Ісцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування: взаємодія і розмежування повноважень.

ПИТАННЯ 3

§ 1. Поняття форм і методів діяльності представницьких органів місцевого самоврядування

Функції і повноваження місцевих рад здійснюються за допомогою притаманних їм форм і методів діяльності. Ця діяльність включає в себе дії правового, організаційного, майнового, матеріального, фінансового, технічного та іншого характеру.

Згідно зі ст. 4 профільного Закону, місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності, в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Найважливішою складовою роботи представницьких органів місцевого самоврядування є їх правова діяльність. У процесі здійснення своїх завдань, функцій і компетенції місцеві ради приймають нормативно-правові акти, визначені законом про місцеве самоврядування в Україні (рішення відповідної ради) з метою регулювання суспільних відносин, які забезпечуються організаційною, виховною, а в деяких випадках — і примусовою діяльністю.

Рішення сільських, селищних, міських, районних і обласних рад регулюють групу кількісно невизначених суспільних відносин; вони адресовані відповідним суб'єктам, діють у часі безперервно або на визначений цими актами строк; не вичерпують свою обов'язковість

певною кількістю застосування. Чинність цих актів припиняється або скасовується за спеціальною процедурою, визначеною Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" і прийнятим відповідною радою на підставі цього Закону регламентом сільської, селищної, міської, районної і обласної ради.

Діяльність усіх місцевих рад та їх органів відбувається на підставі і на виконання Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, у межах вимог законності, під постійним контролем територіальної громади. У процесі роботи місцеві ради організовують виконання вимог закону, здійснюючи дії, що ним передбачені, а також виконують в межах своїх прав та надані ним повноваження, шляхом самостійного видання актів, передбачених законом. Так, у межах своєї компетенції місцеві органи влади користуються владними повноваженнями, а також повноваженнями виступати від імені територіальної громади, встановлювати обов'язкові для інших органів, громадських організацій і громадян правила поведінки у формі рішень і розпоряджень; вимагати від них виконання відповідних правових обов'язків; застосовувати засоби заохочення, а в необхідних, передбачених законом випадках — й засоби примусу.

Важливим елементом функціонування місцевих рад є організаційна діяльність, адже вона має найбільшу питому вагу, порівняно з іншими складовими частинами діяльності цих органів. Важливість організаційної діяльності пояснюється й тим, що завдяки їй практично реалізуються найважливіші повноваження місцевих представницьких органів: управління відповідними об'єктами, планування і координація, контроль і перевірка виконання тощо.

Завдяки організаційній діяльності, розв'язуються питання правильної побудови виконавчих та інших органів; їх створення; забезпечення злагодженості й чіткості в їх роботі, визначення побудови їх структурних частин, повноважень державних службовців; чітке розмежування функцій між радами, їх органами, а також між окремими ланками й виконавцями з подальшим закріпленням їх компетенції у відповідних положеннях тощо.

Організаційна діяльність спрямована також на організацію практичного здійснення і власне на здійснення планування, координації, обліку та контролю, на забезпечення нагляду за діяльністю підпорядкованих органів, об'єктів господарського й культурного призначення; на організацію перевірки виконання прийнятих рішень, на проведення безпосередньо організаторської роботи серед населення з метою його залучення до практичного вирішення конкретних завдань господарського й культурного будівництва на відповідній території.

Основним елементом діяльності представницьких органів місцевого самоврядування є матеріально-технічні дії, які охоплюють досить великий обсяг фінансової, бюджетної, господарської роботи, постачання, підготовки проектів рішень і розпоряджень, статистичних звітів, інформацій, довідок, узагальнень практики, ведення діловодства тощо. Вони посідають значне місце в діяльності місцевих рад та їх органів і включають широкий діапазон дій, починаючи від складання звітів, ведення протоколів сесій і засідань й закінчуючи підготовкою і доведенням до виконавців актів місцевих рад, їх виконкомів, відділів та управлінь.

Усі дії матеріально-технічного характеру можна поділити на дві групи.

До матеріальних дій належать різні операції, пов'язані з постачанням, прийманням і передачею матеріальних, грошових та інших коштів, а також майна, устаткування тощо. До зазначених дій слід віднести ще різні операції, пов'язані з видачею виконавчих документів і т. ін.

До дій технічного характеру належать всі допоміжні технічні операції, пов'язані із забезпеченням усім необхідним рад та їх органів; додержання необхідної форми при виданні правових актів; реєстрація різних фактів і подій; систематизація і кодифікація нормативних актів; інформаційно-довідкова робота; всі види статистичної роботи і, нарешті, все діловодство.

Усі дії матеріально-технічного характеру, як свідчить практика роботи місцевих рад та їх органів, тісно пов'язані з правовими й організаційними діями. І це цілком зрозуміло, оскільки ці дії спрямовані на забезпечення будь-яких заходів згаданих органів. Зокрема, необхідно здійснити точні розрахунки наявних сил і засобів, у ряді випадків детально розглянути проекти, кошториси; визначити завдання; вишукати ресурси; вказати на джерело робочої сили, техніки, матеріалів; визначити персональну відповідальність за доручену справу конкретних осіб або органів.

Практично всі перераховані основні елементи управління перебувають у тісному зв'язку між собою і взаємно зумовлюють один одного. Проте зазначені види діяльності не здійснюються довільно — вони реалізуються з допомогою визначених у законі відповідних організаційних форм і методів роботи і використовуються представницькими органами місцевого самоврядування.

Як уже зазначалося, діяльність органів місцевого самоврядування щодо безпосереднього, оперативного та повсякденного керівництва господарським і соціально-культурним життям протікає в певних формах, які безпосередньо пов'язані зі змістом повноважень цих органів.

У зв'язку з цим варто з'ясувати питання про співвідношення форм діяльності та змісту повноважень місцевих рад та їх органів. У загальному визначенні форми діяльності представницьких органів місцевого самоврядування е сукупністю способів реалізації їх компетенції.

Вони здійснюються з допомогою визначених законом, іншими нормативно-правовими актами, а також практикою роботи рад, дій цих органів, посадових осіб і депутатів. Звичайно, вони втілюються в певних правових, організаційно-правових та організаційних рамках (сесії рад, засідання виконавчих комітетів, робота постійних комісій, посадових осіб місцевого самоврядування, робота депутатів тощо).

Отже, під формами діяльності представницьких органів місцевого самоврядування розуміються основні, самостійні, конкретні, здійснювані в межах певних правових, організаційно-правових та організаційних рамок (види дій) рад, їх органів, посадових осіб і депутатів, з допомогою яких реалізується компетенція місцевих рад та їх органів.

Аналіз статей Закону "Про місцеве самоврядування України", які стосуються форм діяльності представницьких органів місцевого самоврядування, дозволяє зробити висновок, що свої завдання і функції, на підставі яких визначена компетенція місцевих рад, останні здійснюють у правовій, організаційній і матеріально-технічній формах.

Правова форма діяльності місцевих рад виявляється у реалізації повноважень цих органів, пов'язаних з нормотворчою, правозастосовчою і правоохоронного діяльністю представницьких, виконавчих органів, їх посадових осіб, спрямованою на регулювання правовідносин.

Організаційна форма діяльності, на відміну від правової, не передбачає юридичних наслідків і безпосередньо не формує правовідносини. Дії, що становлять її зміст, забезпечують виконання завдань, функцій і повноважень рад за допомогою конкретних організаційних форм, не обов'язково закріплених у законі.

Основне місце в цьому ряду посідають організаційно-правові форми, безпосередньо закріплені в законі. До таких форм належать:

сесії рал місцевого самоврядування як основна організаційно-правова форма їх діяльності;

засідання виконавчих комітетів рад, постійних комісій;

робота депутатів на всій території відповідної територіальної громади;

організація і проведення місцевих референдумів, загальних зборів громадян;

місцеві ініціативи членів територіальної громади; громадські слухання.

Залежно від спрямованості й мети організаційні форми діяльності рад поділяють на загальні та конкретні інституції.

До загальних форм відносять внутрішньо організаційну та організаторську роботу рад, їх органів і депутатів.

Внутрішньоорганізаційна форма роботи спрямована на забезпечення діяльності рад, їх нормального функціонування. Зміст цієї форми полягає у підготовці сесій, засідань виконавчих комітетів, постійних комісій, діяльності депутатів серед населення. Внутрішньоорганізаційна робота необхідна також при вирішенні питань формування рад, вдосконалення внутрішньої структури, апарату ради. Вона виконується всіма органами ради, але більшою мірою стосується діяльності виконавчого комітету та сільського, селищного або міського голови.

Важливим засобом забезпечення керівництва підпорядкованими раді підприємствами, організаціями та установами є організаторська робота рад, спрямована на виконання їх рішень у всіх сферах управління господарським, соціальним і культурним будівництвом на своїй території. Велику роль у реалізації цієї форми роботи відіграє виконавчий комітет рад, покликаний реалізовувати акти ради.

На відміну від внутрішньоорганізаційної, організаторська робота меншою мірою регулюється процесуальними та процедурними нормами. У ній особливого значення набуває досвід депутатів, який здобувається на підставі професійних знань, практичних навичок, організаторських здібностей, а також конкретних і обґрунтованих заходів, що розробляються і здійснюються.

Якщо внутрішньоорганізаційна діяльність більшою мірою є справою виконавчого апарату ради, то організаторська робота притаманна як раді, іншим її органам, голові, так і депутатам.

Загальні організаційні форми діяльності рад реалізуються з допомогою конкретних форм роботи. Останні, своєю чергою, залежно від їх ролі і значення в керівництві, яке здійснює рада, можуть розділятися на основні та допоміжні.

До основних організаційних форм діяльності ради належать:

безпосередня організаційна робота голови ради, виконавчого комітету та його органів, постійних комісій, діяльність депутатів і населення в органах його самоорганізації.

Для здійснення підготовчої роботи, перевірки виконання і контролю з боку ради використовують допоміжні форми організаційної діяльності, до яких, зокрема, належать: діяльність підготовчих комітетів і робочих груп постійних комісій; проведення виробничих і оперативних нарад; семінарів і конференцій тощо. Залежно від кола органів та осіб, які здійснюють організаційну діяльність, розрізняють її колегіальні й індивідуальні форми.

До перших, зокрема, відносять сесію, засідання, наради тощо. До других можна віднести одноосібне розпорядництво, що здійснюється в процесі оперативного керівництва діяльністю підприємств, установ і організацій, індивідуальну роботу депутатів серед населення і т. ін.

Залежно від справ, які розглядаються радою та її органами, виділяють організаційні форми, що застосовуються для розгляду питань загальної (сесії, засідання виконкомів, постійні комісії) і спеціальної (робота відділів та управлінь виконавчих комітетів) компетенції.

Матеріально-технічна форма діяльності рад не має правового й організаційного характеру. Вона зводиться до забезпечення заходів допоміжного характеру (складання звітів, ведення діловодства тощо).

Методами діяльності рад є засоби, що застосовуються в межах певних форм з метою здійснення їх повноважень.

Методи діяльності рад бувають правові та організаційні.

Правовий метод — це засіб прийняття радами та їх органами відповідних нормативно-правових актів.

Організаційні методи — це засоби досягнення певної мети в межах відповідних форм організаційної діяльності.

Існують також організаційно-правові методи, що закріпилися у відповідних нормативно-правових актах (наприклад, методи організації і перевірки виконання, інформаційного забезпечення роботи ради тощо).

Організаційні методи залежно від спрямованості й мети діяльності рад поділяють на загальні та похідні від них, або конкретні.

До перших, зокрема, належать методи безпосереднього керівництва та координації.

Здійснюються загальні методи на підставі застосування конкретних методів, які, у свою чергу, залежно від їх ролі і значення в процесі здійснення радами керівництва розділяють на основні та допоміжні. У сукупності вони складають систему організаційних методів діяльності рад.

Серед основних методів організаційної діяльності найбільш поширеними є організаційне планування роботи рад, прогнозування (так звана "проектна функція"), інструктування, контроль.

Поряд з основними виділяється група допоміжних методів організаційної діяльності представницьких органів місцевого самоврядування, до яких, зокрема, відносять: надання допомоги відповідним органам; забезпечення своєчасного виконання завдань; сприяння проведенню відповідних заходів тощо.

У сучасних умовах основним напрямом подальшого вдосконалення зазначених форм і методів діяльності рад є безпосереднє погодження їх з конкретними завданнями цих органів у всіх сферах діяльності представницьких органів місцевого самоврядування в Україні.

§ 2. Сесія як основна форма роботи представницьких органів місцевого самоврядування

Сесія є основною організаційно-правовою формою роботи сільських, селищних, міських, районних, обласних, районних у місті, а також міст Києва і Севастополя рад.

Сесія — це сукупність пленарних засідань ради, а також засідань її постійних комісій.

Відповідно до ст. 46 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної у місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради у правомочному складі. Відкриває і веде сесію голова цієї виборчої комісії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів і сільського, селищного, міського голови і визнання їх повноважень.

Першу сесію районної, обласної ради скликає і веде голова відповідної територіальної виборчої комісії. Другу і наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської — відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної — головою відповідної ради.

Як правило, на другій сесії затверджується регламент відповідної місцевої ради, що дозволяє спланувати її роботу, визначити правові й організаційні засади діяльності ради, процесуальні та процедурні правила підготовки і проведення сесії.

Регламент відповідної ради складається з кількох розділів. У першому розділі розглядаються загальні питання, зокрема: правова основа діяльності ради; використання державної і місцевої символіки в діяльності ради; робоча мова ради (там, де це необхідно).

Діяльності депутатів ради, як правило, присвячується другий розділ, у якому розглядаються їх основні права й обов'язки; їх реалізація; порядок представлення і розгляду депутатських запитів і питань.

В окремому розділі регламенту визначається структурна побудова відповідної ради, зокрема встановлюється статус органів і посадових осіб ради: голови, секретаря ради, постійних комісій, тимчасових контрольних комісій ради, депутатських груп і фракцій (там, де вони створюються), засобів масової інформації ради (там, де це можливо), її інформаційно-аналітичного центру (якщо це можливо), виконавчого комітету ради, його апарату.

Основний розділ регламенту присвячується організації роботи ради. В ньому визначаються питання планування роботи ради, загальний порядок формування порядку денного ради; порядок проведення сесії; порядок проведення голосування; особливості підготовки і проведення першої сесії ради нового скликання; особливості підготовки і проведення позачергової сесії ради; підготовка і затвердження бюджету відповідної адміністративно-територіальної одиниці; особливості підготовки і розгляду питань, пов'язаних з проведенням місцевого референдуму; особливості підготовки і вирішення питання про дострокове припинення повноважень депутата ради; охорона трудових прав депутата.

Окремий розділ регламенту присвячується актам, які приймає рада. У ньому визначаються види актів ради, основні принципи та етапи правотворчого процесу, порядок розгляду і обговорення проекту рішення; процедура прийняття рішень; порядок обнародування рішень ради і здійснення контролю за їх виконанням; дія рішень у часі та просторі.

У регламенті розглядаються також питання документаційного забезпечення діяльності ради та межі дії регламенту, зокрема розкривається зміст документаційного забезпечення роботи ради, а також порядок використання її документів.

Не пізніше як на другій сесії затверджується і Положення про постійні комісії відповідної ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал.

Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради також повинна скликатися за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради — також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації.

У разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або його неспроможності скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради — секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті, районної, обласної ради — заступником голови відповідної ради.

У цих випадках сесія скликається відповідно до доручення сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті, районної, обласної ради).

Сесія скликається також, якщо сільський, селищний, міський голова (голова районної у місті, районної, обласної ради) без поважних причин не скликав сесію у двотижневий строк після настання умов, передбачених законом, а також якщо сесія не скликається міським, селищним головою (головою районної у місті, районної, обласної ради) у строки, передбачені Законом "Про місцеве самоврядування в Україні".

Якщо ж усі ці посадові особи у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб'єктів, визначених законом, вона може бути скликана депутатами відповідних рад, які становлять не менше однієї третини складу відповідної ради, або постійною комісією ради.

Таку сесію відкриває за дорученням групи депутатів або постійної комісії ради, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до и складу, а веде за рішенням ради — один з депутатів цієї ради.

Коли ж сесії ради не скликаються взагалі без поважних причин у строки, визначені Законом про місцеве самоврядування, можливе дострокове припинення повноважень такої ради.

Рішення про час скликання, місце проведення сесії, перелік питань, що виносяться на розгляд ради, повинні доводитися до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках — не пізніше як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачено винести на розгляд сесії. Сесія ради є правомочною, якщо в ЇЇ пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. У разі відсутності необхідної кількості депутатів проведення пленарного засідання переноситься на інший час.

Пленарні засідання рад звичайно складаються з ранкових і вечірніх.

Поіменна реєстрація депутатів провадиться перед початком кожного пленарного засідання. Загальна тривалість сесії встановлюється відповідною радою.

Рада також приймає регламент пленарних засідань, в якому визначаються: загальна тривалість засідання (як правило, не більше 8 годин на день; час на проведення ранкового засідання сесії - з 1000 до 1400, вечірнього - з 1600 до Ів00"^00).

Як правило, час доповідей, співдоповідей встановлюється головою відповідної ради і погоджується з доповідачами. Доповідь не повинна перевищувати 40 хвилин, співдоповідь — 20 хвилин. Під час дебатів кожному, хто виступає, надається, як правило, 5— 7 хвилин.

Депутатські запити оголошуються і подаються до затвердження порядку денного сесії після виступів депутатів із заявами і повідомленнями.

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а сесію районної у місті, районної та обласної ради — голова ради або його заступник.

Пропозиції щодо питань, які пропонуються на розгляд ради, можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді в порядку місцевої ініціативи будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, оприлюднюється в порядку, встановленому і представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування підлягають також, відповідно до ст. 13 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань.

Як уже зазначалося, порядок скликання сесії відповідної ради, підготовки й розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради.

Зокрема, для підготовки першої сесії, як правило, формується підготовча група з числа новообраних депутатів. Обов'язковою умовою формування складу підготовчої групи є рівне регіональне представництво депутатів.

Підготовча група готує пропозиції щодо порядку денного сесії, формування постійних комісій ради та інших питань, пов'язаних з організацією та проведенням сесії.

Формування порядку денного сесії та підготовка проектів рішень ради складаються з певних стадій.

Так, пропозиції стосовно питань на розгляд ради можуть вносити голова ради, постійні комісії, депутатські групи (фракції), депутати, голова обласної державної адміністрації.

Питання вносяться на розгляд ради за наявності проекту рішення та необхідних інформаційно-довідкових матеріалів. Останні повинні містити: подання відповідних органів або осіб, які вносять проект рішення; пояснювальну записку з обґрунтуванням необхідності прийняття рішення; довідку про погодження (аркуш погодження) відповідного проекту рішення в установленому порядку.

В окремих випадках питання до порядку денного сесії можуть бути включені безпосередньо на пленарному засіданні ради (депутатські запити, процедурні питання тощо).

Усі матеріали з питань, що вносяться на розгляд ради, повинні бути подані голові ради не пізніш як за два тижні до початку роботи сесії, якщо головою не визначений інший термін.

Матеріали до питань порядку денного сесії роздаються депутатам для вивчення і підготовки до обговорення не пізніш як за три дні до початку роботи сесії.

Якщо матеріали до питань порядку денного потребують значного коригування або при виникненні інших обставин, за яких матеріали не можуть бути роздані депутатам за три дні до початку роботи сесії, вони, за погодженням з головою ради, роздаються депутатам у день проведення сесії.

Проекти рішень підлягають попередньому розгляду в постійних комісіях ради відповідно до їх компетенції або, за домовленістю чи дорученням голови ради або президії, у кількох постійних комісіях.

Порядок підготовки, подання та оформлення документів на розгляд ради затверджується розпорядженням голови ради.

До робочої президії сесії крім голови ради та його заступника входить голова обласної державної адміністрації або, у разі його відсутності, перший заступник голови обласної державної адміністрації.

На початку пленарного засідання провадиться реєстрація депутатів через електронну систему або шляхом поіменного опитування.

За ініціативою головуючого, голови постійної комісії може провадитися реєстрація присутніх депутатів перед початком кожного засідання або перед початком процедури голосування. Після реєстрації депутатів і за наявності кворуму пленарне засідання ради розпочинається із затвердження порядку денного.

Голова ради або особа, що головує на сесії, оголошує питання, що вносяться на розгляд ради.

Порядок денний сесії після обговорення депутатами затверджується або, в разі необхідності, змінюється за результатами голосування більшості депутатів від загального складу ради.

Відповідно до затвердженого порядку денного, виголошується доповідь, а також, у передбачених випадках, співдоповідь чи інформація.

Після закінчення виступу доповідача, співдоповідача депутати можуть подавати усні чи письмові запитання щодо уточнення оголошених відомостей, окремих положень доповіді, співдоповіді, інформації тощо.

Усні запитання оголошуються після того, як головуючий надасть депутату слово, письмові — подаються головуючому і, на його розсуд, оголошуються або передаються доповідачу.

Обговорення може бути припинене за пропозицією головуючого або депутата, якщо за це проголосувала більшість присутніх у залі депутатів.

Після обговорення проект рішення приймається за основу або відхиляється більшістю депутатів від загального складу ради.

Зміни та доповнення, що надійшли до проекту рішення під час його обговорення, ставляться на голосування кожна окремо.

Якщо жоден з депутатів не наполягає на голосуванні кожної пропозиції чи доповнення окремо, запропоновані зміни голосуються разом.

Під час пленарного засідання головуючий: відкриває, закриває та веде засідання, оголошує перерви в засіданнях ради; вносить на обговорення запропоновані проекти рішень, оголошує повну назву та ініціаторів їх внесення, інформує про матеріали, що надійшли на адресу сесії; організовує розгляд питань; оголошує списки осіб, які записалися для виступу, інформації, запитання; надає слово для доповіді (співдоповіді), виступу; створює рівні можливості депутатам для участі в обговоренні питань; ставить питання на голосування, оголошує його результати; забезпечує дотримання всіма присутніми на засіданні Регламенту ради; робить офіційні та інші повідомлення; здійснює інші повноваження відповідно до Регламенту.

Під час виконання своїх обов'язків головуючий не повинен коментувати виступи, висловлювати своє ставлення до поданих пропозицій, вступати з ними в полеміку.

Головуючий може звернутися до доповідача з проханням щодо уточнення висловлених ним пропозицій.

Головуючий має право зупинити депутата під час виступу, зробити йому зауваження, якщо той порушує Регламент або правила депутатської етики. Якщо зауваження залишені без уваги, головуючий має право позбавити депутата слова.

За рішенням ради, яке приймається більшістю голосів від загального складу ради, або у випадках, визначених законодавством, можуть проводитися закриті пленарні засідання ради з конкретно визначених питань.

На засіданнях ради та її органів можуть бути присутніми народні депутати України, особи, запрошені для участі в роботі сесії головою ради.

Пропозиції щодо запрошення до участі в роботі сесії конкретних посадових осіб, представників громадських організацій, трудових колективів та інших голові ради можуть подавати постійні комісії, голова обласної державної адміністрації, депутати не пізніше як за тиждень до початку роботи сесії (див.: Регламент Кіровоградської обласної ради, затверджений рішенням від 31 березня 2000 р. № 135).

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної ради — головою відповідної ради; у разі їх відсутності — відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в місті, районної, обласної ради, а у випадку, передбаченому Законом, депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.

Сесії ради провадяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

Рада в межах своїх повноважень приймає на сесії нормативні та інші акти у формі рішень.

Крім голови велику роль в організації роботи відповідної ради відіграє її секретар.

Секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради та працює в раді на постійній основі. Він не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи в позаурочний час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

Секретар сільської, селищної, міської ради скликає сесії ради у випадках, передбачених Законом, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, а також про питання, які передбачено внести на розгляд ради.

Секретар веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених Законом. До кола його обов'язків входить також організація підготовки сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради. Секретар забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їх виконанням.

За дорученням сільського, селищного, міського голови секретар ради координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій; сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень.

Секретар ради організовує за дорученням ради відповідно до законодавства, здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів і виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування. Він забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надане в установленому порядку.

За дорученням сільського, селищного, міського голови або відповідної ради секретар вирішує ще й інші питання, пов'язані з діяльністю ради та її органів.

Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради і якщо враховується його голос.

Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Таємне голосування є обов'язковим у таких випадках:

· обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;

· прийняття радою рішень щодо випуску місцевих позик;

· обрання голови районної, обласної ради, його заступника, а також звільнення їх з посад;

· прийняття цими радами за пропозицією відповідних сільських, селищних, сільських, міських рад рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань;

· прийняття рішень щодо делегування державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;

· прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації;

· внесення до Кабінету Міністрів пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради з обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути такі рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами голосів депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Набирають чинності рішення ради нормативно-правового характеру з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено пізніший строк введення цих рішень у дію.

ісцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування: взаємодія і розмежування повноважень.

Конституція України закріпила дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади, та місцеве самоврядування, як публічну владу територіальних громад. Це — різні за своєю юридичною природою системи місцевої влади, насамперед за функціями та повноваженнями. Конституція України гарантує місцеве самоврядування і тим самим не допускає можливості його підміни місцевими державними адміністраціями.

Однак, питання про взаємовідносини органів самоврядування з місцевими державними адміністраціями — досить складне. Залежно від політичних тенденцій в тому чи іншому суспільстві змінювалися погляди на самоврядування.

Так, в юридичній доктрині раннього капіталізму панувала думка, що самоврядування — це самостійне ведення місцевого господарства територіальною общиною, без контролю з боку держави. З часом до компетенції органів самоврядування стали включати не тільки економічні, але й соціально-культурні інтереси місцевого значення.

У той же час змінились і взаємовідносини між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у західних країнах. Політика і практика муніципального дуалізму дала змогу їм встановити раціональні взаємовідносини між державою і місцевим самоврядуванням, яке зберігає свої невід'ємні права й одночасно здійснює частину функцій виконавчої влади. Законодавство та судова практика вказаних вище країн встановлюють межі взаємовідносин владних і самоврядних структур, способи вирішення конфліктів між ними.

Місцеве самоврядування в Україні діє відповідно до Конституції і полягає у наданні територіальним громадам та їх органам права самостійно вирішувати питання місцевого життя, а у встановлених законом випадках — повноважень місцевих державних адміністрацій. Це означає, що місцеве самоврядування одночасно є інститутом як громадського, так і державного управління. Органи місцевого самоврядування є формою залучення громадян України до участі у вирішенні питань місцевого значення і виконавчої влади відповідно до вимог законності.

На жаль, наука ще глибоко не вивчила зміст місцевого самоврядування та його юридичну природу. Необхідно констатувати, що місцеве самоврядування ширше вживається не як юридичний, а переважно як політичний термін, як певне відбиття політичного життя держави.

Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих державних адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад — обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядува ння.

Очевидно, що місцеві державні адміністрації є провідниками внутрішньої політики держави на місцях і вживають заходи для її забезпечення у діяльності органів місцевого самоврядування. Проте муніципальна політика виконавчої влади має базуватися на правових засадах і методах її здійснення, але не може спиратися на командно-адміністративні методи як це було у радянські часи. Сфери взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування найрізноманітніші — економічні, соціальні. культурні, екологічні, релігійні, національно-побутові та інші.

Однак на практиці реалізація функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування призводить не тільки до погоджених дій, але нерідко породжує різні питання щодо встановлення меж їх функцій та повноважень, способів вирішення компетенційних спорів тощо. Після прийняття Верховною Радою України законів про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування В Україні ці питання отримали правову основу їх вирішення.

Межі здійснення функцій і повноважень влади на місцях є практично в усіх демократичних, правових державах. Законодавець не може раз і назавжди закріпити ці межі, так як розвиток суспільних відносин часто породжує нові проблеми, які не можуть бути вирішені в рамках існуючого законодавчого розмежування функцій і повноважень органів влади. З іншого боку, законодавець не може займатись окремими дрібними питаннями розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях і тому допускає інші, крім законодавчого, способи цього розмежування.

Одним із першочергових кроків незалежної Української держави стало розмежування влади на місцях: державні функції взяли на себе місцеві органи виконавчої влади в особі представників Президента України та їх місцевих державних адміністрацій. А колективні інтереси населення сіл, селищ, районів у містах, міст, районів та областей взяли на себе органи місцевого та регіонального самоврядування.

Питання розмежування функцій і повноважень гостро диктувалися протягом усього періоду становлення систем місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (1992-1996 рр.). Особливо актуальним було питання про двовладдя на місцях, про авторитаризм місцевих державних адміністрацій, про скасування місцевого самоврядування та т.ін. Справа ж полягала в тому, що старі механізми розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях не працювали, а нові — часто сприймались вороже. По суті проблеми розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях були проблемами психології та культури тих людей, які здійснювали цю владу. Вийшовши з командно-адміністративної системи, вони не могли відразу освоїти культуру державного й місцевого управління, властиву демократичній, соціальній та правовій державі. Потрібен час, а головне — створення передумов для формування в органах влади на місцях демократичної правової культури

Важливим фактором формування даної культури є теорія розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях. Розробка такої теорії успішно ведеться українськими вченими-юристами, фахівцями різних галузей права. В її основі — ідеї адміністративної та муніципальної реформи, верховенства права, децентралізації, балансу державних і місцевих інтересів тощо. Саме ці ідеї стали орієнтиром авторського бачення питань розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях.

Питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування виникають тому, що ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння межі здійснення ними функцій та повноважень. Такі питання виникають між районними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування сіл, селищ і міст (районного підпорядкування), районними радами;

між обласними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування міст (обласного підпорядкування) і обласними радами.

Конституція України і закони про місцеві державні адміністрації і про місцеве самоврядування в Україні дають можливість виробити ефективний правовий механізм розмежування функцій і повноважень цих адміністрацій та органів самоврядування. Як відомо, донедавна у розмежуванні функцій і повноважень органів влади на місцях головну роль відігравала політична практика, яка складалася на базі фактичного розмежування цих функцій і повноважень. Насамперед шляхом застосування політичних та адміністративних методів, зокрема, з боку місцевих державних адміністрацій.

Вихід на переважно правові методи розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях бажаний і можливий, але в умовах недостатнього розуміння ролі права в громадській думці, ще низької правової культурі державних і муніципальних службовців, є досить складним. Тому не слід очікувати швидких і високих результатів від запровадження чинним законодавством нової системи розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Існуюча система правового забезпечення розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування включає різні юридичні інструменти: нормативно-правові, договірні, судові тощо.

1. Першоосновою розмежування функцій і повноважень двох гілок місцевої влади є Конституція, яка служить основним засобом їх нормативно-правового закріплення, отже Конституція і визначає принципові межі функцій і повноважень як місцевих державних адміністрацій, так і органів місцевого самоврядування з метою попередження їх змішування чи незаконного здійснення. Тільки поправки до самої Конституції у частині функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування можуть призвести до зміни існуючого конституційного розмежування цих функцій і повноважень. Порушення конституційних меж розподілу функцій і повноважень між двома гілками місцевої влади породжує юридичні наслідки, визначені Конституцією і законами

2. Другим основним видом нормативно-правового розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні є закони. Відомо, що законодавець після прийняття Закону про місцеві державні адміністрації від 2 квітня 1997 р. вирішив не передавати його на підпис Президенту, а погодити із законом про місцеве самоврядування в Україні, насамперед в частині функцій і повноважень двох гілок місцевої влади. Це було зроблено.

Функції і повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування базуються на принципах галузевої компетенції, що за певних умов може стати на перешкоді переходу виконавчої влади до функціональних засад управління. Галузеву компетенцію можна поділити на три види:

а) виключну компетенцію місцевих державних адміністрацій (наприклад, державний контроль);

б) суміжну компетенцію, коли місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями в одній галузі суспільного життя, але мають різні предмети відання. Це більшість повноважень обох гілок місцевої влади, які конче потребують розмежування як на законодавчому рівні, так і в процесі правореалізації;

в) виключну компетенцію органів місцевого самоврядування (рад, частково їх виконавчих органів наприклад, управління комунальною власністю).

Фактично законодавець, розмежовуючи функції і повноваження двох гілок місцевої влади, мав на увазі забезпечити умови для роздільного їх функціонування. Але наявність широкої суміжної компетенції робить цей задум законодавця малоефективним. Накладки та дублювання, а відповідно і втручання одних органів у справи інших все ж, на жаль, залишаються. Законодавець недостатньо використав при розробці законів про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування досвід зарубіжних країн щодо чіткого розмежування об'єктів управління. Можливо це пов'язано з тим, що в Україні не завершено процес роздержавлення власності.

3. Очевидно, що акти Президента і Кабінету Міністрів будуть доповнювати окремі положення Закону про місцеві державні адміністрації, пристосовуючи структури місцевих органів виконавчої влади до нових потреб державного управління. Ці акти можуть знімати частину питань, внесуть певний порядок у розмежування функцій і повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Але вони можуть, як це показує досвід 1992-1996 рр., породжувати і нові питання у цій сфері.

У цілому нормативно-правові методи розмежування функцій і повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є ефективними, коли мова йде про масовидні, тобто типові явища.

У той же час, коли потрібно вирішити якийсь конкретний казус, який винник у відносинах двох органів влади на місцях, необхідно вдаватися до інших методів розмежування їх функцій і повноважень: судових, договірних тощо

4. Найдосконаліше законодавство не виключає компетенційних суперечок (спорів) між органами. Тому компетенційні суперечки між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у певній частині є об'єктивними і до них слід ставитися як до природних явищ: їх треба розуміти і використовувати для суспільного блага. Компетенційні спори не можна розглядати як зло, якого слід уникати. Вони можуть бути важливим стимулом прогресу в правовому регулюванні суспільних відносин. Якщо суперечка не пов'язана з амбіціями чи іншими суб'єктивними факторами у діяльності, наприклад, чиновників, то вона свідчить щодо виникнення якоїсь нової суспільної реальності, яка потребує урегулювання з урахуванням чинного законодавства, його принципів тощо.

Найефективнішим засобом вирішення компетенційних спорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є судовий розгляд справ з даного приводу. Конституція і законодавство передбачають можливість звернення до суду цих органів з вимогою скасувати незаконні акти один одного.

На жаль, судова практика компетенційних суперечок між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування ще не узагальнена і належним чином не вивчена. Ця практика робить тільки перші кроки та свідчить про те, що й в умовах України судово-правові методи розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях можливі, а їх розширення є перспективним.

5. Конституційний Суд має право тлумачити Конституцію та закони України, а з часом може стати важливим джерелом розмежування функцій й повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Він також здійснює контроль за відповідністю Конституції, актів державної влади: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, в тому числі щодо конституційного розмежування функцій і повноважень влади на місцях. Самі місцеві адміністрації чи органи місцевого самоврядування не можуть звертатися до Конституційного Суду з приводу їх компетенційних спорів, але вони можуть до нього направляти свої подання щодо тлумачення компетенційних норм Конституції у разі порушення їх конституційних функцій і повноважень. Конституційний Суд зобов'язаний розглянути ці подання і прийняти відповідний акт тлумачення стосовно конфліктної ситуації.

На практиці існують також інші способи розмежування функцій і повноважень між органами влади на місцях. Перспективним слід визнати спосіб укладання договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних галузях суспільного життя. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають право укладати такі договори, які можуть конкретизувати відповідно до закону їх взаємні права та обов'язки. Договорами та угодами можна також вирішувати компетенційні спори (суперечки) між цими органами. Практика таких договорів тільки починає складатися в Україні. Але враховуючи, що договір має глибоку традицію в українській історії, можна очікувати, що він знайде належне місце у розмежуванні функцій і повноважень органів влади на місцях

Компетенційні суперечки можна також погоджувати на різних нарадах, в спеціально створюваних комісіях, шляхом особистих контактів представників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Такі позаправові методи вирішення компетенційних суперечок є часом більш ефективні, аніж правові.

Але одне другому не суперечить, якщо мова щодо вирішення таких питань йтиме в межах Конституції і законів України. Якщо ж таке вирішення компетенційних суперечок виходить за межі законодавства, то це може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності винних у порушенні законності.