Пуск крилатої ракети з торпедного апарата підводного човна відбувається в такий спосіб.
В апарат ракета заряджається разом з капсулою. Перед пуском труба торпедного апарата заповнюється водою, тиск зрівнюється із забортним і кришка апарата відкривається. Викид ракети з капсули виробляється за допомогою гідравлічної системи стрільби. Після того як ракета відходить від корпуса підводного човна приблизно на 10 м, під дією натягу троса, прикріпленого до капсули, запалюється твердопаливний прискорювач, що працює близько 10 с і вихід, що забезпечує, ракети з води під кутом приблизно 50° зі швидкістю 25 м/с, а також підйом її в повітря на висоту близько 300 м.
Під час підйому скидаються кришки, яки герметизують, розкриваються крило й хвостове оперення, висувається повітрянозобірник, скидається прискорювач після вигоряння палива й запускається турбовентиляторний двигун.
Надалі залежно від заданого профілю польоту ракета може знизитися й робити політ до цілі на малій висоті (20- 60 м) або, навпроти, набрати висоту до оптимальної (1500-3000 м) і виконувати політ на ній до підходу до зони дії активних засобів ППО. Капсула викидається з торпедного апарата після стрільби.
Тактичний варіант ракети призначається для нанесення ударів по кораблях противника (у першу чергу ракетним) і відрізняється від стратегічного бойовою частиною (застосовується звичайне ВВ), меншим запасом палива (у силу того що бойова частина у звичайному спорядженні займає в порівнянні з ядерної більшу частину внутрішнього обсягу ракети) і системою наведення (на початковій і середній ділянках траєкторії польоту використається інерційна система з радіовисотоміром, на кінцевому - активна радіолокаційна голівка самонаведення в сполученні з пасивної системою виявлення й упізнавання цілі).
Поряд з оснащенням кораблів ракетною зброєю «Томахок» США проводять широкомасштабну програму розвитку й удосконалювання крилатих ракет морського базування, що передбачає:
- збільшення дальності стрілянини до 3-4 тис. км за рахунок розробки більше ефективних двигунів і палив, зниження массо-габаритных характеристик;
- поліпшення точності наведення яа ціль до декількох метрів за рахунок оснащення КР прийомними апаратурами СНС НАВСТАР і лазерним локатором;
- деяке збільшення глибин пуску КР із ПЛА при використанні могутнішого стартового РДТТ;
— зниження впливу засобів ППО й ПРО при бойовому застосуванні крилатих ракет.
Дальність стрільби планується збільшити головним чином за рахунок удосконалювання турбовентиляторного двигуна.
Поліпшення точності стрільби планується забезпечити в основному за рахунок установки на КР у стратегічному варіанті лазерного локатора. У нього входять активний інфрачервоний датчик переднього огляду й лазер на С2. Лазерний локатор дає можливість здійснювати селекцію нерухомих цільний, навігаційне забезпечення й корекцію швидкості.
Знизити вплив засобів ППО й підвищити бойову стійкість КР передбачається за рахунок зменшення її радіолокаційної помітності (при використанні технології «стелт»), збільшення кількості програм польотів, можливості їхньої швидкої заміни або коректування під час польоту ракети. Із цією метою планується застосовувати більше продуктивні ЕОМ і супутниковий зв'язок.
Розгорнуте в США масове оснащення підводних човнів і надводних кораблів ракетами «Томахок» (чисельність останніх до кінця сторіччя може скласти до 4000 одиниць) дозволило Пентагону деякою мірою розглядати ці ракети як зброя першого удару.