Початки вітчизняного політичного мислення. Взаємовідносини світської і церковної влади Київської Русі.

Семінар 1. Політичні ідеї мислителів княжої доби (IX – XIV ст.).

План

Початки вітчизняного політичного мислення. Взаємовідносини світської і церковної влади Київської Русі.

Концепції «богоугодного володаря» і князівського одновладдя. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Феодосій Печерський. Нестор.

Руська правда» – свідчення утвердження цілісного суспільства й держави.

Повчання дітям» Володимира Мономаха як синтез основних політичних проблем часів Київської Русі.

Ключові терміни: віче, держава, державна влада, легітимність влади, монархія, народ, патерналізм, теологія.

Початки вітчизняного політичного мислення. Взаємовідносини світської і церковної влади Київської Русі.

Політичні ідеї, що формувалися в Київській Русі у ІХ-ХІV ст., у княжу добу, закарбовані в товарах видатних державних і церковних діячів, літописців:

- Митрополит Іларіон у “Слові про Закон і Благодать”;

- Ярослав Мудрий у “Руській правді”;

- монахи-літописці Нестор і Сильвестр у “Повісті временних літ”;

- Володимир Мономах у “Повчанні дітям”.

Де були висвітлені проблеми сутності, походження і легітимності влади, взаємовідносин світської і духовної влади, місця Русі серед держав світу.

Державна влада для мислителів Київської Русі - це відносини панування і підкорення, коли воля людей, що стоять на вершині ієрархічної суспільної драбини, рухає нижчими верствами суспільства з волі божої та згоди людей на такий порядок у суспільстві.

Основними ознаками влади мислителі Київської Русі вважали справедливість – “правду” та примус – “силу”. Влада, на їхню думку, забезпечує захист, порядок, справедливість і спасіння, і тому її слід визнавати і коритися їй.

У зв’язку з тим, що поняття влади в політичній думці княжої доби часто ототожнювали з владою князя, проблема ідеального правителя в ній посідає одне з провідних місць.

Найбільш повно ідеал князя розкритий Володимиром Мономахом у “Повчанні дітям”. Для нього ідеальний володар – мудрий, справедливий і милосердний, вірний слову, шанує духовних осіб, родичів, гостей, дбає про підданих.

Однією з центральних політичних проблем того часу була проблема взаємовідносин світської і церковної влади. Церква в Київській державі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією, намагалася стати зв'язуючим центром удільно-роздрібленої держави.

Це знайшло концептуальне відображення в церковному вченні про «богоугодного володаря», в основі якого лежала ідея родового, династичного князювання. Місцем, де розвинулося це вчення на Україні, став Печерський монастир, про значення якого свідчить хоча б те, що за період з середини XI ст. до татарської навали він дав близько 80 єпископів для Київської держави. Монастир став матеріальною основою церковно-аскетичної течії, представники якої захищали містично-аскетичну теологію візантійської церкви, виступали проти зв'язків Русі з Заходом. Вони, користуючись забороною апостола Павла, захоплювались «філософією і пустими спокусами», рішуче заперечували всяку самобутність мислення, раціоналізм у справах віри, гостро виступали проти науки і античної думки. Це випливало з тези про вродженість самої ідеї Бога, що заперечувало потребу роздумів про його буття. До Бога, вважали вони, лежить один шлях - споглядання власної душі. Дана концепція спиралася на думки Василя Великого, Іоанна Златоуста (IV ст.). Церква намагалася утвердити князям думку, що лише «духовний провід» може дати державі добробут і мир, уникнути міжусобних чвар та удільних війн. У X ст. візантійський патріарх заявив, що якщо світська влада видає указ, що суперечить «закону Божому», то він не має жодної сили, оскільки виходить від безбожного володаря.

Друга концепція – це концепція князівського єдиновладдя(представник митрополит Іларіон): монархічна влада є запорукою єдності і сили держави, її територіальної цілісності.

Київський митрополит Іларіон вбачав у сильній монархічній вла­ді князя запоруку територіальної цілісності держави, вважав, що Церк­ва повинна слугувати державі та її володареві, охороняючи загально­державний централізм.

На думку мислителів Київської Русі, народна воля, слабкість ко­трої полягала у надмірній свободі кожного з її носіїв, має бути обмежена волею князя, який несе відповідальність як перед народом, так і перед Богом. Піддані повинні коритися владі, прагнути її опіки й заступництва.