Функції політичних конфліктів. Способи і методи їх регулювання. Однією з проблем, на яку повинна дати відповідь політологія, це – чи можливе існування суспільства без конфліктів?

Однією з проблем, на яку повинна дати відповідь політологія, це – чи можливе існування суспільства без конфліктів? З нею пов’язана інша: конфлікт – це аномалія суспільного життя чи це нормальна, необхідна форма взаємодії між людьми?

Е. Дюргейм та Т. Парсонс розглядають усі конфлікти, у т.ч. й політичний конфлікт, як розлад, травму, аномалію суспільного життя.

Але більшість політологів й соціологів вважають, що існування суспільства без конфліктів неможливе. Вони підтримують давню філософську традицію, згідно з якою конфлікт є невід’ємною частиною буття, головною рушійною силою суспільного буття. Звідси витікає, що конфлікт – це не дисфункція, не аномалія, а норма відносин між людьми, необхідний елемент соціального життя, який дає вихід соціальній напрузі, енергії діяльності, породжуючи соціальні зміни різного масштабу.

Ця позиція найбільш ґрунтовно представлена у працях німецького політолога Р. Дарендорфа та американського – Л. Козера.

Серед функцій конфлікту, які виділяє Л. Козер, найбільш важливі інтегративна, інформаційна та інноваційна.

Інтегративна полягає у тому, що суперництво тих чи інших суб’єктів з одними силами, як правило, виростає у співробітництво з іншими силами. Таким чином політичний конфлікт сприяє формуванню політичних союзів, нових конструктивних політичних сил.

Інформаційна обумовлена тим, що конфліктуючі сторони вимушені розширити інформаційний простір, збільшувати інформацію, її кількісний та якісний обсяг, обмінюватися нею. Обмін інформацією стимулює дії, здатні поставити ситуацію під контроль і тим самим перебороти збудження у політичних процесах.

Інноваційна функція полягає у тому, що за допомогою політичного конфлікту можна подолати перепони на шляху економічного, соціального чи духовного перетворення суспільства і просунутись у його розвитку. Під впливом конфлікту формуються нові державні інститути, приймаються нові закони, нові правові акти.

Установка на те, що конфлікти можуть виконувати позитивну функцію спонукає до висновку, що конфлікти треба не подавляти, а регулювати. Тобто розробляти і впроваджувати такі заходи, які б обмежували інтенсивність і масштаби конфліктів, ліквідували б причини їх відновлення та спрямовували конфлікти на конструктивну дію в інтересах держави й суспільства.

До деяких загальних форм регулювання і розв’язання конфліктів відносять:

- попередження відкритих форм прояву конфліктів, щоб не допустити насильницьких дій;

- створення таких умов, за яких учасники конфлікту погодилися б на певні «правила гри» у відповідності до яких вони бажали б вирішити свій конфлікт. Політологи довели, що ці «правила гри» можуть бути ефективними тільки у тому разі, коли з самого початку вони не дають переваг жодному із учасників конфлікту, а ставлять їх у рівні умови;

- мінімізація ступеня соціальної збудженості, яка викликана течією конфлікту у суміжних галузях суспільного життя з тим. щоб спровокувати більш широкі додаткові потрясіння, на урегулювання яких потрібно буде задіяти додаткові ресурси та енергію.

Українська політична дійсність уже впродовж більше двох десятиліть рясніє конфліктами різних спрямувань і масштабів. Найбільш яскравим з них були події «помаранчевої революції», які вивели на майдан сотні тисяч людей. Головною причиною цього конфлікту була невдоволеність певних політичних сил своїм положенням у владній піраміді і бажання захопити всю владу в країні. Це бажання знайшло підтримку у збіднілого, навіть зубожілого народу, який за роки незалежності у абсолютній більшості дійшов до злиденного існування при суперстрімкому зростанні багатства і розкоші 2-3 відсотків населення України. Неабияку роль тут відіграли і «спонсорські» внески із-за кордону (США, Березовський та ін..), про що потім офіційно повідомлялось. Ціною компромісу були зміни до Конституції України, перехід до парламентсько-президентської форми правління, які з приходом нової влади були скасовані Конституційним Судом. У чому ж річ? На наш погляд, це обумовлено, в першу чергу, тим, що наша еліта є такою у переважній більшості тільки за своїм положенням, а не за якістю; по-друге, - вкрай низька політична культура цієї еліти, її нездатність мислити категоріями суспільних інтересів; по-третє. – бажанням будь за що захопити владу та утриматись на її пагорбах для подальшого свого збагачення. Ця ситуація може бути змінена тільки на основі зростання політичної свідомості народу, політичної соціалізації, введення дієвого контролю за владою на всіх її рівнях; невідворотності відповідальності за порушення Конституції, законів, прав людини.

Питання для самоконтролю.

1. Що являє собою політичний конфлікт?
2. Чим відрізняється політичний конфлікт від конкуренції?
3. Через які фази проходить розвиток конфлікту?
4. У чому суть політичної кризи?
5. Що означає повне вирішення конфлікту і часткове?
6. Умови та шляхи подолання конфліктів.
7. Класифікація політичних конфліктів: горизонтальні і вертикальні; відкриті і закриті; короткотривалі і довготривалі.
8. Етнополітичні конфлікти і їх можливі наслідки.
9. Функції політичних конфліктів.
10. Політичні конфлікти і форми їх регулювання.

Завдання для самостійної роботи.