Бернардинці - див.цистерціанці. 65 страница

Б. Тищик (Львів).

РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УНР - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади Української Народної Республіки,Уряд республіки. З 15(28).6.1917 урядом України був Генеральний Секретаріат УЦР-УНР, який IV Універсалом УЦРвід 11 (24). 1.1918 перетворено на Раду Народних Міністрів УНР. На території України функціонувала до проголошення 29.4.1918 Української Держави та в період Директорії УНР. Очолювала всю систему органів державного управління. РНМ формувалася на коаліційній основі й затверджувалася Українською Центральною Радою. Організацію, склад, компетенцію і порядок діяльності РНМ визначали ст. 50-59 Конституції УНР (до 29.4.1919), закони Трудового конгресу України, ст. 15-19 Законів “Про Тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР” та “Про Державну Народну Раду” від 12.11.1920.

До першого складу РНМ у січні 1918 входили В.Винниченко (УСДРП) - Голова і міністр внутрішніх справ; товариші міністра -І.Красковський (УПСФ), Леонід Абрамович і О.Карпинський (УПСФ); О.Шульгин (УПСФ)-міністр закордонних справ; М.Порш (УСДРП) -міністр праці і військових справ, товариш міністра - О.Жуковський (УПСР); Д.Антонович (УСДРП) - міністр морських справ; М. Ткаченко (УСДРП) - міністр судових справ; В.Голубович (УПСР) - міністр промисловості і торгівлі; М.Ковалевський (УПСР) - міністр продовольства; Вадим Єщенко - міністр шляхів сполучення; М.Шаповал (УПСР) - міністр пошти і телеграфу; І.Стешенко (УСДРП) -міністр освіти; В.Мазуренко (УСДРП) - виконуючий обов'язки міністра фінансів; Д.Одинець (Російська народно-соціалістична партія) - міністр великоруських справ; М.Зільберфарб (Єврейське об'єднання соціалістичних партій) - міністр єврейських справ; М.Міцкевич (Польський демократичний центр) - міністр польських справ; Олександр Золотарьов (БУНД)-державний контролер; І.Мірний (УПСФ) - державний писар.

Більшовицька агресія проти УНР та міжпартійні дискусії про засоби ліквідації цієї небезпеки спричинили урядову кризу, яка завершилася відставкою кабінету В.Винниченка. 15(28).1. (за ін. дан.-17.1.)1918 В.Винниченко склав повноваження Голови уряду і міністра внутрішніх справ. Разом з ним вийшли у відставку міністри М.Ткаченко, М.Порш, Д.Антонович, І.Стешенко, О.Шульгин і державний контролер О.Золотарьов.

18(31 ). 1. за дорученням УЦР новий уряд почав формувати есер В.Голубович. Цього ж дня за його поданням Центральна Рада затвердила особовий склад РНМ, до якої увійшли: Іван Немоловський (міністр військових справ; УПСР), П.Христюк (міністр внутрішніх справ; УПСР), С.Перепелиця (міністр фінансів; УПСР), Євген Сокович (міністр шляхів сполучення), Никифор Григоріїв (міністр освіти; УПСР), М.Ткаченко (міністр судових справ). Внаслідок наступу на Київ більшовицьких військ і виїзду з міста частини членів уряду РНМ 29.1(11.2).1918 доручила виконувати обов'язки міністра шляхів Г.Сидоренку, міністрові судових справ М.Ткаченку - обов'язки міністра фінансів, міністрові внутрішніх справ П.Христюку-обов'язки міністра освіти, О.Жуковському - міністра військових справ, Голові кабінету В.Голубовичу-міністра закордонних справ. З 12.3.1918 обов'язки державного контролера виконував Дмитро Симонів (УПСС).

Після звільнення Києва від більшовиків та повернення членів УЦР і уряду до столиці 22-24.3.1918 було проведено реорганізацію РНМ, до складу якої тепер входили: Голова кабінету і міністр закордонних справ - В.Голубович; міністри: військових і в.о. міністра морських справ - О.Жуковський (УПСР), внутрішніх справ - М.Ткаченко, земельних справ і харчування - М.Ковалевський, судових справ - С.Шелухин (УПСФ), фінансів-С.Перепелиця (з 5.4.1918-П.Климович), пошти і телеграфу-Г.Сидоренко, освіти - В.Прокопович (УПСФ), шляхів - Є.Сокович (з 15.4.1918 - В.Єщенко), торгівлі та промисловості - І.Фещенко-Чопівський (УПСФ). Керуючими міністерствами були призначені М.Любинський (УПСР) - закордонних справ, праці-Леонід Михайлів (УСДРП), харчування - Д.Коліух (УСДРП), генеральним писарем (міністр генерального писарства, державний писар) - П.Христюк. Державним контролером став О.Лотоцький (УПСФ), міністром єврейських справ - Вульф Лацький (Фолькспартай; з 10.4.1918), міністром польських справ - М.Міцкевич (Польський демократичний централ).

Відповідно до розділу V Конституції УНР (“Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки”, ст. 50-59) РНМ проголошувалася “вищою виконавчою владою УНР” (див. Конституція Української Народної Республіки). Уряд видавав свій офіційний орган - “Вісник Ради Народних Міністрів УНР”.

Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського згідно з “Грамотою до всього українського народу” від 29.4.1918 РНМ припинила своє існування, а її функції покладались на Раду Міністрів Української Держави (“Закон про Тимчасовий державний устрій України” від 29.4.1918).

У листопаді 1918 внаслідок проти гетьманського повстання владу в свої руки взяла Директорія УНР. 26.12.1918 проголошено відновлення УНР і після тривалих консультацій з представниками українських партій сформовано нову РНМ. Політичним складом коаліційний уряд нагадував склад Українського національного союзу за участю міністрів від соціалістичних партій - УСДРП, УПСР, УПРФ, УПСС. Головою РНМ і міністром закордонних справ наказом Директорії УНР від 26.12,1918 було призначено В.Чехівського (УСДРП). До складу уряду також увійшли: Олександр Мицюк (УПСР) - міністр внутрішніх справ; М.Шаповал (УПСР) - міністр земельних справ; М.БІлинський (УПСС) - міністр морських справ; І.Штефан (УПСР) - міністр пошти і телеграфу; Б.Мартос (УСДРП) -міністр продовольчих справ; С.Остапенко (УПСР) - міністр промисловості і торгівлі; Б.Матюшенко (УСДРП) - міністр народного здоров'я; Д.Антонович - міністр мистецтва; О.Осецький (УПСС) - в. о. міністра військових справ; П.Холодний (УПСФ) - в. о. міністра народної освіти; С.Шелухин - в. о. міністра юстиції; В.Мазуренко (УСДРП)-в. о. міністра фінансів; Л.Михайлів - в.о. міністра праці; П.Пилипчук (УПСР) - керуючий міністерством шляхів; І.Липа (безпартійний, згодом - УПСС) -керуючий управлінням віровизнань при Міністерстві народної освіти; Д.Симонів - державний контролер; І.Сніжко (близький до УПСС) - в. о. державного секретаря; О.Назарук (УРП, ЗО УНР) - керуючий управлінням преси. У січні 1919 у складі РНМ відбулися деякі зміни. Міністром військових справ було призначено О.Грекова (УПСС), в. о. міністра народної освіти - І.Огієнка (УПСФ), міністром єврейських справ - А.Ревуцького (Єврейська соціал-демократична партія Поалей-Ціон), в.о. державного писаря - Михайла Корчинського (УПСФ).

Сесія Трудового конгресу України (січень 1919), встановивши тимчасовий конституційний статус РНМ як вищого виконавчого органу УНР, визначила, що уряд “відповідає за свою роботу перед Трудовим Конгресом, а на час перерви його засідань - перед Директорією Української Народної Республіки”. Хід воєнних дій на українсько-більшовицькому фронті в лютому 1919 примусив Директорію УНР і РНМ залишити Київ і переїхати у Вінницю. Широкомасштабна воєнна агресія більшовицької Росії проти України, повне ігнорування Раднаркомом мирних ініціатив В.Винниченка і В.Чехівського (місія С.Мазуренка в Москву), спрямованих на врегулювання українсько-російських відносин, спонукали провідних українських діячів шукати порозуміння з Антантою, щоб отримати воєнно-технічну допомогу. Щоб полегшити переговори з представниками Антанти, які називали український уряд “комуністичним”, соціалістичні партії (УПСР і УСДРП) відкликали своїх членів з РНМ. Одночасно з Директорії вийшов В.Винниченко, а її Головою став С.Петлюра. 13.2.1919 у Вінниці була створена нова РНМ під проводом С.Остапенка (безпартійний, вийшов з УПСР) у складі: К.Мацієвич (УПСФ) - міністр закордонних справ; О.Шаповал (УПСС) - міністр військових справ; Г.Чижевський (безпартійний, вийшов з УПСР) -міністр внутрішніх справ; С.Федак (УНДП, ЗО УНР) - міністр фінансів; І.Фещенко-Чопівський - міністр господарства; Є.Архипенко (УНРП) - міністр земельних справ; Дмитро Маркевич (УПСФ) - керуючий міністерством юстиції; П.Пилипчук-керуючий міністерством шляхів; І.Огієнко - керуючий міністерством освіти; І.Липа - керуючий міністерством віросповідань: О.Корчак-Чепурківський (УПСФ) -керуючий міністерством народного здоров'я; М.Білинський - керуючий міністерством морських справ; А.Ревуцький (Поалей Ціон) -керуючий міністерством єврейських справ; О.Назарук - керуючий управлінням преси та інформації; Д.Симонів - державний контролер: М.Корчинський (УПСФ) - державний писар. Невдовзі на місце захопленого у польський полон у Львові С.Федака було призначено Б.Мартоса, пізніше - Михайла Кривецького (УПСС), а міністерство праці ліквідували.

Після поразки і відступу військ Антанти з України уряд С.Остапенка, втративши сенс свого існування, під тиском лівих політичних сил подав у відставку. 9.4.1919 у Рівному було сформовано нову РНМ з членів УСДРП, УПСР та західноукраїнських соціалістів у складі: Голова РНМ і міністр фінансів-Б.Мартос; заступник Голови і міністр юстиції - А.Лівицький (УСДРП); міністр внутрішніх справ -Іс. Мазепа (УСДРП); міністр закордонних справ - В.Темницький (УСДП, ЗО УНР); міністр земельних справ - М.Ковалевський; в. о. військового міністра - Г.Сиротенко (УСДРП); міністр народної освіти - А.Крушельницькии (УРП, Галичина), згодом -Н.Григоріїв; міністр шляхів - Микола Шадлун (УСДРП); міністр народного господарства -А.Шрамченко (УСДРП), пізніше - Феофан Черкаський (УСДРП); керуючий міністерством пошти і телеграфу - Іван Паливода (УПСР); міністр праці - Й.Безпалко (УСДП, Буковина); керуючий міністерством народного здоров'я - Олексій Білоус (УСДРП), пізніше -Д.Одрина (УСДРП); керуючий міністерством віросповідань - М.Мирович; керуючий міністерством єврейських справ П.Красний (Поалей Ціон); керуючий управлінням преси та інформації та в.о. державного секретаря -Іван Лизанівський (УСДРП); керуючий державним контролем-Іван Кабачків. 27.8.1919 у Кам'янці-Подільському було здійснено реорганізацію РНМ, яку очолив Іс.Мазепа. Відбулися і незначні зміни в персональному складі уряду: М.Шадлун очолив міністерство народного господарства, Ф.Черкаський -управління преси і пропаганди, С.Тимошенко (УСДРП) - міністерство шляхів, І.Огієнко -міністерство віросповідань, В.Сальський -міністерство військових справ (з листопада 1919).

Укладення Варшавського договору 1920, за умовами якого західноукраїнські землі відходили до Польщі, спричинило глибоку кризу в українських політичних колах і змусило уряд Іс.Мазепи скласти повноваження. Нову РНМ, останній уряд УНР на українських землях, сформував 26.5 1920 В.Прокопович (УПСФ). її склад: А.ЛІвицький - заступник Голови і міністр юстиції; А.Ніковський (УПСФ) - міністр закордонних справ; О.Саліковський (УПСФ) - міністр внутрішніх справ (з 14.10.1920-заст. Голови РНМ); Іс.Мазепа-міністр земельних справ; В.Сальський -міністр військових справ; Є.Архипенко -міністр народного господарства; X.Барановський (безпартійний) - міністр фінансів; С.Тимошенко - міністр шляхів сполучення; П.Холодний - міністр освіти; І.Огієнко - міністр віровизнань; І.Косенко (безпартійний)-міністр пошти і телеграфу; Станіслав Стемпковський (Польський національно-демократичний централ) - міністр народного здоров'я; В.Оніхімовський -державний секретар.

З кін. 1920 РНМ продовжувала існувати за кордоном (див. Уряд Української Народної Республіки в екзилі 1920-48).

І. Підкова (Львів).

РАДА РЕСПУБЛІКИ -вищий законодавчий орган влади в Українській Народній Республіці. Створений 3.2.1921 у м. Тарнові (Польща). До його складу входили 67 депутатів, які представляли українські політичні партії, профспілкові та культурно-освітні організації. Головою P.P. було обрано І.Фещенка-Чопівського. У кін. березня 1921 видала “Універсал до українського народу”. Припинила своє існування 5.8.1921.

РАДА СІЧОВОЇ СТАРШИНИ - напівофіційний орган на Запорозькій Січі. До складу Р.с.с. входили військові старшини - кошовий отаман, суддя, писар, осавул, козаки, що займали ці посади раніше (старики), та курінні отамани. Здебільшого Р.с.с. називали старшинською сходкою. Скликалася для обговорення важливих питань політичного, військового, адміністративного характеру. У період існування Нової Січі Р.с.с. могла обирати старшину без участі рядового козацтва або узгоджувала попередньо їхні кандидатури для обрання на Генеральній Козацькій Раді.

Г. Швидько (Дніпропетровськ).

РАДЕНС СТАНІСЛАВ ФРАНЦОВИЧ (1892 -1938) - більшовицький діяч в Україні, чекіст. Поляк за походженням. Один із найближчих соратників Ф.Дзержинського. З червня 1919- заступник начальника відділу Київської ЧК, з січня 1920 - голова Одеської ЧК, з січня 1921 - голова Кримської ЧК. У 1927-31 - голова ДПУ в Закавказзі, з 1931 - голова ДПУ Білорусі. 31931 до лютого 1933 очолював ДПУ в Україні. Р. - один із організаторів і безпосередній виконавець масових репресій проти учасників національно-визвольних змагань 1917-21, політичного терору проти лідерів націонал-комунізму та духівництва УАПЦ. Р. як слухняне знаряддя у руках більшовицької партії відповідав за т. зв. розкуркулення та організацію штучного голоду в Україні в 1932-33. З 1933 -начальник УНКВС у Москві. Згодом працював у радянських репресивних органах. У 1938 - нарком внутрішніх справ Грузії та Казахської РСР. Розстріляний за наказом Л.Беріїу 1938.

РАДЗИВІЛЛ (Радивил, Радвіла) АЛЬБРЕХТ СТАНІСЛАВ(1.7.1593-12.11.1656)-литовський магнат, князь. Н. в Олиці (тепер с-ще Волинської обл.). З 1619- литовський підканцлер, з 1623 - великий литовський канцлер. Власник значних земельних маєтків на Волині. Був фундатором костьолу в Олиці, єзуїтської колегії в Пінську. Автор “Мемуарів” латинською мовою, що охоплюють період історії Польщі 1632-56. У них є відомості про події національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Р. відзначав всенародний характер війни в Україні, змушений був визнати героїзм української армії.

Я. Ісаєвич (Львів).

РАДЗИВІЛЛ БОГУСЛАВ (1620 - 1669) -державний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник магнатського роду Радзивіллів. Виховувався у кальвіністських школах Великого князівства Литовського. З 1637 навчався в Англії, Голландії, Німеччині, Франції. Після повернення на батьківщину отримав посаду литовського конюшого, а з 1649 очолював королівську гвардію. Брав участь у боротьбі з козацькими військами під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Згодом перейшов на бік шведського короля Карпа Х Густава. Був прихильником бранденбурзького маркграфа Фрідріха Вільгельма, який призначив Р. генерал-губернатором Пруссії.

Р. Шуст (Львів).

РАДЗИВІЛЛ КАРОЛЬ СТАНІСЛАВ (1734-1790) - воєвода віденський в 1762-64 та з 1768. Один з наймогутніших магнатів Речі Посполитої 18 ст. Мав значний вплив на шляхту, зокрема, на оборонців т.зв. “золотих вольностей”. У 1764 змушений був виїхати до Туреччини. У 1767 повернувся до Польщі, став маршалком радомської конфедерації. Завдяки підтримці російського посла у Речі Посполитій М.Рєпніна повернув свої маєтності. Учасник Барської конфедерації 1768. Після поразки конфедератів перейшов на бік царського уряду і змушений був емігрувати за кордон. Згодом продовжував брати участь у боротьбі між угрупованнями шляхти, яка призвела до занепаду Речі Посполитої.

Р. Шуст (Львів).

РАДЗИВІЛЛ МИКОЛАЙ “ЧОРНИЙ” (1515-1565)-маршал, канцлер Великого князівства Литовського, віленський воєвода. Деякий час перебував при дворі короля Польщі Сигізмунда І Старого. У 1547 отримав від імператора Священної Римської імперії титул князя. Прагнув утворити своє спадкове князівство в Литві. Був прихильником кальвінізму, проводив значну реформаційну діяльність. Завдяки шлюбові своєї сестри Барбари з королем Сигізмундом II Августом Р. мав значний вплив у державі. Володів великими маєтностями, обіймав впливові посади. Був противником укладення унії між Литвою та Польщею.

Р. Шуст (Львів).

РАДЗИВІЛЛ ЯНУШ (1612- 1655) - воєвода віденський, великий гетьман литовський. Навчався в ун-тах Лейпцига (Німеччина) та Лейдена (Голландія). Був прихильником кальвінізму, який поширював у своїх володіннях. У 1632 король Владислав IV Ваза призначив Р. послом Речі Посполитої в Англії та Голландії. Після повернення на батьківщину брав участь у війнах з Туреччиною та Московським царством. 31646 - великий гетьман литовський. У роки національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-57 Р. очолював шляхетські війська на землях Литви та Білорусі. У 1651 війська Р. захопили Київ і вчинили жорстоку розправу над його жителями. У 1654 загони Р. зазнали поразки в боях проти об'єднаного українсько-московського війська. Підтримував шведського короля Карпа Х Густава у його боротьбі з королем Польщі Яном II Казимиром.

Р. Шуст (Львів).

РАДЗИВІЛЛИ - литовські магнати, великі землевласники у Литві, Польщі, Білорусі та в Україні (Волині) у 15-на поч. 20 ст. У 16-18 ст. Р. користувалися привілеями удільних князів, мали надвірне військо (бл. 6 тис.), власні фортеці. Обіймаючи високі урядові посади, Р. брали безпосередню участь у загарбницьких війнах Литви і Польщі проти України.Криштоф Р. (1585 - 1640) - воєвода віденський (з 1633), великий литовський гетьман (31635). Альбрехт Станіслав Р. (1593 - 1656) - великий литовський канцлер (див. А.Радзивілл). Януш Р. (1612- 1655) - литовський коронний гетьман (див. Я.Радзивілл).Кароль Станіслав Р. (1734 - 1790) - литовський коронний гетьман (див. К.Радзивілл).

Я. Ісаєвич (Львів).

РАДЗИМІНСЬКИЙ-ЛЮБА ЗИГМУНТ(12.4.1843-12.10.1928)-польський історик, дослідник у галузі генеалогії та геральдики. Н. у Шимківцях (тепер Білогірського р-ну Хмельницької обл.). У 1859-62 навчався у Київському ун-ті. З 1879 був членом Історичного товариства Нестора-літописця, з 1890 - Товариства дослідників Волині. У 1912-25 - голова Польського геральдичного товариства. Наприкін. 19 ст. провадив археологічні розкопки на Волині. Головна праця присвячена історії князівського роду Сангушків (1906-12; т. 1-2). Брав участь у підготовці видання документів “Архів князів Сангушків у Славуті” (1887-1910; т. 1-7), що містять численні акти (переважно українською мовою) з соціально-економічної та політичної історії Волині кін. 14-16 ст. Впорядкований родинний архів із с. Берег (тепер Дубнівського р-ну Рівненської обл.) зберігається у Львівській бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України.

Я. Ісаєвич (Львів).

РАДИМИЧІ-східнослов'янське плем'я (союз племен), яке в 9-10 ст. жило в межиріччі Дніпра і Десни, головним чином, у басейні р.Сож. За літописними даними, Р. прийшли від “ляхів” і осіли на берегах р. Сож. Жили в невеликих селищах, займались орним землеробством, скотарством, бортництвом та різними промислами. У Р. були розвинуті залізодобувне, гончарне та ін. ремесла. За літописними дан., у серед. 9 ст. Р. сплачували данину хозарам. У 885 за князювання Олега землі Р. ввійшли до складу Київської Русі. У 911 брали участь у поході князя Олега на Візантію. За князювання Володимира Святославича був здійснений ще один похід на Р. Авангард київського війська на чолі з воєводою Вовчий Хвіст розбив ополчення Р. на р. Пищань, і їхні землі остаточно увійшли до складу Київської держави. Головними містами у Р. були Гомій (Гомель), Вщиж на Десні, Чичерськ на Сожі та ін. У 11 ст. землі Р. увійшли до Смоленського та Чернігівського князівств. Останній раз Р. згадуються в джерелах бл. 1169. Археологічні пам'ятки Р - численні курганні могильники з трупоспаленням (9-10 ст.) та трупопокладенням (11-12 ст.). Характерною етнографічною ознакою Р. є їхні жіночі прикраси у вигляді семипроменевих бронзових та срібних скроневих підвісок. Ряд ін. прикрас (браслети зі зміїними головками на кінцях) вказують на північні впливи і змішання Р. з балтами.

М. Пелещишин (Львів).

РАДИШЕВСЬКИЙ ОНИСИМ (Михайлов Онисим; р. н. невід. - п. не раніше 1631) -друкар і військово-інженерний майстер. Н. і навчався на Волині, за походженням українець. У 1586 переїхав до Москви і став майстром-палітурником при Друкарському дворі, бл. 1605-10 - один з керівників Друкарського двору. В 1606 Р. надрукував “Євангеліє”, яке відзначається високим рівнем художнього оформлення, 1610 - “Статут церковний”. Згодом став одним із провідних майстрів Пушкарського приказу, керував інженерними роботами. У 1620 склав першу в Російській імперії військово-технічну книгу “Статут ратних, гарматних та інших справ, що стосується військової науки” (опублікував В.Рубан, 1777 і 1781 ).

Я. Ісаєвич (Львів).

РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКИИ ДОГОВІР 1945-договір про радянсько-польський державний кордон. Укладений 16.8.1945 у Москві. Посилаючись на рішення Кримської конференції 1945, встановлював кордон між СРСР і Польщею вздовж “Керзона лінії” із значним відхиленням від неї в ряді районів на користь Польщі. Польський уряд визнав деюре факт приналежності до СРСР західноукраїнських (Галичина, Західна Волинь) і західнобілоруських земель. Договір не враховував меж етнічного розселення українців. У складі Польської держави залишився ряд споконвічних українських земель - Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підпяшшя і невелика частина пн.-зах. Галичини (тут кордон був незначно змінений у 1951) загальною площею 19 500 кв. км., на яких, за різними оцінками, проживало від 800 тис. до 1,4 млн. українців.

Г. Кипаренко (Львів).

РАДЯНСЬКО-ЧЕХОСЛОВАЦЬКИЙ ДОГОВІР 1945 - про Закарпатську Україну. Підписаний 29.6.1945 у Москві. У договорі зафіксовано, що Закарпатська Україна, яка на підставі Сен-Жерменського мирного договору 1919 була включена до складу Чехословаччини і була автономною одиницею в рамках Чехословацької Республіки (див. Підкарпатська Русь), возз'єднується відповідно до побажань населення зі своєю споконвічною батьківщиною - Україною і включається до складу Української РСР. Договір об'єктивно відображав прагнення закарпатських українців - переважної більшості населення краю до возз'єднання з Україною, що давало можливості (хоча і обмежені в умовах радянського тоталітаризму) розвитку рідної мови, освіти й культури. З другого боку, входження Закарпатської України до складу СРСР принесло закарпатцям політичний терор, насильницьку колективізацію, порушення елементарних прав людини. Після возз'єднання Закарпаття з Україною частина української етнічної території (3500 кв.км.) -Пряшівщина, на якій проживало бл. 150 тис. українського населення, залишилась у складі Чехословаччини.

Г. Кипаренко (Львів).