Джерела міжнародно-правового регулювання праці.

Відповідно до ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8-1 КЗпП України). Таким чином, в Конституції нашої держави і в Кодексі законів про працю України закріплений принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Джерела міжнародно-правового регулювання праці включають досить різноманітні і різнорідні елементи, тобто акти ООН і МОП, що діють у всесвітньому масштабі, і акти, прийняті регіональними організаціями держав.

У числі проголошених ООН основних прав людини - комплекс трудових прав, закріплених головним чином в 2 актах: у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права.

Ці акти відрізняються по юридичній силі. Загальна декларація прав людини схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. Вона не має обов'язкового характеру. Це в більшій мірі програмний, політичний документ. Але його авторитет і моральна сила великі. Саме він заклав наріжний камінь у міжнародний захист прав і свобод людини.

У Загальній декларації прав людини виділено та сформульованопакет основних невід'ємних і невідчужуваних трудових прав людини:

право на працю;

право на вільний вибір роботи; право на захист від безробіття;

право на справедливі і сприятливі умови праці; право на рівну оплату за рівну працю без будь-якої дискримінації;

п раво на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і при необхідності іншими засобами соціального забезпечення;

право створювати профспілки і вступати до професійних спілок для захисту своїх інтересів;

право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права схвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. За своєю юридичною природою це багатосторонній міжнародний договір (конвенція), ратифікований величезною більшістю держав - членів ООН, у тому числі СРСР. Він обов'язковий для України як правонаступниці СРСР.

Серед соціальних та економічних прав, проголошених і закріплених у цьому акті, трудові права займають значне місце. У число основних трудових прав включені: право напрацю; справедливі і сприятливі умови праці, включаючи справедливу заробітну плату без дискримінації; задовільні умови існування для працівників та їхніх сімей; безпечні і здорові умови праці; однакові для всіх можливості просування по роботі виключно на основі трудового стажу та рівня кваліфікації; право на відпочинок; на профспілкову організацію; страйк; особливу охорону праці та інтересів жінок-матерів, дітей і підлітків.

Як видно, трудові права у Пакті сформульовані докладніше, ніж в Декларації, коло цих прав ширше і, крім того, у Пакті (на відміну від Декларації) містяться конкретні зобов'язання держав, які ратифікували Пакт, по втіленню що містяться в ньому положень.

Держави, що ратифікували Пакт про економічні, соціальні та культурні права, зобов'язані періодично представляти доповіді про дотримання взятих зобов'язань. Доповіді розглядаються Комітетом незалежних експертів і Економічним і соціальним радою ООН.

Поряд з Пактом про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. ООН прийняла другий міжнародний пакт - Пакт про громадянські та політичні права, також ратифікований нашою країною. Цей Пакт містить загальногромадянські права, тобто права суспільно-політичного характеру. До нихвіднесені два права з трудових відносин: заборона примусової праці і вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.

Встановлено особлива процедура розгляду скарг на порушення державами цього Пакту. Такі скарги, в тому числі індивідуальні, розглядає Комітет з прав людини (м. Женева).