Основні теорії походження держави і права.
| Назва теорії | Сутність теорії | Представники |
| Теологічна | пояснює походження держави і права Божою волею, процес виникнення і розвитку держави і права є аналогічним процесу створення Богом світу | А. Блаженний (354–340) — його праця «Про град Божий»; Ф. Аквінський (1225–1274) — його праця «Про правління правителів» |
| Патріархальна | доводить, що виникнення держави і права є результатом розвитку сім’ї, зокрема батьківської (патріархальної) влади | Платон (427–347) — його праці «Держава» і «закони»; Аристотель, Жан Боден, Микола Михайловський, Генрих Мен |
| Договірна | доводить, що походження держави і права є результатом укладення угоди між людьми і усвідомлення ними своїх прав, потреб та інтересів | Епікур, Протагор, Лукрецій Кар, Гуґо Ґроцій, Спіноза, Дж. Локк, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Олександр Радищев |
| Органічна | ототожнює виникнення, будову і функції держави з виникненням, будовою і функціями живого організму | Герберт Спенсер (1820–1903) — його праця «Система синтетичної філософії» |
| Економічна | доводить, що держава і право виникли внаслідок дій об’єктивних процесів економічного розвитку суспільства | Карл Маркс, В. І. Ленін, Фрідріх Енгельс — його праця «Походження сім’ї, приватної власності і держави» |
| Психологічна | пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки — потребою людей жити в організованому суспільстві | Лев Петражинський, Габріель Тард — його праця «Суспільна думка і натовп» |
| Насильства | пояснює виникнення держави і права застосуванням зовнішнього або внутрішнього насильства одних людей над іншими | Людвіг Гумплович, Карл Каутський, Ф. Опенгеймер, Євген Дюрінг |
| Демографічна | стверджує, що населення збільшується у геометричній прогресії, а засоби існування — в арифметичній, і тому держава необхідна, щоб примусово спрямовувати суспільство шляхом регламентації поведінки населення | Г. Р. Мальтус |
| Сакральна | доводить, що влада має магічне походження. Першими носіями влади були маги, жерці, чаклуни, боги | Д. Фрейзер |
| Географічного детермінізму | вважає, що географічні особливості певної території є основним фактором виникнення на цій території відповідних держав | Монтеск’є — його праця «Дух законов» |
| Гідравлічна | ґрунтується на факті, що перші держави з’явилися на берегах великих річок, населення мало боротися з повенями, вирішувати проблему зрошення землі. Для вирішення цих питань і була потрібна рання державність | К. Віттфогель |
| Дифузійна | вважає, що держава є результатом передачі досвіду управління від одних народів до інших | Гренбер |
3. ШЛЯХИ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ.
| Східний («азіатський») шлях | Західний (антична державність) шлях | Синтезний шлях |
| держави східного типу виникли в зонах поливного землеробства, що дозволяло різко підвищити продуктивність праці. Саме там уперше були створені умови для виникнення державності: з’явилася матеріальна можливість утримувати апарат управління, який не брав участі у виробничій діяльності. Поливне землеробство потребувало будівництва каналів, дамб, водопідйомників й інших споруджень, підтримки їх у робочому стані. Усе це визначало насамперед необхідність об’єднання общин під єдиним централізованим управлінням, оскільки обсяг робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень | основним державотворчим фактором на території Європи був класовий поділ суспільства, послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності, інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва: худобу, рабів. Уже на ранньому етапі общинного ладу спостерігається економічна нерівність. Приватна власність стала базою, фундаментом для утвердження економічного панування заможних верств населення. | становлення держави на Заході. В Західній і Східній Європі до певного моменту створювали можливості для певного розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво в тому вигляді, як воно існувало в Середземномор’ї, було економічно невигідно. Общинники, що розорялися, попадали в залежність від багатих, а не в рабство, що сприяло тривалому збереженню колективної форми господарювання. Військові потреби, а також напівкочове землеробство сприяли збереженню колективної форми виробництва, в якій рабам просто не могло бути місця. Тому там майнова диференціація і соціальне розмежування привели поступово до формування протофеодального суспільства, в якому селяни зберігають особисту свободу і власність на землю. |
4. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ. У кожному окремому суспільстві виникнення держави обумовлювалось своєрідним «набором» причин, в свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства, який має свою історію та відповідні стадії становлення. З цієї точки зору доцільно розподіляти типовий і нетиповий державогенез.
Передумови виникнення держави:
- Великі розподіли праці: землеробство відокремилося від скотарства, ремесло від землеробства,
- Поява надлишкового продукту – обміну - патріархальної сім’ї – приватної власності – торгівлі – поява купців - майнової нерівності
- Утворення великих груп людей з протилежними інтересами та відношенням до засобів виробництва, результатів праці – виникають між групові конфлікти
- Неспроможність публічної влади додержавного суспільства врегулювати протиріччя та конфлікти
- Фактори географічного, політичного, економічного, організаційного характеру.
ПОЯВА ДЕРЖАВИ:
- Відокремлення публічної влади від матеріального виробництва (відбувається розшарування суспільної праці на матеріальну та ідеологічну) – утворення спеціальних груп людей, які професійно здійснюють керівництво в суспільстві (окреслення прошарку населення, який за своїми якостями та здібностями був би спроможній адекватно осмислити закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов існування)
- Поява писемності (можливість записувати загальнообов’язкові правила поведінки, втілення велінь та рішень чиновників у письмову форму, що робить можливим доведення цих рішень до загального відома всіх членів суспільства)
- Утворення правоохоронної системи (охоронна діяльність із безпосередньо суспільної трансформується у професійну; армія фактично зливалась з публічною владою, поліція є етапом відчуження держави від суспільства, виступає як озброєна влада, яка відокремлена і стоїть над кожним окремим членом суспільства).
ОТЖЕ, виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність в умовах ускладнення суспільних відносин.
4. ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ДЕРЖАВ.
Типологія— це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з’ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об’єднані в даний тип.
Тип держави – сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.
Є два підходи до типології держав: формаційний та цивілізаційний
| Формаційна теорія | Цивілізаційний підхід |
| поділ держави на окремі історичні типи обумовлюється її соціальною основою. Кожна держава має свою соціальну базу, вона завжди спирається на певні соціальні сили, які визначають її сутність. Окрім того соціальний поділ суспільства поєднується з матеріальною базою на якій виникає держава та кого вона обслуговує. | покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. |
| РАБОВЛАСНИЦЬКА ДЕРЖАВА ФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА БУРЖУАЗНА ДЕРЖАВА КАПІТАЛСТИЧНА ДЕРЖАВА СОЦІАЛІСТИЧНА ДЕРЖАВА | • первинні: до них віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; • вторинні: держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін. |
| ДОІНДУСТРІАЛЬНІ, ІНДУСТРІАЛЬНІ ТА ПОСТІНДУСТРІАЛЬНІ. | А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію |
.
Тип держави характеризується:
• елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;
• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;
• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;
• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;
• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.
Є два підходи до типології держав:
| формаційний | цивілізаційний |
Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис — тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній — феодальний, буржуазній — буржуазний. Формація — це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.
Поняття історичного типу держави пов’язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва.
При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабовласницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історичний тип — соціалістичну державу, яка у найближчій історичній перспективі повинна перерости в громадське комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася як антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивних (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань сутності комуністичної формації.
Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.
Інший підхід — цивілізаційний — покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація»[5], її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойн-бі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.
Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:
• первинні;
• вторинні.
До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.
Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).
Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.
Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.
Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:
(1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;
(2) політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;
(3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.
Кожний з двох підходів має свої достоїнства і хиби. Хибою цивілізаційного підходу є нерідка недооцінка соціально-економічного чинника, звеличування культурного елемента як «душі, крові, лімфи, сутності цивілізації» (А. Тойнбі). До хиб формаційного підходу належить переоцінка класово-економічного чинника. Поза полем його зору залишається величезний пласт культурно-ціннісних ідей і уявлень, котрі не можна схарактеризувати як класові. Не можна прийняти й існуючу в рамках формаційного підходу невиправдану апологетику соціалістичної держави як вищого і останнього історичного типу.
Однак слід віддати належне формаційному підходу в тому, що він привернув увагу до істотної ролі чинників економічного порядку, що впливають на формування держав і зміну їх типів; до поетапності та природності історичного характеру їх розвитку. Не можна повністю відкидати класифікацію держав за історичними типами (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важливо зважувати на те, що критерій такого поділу обмежений певними рамками — «базисними», класово-економічними; що за формаційними межами залишено багато історичних явищ, які становлять глибинну сутність суспільства і держави.
Якому з двох підходів до типології держав слід віддати перевагу?
З позицій загальнолюдських цінностей, що перетворилися на домінуючі у другій половині XX ст., привабливіше виглядає цивілізаційний підхід — особливо до типології сучасних держав, які не можна підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від попередньої оцінки цивілізації лише як культурної спільності та ґрунтується на визнанні її комплексного характеру) виявляється набагато ширшою і багатішою за формаційний підхід. Вона дозволяє пізнавати минуле через усі форми діяльності людини — економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну та інші — в усьому різноманітті суспільних зв’язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соціальних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей.
Відзначимо, що класифікація держав за типами може бути здійснена за іншими критеріями.
Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:
– правові: держави з режимом конституційної законності;
– неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.
Типи держав за способом набуття влади:
— легітимні (набуття влади визнано законним із боку населення країни і міжнародного співтовариства);
— нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійснено незаконним шляхом).
Історичні типи держави та права.
| Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства | ||
| Формаційний підхід | Цивілізаційний підхід | Технократичний підхід |
| Визначається типом соціально-економічних відносин, що склалися в суспільстві | Розглядає історію людства як історію виникнення, розквіту та зникнення цивілізацій | Ґрунтується на визначенні технології як пріоритетного рівня розвитку |
|
6. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ. Держава – суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для всіх та керувати загальносуспільними справами.
ОЗНАКИ: