним правом, що відбу­лося їх взаємопроникнення. Міжнародні відносини з уча­стю фізичних і юридичних осіб вийшли за цивільно-пра­вові рамки, охопили адміністративно-правову, криміналь­но-правову та інші сфери. Міжнародні договори почали відігравати більш суттєву роль у регулюванні такого роду відносин і безпосередньо встановлювати правила поведін­ки фізичним і юридичним особам, які перебувають під юрисдикцією різних держав.

Нерідко, зауважує Г. В. Ігнатенко, один і той самий міжнародний договір включає норми, присвячені відно­синам між державами, між державами і юридичними та фізичними особами, а також між самими юридичними та

¹ Международное право /Под ред. Г. И. Тункина. М., 1982. С. 11.

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______

фізичними особами (індивідами) різних держав. Для під­твердження цієї думки він наводить приклад з договора­ми про правову допомогу з цивільних, сімейних і кримі­нальних справ, угоди про уникнення подвійного оподат­кування прибутків і майна, Конвенцію ООН про догово­ри міжнародної купівлі-продажу товарів тощо.

В результаті автор робить висновок, що міжнародне публічне право за багатьма параметрами не можна відок­ремити від міжнародного приватного права, що веде до їх реального зближення і навіть суміщення предметів регу­лювання, кола учасників правовідносин, методів і форм регламентації¹.

Сьогодні ряд держав визнали джерелом свого внутрі­шньодержавного права деякі міжнародні договори. Але це не привело до підміни однієї системи права іншою чи до суміщення їх предмета правового регулювання або су­б'єктів права. Передчасним такий висновок є і щодо між­народного приватного права, яке базується на своїх від­носинах — цивільно-правових (майнових і немайнових), певних сімейних, авторських і трудових. Властивий їм «іноземний елемент», як і те, що в таких відносинах бе­руть участь іноземні фізичні та юридичні особи (додатко­вий «іноземний елемент»), не перетворює їх на міжна­родні публічно-правові відносини. Міжнародне приватне право залишається в межах своїх особливих суб'єктів пра­вовідносин, предмета правового регулювання, значною мірою джерел права, різних механізмів правотворення, правозабезпечення і правозастосування.

Навіть при формальному наближенні елементів між­народного публічного права та міжнародного приватно­го права між ними фактично існує досить чіткий «поділ праці»: перше діє в публічно-правовому контексті, дру­ге—в цивільно-правовому. Міжнародне приватне пра­во, зокрема, бере на себе регламентацію цивільно-пра­вових аспектів діяльності іноземців, іноземних юридич­них осіб, права власності, зобов'язального права у кре­дитно-розрахунковій сфері, зовнішньоторговельних кон­трактах, договорах перевезень тощо (якщо відповідні пи­тання не входять виключно до сфери дії внутрішньодер­жавного права).

Характерні особливості міжнародного права

Особливості міжнародного права як специфічної сис­теми управління міжнародними відносинами встановлю­ються під час аналізу його співвідношення з політикою, мораллю, релігією, ідеологією та іншими системами уп­равління, які функціонують, зокрема, і у сфері міжнарод­них відносин. Найчастіше міжнародне право зіставляєть­ся з політикою, що стало особливо характерним для дос­ліджень після наради в Гельсінкі (1 серпня 1975 p.). Як заявили представники держав з приводу Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі, він не є міжнародним договором, але накладає неправові зобов'я­зання, обов'язкові для виконання.

Сам Заключний акт, як і його тлумачення фахівцями, сприяв появі більших узагальнень з питання співвідно­шення політики та міжнародного права. Одні вчені (го­ловним чином прихильники концепції «політично орієн­тованої юриспруденції»: Г. Моргентау, Н. Катценбах, М. Каплан, М. Макдугалл, М. Райсман, Л. Генкін, Ф. Фе-лісіано та ін.) більш активно почали стверджувати, що міжнародне право зливається з політикою. Інші (здебіль­шого позитивісти) не менш категорично заперечували можливість підміни міжнародного права політикою. Га­даємо, найреальнішу думку з цього приводу висловив 1.1. Лукашук: «Суть проблеми полягає насамперед у тому, що юристи поки що не здатні адекватно вирішити про­блему співвідношення політики та міжнародного права»¹.

Складність криється в тому, що як політичні, так і міжнародно-правові норми часто сформульовані в одних і тих самих міжнародних договорах, вони мають формаль­но подібну структуру норм, формально подібний механізм нормотворення; як ті, так і інші зумовлюють міжнародні зобов'язання суб'єктів тощо.

Щоправда, на сьогодні вдалося виявити й певні від­мінності цих систем управління міжнародними відноси­нами. Дотримання зобов'язань за нормами міжнародного права засноване на принципі добросовісного виконання зобов'язань згідно з міжнародним правом. Дотримання зобов'язань за політичною нормою засноване на мораль­них засадах, good faith, bonae fidei, вірності слову тощо. Норми міжнародного права більш консервативні, менш

'Международное право. М., 1999. С. 11.

¹ Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. С.32.

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______

гнучкі і, як правило, надають обмежену кількість варіантів поведінки, на відміну від суто політичних норм. У разі недотримання політичних норм частіше посилаються на докорінну зміну обставин. Для невиконання норм міжна­родного права таке посилання можливе лише у випадках, визначених міжнародним правом. Механізм заміни чи скасування політичних норм менш жорсткий, ніж це пе­редбачено для норм міжнародного права. Менш жорст­кими є й санкції за недотримання політичних норм; в ос­новному вони зводяться до заходів морально-політичного впливу.

Мораль є формою суспільної свідомості, вона відби­ває уявлення народів про справедливе, необхідне. В ос­нові обов'язковості норм міжнародного права лежать, зок­рема, й вимоги моралі (наприклад, принцип pacta sunt servanda трансформувався в міжнародне право з мораль­ного принципу бути вірним даному слову. Моральні, за­гальнолюдські цінності є критерієм розвитку міжнарод­ного права. Ряд норм спочатку функціонують виключно як моральні засади, а згодом держави формулюють їх як юридичні норми (наприклад, заборона злочинів проти миру і людяності тривалий час була моральною вимогою, а у Статуті Нюрнберзького трибуналу закріплена як нор­ма міжнародного права).

Серед учених домінує думка, що основні принципи міжнародної моралі є правовим утіленням вимог міжна­родного права. І сьогодні міжнародна мораль повніше, ніж міжнародне право, відбиває загальнолюдське уявлен­ня про добро і справедливість.

Не можна замовчувати і вплив релігії на міжнародне право. Фактично церква повернула феодальній Європі до того забуті і втрачені праці давніх грецьких і римських мислителів (Платона, Аристотеля, Цицерона та ін.). Че­рез запозичення канонічним правом норм римського пра­ва церква сприяла відродженню Corpus juris civilis і впливу останнього на становлення європейських національних правових систем і регіонального міжнародного права, яке згодом розрослося до рівня загального та універсального. Основна норма сучасного міжнародного права, його принцип та імператив pacta sunt servanda вперше був фор­мально затверджений Карфагенським собором 438 р. Біб­лія, Коран не лише визнавалися джерелами міжнародно-

Характерні особливості міжнародного права

го права, а й суттєво впливали на розвиток міжнародних відносин. Церква вплинула на розвиток правил міжнарод­ної торгівлі з невірними, боротьби з контрабандою, забо­рону застосовувати у війні певні види зброї (арбалети), зміцнення інституту репресалій тощо.

Беручи до уваги ці та інші впливи релігії на міжна­родне право, ряд авторів (Ю. Я. Баскін, І. 1. Лукашук, Дж. Нафцигер, Н. Бентвіч та ін.) схильні бачити в релі­гійних нормах і думці духовну основу міжнародної пра-вотворчості і правозастосування, тлумачення системи норм міжнародного права, міжнародної правосвідомо­сті. 1, виходячи із сучасних реалій, їм важко заперечити в цьому.

Завдяки релігії в міжнародному праві спочатку затвер­дилися інститути Божого миру і Божого перемир'я, які згодом були розвинуті до рівня інституту мирного вирі­шення міжнародних суперечок. Значний вплив має релі­гія і на становлення деяких інших інститутів міжнародно­го права; так, до сьогодні функціонує мусульманське між­народне право (на рівні регіонального). Впливаючи на свідомість віруючих, релігія здатна значно підвищити ефек­тивність здійснення міжнародного права.

У цьому напрямі подібний вплив на міжнародне пра­во може мати хіба що ідеологія. Вона здатна як розвалити систему міжнародного права (як це сталося в XX ст.), так і зміцнити її (що відбувається в міжнародному праві з часу радянських перебудовних процесів). Міжнародно-право­ва ідеологія, поділена на західну, соціалістичну і «третьо­го світу», знову стає ідеологією, міжнародною правосвідо­містю, що відповідає сучасному розвиткові міжнародного права.

Ідеологія покликана постачати міжнародне право іде­ями, поглядами, сформульованими інтересами, волями та цілями. Міжнародне право, по можливості, закріплює їх як норми, принципи, стандарти поведінки.

Через міжнародну правосвідомість ідеологія впливає на процес створення, застосування і забезпечення вико­нання норм міжнародного права. У свою чергу, міжна­родне право впливає на вироблення певних ідеологічних засад.

Практика свідчить, що ідеологія, яка розвивається на загальнолюдських цінностях, сприяє розвитку між-

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______

народного права. 1, навпаки, ідеологія, яка базується на національній винятковості, національних чи расових перевагах, часто здатна завдати непоправної шкоди міжнародному праву. Виходячи з уроків таких деструк­тивних ідеологічних впливів, сучасне міжнародне право забороняє пропаганду нацистської і расистської ідео­логій.