Мас-медіа, політичні технології та влада на острові

Фрагмент інтерв’ю з Оленою Бондаренко, керівником прес(служби Донецької обласної ради народних депутатів.

«Мені здається, ринку політичного консультування у Донецькому регіоні ще немає. І я розумію, чому. Як це було до виборів 2002 року, коли наші місцеві політики нарешті зрозуміли роль та значущість у виборчому процесі цього самого політичного консультування? А було так – кожний кандидат(мажоритарщик уявляв себе найбільш «просунутим» фахівцем у сфері PR, реклами та маніпулювання, а у наших партійних осередків були свої боси у Києві, які, не розуміючи регіональної специфіки, нав’язували загальноукраїнські та однакові для всіх регіонів стратегії. На щастя, все змінюється. Перед останніми парламентськими виборами у виборчих штабах вже з’явилися самоуки або закликані «варяги», які консультували наших політиків. Вибори минули, але роздуми «а може відкриємо свою PR(агенцію» у деяких, не найкреативніших, а радше авантюрних особистостей залишилися.

Нині в регіоні заявляють себе політконсультантами такі структури: корпорація «Общественный диалог», «PR System», яка, якщо вірити чуткам, має російське коріння, ТРК «Новий Донбас», яка розповсюджує в період виборчих кампаній презентаційні листи з переліком послуг, у тому числі вказує PR(послуги та консультування.

Активізація політичних процесів покликала до життя і таку групу громадян, для яких PR, консалтинг та політичний менеджмент – це модне хобі, ось вони створюють різні ТВ(студії, референтів, купують невеликі видання, старанно поповнюють свою приватну бібліотеку виданнями з реклами, виборчих технологій.

На мій погляд, найбільш поважний та авторитетний гравець на ринку консалтингу – це Донецький інформаційно(аналітичний центр Євгена Копатька. У нього невелика команда однодумців, офіс – на периферії Донецька, немає непотрібних амбіцій, значний досвід виборчих кампаній за плечима. Його колега, а за сумісництвом дружина нині працює на чергових виборах у Росії, де очолює передвиборчий штаб однієї дуже відомої особи. Як кажуть, є пророки в своїй Вітчизні, але їх часто не цінують… Це до теми про ринок…

Тепер стосовно інструментів мас(медіа, які використовують гравці від політики у справі взаємодії з громадськістю. Необхідно виділити дві групи гравців – безпосередньо владу та політичні організації. Точніше – політичні сили.

До інсайдерів можна зарахувати підрозділи в структурах влади, які відповідають за інформаційну політику та взаємозв’язки з громадянами. Це прес-служби при міськрадах, державній адміністрації та облраді. Далі – відділи внутрішньої політики, утворені при всіх міськвиконкомах, а також управління з питань внутрішньої політики в обласній адміністрації. Найбільш розгалужене та численне «господарство» у справах інформаційної політики має обласна державна адміністрація. У це господарство входять управління з питань внутрішньої політики, управління із взаємодії з громадськими організаціями та ЗМІ, інформаційно-аналітичний відділ, а також прес-служба.

Аутсайдери – це друковані органи місцевої влади, ефективні чи неефективні – не про це йдеться. До них з часів Сергія Довлатова міцно приклеєно ярлик «трубадури режиму». На сьогодні таких можна нарахувати близько 6 десятків загальним накладом 650 тисяч примірників. Хоча… І серед них є винятки. Наприклад, газета «Дружковский рабочий», заснована міськрадою, при цьому має славу «доньки(бунтівниці». Щодо електронних мас(медіа, то у влади, крім обласного, державного ТБ, не залишилося нічого власного. На світанку демократії деякі міста кинулися засновувати телекомпанії, але коштів на розвиток не знайшли. Таких студій ТБ було близько десятка. Потім їх відпустили у вільне фінансове плавання, вони змінили засновників.

Так відбулося і з основною регіональною ТРК – ТРК «Україною», прабатьком якої була Донецька міська рада, а нині компанія належить комерційним структурам.

Про партнерські або комерційні відносини влади із серйозними консалтинговими структурами та мас-медійними холдингами невідомо.

Робота у більшості політичних організацій регіону, як ми розуміємо, має сезонний характер і переважно обмежується періодом «до виборів та вибори». У міжвиборчі будні та свята з масами через ЗМІ спілкуються, хіба що комуністи (газета «Комуніст Донбасу») і соціалісти («Соціалістичний Донбас»). Зареєстровано ще близько двох десятків партійних видань, не газет, а радше листівок, причому більшість з них засновано райкомами КПУ. Про партійні електронні ЗМІ регіонального рівня говорити немає підстав».

КІНЕЦЬ «ЗОЛОТОГО СКІФА»

Серпень 2003 року був багатий подіями на ринку політичного консультування Донецької області. У той самий час, як про свої грандіозні наміри освоїти ринок Донбасу заявила PR System Consulting Group, професію політичного консультанта залишала людина, яку преса тривалий час шанобливо називала «головним PR(діячем Донецької області».

Що було причиною конфлікту агентства «Кардинал» з його постійними клієнтами – донецькою регіональною елітою, невідомо4 . Але з’ясувалося, що за час своєї діяльності агентство зареєструвало на себе та персонально на свого власника через процедури авторського права та права інтелектуальної власності всі символи Донецької області, такі як ідея та назва фестивалю «Золотий Скіф», який відвідують зірки української та російської естради та найвідоміші політичні діячі, фестивалю, який надає звання «найдемократичніших» політиків, лідерів та підприємців Донбасу; як ідея Пальми Мерцалова, зображення якої красується на гербі Донецької області, а копії встановлено на Красній площі в Москві та в Парижі. Агентство навіть оформило на себе подарунок мера Москви – Цар(гармату. Тобто, розірвавши стосунки з «Кардиналом», його постійні клієнти автоматично позбавили б Острів усіх його символів.

Переговори з «Кардиналом» було переведено у площину права. Наступним несподіваним відкриттям стали значні фінансові порушення агентства «Кардинал».

Можливість застосування норм селективного права все ще відіграє свою роль у стосунках між консультантами та їхніми клієнтами на Острові.

Зливки срібла та золота все ще лежать там, де Флінт закопав їх. Я й досі

прокидаюся, коли уві сні чую грізний грім прибою біля похмурих скель

Острова і пронизливий голос капітана Флінта, що вигукує без кінця:

«Піастри! Піастри! Піастри!»

Роберт Стівенсон,

«Острів скарбів»