МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ. Характерними ознаками спільної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкту

Характерними ознаками спільної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкту. Цивільний кодекс України закріплює вказані ознаки в ч. 1 ст. 355: «Майно, що є власністю двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно)».

Право спільної власності можна розглядати в об'єктивному та суб'єктивному значеннях. В об'єктивному значенні право спільної власності є сукупністю правових норм, що регулюють належність спільного майна одночасно двом і більше особам. У суб'єктивному значенні право спільної власності - це право двох і більше осіб здійснювати правомочності володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути громадяни та юридичні особи, а якщо об'єктом є земельна ділянка територіальної громади - відповідно районні та обласні ради (частини 2, 3 ст. 86 ЗК України). Суб'єктами спільної сумісної власності на землю можуть бути лише громадяни (ч. 1 ст. 89 ЗК України). Множинність суб'єктів (співвласників) спільної власності зумовлює істотні особливості цього виду права власності, необхідність спеціального правового регулювання для узгодження поведінки учасників.

Право спільної часткової власності.Спільна часткова власність може виникати на підставі прямої вказівки закону, за згодою сторін, на підставі рішення суду, прий­няття спадщини кількома особами на підставі закону чи заповіту.

Розмір часток у праві власності може бути рівним або нерівним. Згідно з частинами 1, 2 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено законом або правочином. Якщо розмір часток у праві спільної влас­ності не визначений законом чи правочином, він визначається з ура­хуванням вкладу у придбання (виготовлення, спорудження) майна кожного зі співвласників. Таким чином, множинність суб'єктів права спільної часткової власності не виключає можливості самостійного здійснення кожним з них правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження відповідною часткою майна, розмір якої зумовлений ідеальною часткою у праві власності. Проте така самостійність обмежується у разі здійснення володіння та користування - згодою співвласників, а у разі розпорядження - переважним правом купівлі частки іншими співвласниками.

Переважне право купівлі встановлено в цивільному законодавстві з метою захисту прав та законних інтересів інших співвласників, оскільки їм не байдуже хто займе місце співвласника, який вибуває.

Спільна сумісна власність- це вид спільної власності у якій ча­стки заздалегідь не визначені. Вона передбачає право декількох осіб володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим. Частки учасників визначаються при припиненні спільної сумісної власності, тобто при поділі або виділі з неї.

Спільна сумісна власність характеризується тим, що її учасники разом володіють і користуються майном (будинком, квартирою, земельною ділянкою, сукупністю речей тощо). Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках передба­чається, а в інших - повинна бути висловлена у певній передбаче­ній законом формі. Так, згода учасників має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, якщо стосовно спільного майна укла­дається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2 ст. 364 ЦК України).

У випадку поділу спільної сумісної власності передбачається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не передбачено законом, угодою сторін або рішенням суду. Порядок поділу спільної сумісної власності та виділу з неї частки визначений правилами, встановленими у ЦК України щодо часткової власності (ст. 362 ЦК України).

Спільна сумісна власність може бути створена, у випадках, передбачених законом: статтями 60, 175 СК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статтями 19, 20 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквар­тирного будинку», ст. 89 ЗК України.

Джерела, рекомендовані до заняття:

1.Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // ВВРУ – 2003. - №40-44. - Ст.356 (з наступними змінами).

2.Сімейний кодекс України від 10.01.2002 // ВВРУ – 2002. - N 21-22. - Ст.135 (з наступними змінами).

3.Земельний кодекс України від 25.10.2001 //ВВРУ.-2002. - №3-4 (з наступними змінами).

4.Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 29.11.2001 // ВВРУ. - 2002. - № 10. - Ст. 78 (з наступними змінами).

5.Закон України «Про обє’днання співвласників багатоквартирного будинку» від 19.06.1992. // ВВРУ. - 1992. - № 36. - Ст. 524 (з наступними змінами).

6.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

7.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».

8.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України».