Розвиток науки на початку хх ст. 9 страница

Суспільно-політичне життя

Зміни в соціальному складі населення

Зміни в соціальному складі населення відбулися в результаті перетворень і реформ, які проводило керівництво СРСР у 20-30-і роки. Соціальний склад населення змінився так:

• Зросла чисельність робітничого класу (у 2,6 раза). Робітничий клас поповнився в пер­шу чергу представниками селянства.

• Сформувалася нова соціальна верства - колгоспне селянство.

• Сформувалася нова інтелігенція (із представників робітників і селян).

• Утворилася нова соціальна верства - номенклатура.

• Усередині соціальних груп відбулися якісні зміни:

- Збільшився відсоток некваліфікованих робітників (за рахунок вихідців із селянст­ва) з низьким загальноосвітнім і культурним рівнем.

- У результаті репресій були практично цілком знищені заможні селяни - найбільш здібні і заповзятливі господарі землі.

- Знизився професійний, інтелектуальний рівень інтелігенції, тому що кращі її представники загинули в результаті репресій.

- Ряди номенклатури збільшилися в 3,6 раза - поповнилися людьми, які не брали участі у соціалістичній революції і громадянській війні, а зробили кар'єру в 30-і роки. Як показали подальші події, серед них опинилася велика кількість людей, яким були чужі не тільки ідеали соціалізму, але й доля Батьківщини, а та­кож кар'єристів, здатних на аморальні вчинки заради збагачення, особистого бла­гополуччя.

• В усіх соціальних групах з'явилася значна кількість людей, настроєних патріотично,
готових ціною життя захищати соціалізм і соціалістичну Батьківщину. Велику роль
у цьому відігравала ідеологічна, виховна робота, що її проводили партійні, піонерські,
комсомольські та інші громадські організації, а також школи, вищі і середні
навчальні заклади під керівництвом ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У.

Зміни соціального складу населення і якісного складу окремих соціальних груп - подія з далеко спрямованими наслідками. Фактично вони змінили вигляд країни, її традиційний менталітет. З кінця 30-х років, образно кажучи, ми маємо справу з уже «іншою» країною.

Конституція УРСР 1937 р.

Конституція УРСР 1937 р. була створена на основі Конституції СРСР, прийнятої Надзвичайним VIII з'їздом Рад Союзу РСР 5 грудня 1936 р.

Основний зміст Конституції СРСР

• Проголошувалася перемога соціалізму в СРСР - союзній державі, створеній на основі добровільного об'єднання рівноправних Радянських Соціалістичних республік. • Визначалися основи соціалістичного устрою (панування соціалістичної власності; суцільна ліквідація експлуатації та експлуататорських класів; ставлення до праці як до обов'язку кожного працездатного громадянина; соціально-економічні права; політичні права і свободи). • Вводився принцип загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосу­ванні. • Проголошувалися основні принципи: 0 верховенство закону; 0 пріоритет представницьких органів влади; 0 державний суверенітет народу (повновладдя); 0 керівна і спрямовуюча роль ВКП(б) в усіх сферах життя радянського суспільства; 0 радянський федералізм у поєднанні з унітаризмом як форма державного устрою; 0 право націй на самовизначення; 0 непорушний союз робітників і селян; керівна роль у цьому союзі робітничого класу як передового і найбільш організованого класу радянського суспільства.

Конституція УРСР 1937 р. була затверджена Надзвичайним XI з'їздом Рад України 30 січня

1937 р.

Основний зміст Конституції УРСР

• Закріплювалися всі основні положення Конституції СРСР 1936 р. • Декларувалася добровільність об'єднання УРСР з іншими республіками в Радянський Союз. • Введено нову офіційну назву республіки - Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР). • Визначалися вищі органи державної влади УРСР: - Верховна Рада - орган законодавчої влади; - Рада народних комісарів - орган виконавчої і розпорядницької влади.

Конституція СРСР 1936 р. діяла до 1977 р. Конституція УРСР 1937 р. - до 1978 р. Потім були прийняті нові конституції, також соціалістичні за своїм характером. Критиці та аналізу обидві конституції (як і конституції інших радянських соціалістичних республік) не піддавалися до 90-х років XX століття. У 90-і роки більшість істориків, оцінюючи консти­туції 1936 - 1937 рр., дійшли таких висновків:

• Конституції носили декларативний характер, не забезпечували втілення в життя ба­гатьох проголошених демократичних положень (прав і свобод громадян - недотор­каність особи, житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів; суверенітет народу, свобода виходу республік зі складу СРСР та ін.).

• У Конституціях містилися не сумісні з демократією принципи, що зміцнювали то­талітарні основи держави (керівна роль ВКП(б), робітничого класу, одно укладена, тобто соціалістична, економіка).

• На практиці конституції не стали основним законом держави. У 30-і та наступні роки не закон і Конституція, а ВКП(б), КП(б)У та адміністративний апарат визначали політику держави.

Масові репресії та їхні жертви

У середині 30-х років Сталін проголосив теорію „загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва”. Ця теорія сприяла поширенню репресій на все більш широке коло людей. Проти посилення репресії, на захист чесних людей виступили сміливі і порядні люди. Таких прикладів багато. Але масової відсічі політиці репресій не було. Кількість несанкціоновани арештів, відкритих і закритих судових процесів зростала. У 1930 р. був організований судовий процес над неіснуючим „Союзом визволення України” (СВУ). Основним обвинувачуваним був віце-президент Всеукраїнської академії наук С. Єфремов. Усього обвинувачуваних на цьому процесі було 45 чоловік: 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, науковці, викладачі вузів, вчителі, юристи, священнослужителі, студенти. Провина їх не була доведена, але кожний одержав строк тюремного ув’язнення, або заслання. Через кілька років багато хто з засуджених, а також сотні нібито додатково виявлених членів СВУ були заарештовані та без суду і слідства засуджені до розстрілу або різних строків ув’язнення. Після розправ над „членами” СВУ була викрита „ворожа організація” – „Український національний центр”, яким нібито керував М. Грушевський, потім контрреволюційна організація в сільському господарстві України і група націонал-ухильників під „керівництвом” Скрипника. За цими сфальсифікованими справами необґрунтовано були засуджені сотні людей. Після вбивства в 1934 р. С. Кірова (члена політбюро ЦК ВКП(б), керівника Ленінградської парторганізації) репресії зросли, досягнувши до 1937 р. жахливих масштабів. Жертвами репресій стали вищі партійні і державні працівники, старі революціонери, вчені, маршали, наркоми, діячі мистецтва, вчителі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція, робітники, селяни. Серед них – відомі, заслужені люди:

• С. Єфремов – публіцист, літературний критик, історик літератури; заарештований у 1930 р.; помер у таборі в 1939 р.

• М. Грушевський – заарештований у 1931 р., помер у 1934р.

• М.Скрипник – обвинувачений у націоналізмі, у 1933 р. застрелився, не домігшись спростування обвинувачення.

• П. Демчик – український філософ, заарештований у 1933 р., у 1937 р. розстріляний.

• М. Яв орський – академік, засуджений до заслання на Соловки; у 1937 р. розстріляний.

• М. Рильський – український письменник, заарештований у 1930 р., півроку провів у в’язниці.

• О. Вишня – український письменник, заарештований у 1933 р., засуджений на 10 років таборів.

• Г. Косинка – український письменник, заарештований і розстріляний у 1934 р.

• М. Зеров – український письменник, заарештований у 1934 р. і розстріляний.

• В.Верховинець – керівник хорового ансамблю, у 1938 р. розстріляний.

• К. Богуславський – композитор, у 1938 р. розстріляний.

• Л. Курбас – керівник театрального колективу „Березіль”, заарештований у 1933 р., загинув у таборі.

• М.Бойчук – художник; у 1937 р. розстріляний.

• Ю. Коцюбинський – старий більшовик, заступник голови Раднаркому УРСР, голова Держплану; заарештований у 1935 р., у 1937 р. розстріляний.

• Х. Раковський – у 1937 р. заарештований, у 1941 р. розстріляний.

• Е Квірінг – перший секретар ЦК КП(б)У, розстріляний у 1937 р.

• І. Якір – командуючий військами Київського військового округу, розстріляний у 1937 р.

• І. Дубовий – командуючий військами Харківського військового округу, розстріляний у 1937 р.

• В. Затонський – старий більшовик, член ЦК КП(б)У, розстріляний у 1938 р.

Історики не встановили точну цифру загибель від репресій у 30-ті роки. Вона велика (за деякими даними,11 млн. чол.. з 1937 – 1941 рр.). Починаючи з 1989 р., фахівці і громадські організації ведуть роботу з встановлення прізвищ жертв репресій, пошуку інформації про ці жахливі, трагічні події, які партійно-державне керівництво ретельно приховувало більш ніж п’ятдесят років. Про ці події написані сотні книг, розповідають експозиції музеїв і пам’ятники.

Культура України у 30-і роки

В історії України радянського періоду 30-і роки - трагічний час масових репресій, які були здійснені державними органами за вказівкою вищого керівництва СРСР.

Атмосфера страху і безвихідності, яка панувала в країні, не давала можливості діячам культури працювати на повну силу таланту і душі. До абсурду був доведений партійно-державний контроль, що здійснювався за творчістю письменників, поетів, худож­ників, музикантів - усіх представників культури. Партійні і державні органи визначали ху­дожню цінність творів, перспективи розвитку культури, ідеологічну спрямованість, долю (і не тільки творчу) її творців. Низький інтелектуальний і естетичний рівень партійних і державних працівників не дозволяв їм здійснювати контроль над культурою з максималь­ною користю для цієї сфери життя суспільства. Відсутність свободи творчості губила талан­ти. Страх бути заарештованими і засудженими штовхав деяких діячів культури на створення низькохудожніх, брехливих творів, що оспівували мудрість партії, успіхи соціалістичного будівництва і не відображали дійсну картину життя, де успіхів і щастя було набагато менше, ніж невдач і горя. Саме такі «твори» культури одержували схвалення партійного керівництва країни.

Протягом 30-х років відбулися систематичні репресії проти інтелігенції. Представників інтелігенції обвинувачували в націоналізмі, створенні ”контрреволюційних організацій” шкідництві, неправильному розумінні своєї ролі і завдань у соціалістичному будівництві. Були організовані судові процеси над неіснуючими «Союзом Визволення України», «Українським національним центром», «Українською військовою організацією» та ін. Про­водилися репресії без суду і слідства. Репресії 30-х років забрали життя тисяч діячів культури. Серед них:

• Л. Курбас (заарештований у 1933 р., загинув у таборі).

• М. Хвильовий (покінчив життя самогубством у 1933 р. після арешту найближчого друга, письменника М. Ялового).

• Г. Косинка (заарештований в 1934 р., розстріляний).

• Д. Фальковський (заарештований у 1934 р., розстріляний).

• М. Зеров (заарештований у 1935 р., розстріляний).

• У 1934 р. були розстріляні всі кобзарі і лірники.

• М. Семенко (письменник, розстріляний у 1937 р.).

• М. Бойчук (художник, розстріляний у 1937 р.).

• П. Демчук (філософ, розстріляний у 1937 р.).

• М. Свитальський (геолог, розстріляний у 1937 р.).

• І. Агол (генетик, розстріляний у 1937 р.).

• М. Яворський (історик, академік, розстріляний у 1937 р.).

Багато діячів культури піддавалися арештам, засланням до таборів, де вони дивом зберегли життя (М. Рильський, О. Вишня, М. Ірчан, Є. Плужник, М. Грушевський, В. Вернадський,

О. Богомолець, С. Єфремов і багато інших).

Значною втратою для культури закінчилася політика недостатнього фінансувавання: низькі зарплати, брак найнеобхіднішого стали постійно супроводжувати науку, освіту, мистецтво. У результаті найбільш талановиті, працездатні люди йшли в інші, більш престижні сфери діяльності.

Уже наприкінці 30-х років стало очевидним, що через робітфаки, знищивши стару інтелігенцію, підготувати фахівців з високим професійним і загальноосвітнім рівнем практично неможливо. На довгі роки (десятиліття!) ця проблема, залишаючись невирішеною, не дозволяла здійснити значний прорив у культурі, а в ряді її галузей (наприклад, у гуманітарних науках - історії, філософії, педагогіці) відбулося катастрофічне відставання від загальноприйнятих у світі стандартів.

Дискримінація інтелігенції призвела до знищення соціальної значущості інтелектуальної праці. У суспільстві культивувалося зневажливе ставлення до інтелігенції, розумової праці, їм протиставлялися робітники і фізична праця як основа добробуту країни.

Складно однозначно визначити, чому партійно-державний апарат проводив таку атаку. Тим більше, що для деяких напрямів культури були створені сприятливі умови розвитку, включаючи цілком високе фінансування (наприклад, балет). Політика держави в галузі культури визначалася багатьма факторами. Однак вирішальними все ж таки стали неповажно-підозріле ставлення до інтелігенції, впевненість в тому, що радянська країна зможе впевнено рухатися шляхом прогресу і без особливих зусиль, спрямованих на розви­ток культури.

Незважаючи на жорстокий політичний режим, прорахунки в політиці держави, культу­ра продовжувала розвиватися, тому що культуру народу знищити не можна. Через найтемніші і найстрашніші періоди історії вона все одно пробивається новими, живими па­ростками, вселяючи оптимістичну віру в краще майбутнє.

Досягнення української культури 30-х років

Освіта, наука	• Продовжується розширення мережі шкіл і вищих навчальних за­кладів, завершується, в основному, ліквідація неписьменності (у 1939 р. тільки 1,5% дорослого населення залишилася неписьменним), ство­рюються нові навчально-виховні заклади для сиріт і безпритульних. • Введена загальна обов'язкова початкова освіта в сільській місце­вості і семирічна - у містах (1939 р.). • До 1930 р. в Україні навчалося 4,5 млн дітей. • У 1933 р. відновилася діяльність університетів (Харківського, Одесь­кого, Київського, Дніпропетровського). • Створено мережу культосвітніх установ: клуби, будинки культури, бу­динки самоосвіти, бібліотеки, агітпункти, музеї, сільські будинки, хати-читальні, парки культури і відпочинку. • Продовжувала роботу Академія наук, ряд науково-дослідних інсти­тутів. Багато вчених стали широко відомі (І. Курчатов, Л. Ландау, Є. Патон, М. Крилов, М. Боголюбов, Ю. Кондратюк, А. Палладін, Д. Воронцов, О. Богомолець та ін.). Були зроблені відкриття світового значення: • кінетична теорія плазми (Л. Ландау); • метод електрозварювання металів (Є. Патон і колектив Інституту електрозварювання); • дослідження в галузі ракетної техніки, теорії космічних польотів (Ю. Кондратюк); • штучне розщеплення атома літію (вчені Харківського фізико-технічного інституту);т • теорія нелінійної математики (М. Крилов, М. Боголюбов); • відкриття в галузі офтальмології (В. Філатов). • У 1935 - 1936рр. в Україні побудований перший у СРСР електроста­тичний прискорювач заряджених частинок. У 1939 р. створений пер­ший у СРСР радіолокатор. • Розвивалася астрономія, проводилися дослідження з деформації Землі і руху полюсів (О. Орлов). Склалася наукова школа в галузі вивчення планет під керівництвом М. Барабашова. • Значних успіхів досягли вчені-медики (О. Богомолець, М. Фердман, О. Пал­ладін, В. Філатов, Д. Заболотний та ін.). • Українські вчені видали ряд праць із серії «Нариси історії України», «Історія України в документах і матеріалах». • Велику роботу з вивчення сировинних ресурсів України здійснила Українська комісія з вивчення продуктивних сил під керівництвом Л. Яснопольського і Рада з вивчення продуктивних сил УРСР (1934 р.).
Мистецтво	• Продовжувало розвиватися театральне мистецтво. Наприкінці 30-х років в Україні діяло 80 театрів. • З'явилися молоді талановиті художники (О. Петрицький, С. Гри- гор'єв, М. Дерегус та ін.), скульптори (Б. Іванов, М. Лисенко, Г. Пивоваров та ін.), графіки (В. Касіян). • Відкрито пам'ятник Т. Шевченку в Харкові (1935 р., скульп­тор М. Манізер). • Розвивалося музичне мистецтво. З'являлися талановиті музичні тво­ри (композитори Б. Лятошинський, М. Вершковський, В. Косенко та ін.). Високого рівня майстерності досягли музичні колективи (капела «Думка», капела під керівництвом М. Михайлова, театральний хоро­вий ансамбль, очолюваний В. Верховинцем та ін.). Успішно працюва­ли консерваторії в Києві, Харкові, Одесі. Створені симфонічні музичні твори, присвячені радянській дійсності (композитори К. Данькевич, Л. Гуров, Б. Лятошинський); концерти для інстру­ментів з оркестром (П. Ревуцький, П. Глушков, Г. Таранов); опери (К. Данькевич, Ю. Мейтус та ін.); оперети (А. Рябов). • Одержав розвиток балет, створювалися народні ансамблі пісні і танцю. • На сценах провідних українських театрів з'явилися значні поста­новки світової і української класики (Г. Юра, Л. Курбас). • Успішно виступали циркові актори. До складання циркових програм залучалися відомі українські режисери Г. Юра, В. Балабан, М. Крушельницький, композитори П. Майборода, А. Штогаренко та ін. • Значних успіхів досягло кіномистецтво. На початку 30-х років з'яви­лося звукове кіно. Талановиті твори кіномистецтва створили режисе­ри І. Кавалеридзе, І. Савченко, О. Довженко, І. Пир'єв • Українські архітектори створили громадські споруди в класичному стилі (І. Фомін, П. Абросимов, В. Заболотний, М. Красносельський, В. Боголюбов та ін.).
Художня література	Видавалися твори українських письменників М. Рильського, В. Сосюри, М.Бажана, А. Малишка, Ю. Смолича, О. Донченка, І. Кириленка, К.Гордієнка, О. Десняка, О. Ільченка, Н. Рибака та ін.; російських письменників, що жили в Україні (М. Ушаков, П. Беспощадний, Л.Вишеславський, М. Строковський), західноукраїнських письмен­ників С.Тудора, Я. Галана, О. Кобилянської, П. Козланюка

Тема 7. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У

Рр.

Основні поняття теми:

Національно-визвольний рух, Українська військова організація (УВО), організація українських націоналістів (ОУН), Карпатська Україна, «Карпатська Січ».

Розділ західноукраїнських земель

Як ви вже знаєте, доля західноукраїнських земель вирішилася на Паризькій мирній конференції (1919 р.). У 1921 р. Рада Антанти остаточно погодилася на приєднання західно­українських земель до Польщі, Румунії, Чехословаччини за умови дотримання національ­них прав українців.

Розділ західноукраїнських земель

Учасники розділу	Приєднані території	Чисельність українського населення
Польща	Східна Галичина, Західна Волинь, Холм-щина, Полісся.	6 млн. чоловік
Румунія	Північна Буковина та придунайські землі.	790 тис. чоловік
Чехословаччина	Закарпаття	455 тис. чоловік

Стан західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини

Західноукраїнські землі, включені до складу Польщі, Чехословаччини, Румунії, опинилися в складній політичній, соціально-економічній ситуації. Багато в чому це було пов'язане з тим, що Польща, Чехословаччина, Румунія як незалежні держави виникли в 1918 р., тому їхній політичний устрій не сформувався остаточно, внутрішнє становище було нестабільним. Рівень економічного розвитку Польщі і Румунії був низьким. Більш роз­винена в економічному відношенні Чехословаччина відставала від інших європейських країн і також мала багато економічних проблем.

Проголошуючи незалежність, Польща, Румунія, Чехословаччина декларували своє прагнення до демократії. Але реальна ситуація була іншою. Протягом 20-30-х років політичний устрій цих держав ставав усе більш авторитарним, посилювався вплив фашист­ських організацій.

Незважаючи на те, що українська меншина у цих країнах складала більш ніж 7 млн. чо­ловік, її національні права порушувалися всупереч рішенням Паризької мирної конфе­ренції. Це проявлялося в першу чергу в правовому статусі західноукраїнських земель.

Правовий статус західноукраїнських земель

Правовий статус	Закони,які закріпили правовий статус
Західноукраїнські землі - територія унітар­них держав (Польщі, Румунії, Чехосло­ваччини).	Заборона на: • автономний устрій; • культурну автономію; • самоврядування; • особливий адміністративний устрій.

Політика національного гноблення яскраво проявилася у дискримінації українського населення практично в усіх сферах життя.

Національна дискримінація українського населення

Сфери дискримінації	Прояв дискримінації
Соціально-політична сфера	§ Українці офіційно не були визнані окремою нацією, яка має певні національні права. § Українці повинні були максимально інтегруватися в усіх сферах життя з коріним населенням (вивчати мову, дотримуватися прийнятих норм і звичаїв і т.д.). Тільки це давало українцям можливість працювати і жити в Польщі, Чехословаччині, Румунії. § Українці не мали права займати адміністративні посади у державних органах влади, офіцерські посади в польській, чеській, румунській армії. § Українців звільняли з посад вчителів і викладачів. § Було обмежене право українців навчатися у вищих навчальних закладах. § Українців висиляли ззахідноукраїнських земель до центральних районів Польщі, Чехословаччини, Румунії, заселяючи ці землі колоністами з коріного населення. § Були змінені українські географічні назви, імена, прізвища.
Економіка	§ Проводилась державна політика, спрямована на підтримку бізнесу, яким керували представники корінних національностей. § Українці не мали рівних економічних прав з корінним населенням (права на пільги, субсидії).
Культура	§ Була заборонена українська мова (у державних і адміністративних органах влади). § Закривалися українські школи (в Румунії були закриті всі українські школи). § Державні органи влади всіляко перешкоджали роботі культурних громадських організацій українців.

Правовий статус залежних територій і національна дискримінація сприяли погіршенню соціально-економічного стану західноукраїнських земель.

	Сільське господарство
• Сільське господарство західноукраїнських земель було слаборозвиненим. Значна кількість землі продовжувала залишатися у власності поміщиків, держави, церкви. У 20-і роки на західноукраїнських землях була проведена аграрна реформа, згідно селяни одержали землю. Але отримані земельні ділянки були невеликими і розташовувалися, як правило, на неродючих ґрунтах. Частина землі була віддана до колонізаційного фонду. На ційземлі організовували господарства переселенці – вихідці з корінних польських, румунських, чехословацьких земель. Наприкінці 30-х років сільське господарство західноукраїнських земель сильно постраждало в результаті світової економічної кризи: різко зменшилися посівні площі, поголів'я худоби. Частина господарств розорилася.
	Рівень життя населення	.
• Матеріальний рівень життя населення західноукраїнських земель був вкрай низьким. Велика кількість населення (30 - 50%) була безробітною. • Умови праці на підприємствах були надзвичайно тяжкими. Робочий день становив 12- 16 годин. Зарплата низька. • Робочий день сільськогосподарських працівників не регламентувався. Зарплату видавали, як правило, натурою. • Відбувалося постійне підвищення цін, які набагато випереджали зростання заробітної плати. • Часто спалахували епідемії (тиф, дизентерія, скарлатина). • Збільшилася кількість людей із хронічними хворобами, хворих на туберкульоз.

Соціальне і національне гноблення викликало протест українців: частими стали страйки, повстання,

захоплення поміщицької землі, підпали маєтків, терористичні акції.

Влади Польщі і Румунії почали широко застосовувати репресії проти населення. Зупинити репресії не змогла навіть міжнародна організація - Ліга Націй, яка засудила дії польської і румунської влади.

Репресивна політика польського і румунського урядів на західноукраїнських землях

Роки	Дії влади
1924 р.	Жорстоке придушення антирумунського Татарбунарського повстання населення півдня Бессарабії і придунайських земель.
1930 р.	«Пацифікації» (умиротворення) селян Східної Галичини. У ході „пацифікацій” спеціальні загони здійснювала арешти, розстріли, конфіскації майна селян - учасників повстання.
1934 р.	Організація концтабору для політичних в'язнів-українців на Поліссі в містіБереза-Картузька.

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях

Безправ'я, бідність, гірке розчарування в можливості домогтися національної свободи кон­ституційними методами, ліберальною боротьбою, реформами - усе це сприяло появі в 20-і роки нової ідеології - інтегрального націоналізму. Головним ідеологом інтегрального націоналізму був Д. Донцов - емігрант зі Східної України, колишній соціаліст.

Основні ідеологічні положення інтегрального націоналізму

Нація - абсолютна цінність. Вища мета українців - створення незалежної держави. Вища мета може бути досягнута будь-якими засобами. Заради вищої мети мають об'єднатися всі класи і політичні партії (ідея соборності, тобто єдності нації). Необхідно діяти, припинивши усі політичні дискусії. Майбутню незалежну українську державу має очолити вождь з безмежною владою. Соціально-економічний устрій української незалежної держави - питання другорядне. Швидше за все держава буде аграрною, з розвиненою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Факти біографії

Донцов Дмитро Іванович (1833 - 1973 рр.) Нащадок козацько- старшинського роду. Навчався в Царськосільському ліцеї, на юри­дичному факультеті Петербурзького університету (з університету був виключений за участь у демонстрації 1905 р.). З 1905 р. - член РУП (згодом УСДРП ). У1908 р емігрував за кордон. У 1914 р. став головою Союзу Визволення України (СВУ). У 1917 р. жив у Львові, став доктором права. У 1919 - 1922 рр. жив у Швейцарії, потім повернувся до Львова. Вів громадську і видавничу діяльність. У 1939 р. був заарештований, відправлений у польський табір. У 1940р. звільнений, виїхав до Німеччини. З 1947р. жив у Канаді, працював викладачем у Монреальському університеті.

Інтегральний націоналізм став ідеологією двох українських вартій - Організації українських націоналістів (ОУН) і Радикальної націоналістичної організації. Інші партії не хвалили нової ідеології.

Політичні партії та організації Західної України

Назва	Дата створення	Лідери	Основні цілі
УНДО (Українське націо­нально-демократи­чне об'єднання) легальне	1925 р.	Д. Левицький	Незалежність України, демокра­тичні реформи, мирні засоби до­сягнення мети.
КПЗУ (Комуністична партія Західної України) нелегальна	1919 - 1923 рр.	В, Затонський	Соціалістичні реформи. Об'єд­нання з Радянською Україною. Засоби досягнення цілей - рево­люційні.
ОУН (Організація укра­їнських націоналістів) нелегальна	1929 р.	Є. Коновалець	Незалежна українська держава з багатоукладною економікою. Засоби досягнення мети - будь-які, включаючи терор.

Підсумки діяльності політичних партій Західної України

УНДО	• Уклала угоду з польським урядом, яка одержала назву «нормалізація». Відповідно до цієї угоди УНДО припинила боротьбу за незалежність Західної України. Багато членів УНДО стали активними депутатами польського сейму.
КПЗУ	§ У 1923 р. під натиском Комінтерну КПЗУ ввійшла до складу комуністичної партії Польщі. § У 1932 р. польський уряд розпустив Сільроб - організацію робітників і селян, яка підтримувала КПЗУ. Це послабило позицію КПЗУ. § У 1937 р. КПЗУ виступила з критикою репресивної політики сталінського керівництва України. Члени КПЗУ були піддані репресіям згідно з рішенням КП(б)У. § У 1938 р. Комінтерн прийняв рішення про розпуск компартії Польщі, у тому числі і КПЗУ як складової частини КПП. Ініціатором цього рішення було керівництво СРСР.
ОУН	§ ОУН розгорнула активну діяльність: видання газет, журналів, брошур, ор­ганізація демонстрацій, бойкотів, саботажу, експропріацій, терористичних актів. § Польські війська застосували до ОУН репресивні заходи: був розгромлений «крайовий провід». У Галичині зарештовані, відправлені до концтабору Береза-Картузька сотні членів ОУН. § У 1938 р. після вбивства Є. Коновальця ОУН розділилася на дві частини: ОУН під керівництвом А. Мельника та ОУН під керівництвом С. Бандери. Обидві ОУН продовжували боротьбу. Мельниківці вважали, що необхідно співробітни­чати з фашистською Німеччиною. Бандерівці більш покладалися на власні сили. Це викликало гострі суперечки і конфлікти всередині ОУН.
Факти біографії	Бандера Степан (1909 - 1959 рр.). У 1927 р. вступив до Української військової організації (УВО); у 1929 р. став членом ОУН. У 1934 р. був засуджений польським судом до страти, заміненої на довічне ув'язнення. У 1939 р. був звільнений, став ак­ тивним керівником частини ОУН, організатором похідних груп. У 1941 р. став ініціатором проголошення Української держави, за що був заарештований німцями і відправлений до в'язниці. У в'язницях і концтаборах знаходився до 1944 р. У 1947 р. був об­ раний головою проводу ОУН, керував боротьбою українського націо­ нального підпілля проти радянської влади. У1959 р. був убитий у Мюнхені агентом радянських спецелужб Б. Сташинським.
Факти біографії	Мельник Андрій (1890 - 1964 рр.). У 1914 - 1916 рр. був коман­диром сотні УСС у складі австрійської армії. Потрапивши в 1917 р. у російський полон, здійснив утечу. Став організатором січових стрільців, начальником штабу армії УНР у 1919 р., одним із за­сновників ОУН. У 1924 - 1928 рр. був ув'язнений польською вла­дою. У 1938 р. очолив ОУН. У 1944 р. знаходився у фашистському таборі. Після Другої світової війни займався громадською діяльністю. Помер у Люксембурзі.