У. Слов'яни на території України.
Слов'яни живуть на теренах Європи з І тис. н. є. Перші свідчення про них трапляються в працях римських істориків Плінія Старшого, Тацита та Птолемея, готського історика Йордана, візантійця Прокопія Кесарійського та в арабських джерелах. Поряд з письмовими відомі й археологічні пам'ятки давніх слов'ян. Проте єдиного погляду на їхнє походження немає. На думку сучасних істориків, формування слов'янського етносу на території сучасної України відбувалося поетапно:
1. За доби бронзи існували деякі культури (білогрудівська, комарівська), які, можливо, належать давнім слов'янам.
2. У ранньому залізному віці великий вплив на формування слов'ян справили кочівники зі сходу (кіммерійці й скіфи) та греки. До того ж скіфів-орачів і скіфів-хліборобів деякі вчені вважають праслов'янами.
3. Зарубинецька культура. Наприкінці III ст. до н. є. - II ст. н. є. на території Середнього Подніпров'я, де в ранній залізний вік жили скіфи-орачі, та на території Полісся, де проживали неври, формується зарубинецька культура. Назва культури походить від назви с Зарубинці Канівського району Черкаської області, де вперше її знайшов і дослідив у кінці XIX ст. відомий археолог В. Хвойка.
Господарство та побут. Для зарубинецьких мешканців характерні невеликі укріплені городища; будинки вони зводили з дерева, потім обмазували глиною та білили. Численні археологічні знахідки (ножі, серпи, коси та залишки пшениці, ячменю, кісток свійських тварин) свідчать про хліборобський та скотарський характер цієї культури. Зарубинівці мали й інші промисли:
• полювали на ведмедя, зубра, кабана, лося;
• займалися рибальством;
• знали чимало ремесел, про що свідчать знайдені прикраси та інші вироби з металу, кістки та дерева;
• знали секрети виготовлення скла, гончарство і ткацтво.
Археологи вважають, що племена зарубинецької культури вели жваву торгівлю з містами-державами Північного Причорномор'я.
4. У другій половині І ст. н. є. на народи зарубинецької культури почали тиснути з півдня сармати, унаслідок чого зарубинівці переміщаються в різних напрямках. Частина населення вирушила на південний захід і потрапила під вплив пшеворської культури, решта вступила у взаємодію з балтськими племенами на півночі, де з часом сформувалася київська культура (кінець II - початок III ст.).
5. У II ст. великий вплив на місцеві племена справила Римська імперія, яка на той час панувала на території Північного Причорномор'я та на Подунав'ї.
6. У кінці II - на початку III ст. внаслідок злиття культур різних за походженням племен у межиріччі Західного Бугу, Дністра та Південного Бугу утворилася черняхівська культура. Саме з черняхівською та київською культурами деякі вчені пов'язують початок становлення праукраїнців.
Слов'янські народи
Західні слов'яни: поляки, чехи, словаки, верхні та нижні лужичани.
Південні слов'яни: болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, чорногорці.
Східні слов'яни: українці (виникли на базі племінних союзів полян, деревлян, уличів, волинян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів); росіяни (виникли на базі племінних союзів словен, східних кривичів, радимичів, в'ятичів); білоруси (утворилися на базі племінних союзів полочан, дреговичів, західних кривичів).
З арабських і перських джерел ІХ-Х ст. відомо, що на землях слов'ян існували три державні утворення: Куявія, Славія й Артанія. Історики вважають, що Куявія — це київська земля з Києвом. Славію ототожнюють зі слов'янськими поселеннями біля озера Ільмень, головним містом яких був Новгород. Щодо Артанії вчені розійшлися в думках: одні з них уважають її землями навколо Чернігова, інші — навколо Рязані. Та вірогідна думка, що Артанія тяжіє до Ростово-Суздальської Русі.
Сусідська община (VI-VIII ст. н. є.) У VI-VIII ст. на зміну первісному ладові, як і в давніх германців, у слов'ян прийшов період становлення сусідського ладу, тобто виникала сусідська община: • виділилися окремі сім'ї; • земля, знаряддя праці, врожай і т. д. стали приватною власністю сімей; • почалося розшарування суспільства (з появою приватної власності) — з'явилася майнова та соціальна нерівність. Економіка. У VII-IX ст. східні слов'яни досягли значних успіхів в економічному розвитку. їхнім головним заняттям було підсічне хліборобство. «Підсічені» сокирами дерева та кущі висушували та спалювали. Попіл після спалювання, який є природним добривом, важкою бороною змішували з верхнім шаром ґрунту. У степах та лісостепах розвивалося також і орне хліборобство. Як і раніше, слов'яни займалися скотарством, рибальством та бортництвом. Окремо стали розвиватися ремесла: ковальство, ювелірна, каменерізна справи та ін. Релігія. За своїми віруваннями слов’яни були язичниками (поганами). Вони вклонялися богові Сонця — Дажбогу, богові вітру — Стрибогу, богові грому й блискавки — Перуну, богові худоби та багатства — Велесу та ін. Для поклоніння своїм богам слов'яни висікали з каменю ідолів, до яких молилися, яким приносили жертви. Міста в східних слов'ян. З давніх часів у слов'ян виникли укріплені міста, які з часом стали політичними, економічними культурними центрами. Серед них Переяслав, Чернігів, Турів. На межі V-VI ст. виник і Київ. Уважають, що стародавні племена готів називали його «Дніпровим містом», грецькі мандрівники величали його Сомбатом, араби знали його як Куябу, а слов'яни називали Києвом. Історики вважають, що відвідування Києм Царгорода, а також його зустрічі з візантійським імператором є реальними подіями. Вони спираються на візантійські й вірменські джерела та на історичні праці багатьох інших народів. Сусіди східних слов’ян у VI—IX ст.
Щоб зрозуміти передумови виникнення держави у східних слов'ян, треба ознайомитися з політичною ситуацією, що склалася в цей період на сусідніх територіях.
Болгари. У Центральній Азії на той час існувало велике об'єднання — Тюркський каганат. Болгари, які спершу були в складі цієї держави, у VI ст. здобули незалежність і перекочували в Приазов'я. «Велика Болгарія» — так називалася ця держава — мала дружні стосунки з Візантією і навіть прийняла християнство. Невдовзі під ударами Хозарського каганату, який на той час набирав сили, вона припинила своє існування. Частина болгар спільно зі слов'янами дійшла до Дунаю та оселилася в південно-східній частині Балканського півострова. Так у 679 році утворилося Болгарське царство.
На середній Волзі приблизно в той самий час виникає Волзька Болгарія (сучасний Татарстан) — це ті болгари, які не пішли на Балкани, а повтікали на Волгу. Проте чимало болгар залишилося в Північному Причорномор'ї та в Криму й асимілювалося з місцевими народами.
Хозари. У VIII ст. східну частину Криму й степ Північного Причорномор'я (аж до Харкова) підкорили тюркомовні кочівники — хозари. На цій території сформувалася культура, яку сучасні дослідники називають салтівською.
У кінці VIII - на початку IX ст. хозари завоювали невелику Хозарська державу Готію, що лежала на південному заході Криму, та грецький Херсонес. Такі агресивні сусіди не могли не вплинути на життя східнослов'янських племен. Своїми набігами кочівники змушували всіх східних слов'ян платити данину: спочатку тих, що мешкали південніше й східніше за інших, а згодом і решту.
Нормани, або вікінги. Войовничі народи, які жили на землях сучасних скандинавських країн у І тис, постійно нападали на Англію, Францію та деякі інші держави. Вікінги були предками сучасних данців, норвежців і шведів. Слов'яни називали їх варягами, а мешканці Західної Європи — норманами.
У часи Київської Русі варяги наймалися на службу до руських князів, під час якої виконували функції дружинників, посланців або торгових людей. Останній раз варяг згадували в руських літописах у 1036 році.
Поляни — східнослов'янське плем'я. Жило на території Середньої Наддніпрянщини. Об'єднало навколо себе інші слов'янські племінні союзи в державу Київська Русь.
Деревляни— східнослов'янські племена. У VI—XII ст. жили на Правобережному Поліссі. Мали самостійне князівство з центром в Іскоростені.
Уличі — східнослов'янське плем'я. Жили в Пониззі Дніпра, на Побужжі, на узбережжі Чорного моря. Вели боротьбу з київськими князями за незалежність. До складу Київської Русі ввійшли за часів володарювання Ігоря (912-945 pp.).
Тиверці— східнослов'янський племінний союз. Тиверці мешкали на території між Дністром, Прутом і Дунаєм. Уперше згадуються в «Повісті временних літ».
Дуліби — східнослов'янський племінний союз. Жили у верхів'ях Західного Бугу і правих приток верхньої течії Прип'яті. До складу Давньоруської держави увійшли під іменем волинян і бужан.