Рейтенфелъс Я. Сказания..., М, 1906, стар. 124–129

Про відважні вчинки росіян докладно і послідовно розпові­дають не тільки їх власні, але й іноземні літописи, і, дійсно, вони цілком справедливо прирівнюють своїх героїв і героїнь, які належать, взагалі кажучи, до невойовничої статі, до тих, що найбільше вславилися у інших народів... Я не буду говорити тут про давні, так само як і про новітні, військові походи росіян проти далеких скіфів, литовців, поляків, турків, шведів, греків, римлян та інших народів, в яких вони завжди билися дуже хоробро. Дійсно, вони анітрохи не ставши менш відважними й тепер, так завзято підтримують війною свою славу, що здається, живляться бойовими сутичками і більше займаються суво­рими військовими справами, ніж золотоносним мирним занят­тям. Не повністю, дійсно, заспокоїлись вони ще після останніх заворушень, і не остаточно ще переможені дикі татари і ко­заки, що прославилися майже щорічними заколотами, віддались мирним заняттям і способу життя так, що Московська держава може швидше потерпіти від мирного стану, ніж від воєнного. За таких обставин росіяни, навіть у мирний час, тримають понад 100 тис. війська. Більша частина його несе службу в прикордон­них містах, у вигляді охорони, багато війська розташовано по­стійними таборами на кордонах. П’ятнадцять тисяч з них, що називаються опричниками¹, несуть караульну службу в Москві, охороняючи царя. Майже всі вони жонаті, і діти, народжені ними, дістають від царя щорічну допомогу, щоб виховані таким чином навчанням і прикладом батьків, молоді солдати з часом могли б замінити батьків.

Головна сила росіян полягає в піхоті і, цілком справедливо, може бути порівняна з турецькими яничарами. Солдати... послані у далекі і незаселені області, не лише несуть там охоронну службу, але й засновують там поселення, на зразок римських військових поселенців. Крім них, майже постійно перебуває в Москві багато загонів цієї могутньої кінноти, що складається з дворян; вона за одним знаком царя може виставити понад 100 000 озброєних, а також і великі і середні дворяни, а також і діти, тобто сини боярські і мешканці, яких можна порівняти з турецькими тимаріотами. До них потім приєднуються і ті, дуже великі загони, які звичайно формуються духовенством і боярами з їхніх рабів... Третій рід війська – воїни, які б’ються двояким способом; вони навчені за німецьким зразком кінній і піхотній бойовій службі, і їх ставлять в один ряд з кращими військами, де б та не було...².

В разі ж крайньої необхідності цар звичайно призиває на вій­ськову службу десятого, сьомого, іноді навіть і третього чоловіка з усієї кількості підданих, а також набирає величезну кількість солдатів з калмиків і татар...

Через різноманітність у способах битви всі ці воїни вживають і різного роду озброєння: більшість кінноти озброєна кривими короткими шаблями, стрілами, списами і одягнена у залізні кольчуги. У піхоті стрільці не дають ворогові наблизитись за допомогою шабель і самопалів, які вони називають колісчатими; всі інші вступають у бій з легше переносними вогнестрільними гарматами, які дуже поширені і у нас. Зимою вони широко вико­ристовують дерев’яні лижі, загнуті догори спереду і ззаду; під­в’язавши їх до підошов ніг, вони з неймовірною швидкістю не­суться по глибокому снігу і льоду і нападають на ворога, який не має змоги рухатися...

Даючи загальну оцінку московському війську, треба вважати його піхоту безсумнівно кращою, ніж кінноту, бо вона більше дбає про завоювання і захист міст, ніж про вдалі сутички у від­критому полі...

Головний начальник всього війська має найближчого собі помічника, який називається, оскільки він відає вибором місця і розташуванням табору, гульовим, від слова гуляй – або пере­сувне місто, тобто того дерев’яного укріплення, яким мосхі зви­чайно оточують своє військо, головним чином, проти нападів татар і їхніх стріл. Окремому, далі, начальникові, досвідченому у військовій справі, доручаються гармати і всі потрібні до них знаряддя, а чотири вожді, які мають кожен при собі двох поміч­ників, командують кожен над однією четвертою частиною війська. Перша частина називається правим крилом, друга – лівим, третя – розвідувальною і запасною, четверта – вартового; остан­ня охороняє інших, виставляючи з усіх боків численних вартових. Військову дисципліну, головну умову для успішного ведення війни, росіяни підтримують такими суворими законами, що під час походу їм ніколи не доводиться застосовувати кари, крім хіба тих випадків, які трапляться уже на території ворожої країни, або ж карати злегка за незначні проступки. Дорогі вся­кого роду речі, зброю, намети, що можуть викликати у ворога бажання заволодіти ними і піднести його хоробрість, росіяни тримають якомога далі від табору, хоч, коли при війську, випад­ково, буває цар, то вони ходять в багатому вбранні. Ми з вели­ким подивом спостерігали чудовий зразок цієї військової пиш­ноти в 1670 р. на полях навколо Москви, коли Олексій Михай­лович, під час бунту Разіна, протягом восьми днів проводив огляд 60 000 дворян. Дійсно, навряд чи хто, коли він не бачив цього на власні очі, може собі вірно уявити вигляд воїнів, які виблискували однаково багатим одягом і зброєю. За дві милі від міста, біля гаю, призначеного для полювання, серед широкого поля стояв будинок, весь вкритий всередині пурпуро­вими і золототканими настінними килимами, а зовні червоним сукном. З трьох боків також вистелені дорогоцінними килимами ґанки на 12 східців вели до входу в нього, вся ця споруда була обгороджена на великій відстані навкруги для стримування на­товпу дерев’яними перилами, обтягнутими червоною тканиною, а коло них також навкруги стояли у великій кількості гармати; наче для підкріплення були, крім того, вишикувані цепом сол­дати. Недалеко від цього привертала увагу одна кругла, май­стерно з дерева зроблена, з вікнами на всі боки і оббита різно­барвним шовком вежа, в якій весело сурмили сурмачі і литав­ристи. Проти царського престолу було вишикувано до п’яти тисяч піхоти з прапорами; між нею і описаним вище будинком проходили знатні воєначальники із своїми кінними загонами, вітаючи царя низьким нахилянням голови і, спішуючись, рапор­тували йому негайно про свій загін кожний окремо. Багате вбрання солдатів, що були на цьому огляді, хоч і поступалося-вишуканістю перед вбранням, уживаним в Європі, але зате пере­вершувало вартістю тканин. Усі глядачі з подивом спиняли-погляди на вершниках, з яких виключно складалося все це вій­сько, не тільки завдяки їх блискучій, різноманітній зброї, а іг завдяки красивому вигляду їхнього одягу. За кожним з них вели-в багатій збруї коней, без вершників, тримаючи за повід, в ото­ченні численних рабів. У коней не тільки грива, шия, голова, - ноги і копита виблискували сріблом, золотом і дорогоцінним камінням, але й на уздечках, попонах, нахвісниках і чепраках було так багато дорогоцінностей, що коні ледве могли рухатися.

¹ Рейтенфельс плутає, мова йде не про опричників, а про стрільців.

² Рейтенфельс, очевидно, має на увазі полки «іноземного строю».