Форма держави містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму державного (політичного) режиму.
3.1. Форма державного правління — це елемент форми держави, що відображає порядок створення і організації вищих органів влади.
За способом організації верховної влади форми правління поділяють на монархії і республіки.
Монархія – це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині – монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені.
При монархії глава держави отримує свій пост у спадкування, незалежно від виборців або представницьких органів влади.
У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні і обмежені.
Абсолютна монархія – історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. Абсолютна монархія характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони і призначати чиновників, тобто всевладдям глави держави (Російська імперія часів Петра І, французька монархія Людовіка XIV).
Обмежена монархія – форма правління, при якій існує чітке визначення повноважень монарха. Цей вид монархії поділяється на конституційну (парламентську) монархію і дуалістичну.
Конституційна монархія характеризується певним співвідношенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха є законодавче обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затвердження парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монархій – конституційні (парламентські). Уряд у них формується парламентською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).
Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення і контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним самостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).
Республіка – це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парламентсько-президентські).
Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наділений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, реально він – перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представницьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).
Президентська республіка характеризується наявністю глави держави – президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській республіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через затвердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (США, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).
Змішана республіка (парламентсько-президентська) об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса – подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).
3.2. Форма державного устрою – це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.
У залежності від устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.
Проста (унітарна) держава характеризується повною політичною єдністю: вона має єдину структуру державного апарату, що розповсюджує свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці по відношенню до держави мають рівний юридичний статус і жодна з них не має ознак суверенітету. Проста (унітарна) держава являє собою організацію із адміністративно-територіальних одиниць, що не мають власної державності (не мають ознак суверенітету). Така держава має єдину конституцію і громадянство. Усі державні органи, в тому числі судові, складають єдину систему, діють на основі єдиних правових норм. Унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, що користуються автономією, компетенція якої визначається центральною владою (Україна, Італія, Португалія).
Складною державою є федерація– союзна держава. Для неї характерна наявність вищих органів влади для всіх членів федерації при збереженні ними у себе аналогічних органів, свого законодавства, громадянства, податкової системи. Федерація – це стійкий союз держав, самостійних в межах розподіленої між ними і центром компетенції, що мають власні конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи і подвійне громадянство. Повага союзним керівництвом і усіма суб'єктами федерації прав і повноважень один одного контролюється незалежним судом, а також зазвичай двопалатним парламентом, верхня палата якого формується з представників штатів, земель, республік (США, ФРН, Росія, Канада).
Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади, суб'єктами державного суверенітету виступають у ній як великі територіальні утворення (штати, округи, землі), так і весь народ, що складається з рівноправних громадян.
Конфедерація – союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спільні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних проблем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації – союзний договір, а не конституція (США у 1776-1787 рр., Німеччина у 1815-1867 рр.).
Імперія –держава, різні складові частини якої мають різний ступінь залежності від центру; утворена здебільшого шляхом завоювань.
3.3. Державний (політичний) режим - це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.
Його основні види:
а) демократичний – характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади;
б) антидемократичний – характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади, недотриманням основних прав людини.
У більшості сучасних держав поширений демократичний режим, який характеризується такими рисами:
1. Рівність і свобода всіх людей.
2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних представницьких органів (парламентська, або представницька, демократія).
3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод громадян.
4. Існування різних форм власності.
5. Політичний плюралізм.
6. Законність і правопорядок.
7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.
8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості
з урахуванням інтересів меншості.
Антидемократичний (недемократичний) державний режим характеризується такими рисами:
1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.
2. Верховенство держави над правом.
3. Панування однієї політичної партії (або руху).
4. Існування однієї – «офіційної», ідеології.
5. Існування однієї форми власності.
6. Упор на каральні заходи і примушування.
7. Агресивність у зовнішній політиці.
У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний режим». Він ототожнюється з антидемократичним або ж вважається одним з його різновидів нарівні з тоталітарним режимом.
Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має республіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.
Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.
Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єдиною і цілісною.
Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.