Висвітліть процес модернізації Ірану Реза –ханом у 20-30-рр.20 ст.
Змалюйте хід воєнних дій у азійсько – тихоокеанському регіоні 1941- травні 1942 рр.
Японський флот непоміченим підійшов до Гавайських островів і 7 грудня 1941 р. атакував з авіаносців американську військову базу Перл-Харбор. Американці втратили 19 військових кораблів, 272 літаки і понад 3 тис. військовослужбовців. Таким чином, Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі й захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США і Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина та Італія заявили про свій намір воювати зі Сполученими Штатами. Отже, наприкінці 1941 р. всі великі держави були втягнуті в світову війну.
У той же день японці почали просуватися углиб теритрії Таїланду (став союзником Японії), Англійської Малайї (тепер Малайзія) та Бірми. Одночасно розпочалась висадка японського десанту в Індонезії, Малайї та на Філіппінах. У грудні 1941 р. було захоплено Гонконг острови Гуам, Уейк, що були важливими опорними базами союзників.
Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював (травень 1942 р.). Втрати сягали 130 тис. осіб.
У лютому 1942 р. капітулювала важлива англійська воєнно-морська база фортеця Сінгапур. Цього ж місяця відбулась морська битва в Яванському морі, де японці знищили з'єднану англо-американо-голландську ескадру. Після цього японські війська швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадилися у Новій Гвінеї і підійшли до берегів Австралії.
Таким чином, було загарбано значну територію з населенням 150 млн.. осіб і величезними природними багатствами. Союзники втратили тільки сухопутних військ понад 300 тис. військових, Японія — 20 тис. Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та на загарбані острови Тихого океану, Японія намагалась оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-тихоокеанському регіоні й примусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.
Закріплення вивченого матеріалу
1941-1942 були насичені подіями, які стали вирішальними у подальшому ході війни. Хоча країни "осі" ще утримували перевагу, проте їх поразка була неминуча
висвітліть процес модернізації Ірану Реза –ханом у 20-30-рр.20 ст.
У другій половині 20-кх рр. Реза Шах розпочав спрямовані на модернізацію суспільного устрою та економіки реформи: 1)Спираючись на армію, Реза Шах продовжив політику посилення центральної влади.;2)Кочові племена насильно переведено на осілий спосіб життя, удільних ханів репресовано;3)Проведено судову реформу й запроваджено нові, складені на основі законодавчих норм європейських країн, кодекси; 4)Запропонована урядом програма розвитку економіки передбачала виділення значних державних інвестицій у промисловість. У 1928 р. Іран скасував капітуляції, що давали односторонні економічні переваги представникам деяких іноземних країн. Водночас, для приватних інвесторів передбачено різноманітні пільги; 5)За рахунок накладеного на продаж чаю та цукру спеціального податку фінансувалася програма залізничного будівництва;6)17 листопада 1932 р. Іран анулював концесію нафтовидобувної компанії;7)Реформи в аграрному секторі Реза Шах почав зі змін в системі землекористування та законів про власність на землю. У 1929 р. прийнято закон про право приватної власності на землю. Наступного року натуральні податки замінено грошовими. Уряд розпродав більшість державних земель в приватні руки. У 1931 р. було створено Сільськогосподарський банк, який видавав землевласникам кредити на пільгових умовах;8)Великі кошти було виділено на модернізацію армії, яку, увівши загальний військовий обов'язок, уряд реорганізував за європейськими зразками;9)Реза Шах замінив традиційний мусульманський місячний календар сонячним та заборонив діяльність релігійного ордену суфіїв. У містах заборонено проводити традиційні для шиїтів траурні маніфестації на честь жалоби за шиїтським імамом У 1925—1928 рр. на зміну шаріату прийшло нове світське законодавство, складене на основі французького права. Мусульманське право збереглося лише в цивільних справах в якості нотаріального посвідчення;10)Починаючи з 1927 р. проводилася освітня реформа, що скоротила кількість релігійних шкіл і збільшила кількість шкіл світських. У 1934 р. засновано Тегеранський університет, відбувався обмін студентами з європейськими країнами;11)З 1928 р. в Ірані почав уводитися європейський одяг. Спеціальним розпорядженням замість традиційного іранського головного убору кулах запроваджено шапку пехлеві, а згодом європейські капелюхи і кашкети;12)Запроваджено прізвища і скасовано використання феодальних титулів, з 1935 р. заборонено носіння чадри;13)Назву Персія офіційно замінено Іраном, перейменовано ряд міст, з перської мови вилучено арабські та турецькі запозичення, змінено літочислення, введено староіранські назви місяців року тощо.
13. Туреччина вибрала класичний для країн Азії та Африки шлях будівництва державного капіталізму:1)З метою фінансування стратегічних галузей промисловості, у 1931 р. створено Центральний банк, 1933 р. — Шумерський банк, а 1935 р. — Хеттський банк;2)У 1930 р. жінки отримали виборчі права у місцевих виборах, а з 1934 р. — повне виборче право;3)1928 р. з конституції Туреччини було усунуто пункт про іслам як державну релігію;4)Розвиваючи мовну реформу, у 1932 р. створено Товариство вивчення турецької мови, що ставило собі за мету очистити мову від арабських та перських запозичень та замінити їх національними відповідниками. Невдовзі після закриття сесії парламенту 10 травня 1931 р. розпочав роботу Третій з'їзд Народно-республіканської партії. Прийнята на з'їзді партійна програма стала програмою державного розвитку всієї країни. В її основу було покладено шість проголошених М. Кемалем принципів: республіканізм, націоналізм, етатизм, народність, секуляризм і революційність. Наступний етап реформ турецького суспільства розпочався у 1934 р. 1)зі скасування титулів і давніх форм звертання, а також уведення прізвищ;2)У грудні 1934 р. турецькі жінки були повністю зрівняні в правах з чоловіками й отримали повні виборчі права;3)Прийнятий в червні 1938 р. "Закон про спілки" заборонив створення будь-яких організацій на основі "сім'ї, раси, роду чи класу", а також таких, що "виступають від імені народу";4)У країні вводилася пресова цензура.
14. Територія Палестини була окупована британськими військами на останньому етапі Першої світової війни — протягом листопада — грудня 1917 р. Військову адміністрацію очолив маршал Едмунд Генрі Алленбі. За його протекцією євреї та приязно налаштовані до сіоністів особи отримали майже всі головні посади в апараті мандатної адміністрації. За час його перебування на посаді єврейське населення Палестини подвоїлося, досягнувши в січні 1925 р. 121 725 чоловік. Євреї розпочали у Палестині творення системи політичних та господарських установ, які мали стати основою майбутньої політичної та економічної інфраструктури держави. Створено низку політичних партій, товариства взаємодопомоги й навіть загони єврейської озброєної самооборони "Хагана" ("Оборона"). Спираючись на розгалужену мережу "Гістадруту", євреї здійснювали в 20-х рр. дві економічні кампанії: "завоювання землі" та "завоювання праці". Органами єврейського самоуправління у Палестині стали "Асефат ганівхарім" (Зібрання депутатів) та його "Ваад леумі" (Виконавчий орган). Вони займалися питаннями релігії, культури та соціального захисту й навіть отримали право обмеженого оподаткування єврейського населення. Відповідно до положень британського мандату на Палестину в країні діяло "Сохнут хайєгудім" (Єврейське агентство) — представницький орган євреїв Палестини при колоніальній адміністрації. В організаційному плані арабське населення Палестини було представлене значно гірше. У 1921 р. палестинські араби створили Головну мусульманську раду. Головою ради був муфтій Єрусалима Мухаммед Амін Хадж аль-Хусейні. Араби одразу ж обрали шлях конфронтації із британською мандатною адміністрацією. Вони відмовилися створити аналогічну до Єврейського агентства організацію — Арабське агентство, яке б мало представляти інтереси арабського населення. Лише в 1928 р. араби усвідомили свою помилку й відмовилися від політики ігнорування британської адміністрації. Згодом створено Арабський виконавчий комітет, який об'єднував арабів — мусульман та християн.
15. 1.Найбільшою колоніальною імперією в Африці володіла Великобританія. Більшість британських володінь в Африці мали статус протекторатів: Британське Сомалі, Кенія, Занзібар, Уганда, Ньясаленд, Бечуаналенд, Басутоленд, Свазіленд. Території Нігерії, Гамбії та Сьєрра-Леоне були поділені на зони, де діяла колоніальна адміністрація та протекторати. Великобританія застосовувала у своїх африканських володіннях систему опосередкованого управління. Британці зберегли в недоторканому вигляді існуючі туземні інститути влади, традиційну систему ієрархії та племінного підпорядкування. Лондон здійснював лише загальне управління своїми протекторатами та колоніями. Опосередковане управління дозволяло економити значні кошти, які, за інших обставин, довелося б витратити на підготовку та утримання колоніального апарату. Крім цього, збереження традиційної соціальної структури створювало можливості для плавної та поступової модернізації африканських країн, еволюційного запровадження різноманітних нововведень.2.Основна частина французьких колоніальних володінь була зосереджена в Західній Африці: Французька Гвінея, Берег Слонової Кістки, Верхня Вольта, Дагомея, Мавританія, Сенегал і Французький Судан. В екваторіальній частині Африки французи володіли Габоном, Чадом, Середнім Конго і Убангі-Шарі. Крім цього, колоніями Парижа були острів Мадагаскар і невеликий рййон Африканського рогу — Французький берег Сомалі (Джібуті).На відміну від британських колоній, французи застосовували у своїх володіннях систему прямого правління, безпосередньо втручаючись в місцеві справи, призначення кандидатів на керівні посади та ін.Серед французьких колоній у Африці в особливому становищі перебував Сенегал. Країна, яка послужила базою для розширення колоніальної експансії, мала особливий статус. Частина корінних сенегальців користувалася громадянськими правами і навіть обирала депутатів до французького парламенту. У 1936 р. виборчі права мали 78 тис. сенегальців. У Сенегалі існувала добра, за мірками Африки, система освіти для місцевих жителів, виходили газети тощо. 3.Португалія володіла в Африці Мозамбіком, Анголою та Португальською Гвінеєю. Система управління португальськими колоніями спиралася на невелику групу частково асимільованого місцевого населення, яке широко залучалося до колоніального адміністративного апарату. Загалом привілейованих африканців у португальських володіннях налічувалося не більше 1% від загальної кількості населення.4.Бельгія володіла єдиною колонією — Бельгійським Конго, найбільшою за територією та однією із найбагатших на природні ресурси країн континенту. Іспанії належали невеликі володіння в Західній Африці: Ріо-Муні, о. Фернандо По та інші дрібні острівці в Атлантичному океані. Італійські колонії — Еритрея та Італійське Сомалі — були розташовані на Африканському розі.
16. Емір Аманулла-хан розпочав здійснення спрямованих на зміцнення центральної влади та модернізацію країни соціально-економічних реформ:1)Прийнята в 1923 р. конституція оголосила Афганістан спадковою монархією. Колегіальні органи, які створювалися при дворі еміра, у вирішенні державних справ мали лише дорадчий голос. Конституція скасувала рабство та частину інших пережитків минулого й запровадила деякі демократичні свободи;2)Уряд провів земельну та податкову реформи, які запровадили приватну власність на землю та замінили натуральні податки грошовими;3)в 1921 р. Аманулла-хан прийняв закон про створення державних та державно-акціонерних підприємств — шіркетів. У 1928 р., Аманулла-хан розпочав другий етап кампанії, спрямованої на модернізацію країни:1)На роботу до Афганістану запрошено групу західних технічних фахівців. За взірцем сусіднього Ірану та Туреччини, в Афганістані планувалося запровадити європейські побутові звичаї, послабити владу духовенства, зміцнити армію;2)28 серпня 1928 р. Аманулла-хан виступив із програмою нових реформ на відкритті "Лоя джирги" ("Великого зібрання"). Зокрема, емір запропонував провести переатестацію всіх мулл та проповідників, усунути мулл з військових частин, увести мінімальний вік вступу в шлюб 22 роки для хлопців та 18 років для дівчат, запровадити спільне навчання хлопчиків та дівчаток до 11 років, відправити на навчання до Європи групу дівчаток. Особливе обурення викликали пропозиції скасувати багатожонство, заборонити носіння чадри. Незадоволення реформами зрештою вилилося у антиурядове повстання, що завершилося 1929 р. зміною влади.
17. Для створення нової армії в країні планувалося запровадити загальний військовий обов'язок та увести додатковий податок на закупівлю сучасної зброї — по 5 афгані на рік з усіх підданців, причому чиновники мали б передати на потреби армії місячну платню. Пропозиція встановити загальний військовий обов'язок була для Афганістану незвичайною.