Універсали Центральної ради. Утворення УНР. Проголошення в Харкові Української Радянської Республіки

6-8квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес, в якому взяли участь делегати з багатьох губерній України, а також з Петрограду, Москви, Кубані, Криму, де було багато українців. Конгрес ухвалив утворення Центральної Ради, як вищої законодавчої влади. У червні 1917 р. утворено виконавчий орган Центральної Ради - Генеральний секретаріат (уряд), який очолив письменник В.К. Винниченко.

11-13 (24-26) квітня 1917 р. – Всеукраїнський з’їзд робітників, завдяки якому Центральна Рада набула статусу вищого органу державної влади. У результаті весною 1917 року в Україні встановилося двовладдя української Центральної Ради і Тимчасового уряду Росії. Одночасно за активної участі більшовиків і меншовиків у багатьох містах і селищах півдня та Лівобережної України також створювалися Ради робітничих і солдатських депутатів.

Під час революції з'являється багато різних політичних партій та організацій. Таких формувань в Україні було чимало. Лише великих партій налічува- лося до двох десятків: це філії загальноросійських партій, національно-українські, єврейські та польські.

Солдатські та селянські маси, втомлені від голоду, війни, жорстокої експлуатації, віськової розрухи, вітали революцію. У ній вони бачили вирішення своїх невідкладних соціальних проблем. I природно, вони підтримали більшовиків, чиї гасла: «земля - селянам, фабрики – робітникам, влада - радам, мир - на­родам» на тлі організованого безсилля уряду виглядали особливо привабливо.

v УПСФ -Українська партія соціалістів-федералістів виношувала ідею автономії України у межах Російської імперії, безбуржуазність i безкласовість українського народу.

v УСДПР – Українська соціал-демократична робітнича партіяна чолі з В. Винниченком, що вимагала національної автономії України.

v Українська партія соціалістів-революціонерів (есери).

v Українська партія соціалістів-самостійників - організація армійських формувань в Україні.

v Українська демократична хліборобна партія.

Всі партії, окрім соціальних вимог, активно домагалися проголошення України автономним національним державним формуванням у складі Російської імперії.

За таких умов, навесні 1917 року в Україні встановилося двовладдя української Центральної Ради i Тимчасового уряду Росії. Одночасно за активної участі більшовиків i меншовиків у багатьох містах i селищах півдня та Лівобережної України створювалися також Ради робітничих і солдатських депутатів.

У травні 1917 р. Центpaльна Рада відправляє до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком для проведення переговорів з Тимчасовим урядом про визнання повноважень Центральної Ради в Україні, проте отримала негативну відповідь. Це й підштовхнуло Центральну Раду до видання першого Універсалу.

У своєму І Універсалі 10 (23) червня 1917 p. Центральна Рада проголосила автономіюУкраїни («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь Центральної Ради Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з I Універсалом: «не одділяючись від всієї Росії…народ український має сам порядкувати своїм життям, а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами». Перший Універсал наголошував: ”Нехай буде Україна вільною. Не відокремлюючись від усієї, не розриваючи з державою Російською…”. Автором I Універсалу був В. Винниченко. По проголошенні автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови I Універсалу:

ü Україна проголошувалася вільною;

ü проголошення автономії України в складі Росії;

ü джерелом влади в Україні є український народ;

ü управління України має здійснювати всенародні українська збори (сейми або парламент);

ü Українські збори приймають закони, i тільки ці закони діють на території України;

ü висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій;

обирався уряд – Генеральний Секретаріат (очолює – В. Винниченко) Секретарем військових справ став С. Петлюра (УСДРП), земельних справ – Б. Мартос, фінансів – Х. Барановський, міжнаціональних справ – В. Садовський, продовольчих – М. Стасюк, народної освіти І. Стешенко, а Генеральним писарем був призначений Х. Христюк.

Винниченко Володимир Кирилович (1880 - 1951 рр.). Народився у Херсон­ській губернії у селянській родині. Навчався у Київському університеті. Був членом РУП, потім УСДРП (її лідер). З 1903 р - на професійній революційній ро­боті. Перший голова Генерального Секретаріату. Автор усіх головних законо­давчих актів УНР, у тому числі чотирьох Універсалів. 9 січня 1918 р. - вийшов у відставку з посади прем'єра, засудив гетьманський переворот. 18 вересня 1918 р. був обраний головою Українського національного союзу. Зіграв вирішальну роль в організації повстання проти гетьмана П. Скоропадського. З листопада 1918 р. до лютого 1919 р. - очолював Директорію, однак був усунений за ліві погляди, після чого виїхав за кордон. У 1920 р. повернувся до радянської України, однак після невдалого спів­робітництва з більшовиками знов виїхав у Францію, де й оселився, остаточно присвятивши себе літературі та публіцистиці. Помер у 1951 р. у Парижі.

Після оголошення І Універсалу, делегація Тимчасового уряду (Олександр Керенський, Іраклій Церетелі, Михайло Терещенко) приїжджає до Києва 11 липня 1917 р. для проведення переговорів з Центральною Радою. Підсумком переговорів стало підписання договору і видання чергового універсалу.

Угода, підписана в Києві, стала основою ІІ Універсалу Центральної Ради, проголошеного 3 (16) липня 1917 року. У ньому зазначалося, що Центральна Рада, до складу якої увійшли представники інших народів України, стане найвищим органом революційної демократії України. Вона виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний Секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні.

3 (16) липня 1917 p. на території України діє II Універсал Центральної Ради ‘Про національно - політичне становлення України”. Він зафіксував компроміс з Тимчасовим урядом, визнавши його верховенство. Останній визнавав Центральну Раду i Генеральний Секретаріат як крайовий орган України i водночас Генеральний Ceкретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, Рада визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійсненення автономії України.

Умови II Універсалу:

ü Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні

ü поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

ü Центральна Рада починає розробку закону про автономний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України

ü формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду

ü II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради. Липнева політична криза в Російській імперії зумовила падіння авторитету Тимчасового уряду i все більше зростання впливу більшовицької партії.. Серед більшовиків все частіше і частіше з’являється гасло “Геть Тимчасовий уряд!“

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. відбувся штурм Зимового Палацу і позбавлення Тимчасового уряду влади. Внаслідок Жовтневого збройного перевороту до влади прийшла більшовицька партія.

Після Жовтневого перевороту в Петрограді (25 жовтня / 7 листопада 1917 р.), повалення Тимчасового уряду i приходу до влади більшовиків був виданий новий III Універсал. Ним проголошувалась Українська Народна Республіка (УНР). При цьому, формально не поривались федеративні зв'язки з Pociєю i демократичні принципи: свобода слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи й помешкання. Також новий універсал оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, визнавав право приватної власності на землю, установив 8-годинний робочий день, ого­лосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих збopiв, які мали бути скликані 22 січня 1918 р.

Але, утворення самостійної УНР не входило у плани більшовиків, бо вони мали свої наміри, щодо новоствореної Української держави. У зв’язку з цим, більшовики починають агітацію проти УЦР. Обласна конференція РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів проголосила Центральну Раду ворогом трудящих і висловилася за скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.

Однак, Центральна Рада спромоглася в останню мить перехопити ініціативу скликання з'їзду Рад і сформувала в ньому більшість з числа своїх прихильників. У відповідь більшовицькі делегати разом із лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами і безпартійними переїхали до Харкова. Вони об'єдналися з делегатами з'їзду Рад Донбасу і Криворіжжя й конституювалися в І Всеукраїнський з'їзд Рад.

І Всеукраїнський з'їзд Рад (11–12 грудня) проголосив Україну республікою Рад. Обраний з'їздом Центральний виконавчий комітет (ЦВК) утворив радянський уряд – Народний секретаріат. Його фактичним головою стала М. Скрипник.

Встановлення Радянської влади відбулося на протязі останніх днів 1917 - січня 1918 р. Так, 29 грудня 1917 р. радянська влада перемогла у Катеринославі, 9 січня 1918 р. – у Житомирі, 16 січня почалося збройне повстання проти Центральної Ради у Києві на заводі «Арсенал», яке було придушене.