B. Етнологія або етнографія.

Довгі часи етнографія(як рання стадія науки описового формату) виступала як допоміжна історична дисципліна у складі або географії, або історії, або, навіть біології (в Англії у комплексі науки про людину). З середини ХІХ ст. набула статусу самостійної науки, сформувавши власну теоретичну та методичну базу.

Об’єктом вивчення етнографічної науки є народи світу. І тут етнографія у визначенні об’єкту дослідження споріднена таким наукам як історія і соціологія. Проте предмет дослідження у них різний.

Предметом дослідження етнології є вивчення і виявлення тих властивостей етносу, завдяки яким він виділяється серед інших етносів, що забезпечується комплексним вивченням усіх ознак, що надають повний образ етносу.

Носієм етнічної специфіки є традиційно-побутова культура – культура створена народом упродовж багатовікової матеріально-виробничої і духовної діяльності.

Конкретним предметом етнологічного дослідження є традиційні форми виробничої діяльності народу, домашні ремесла і промисли, знаряддя праці, господарські та житлові споруди, типи поселення, їжа, одяг і прикраси, сімейний і громадський побут, різні ділянки духовної культури: звичаї, обряди, вірування, народний календар, традиційні знання, пов’язані з господарською діяльністю, про навколишню природу, людину, суспільство, способи лікування, міри і ваги, морально-етичні норми, звичаєве право, народне мистецтво, усна творчість тощо. Всі ці складові можна поєднати у три головні групи: етногенез і етнічна історія, основні заняття і соціальна організація, матеріальна і духовна культура. Однією з базових сфер вивчення етносу виступає сім’я і сімейно-шлюбні відносини.

Етнологія тісно пов’язана з різними науками.

З археологією її пов’язує певна спільність джерелознавчої бази і можливості взаємо доповнення.

З історією культуриетнологію зближують певні культурологічні проблеми у сфері специфічно-етнічних форм існування матеріальної та духовної культури.

Надзвичайно тісні зв’язки етнології з мовознавством, що дозволяє визначати належність до певної мовної сім’ї, процес саморозвитку і впливу інших мовних середовищ.

Не менш важливою сферою зв’язків є співпраця етнографії з антропологією – наукою, що вивчає походження і еволюцію людини та утворення рас.

Етнологічні дослідження потребують тісної взаємодії з географією, що дозволяє простежити процес формування етносу у просторі і визначити вплив середовища на його життя.

C. Політична історія.

На широкому тлі історії людської цивілізації політичній тематиці завждивідводилося окремішнє місце і належала неповторна роль.

Людство в його розвитку супроводжували різноманітні соціальні потрясіння: кровопролитні війни, повстання, революції, злети і падіння громадянського духу та суспільно-політичних ідеалів.

Аналіз писемних пам’яток і творів мислителів різних країн і народів, незалежно від часового, просторового і особистісного факторів чи форм їх втілення (релігійної, філософської, соціологічної та ін.), засвідчує звивистий, нерідко драматичний шлях організації політичного життя людей і народів.

Формування ранньої політичної історії як науки розпочалося в Італії в епоху Відродження. Саме тут прагнення подолати середньовічну релігійну традицію погляду на історію суспільного життя народжуються перші глибокі історичні розробкою однією з перших стала робота Нікколо Макіавеллі «Історія Флоренції» (1532 р.)в якій не тільки були відроджені аристотелівські республіканські ідеали, а і визнавалося рушійною силою історії політичну боротьбу.В дослідженні були запроваджені принципи пошуку

· через політику історичних закономірностей,

· глибинних причинно наслідкових зв’язків подій, незалежних від волі і бажання їх учасників.

Це стало початком виокремлення політичної історії.

Епоха становлення Нового часу означала створення владних структур, характерних для абсолютизму та політичне оформлення держав нового типу. Ці процеси супроводжувалися небаченими до тих пір революційними потрясіннями від Нідерландської до Великої Французької революцій. Вихід на авансцену історії королів, придворних і політичних діячів які вершили долі народів і всього світу – як писав Ле Гоффа – зачарувало тогочасних істориків. Публікація Вольтером своєї праці «Нові роздуми про історію» (1744 р.) легітимізувала політичні дії, роль панування і влади в історичному процесі, визначивши їх як ключові основи прогресу.

Як окрема наука політична історія оформилася в другій половині ХІХ ст.Своєї класичної форми вона набула в німецькій історичній школі.Увага історичної науки до політичної сфери була тоді пов’язана з підвищенням рівня національної самосвідомості в межах європейських національних держав. За цих умов політична історія була покликана відігравати виховну і ідеологічну роль. Головним предметом дослідження німецькі історики обрали державу і націю. Політика у творчості німецьких істориків набула характеру детермінанти у визначенні причинно-наслідкових зв’язків у межах соціально-історичного часу.

У ХХ ст. розвиток політичної історії відбувався одночасно і з її внутрішньою кризою. Це пов’язувалося з

· ускладненням суспільного і політичного життя,

· виникненням нових напрямків історичного світорозуміння, пов’язаних з опануванням економічної, соціальної, психологічної культурної, географічної та інших сфер суспільного розвитку, що потребувало переосмислення історії взагалі, в політичної, зокрема.

· Зміцнення засад політичної науки (політології)яка, формуючи власний предмет дослідження відбирала у політичної історії її тематику.

В сучасних умовах перед політичною історією стоять нові завдання.

v На тлі глобальних суспільно-політичних трансформацій порубіжжя ХХ і ХХІ ст. постала гостра проблема повного методологічного переосмислення і переоснащення політичної історії на поєднанні традиційноїй основиі – політизації суспільного життя і нової – пошуку сенсу життя на індивідуально-особистісному рівні..

v Переосмислення минулого, на ґрунті глибокого усвідомлення історичної правди з усіма її суперечностями, а такої його співвідношення із сучасністю.

Традиційні атрибути політичної історії складаються з наступних проблем:

Ø політичні процеси і їх суб’єкти,

Ø держава і механізми здійснення політичної влади,

Ø політична культура,

Ø політична ментальність,

Ø політична еліта та ін.

Плюралізм політичної історії – необхідна умова системного розуміння сучасних історичних процесів.

В сучасних умовах політична історія співіснує у надзвичайно згущеному просторі динамічного розвитку інших історичних субдисциплін та функціонування соціально-гуманітарних наук. Вона тісно пов’язана з археологією, джерелознавством, політичною психологією, політичною філософією, політичною соціологією, правознавством, економічною теорією, географією та ін. Найактивніше зв'язок політичної історії простежується з політологією (наука, об’єктом якої є політика та її відносини з особистістю і суспільством) яка живить її категоріями, поняттями і методологією пізнання політичних процесів у їх історичному розвитку.