А б в г д е є ж з і й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ю я 5 страница

АРПАДИ (Арпадовичі) -династія угорських князів (889-1001), потім королів (1001-1301). Заснована князем Арпадом (бл. 890 - за ін. даними 889-907), який об'єднав угорські племена і заснував Угорську державу. Найвизначніші представники А.: Стефан (Іштван 1) Святий (997-1038). перший король з династії А., запровадив християнство, здійснив ряд реформ: Ласло (Владислав І Святий - 1077-95) і Копоман (Кальман Книжник; 1095-1116), за правління яких Угорщина досягає найбільшої могутності. В цей час (кін. 11 ст.) А. починають загарбувати Закарпаття. В наступний період правління А. розпочався процес занепаду угорської держави. Вже Андрій II (1205-35) змушений видати в 1222 Золоту буллу, яка містила значні поступки магнатам і дворянству і посилювала феодальну роздрібленість Угорщини.А. мали родинні зв'язки з князями Я.Мудрим, В.Мономахом, Ізяславом Мстиславовичем і Я.Осьмомислом. В 11-13 ст. вели загарбницькі війни проти Галицько-Волинської держави.

АРСЕНИЧ МИКОЛА (псевдонім Михайло: 1910-23.1.1947) - український військовий діяч. Н. в Галичині. В 30-х роках був активним учасником українського націоналістичного руху, член Союзу Української Студентської Молоді в Польщі. В березні 1939 заарештований польською поліцією. На поч. другої світової війни був звільнений з ув'язнення. 31942 - в Українській Повстанській Армії, згодом - Головний Провідник Служби Безпеки УПА. Відзначився успішною боротьбою проти агентури радянських спецслужб в лавах УПА та націоналістичного підпілля. Загинув разом з дружиною у бою з відділами МДБ.

АРТАНІЯ (Арсанія, Арта) - державне утворення в 8-9 ст. (у сх. слов'ян або на території сучасн. У країни). Згадується арабськими та перськими географами (Джанхані, Аль-Балхі, Аль-істарі, Ібн-Хаукаль) поряд з Куявією і Славією. Вела торгівлю з арабськими країнами. Одні дослідники ототожнюють А. з територією антів, інші з Тмутараканню, Черніговом.

АРТЕМ (парт. псевдонім Сергеєва Федора Андрійовича: 6(18)3.1883-24.7.1921) - російський більшовицький діяч. Н. в с.Глебово Фатезького повіту Курської обл. В 1902 вступив до РСДРП. В 1902-07 проводив пропагандистську роботу в Україні, на Уралі, в Петрограді. Жив в еміграції в Китаї (1910-11) та Австралії (1911-17). В липні 1917 - секретар обласного комітету більшовиків Донецько-Криворізького басейну. З 14(27).12.1917 до 18.4.1918 - член Народного Секретаріату, народний секретар у справах промисловості і торгівлі. один з керівників КП(б)У.

В січні-березні 1918 - голова так зв. Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Вів активну боротьбу проти державних органів Української Народної Республіки. В 1920- голова Донецького губвиконкому, в 1920-21 - секретар Московського комітету РКП(б), згодом голова центрального комітету Всеросійської спілки гірників. Загинув під час катастрофи аеровагону.

АРХИПЕНКО ЄВГЕН (1884 - п. після 1955) -український політичний і державний діяч. За освітою агроном. В 1906-09 видавав українські журнали “Українське бджільництво” у Петербурзі та “Рілля” (1910) у Києві. А. був одним з лідерів Української Народно-Республікан-ської Партії. В 1919-20 -міністр земельних справ в уряді Б.Мартоса та міністр народного господарства в уряд В.Прокоповича. Наприкінці квітня 1919 разом з членами Української Партії Соціалістів-Самостійників підтримував спробу державного перевороту, який очолив отаман В.Оскілко. З 1921 перебував в еміграції. Видавав на Волині журнал “Український пасічник”. З 1944 жив у ФРН.

АРХИПЕНКО ОЛЕКСАНДР ПОРФИРОВИЧ(18(30).5.1887 - 25.2.1964) - видатний український скульптор і живописець. Н. в Києві.

В 1902-05 навчався у Київському художньому училищі, звідки був виключений за участь в українському студентському русі. В 1906 організував першу виставку своїх творів під Києвом. В 1907 вчився в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, а з 1908 -у Паризькій мистецькій школі. В 1910 заснував власну мистецьку школу у Парижі, згодом - у Берліні та Нью-Йорку (1923-64). В 1921-22 з великим успіхом пройшла ретроспективна виставка творів митця у Берліні. 31923 оселився у США. А.- один з найяскравіших представників кубізму, конструктивізму і абстракціонізму. Залишив понад тисячу скульптур, картин і творів живопису. Серед найвідоміших творів А. - “Адам і Єва” (1908), “Поцілунок” (1910), “Танок” (1912), серія жіночих торсів (1909-16), портрети Т.Шевченка (1923-1935). Ф.ВІхтера (1923), І.Франка (1925), “Диригент В.Менгельбург” (1925), “Мадонна” (1936), “Заратуштра” (1948), “Клеопатра” (1957), “Цар Соломон” (1963) та ін.

АРХІМАНДРИТ - титул управителів великих чоловічих монастирів, ректоре духовних семінарій, керівників духовних місій та монаших чинів. Вперше титул А. введено у християнській церкві в 5 ст., а у Київській Русі -312 ст. А. обирався пожиттєво з правом уживати мітру і жезл. В Україні було декілька А. - А. києво-печерський, почаївський та ін.

АСКОЛЬД (Оскольд) і ДИР - київські князі другої половини 9 ст. За деякими даними, нащадки Кия, за іншими- дружинники Рюрика. В 860 очолювали Київську дружину під час походу на Константинополь за правління імператора Михайла III. В багатьох джерелах згадується про хрещення А. і Д., а також за їх князювання - частини населення Київської держави. За А. і Д. в 867 на Русь було вислано імператором Василієм І і Константинопольським патріархом Ігнатієм (можливо Михайлом III і патріархом Фотієм) для місіонерської діяльності єпископа і священиків, які створили єпархію. Констянтин VII Багрянородний повідомляв про укладення в 873-74 (за ін. даними 875) договору між Візантією і Київською Руссю (князем Аскольдом ). Є відомості, що А. і Д. вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян. За літописними даними, були вбиті бл. 882 у Києві Олегом, який звинуватив їх в узурпації влади. За твердженням літопису, А. поховано на Угорській горі (“Аскольдова могила”), а Д.-за церквою Орини (Ірини) у Києві.

АСТАМАТІЙ (Астаматенко, Стаматенко) ОСТАФІЙ (р.н. невід. - п. 1678) - український державний діяч 50-60-х років 17 ст. В 1654 за наказом гетьмана Б.Хмельницького організував митні кордони України. В 1675-77 А. був послом гетьманів П.Дорошенка і Ю.Хмельницького у Туреччині. В 1678 призначений Ю.Хмельницьким наказним гетьманом. Через деякий час був запідозрений у протигетьманській змові, заарештований і страчений.

АТЕЙ (р.н. невід. - п. 339 р. до н.е.) -скіфський цар. За повідомленнями Страбона. в 4 ст. до н.е. А. зосереджував у своїх руках владу над більшістю скіфських племен Українського Причорномор'я. За правління А.територія Скіфії простягалась від Дону до фракійських племен на Дунаї. Карбував власну монету. А. вів війну проти царя Македонії Філіппа II, в ході якої і загинув. За А. почалося перетворення союзу скіфських племен у народність, на думку більшості дослідників, виникла перша скіфська держава.

АТТІЛА (р.н. невід. - п. 453) - вождь племені гуннів (434-453; до 445 правив спільно з братом Бледою, тоді, вбивши брата - самостійно). За часів правління А., гуннський союз племен з центром в Паннонії (сучасн. Зах.Угорщина) поширив свою владу на сх. до Кавказу, на зах. - до Рейну, на пн. - до островів Датського архіпелагу і пд. - за Дунай, і досяг найбільшої могутності. В 443, 447-48 здійснив ряд походів на територію Східної Римської імперії та Ірану, примусив імператора до сплати щорічної данини у розмірі 21 тис. фунтів золота. В 451 розпочав похід у Галію, але, як вважає історична традиція, в битві на Каталаунських полях (тепер Шампань) А. був розбитий об'єднаною армією римлян, вестготів, франків, бургундів під командуванням римського полководця Ф.Аеція. В 452 війська А. спустошили Пн. Італію, захопивши Аквілею. Падую, Мілан, і підійшли до Риму. Після переговорів з папою Левом І, А. не став захоплювати місто, а обмежився викупом. В 453 А. повернувся до Паннонії, де незабаром і помер. Після смерті А. його держава розпалась. Частина дослідників ототожнює А. з полянським князем Києм (див. Кий. Щек, Хорив). гуннів - зі слов'янським населенням Придніпров'я, а державу А. - з Великою Скіфією.

АФОН (Апон Орос, Айон Ора, Атос) - сх. виступ Халкідонського пів-ова в Егейському морі. Висота 1935 м над рівнем моря. Ввантійський імператор Констянтин Погонат (правив в 668-685) віддав пів-ів А. у виключне володіння монахів (ченців). В 8 ст. грецькі самітники (анахорети) створили на А. т.зв. чернечу республіку. Перший монастир (Лавра) на А. був заснований в 962-63 греком Афанасієм. З часом на А. виникло 6л. 20 укріплених чоловічих монастирів, і він став відігравати роль великого релігійного центру православної церкви. Перший руський монастир (Пантелеймонів) був закладений на А. в 1080 за візантійського імператора Олексія Комнина. Доступ жінкам на А. було заборонено. Україна мала з А. тісні релігійно-культурні зв'язки. На А. перебували Антоній Печерський та і. Вишенський. Сьогодні А. - релігійний, науковий і туристичний центр. Управління здійснюється представниками монастирів - т.зв. святою общиною. Вища юрисдикція належить Константинопольському Патріарху. В монастирях А. зберігається бл. 10 тис. грецьких, слов'янських, арабських рукописів, цінні мистецькі твори (починаючи з 9 ст.). Збірки до цього часу мало досліджені.

АХМЕД I (1589-22.11.1617) - турецький султан (1603-1617). Воював проти Австрії (1593-1606), Польщі (1616) та Ірану (1603-1211616-17). Під час правління А.І. у відповідь на тур.-татарську агресію на українські землі, запорізькі козаки здійснили ряд вдалих морських походів на Туреччину і Крим. В 1614 козаки двічі перепливали Чорне море і здобували турецькі міста Синоп і Трапезунд. Весною 1615 запорожці напали на околиці Стамбулу, спалили гавань Архіокі. A.I на власні очі спостерігав вогняну заграву. В 1616 козаки під проводом гетьмана П.Сагайдачного захопили Кафу, знищивши при цьому бл. 14 тис. турецьких вояків.

АХМЕД III (1673-1736) - турецький султан (1703-1730). Вів переговори з гетьманом І. Мазепою та П.Орликом про надання військової допомоги Україні в боротьбі проти Російської імперії. В 1711 турецька армія під командуванням A. Ill розбила московські війська на чолі з Петром І у битві біля Ясс на р. Прут. Уклав Прутський мирний договір 1711. Вів війни проти Венеції (1714-18), Австрії (1716-18) та (рану з (1722). Внаслідок війни з Австрією Туреччина втратила Банат і частину Волощини. А. ІІІ був усунений від влади внаслідок повстання в Стамбулі на чолі з Патрона-Халімом.

БАБЕНКО ВІРА (1902 - 7.9.1921) - зв'язкова українських повстанських штабів на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.) Посланець окружного катеринославського штабу до уряду Української Народної Республіки. Закатована більшовиками в Катеринославі.

БАБІЙ ІВАН (р.н. невід. - 25. 7.1934) - директор філії Академічної гімназії у Львові. Звинувачений українськими націоналістичними колами у співпраці з польською окупаційною владою. Засуджений революційним трибуналом Організації Українських Haціoнaліcтів дo смертної кари. 25.7.1934 убитий у Львові бойовиком ОУН М. Царем.

БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (7.11.1857-9.2.1932) - видатний український історик та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського ун-тів. Після закінчення Київського ун-ту і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського ун-ту, а незабаром, у 1887 - екстраординарним професором цієї кафедри. У 1906-1910 обирався ректором Харківського ун-ту. Впродовж 1906, 1910-1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914-1917- голова Харківської міської думи. У 1918 - член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 -голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. На протязі 20-30-х рр. викладав історію України у Харківському та Полтавському ін-тах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т.Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України.

Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В.Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М.Костомаров.

Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Першою значною його роботою була монографія “История Северской земли до половины XIV в.” (1882). У 1883-1884 опубліковано: “Курс древнерусской истории до половины XIV в.”, який Б. читав у Харківському ун-ті. Головними працями Б. є: “Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства” (1887), “Колонизация Новороссийского края и первые его шаги по пути культуры” (1889), “Магдебургское право в Левобережной Малороссии” (1892), “Украинская старина” (1896), “Опыт истории Харьковского университета” (т.І-II 1893,1904), “История города Харькова” (спільно з Д.Міллером 1905-1906). “Історія Слобідської України” (1918), “Нарис української історіографії” (т.І-ІІ, 1923-1925), “Український мандрівний філософ Г.С.Сковорода” (1926), “Нарис історії України на соціально-економічному грунті” (1928).

Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, значна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.

БАГГЕ (Бегге: Джон Піктон) (1867 - р. см. невід. ) - англійський дипломат. В 1905 преребував на консульській службі в Російській імперії. з 1914 - британський консул в Одесі. 5(18)12.1917 призначений представником Великобританії в Українській Народній Республіці.

БАДЕНІ КАЗИМИР-ФЕЛІКС (14.10.1846 - 9.7. 1909) - австрійський державний діяч, граф. італієць за походженням. В 1888-95 - намісник Галичини. В 1890 став ініціатором укладення угоди з народовцями, яка отримала назву “нова ера” і мала на меті стабілізувати українсько-польські відносини в Галичині. На основі цієї домовленості галицьким українцям за підтримку політики австрійського уряду було надано декілька місць в австрійському парламенті, збільшувалось число українських кафедр у Львівському ун-ті, запроваджувався український фонетичний правопис, викривались три українські гімназії і Фінансові установи “Дністер” у Львові та “Українська Щадниця” в Перемишлі, почала виходити українською мовою урядова газета “Народна Часопись” (1890 - 1914). Однак ці поступки, запропоновані Б. і реалізовані австрійським урядом не задовільнили політичних домагань більшості народовців, 1894 політика “нової ери” закінчилась повним крахом. В 1895 -97 Б.- президент-міністр Австро-Угорщини. В 1897 Б. під час парламентських виборів у Галичині розгорнув збройний антиукраїнський терор (криваві “баденівські вибори” ), в результаті якого загинуло 10 чоловік, 29 поранено і кількасот зарештовано. З 63 депутатів вд Галичини було обрано лише трьох українців. 28.11.1897 змушений був подати у відставку.

БАЙБУЗА ТИХОН ( рр.н. і см. невід. ) - козацький гетьман (1597-98). На поч.листопада 1598 очолив похід запорожців під Перекоп. Проводив політику, спрямовану на досягнення компромісу з польським урядом, чим викликав незадоволення запорожців і неєрестрових козаків. Вів боротьбу за гетьманство з Ф. Полоусом.

БАЗАВЛУЦЬКА СІЧ - Запорізька Січ. яка в 1652-1709 знаходилась на о. Чортомлик або Базавлук (див. Чортомлицька Оч).

БАЗАР - село Народицького р-ну Житомирської обл. 17.11. 1921 в с. Малі Міньки поблизу Б. у ході другого Зимового походу в бою з радянськими військами (9-та Кримська кавалерійська дивізія, командир Г. Котовський) зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням ген.-хорунжого Ю.Тютюника (див. Зимові походи Армії УНР 1919-201 1921). 2.11. 1921 (за ін. данними - 23.11.1921) в Б. більшовиками було розстріляно 359 полонених учасників походу, які відмовились перейти на службу до Червоної Армії.

БАЗИЛЕВИЧ ГРИГОРІЙ (1759-1802)-відомий український і російський лікар, перший клінічний професор у Російській імперії. Закінчив Харківську Колегію, навчався у Петербурзі і Страсбурзі. 31795 - професор патології і терапії Петербурзької медико-хірургічної школи. Сприяв поширенню медичної освіти.

БАЛАБАН ГЕДЕОН (до постриження в ченці-Григорій; 1530 - 10.2. 1607) - український церковний діяч, львівський єпископ (1569 -1607). З 1590 брав участь у всіх переговорах з Ватиканом про об'єднання православної та католицької церкви. В 1590 став ініціатором наради єпископів холмського і белзького Діонісія Зборуйського, луцького Кирила Терлецького, пинського і турівського Леонтія Пельчинського, яка проходила у Белзі, їде вперше було піднято питання про об'єднання (унію) православної та католицької церков. В 1596 Б. на Берестейському Соборі став на сторону князя К. Острозького і виступив проти унії. Вів боротьбу зі Львівським братством. Б. заснував школи і друкарню в Стрятині, видавав церковні книги (“Служебник”, 1604: “Требник”, 1606), піклувався про шкільництво. Помер в с. Уневі на Львівщині.

БАЛАГУЛИ - рух серед польської шляхти на Правобережній Україні в ЗО - 40-х рр. 19 ст., яка свої поверхневі симпатії до народу виявляла у зовнішьому наслідуванні селянських звичаїв. Часто набирав викривлених форм - бійки, пияцтво, лайки і т.ін.

БАНДЕРА СТЕПАН (1.12. 1909 - 15.10. 1959) - визначний український політичний діяч, один з лідерів українського національно-визвольного руху 30-50-х рр. Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конфернції ОУН Б. був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Свенти Кшиж” ( “Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Б. були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружину Українських Націоналістів (складалась з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН (під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління.

6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувать акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б. - Степан і Ярослав були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (34 ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН, Б. відмовився від посту голови Проводу 34 ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 34 ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ (5.(16).11.1788 - 25.1.(62).1850) -український історик і археограф, син М.М. Бантиш-Каменського. Н. в Москві. Навчався в Московському ун-ті. В 1814-16 служив в Колегії закордонних справ. З 1816 - управитель канцелярії київського військового губернатора князя М. Рєпніна. В 1825-28 - губернатор Тобольська, в 1836-37 - віденський губернатор. Перебуваючи в Україні Б.-К. зібрав і систематизував цінний історичний матеріал, опублікований після його смерті в книзі “Джерела малоросійської історії” (1858-59). Автор “Історії Малої Росії з часів приєднання її до Російської Держави за Олексія Михайловича до відміни гетьманства” (ч. 1-4, 1822), “Словник достопам'ятних людей російської землі” (т.1-5; 1836, 1848).

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ (16.(27).1Z1737 - 20.1.(12.)1814) -український і російський історик, археограф, бібліограф. Н. в м. Ніжині (тепер Чернігівської обл.). Навчався в Київській та Московській академіях та Московському ун-ті 31762 працював у московському архіві Колегії закордонних справ. З 1783 управляючий цього архіву. Автор археографічних праць, в яких містяться цінні документальні дані з історії України - “Історичні повідомлення про виниклу в Польщі унію” (1805,1864), “Листування між Росією і Польщею до 1700” (1862), “Огляд зовнішніх зносин Росії до 1800” (т.1-4,1894-1902) та ін. Б.-К.М. також відомий як видавець і перекладач.

БАРАБАШ ІВАН (р.н. невід. - п. 1648) -військовий осавул реєстрового козацького війська. Весною 1646 Б. у складі козацької делегації разом з І.Караїмовичем і Б.Хмельницьким їздив до Варшави, де велись таємні переговори з польським королем Владиславом IV Вазою про участь козаків у війні проти Туреччини. Навесні 1648 Б. разом з полк. С.- М. Кричевським і Вадовським та військовим осавулом І.Караїмовичем очолював загін реєстрових козаків, висланий польським урядом для придушення повстання на Запоріжжі, яке поклало початок національно-визвольній війні українського народу 1648-57. 24.4.(4.5). під проводом Ф.Джалалія та сотника Б.Товпиги відбулось повстання козаків загону Б. В Кам'яному Затоні (тепер с. Дніпрово-Кам'янка Дніпропетровської обл.) повстану стратили Б. та його прихильників. 2.(12).5.1648 під Жовтими Водами загін приєднався до української армії під проводом Б. Хмельницького.

БАРАБАШ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ - кошовий отаман Запорізької Січі (1657-58). Разом з полтавським полковником М.Пушкарем, виходячи з вузькостаршинських інтересів, очолив антигетьманську опозицію, яка проводила промосковську політику, спрямовану на підпорядкування України царській владі. Наприкінці 1657 став співорганізатором Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58 проти гетьмана І.Виговського. Після розгрому основних сил заколотників 16.6.1658 ( за ін. даними 15.5.) під Полтавою намагався втекти до наступаючих на Лівобережжя московських військ. В серпні 1658 був схоплений козаками і страчений.

БАРАН МИХАЙЛО (1880-1937) - український громадський і політичний діяч. Н. в Скалі-Подільській Борщівського повіту на Тернопільщині. Навчався у Тернопільській гімназії. Закінчив Чернівецький ун-тет і Львівську торгову академію. В 1914 очолив сотню Легіону Українських Січових Стрільців. Наприкінці грудня 1914 Б. в районі села Гутари потрапив у російський полон. В 1919 став одним з організаторів і провідних членів КПСГ (з 1923 - Комуністична Партія Західної України), член політбюро цієї партії. У березні 1920 очолив першу бригаду Червоної Української Галицької Армії, яка була розсіяна польськими військами в боях під Михнівкою. Під час польсько-більшовицької війни 1920- старшина I полку 44 дивізії Червоної Армії, заступник голови Галицького революційного комітету. В 20-30-х рр. працював на викладацькій роботі. В 1937 Б. як і сотні ін. галичан, які перебували в УРСР, було заарештовано і розстріляно.

БАРАН СТЕПАН (1879 - 4.6.1953) - відомий український громадський і політичний діяч, публіцист, дійсний член НТШ. Н. в с. Крукеничі Мостиського повіту у Галичині. В 1913-19 був членом Української Національно-Демократичної Партії, входив до складу Народного Комітету цієї партії. В 1913-18 - секретар УНДП. В 1914-16 -член Президії Головної Української Ради, з 1915 - Загальної Української Ради. В 1914-18 -головний редактор газето “Свобода”. В 1918-19 Б.. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. З 9.11.1918 призначений державним секретарем земельних справ Західно-Української Народної Республіки в уряді К.Левицького і залишався на цьому посту до початку січня 1919. З кінця 1919 увійшов до складу Всеукраїнської Національної Ради, був обраний заступником голови цього політичного об'єднання. За дорученням ВНР провів підготовчу роботу по створенню проекту нової Конституції УНР. Брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини в 20-30-х рр. В 1928-39 - посол вір. Українського Національно-Демократичного Об'єднання у польському сеймі. Був одним з організаторів Української Парламентарної Репрезентації у вищому законодавчому органі Польщі. Як адвокат виступав захисником в політичних судових процесах над учасниками українського національно-визвольного, руху в Західній Україні. Протягом багатьох років тісно співпрацював з українськими періодичними виданнями - газетою “Діло” (1902-39)і “Свобода” (в 1914-18 - головний редактор). В післявоєнний період жив в еміграції. В 1951-53 Б.С. очолював виконавчий орган Української Національної Ради. Б. автор численних праць з проблем аграрних, церковних і освітніх відносин на західноукраїнських землях. Найважливіші з них: “Статистика середнього шкільництва у Східній Галичині в 1848-98” (1910), “Історія української адвокатури” (1934), “Земельна справа в Галичині” (1947), “Митрополит Андрій Шептицький” (1948) та ін. Помер та похований у Мюнхені (Німеччина).

БАРАНОВИЧ ЛАЗАР (бл.1620-3(13).9.1693) -український церковний, політичний і літературний діяч II пол. 17 ст. Навчався в Київській братській школі, колегіумах Вільно (тепер Вільнюс, Литва) і Каліша (тепер Польща). В 1650-57 - ректор Київської Колегії. 31657- чернігівський єпископ. В 1657, 1659-61, 1670-85 - місцеблюститель Київської митрополичої кафедри. В церковних справах проводив політику орієнтації на Московську Патріархію, проте не погодився вийти з-пд юрисдикції Константинопольського Патріарха і висвятитися на митрополита у Москві. В 1674 заснував друкарню і колегіум у Новгороді Сіверському (згодом - перенесені до Чернігова).

Автор збірок казань - “Меч духовний” (1666), “Труби словес проповідних” (1674) та ін. Написав збірку віршів польською мовою “Лютня Аполлона” (1671).

БАРАНОВСЬКИЙ ХРИСТОФОР АНТОНОВИЧ(1874-1941) - відомий український громадський і державний діяч, фінансист. В 1907-17 - засновник і директор Союзбанку в Києві. В 1917-18 Б.Х. обраний до складу Української Центральної Ради і Малої Ради від кооперативних організацій України. В червні-вересні 1917 - генеральний секретар фінансів Української Народної Республіки. В 1917-19 Б.Х. очолював Всеукраїнський Кооперативний Страховий Союз. З 26.5.1920 -міністр фінансів УНР в уряд В. Прокоповича. З 1920 жив в еміграції у Північній Америці. Автор праць з проблем фінансів та кооперації.