Директорія в Україні і її політика. Об’єднання УНР і ЗУНР.

13 травня 1918 р. на таємному засіданні Укра­їнського національного союзу розглядалося питан­ня про повстання проти П. Скоропадського. Для керівництва антигетьманським повстанням Укра­їнський Національний союз (блок партій) в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. створив Директорію УНР, яка стала надзвичайним органом влади в Україні.

До складу Директорії увійшли О. Андрієв-ський, В. Винниченко, А. Макаренко, С. Петлю­ра, Ф. Швець.

26 грудня 1918 р. було проголошено відновлен­ня Української Народної Республіки і призначе­но перший уряд на чолі з В. Чехівським — Раду Народних Міністрів.

За таких умов Директорія УНР повела боротьбу з гетьманом П. Скоро­падським і набула диктаторських функцій.

У внутрішній політиці Директорія проголосила:

— поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради;

— відновлення законів УНР;

— проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;

— запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції;

— поновлення 8-годинного робочого дня, право на діяльність профспілок і проведення страйків;

— поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію;

— новий закон про скликання трудового конгресу.

23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу — ви­щого тимчасового законодавчого органу влади в УНР.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Ве­лика Британія, Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України.

У 1919—1920 рр. УНР опинилася в «трикутнику смерті»: на півночі — війська більшовиків; на півдні — війська Антанти й генерала Денікіна, який виступав за єдину й неподільну Росію і нехтував українським національним питанням; на заході — польська армія.

Характерними ознаками цього періоду стали неспроможність уряду вий­ти з кризової ситуації, наростання хаосу і безладдя. Відсутність боєздатної армії завадила Директорії надовго утриматися при владі та утвердити неза­лежну УНР.

У рядах керівників Директорії не було єдності поглядів щодо перспектив національно державної розбудови країни. Голова уряду В. Чехівський висту­пав за введення радянської системи влади, але без більшовицьких диктатор­ських методів. Його політичні супротивники (В. Винничєнко) відстоювали парламентську систему. Пошук компромісів вів до з'ясування стосунків між партіями й окремими політичними діячами (В. Винничєнко і С. Петлюра).

Боротьба за владу між різними політичними партіями (УСД, українські есери, «боротьбисти») не могла не послабити авторитет Директорії серед на­селення, особливо серед селян.

Зволікання з проведенням аграрної реформи, яка до того ж мала популіст­ський характер, призвела до масових селянських виступів

Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому ра­дянської Росії більшовицькі війська почали другий наступ на УНР. Дирек­торія залишила Київ. Керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізо­ляції: країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р.

22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт Злуки (об'єднання) українських земель. Універсал про об'єднання УНР і ЗУНР засвідчив цю подію.

Однак об'єднання всіх українських земель залишилося тільки декларацією. Воно мало політико-ідеологічний, а не державно правовий характер: не були вироблені правові умови для його виконання, воно не було ратифіко­ване законними органами обох держав. Пізніше передбачалося затверджен­ня Акту Злуки всеукраїнськими установчими зборами.

Ідея соборності стала реальністю на дуже короткий період. Соборність 1919 р. виникла в найбільш важкі й трагічні для України дні. Тому україн­ські політики і громадські діячі того часу заслуговують на визнання, бо вони прагнули знайти шляхи збереження української державності.

41. Встановлення радянської влади в Україні. Радянсько-польська війна і її наслідки для українців.

Політика «військ комунізму» У квітні 1920р УНР-Д і Польща підпис Варшавський договір, за яким Польща визнав незал УНР і Дир. На чолі з Петлюрою, як верх владу в Укр. Польща зобов’язалася не уклад міжнар угод спрям проти Укр.. Польща гарантує нац-культ права укр. населення Польщі. Дир. Погодж на те, що після перемоги пол.-укр військ над більш і звільнення укр. території , до Польщі відійдуть зх-укр землі:Галичини, зх Волинь,частина Полісся, Підляшшя , Холмщина. Після підписання договору влітку розпоч рад-пол війна, яка тривала до жовтня 1920р У березні 1921р між Пол і більш був підпис Ризький мирний договір, за яким Пол визнала УРСР і за це одерж від більш уряду зх-укр землі, які Польщі обіцяв Петлюра. На поч. 20-х рр. осн частина укр. земель належ до УРСР. Вони перебув під контролем більшовиків Росії. У 1919р на Укр. вводил політика «військ комун»,яка передбач націоналіз промисловості, фінансів, транспорту, зв’язку. Для управл цим господарством створ Укр. рада народн господарства. «Військ комун» передбач ліквідац поміщ., церковних та держ господарств. На їх місці створ артілі ,комуни і радгоспи. Держ встановл монополію на найважл продовольчі товари(хліб,цукор,сіль, зерно,тютюн). Були відмінені товарно-грошові стосунки, був введений прямий товарообмін між містом та селом. На підприємствах робітників ,які залиш роб місця , вваж злочинцями. На підприємствах відмінена зароб плата, яка була замінена системою пайків. У селах ввод продрозкладка, за нею селянин залишав у своєму господарстві необхідн мінімум, а решту здавав держ. У 1921р до соц проблем додаються ще погодно-кліматичні. В 1921-22рр відбув посуха в Поволжі і з укр. сел. Влада вивоз всю с/г продукцію,щоб врятув населення Поволжя, яке голодувало. Як наслідок на Укр. в 1921-23рр проход І хвиля голоду.