Система права. Норма права.

Про систему права Давнього Китаю свідчать кодекси, прийняті за часів династій Цин і Хан (правила 400 років). Фрагменти цих кодексів, що дійшли до нас, містять норми публічного права – кримінального та адміністративного. Питання приватного права – сімейного і спадкового – у них лише торкалися у зв'язку з кримінальним і адміністративним правом (оподаткування). Питання торгового права не одержали висвітлення. Галузі права не були чітко диференційовані. Був відсутній поділ права на приватне і публічне. Проте їх основні напрямки вже були намічені.

Текст норми права при її формуванні в минулому погоджувався із „лі”. Про вплив конфуціанства на норму кримінального права свідчить таке:

1) у кодексах наводилася детальна градація покарань за вбивство, образу словом і фізичним насильством з урахуванням: а) намірів злочинця; б) зовнішніх обставин вчиненого злочину; в) соціального стану злочинця і потерплого;

2) суворість покарання залежала від місця в соціальній ієрархії особи, яка вчинила проступок (батько або син, чоловік або дружина, старший або молодший брат). Наприклад, старший брат, який вдарив молодшого, не несе покарання; молодший брат, який вдарив старшого, міг бути покараний на 30 місяців каторжних робіт або 90 ударами бамбуковими палицями.

Сфера приватного права не була нормативно врегульована. Застосовувалися різноманітні форми позасудового учинення конфліктів:

1) у середині сім'ї. Миротворцем, як правило, виступав глава сім'ї. Ним міг бути також дальній родич або сторонній, найшановніший, похилого віку, високого становища в окрузі, який мав досвід і моральний авторитет. Обидві сторони, що сперечалися, повинні були погодитися на запропонований миротворцем компроміс, „не втрачаючи обличчя”. Миротворець черпав норми із правил поведінки „лі”, практики вирішення таких спорів у регіоні, а також із власного досвіду і знання світу. У разі неприйняття компромісної пропозиції сторонами обговорення справи продовжувалося до досягнення угоди між ними. При цьому миротворець використовував засоби соціального і морального тиску;

2) поза сім'єю – усередині общини, села, торгової гільдії. Миротворцями виступали старійшина клану, представник місцевої еліти, старшина гільдії.

У більшості випадків відбувалося „саморегулювання конфліктів” у межах місцевих общин відповідно до традиційних правил поведінки з урахуванням соціального стану сторін.

Конфліктуючі сторони могли звернутися до державного суду, де справи розглядалися чиновниками. Проте, як правило, справа до суду не доходила, її вирішували на місцевому рівні миротворці, що пояснюється:

1) прагненням уникнути громадського осуду, який спричиняється у разі відмови від допомоги шановного посередника;

2) бажанням не втягуватися в судову тяганину, супроводжувану судовими поборами і недбалістю судових працівників.

Отже, норма права вважалася другорядною порівняно з іншими соціальними нормами (нормою моралі, нормою-звичаєм, нормою-традицією). Судове рішення на основі норми права відкидалося як головний засіб розв'язання конфлікту. Лише невелика частина цивільно-правових спорів розглядалася державними судами.

Система сучасного права Китаю поділена на галузі, інститути. Це певною мірою є результатом впливу континентального права, а також правової системи Японії, де структурування системи права в XX ст. набуло принципового характеру. Після прийняття Конституції 1982 р. у Китаї активно розвивається конституційне право. Особлива увага приділяється вдосконаленню інститутів цивільного права, розвитку екологічного, трудового права. Правова норма посіла провідне місце в системі джерел права.

Кодифікація.

Необхідність звернення до законодавчого регулювання суспільних відносин Китай гостро відчув наприкінці XIX ст. У 1899 р. з боку великих держав були підготовлені анексія Китаю, поділ його території на сфери впливу. За таких умов важливо було провести кардинальне реформування всієї системи держави. Правда, прозріння останнього імператора маньчжурської династії спізнілося. У 1911 р. династія Маньчжурів змушена була зректися престолу.

У XX ст. в історії Китаю одна за одною відбувалися різкі та значні зміни. На зміну династії Маньчжурів прийшов режим партії Гоміньдана на чолі з Чан Кайши. Приватне право зазнало кодифікації.

У 20-ті роки XX ст. розроблялися Цивільний, Земельний та інші кодекси на європейські зразки, головним чином німецький і швейцарський.

У 1949 р. була встановлена Китайська Народна Республіка, створений соціалістичний (маоїстський) режим. Цей режим відкинув законодавчі акти, вироблені за часів імператорського режиму і орієнтовані на захід. Він обрав радянський метод побудови комунізму. У період „великої пролетарської культурної революції” (1966-1976 p.p.), яка згодом була піддана різкій критиці в Китаї, роботи з кодифікації не могли розпочатися. Цілеспрямовано зверху і часто несвідомо знизу цілком зневажалася законність. Правові норми і правопорядок були замінені партійними директивами і чисткою кадрів. Після смерті голови центрального комітету компартії Китаю Мао Цзедуна (1976 р.) був узятий курс на перетворення економічних відносин у напрямку розвитку приватного права. З 1978 p., коли Ден Сяопін прийшов до влади, Китай проводив політику економічної експансії та модернізації.

Розпочалися роботи з кодифікації права. Прийнято нову Конституцію (1982 p.). її преамбула проголошує, що „громадяни Китаю всіх національностей продовжуватимуть... йти соціалістичним шляхом”, додержуватися принципів марксизму, соціалізму. Стаття 1 Конституції говорить: „КНР є соціалістичною державою з народно-демократичною диктатурою робітничого класу, заснованою на альянсі робітників і селян”.

Були прийняті закони про організацію влади і управління, про суди, про народну прокуратуру, Кримінальний і Кримінально-процесуальні кодекси (1980 p.), положення про адвокатуру і нотаріат, Загальні положення цивільного права (типу ЦК, набули чинності в 1997 p.). Особлива увага приділяється законотворчості у галузі екологічного права. У 80-90-ті роки XX ст. видана низка законів про охорону навколишнього середовища – мря, водного і повітряного простору, грунту, прибережного простору від забруднення нафтою та ін.

Однак і дотепер зберігаються багато інститутів і норм соціалістичного права, головним чином, у сфері публічного права. Відсутній інститут приватної власності на землю. Законодавчо („Закон про управління землею” 1986 p., „Закон КНР про сільське господарство” 1993 p., Загальні положення цивільного права) визнана лише державна і колективна власність на землю, яка використовується селянами. Закріплене не право власності, а право користування і часткового розпорядження землею.

Проте „соціалізм” у Китаї був і залишається вербальним (словесним), а не реальним. Правову систему Китаю не можна кваліфікувати як соціалістичну і відносити до соціалістичного типу.

ЯПОНСЬКЕ ПРАВО.

§ 1. Поняття японського права і особливості його формування.

Японське право – це сукупність моральних, релігійних і правових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських релігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права.

Незважаючи на відокремлене становище і значне поширення звичаїв, традицій і ритуалів, Японія з перших днів своєї історії перебувала під впливом іноземних культур. Правда, активне сприйняття всього нового і корисного не завжди критично оцінювалося.

Починаючи з V ст. до епохи Мейдзі (XIX ст.) Японія зазнала сильного впливу китайських ідей і теорій. Основою японського, як і китайського, права була філософська концепція конфуціанства. Під її впливом розвиваються японське право, законодавство, правова філософія. Перші пам'ятники японського права з'явилися на початку VII ст. і являли собою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства. Відмітна їх риса полягає у тому, що з XIII ст. на зміну імператорським збірникам (ріцу-рьо) прийшли акти правлячих феодальних кланів.

Протягом тривалого часу (XVII – середина XIX століть) Японія фактично повністю була ізольована від зовнішнього світу. Остаточно закріпивши ієрархічну систему суспільства, яка позбавляла нижчі верстви населення яких-небудь прав, правляча військово-феодальна верхівка проводила вкрай консервативну лінію. Вона підтримувала традиційну національну психологію конфуціанського толку, заважала проникненню у свідомість населення іншої ідеології, яка могла змінити „національну цілісність” (кокутай).

Найважливіший нормативний акт цього часу „Кодекс із ста статей”, або „Сто законів” (1742 p.), впорядкував старі закони і норми звичаєвого права, вироблені феодалами. У ньому здебільшого містилися норми матеріального і процесуального кримінального права. Норми цивільного права були подані слабко, тому багато цивільно-правових і торгових відносин регулювалися звичаєвим правом. У країні офіційно діяв принцип незнання законів („народ не повинен знати закони, а мусить лише підкорятися ним”), відповідно до якого зміст законів має бути відомий лише суддям і чиновникам. В основі цього принципу лежала концепція стародавньокитайського права – невідомість майбутнього покарання сильніше утримує від вчинення злочину, ніж його знання.

Визначальними для формування основних рис сучасної правової системи Японії стали 60-80-ті роки XIX ст. Це так звана епоха Мейдзі („освіченого правління”), яка почалася з буржуазної революції 1867-1868 pp. Попри всю її обмеженість, революція дала поштовх до істотних реформ у різних сферах суспільного життя. Інтерес до культури Китаю – багатовікового наставника Японії – почав швидко знижуватися. Японія спрямувала свої погляди на Європу. Протягом деякого часу вплив китайського права ще зберігався (воно викладалося в Токійському університеті до 1880 p.), однак поступово зводилося нанівець внаслідок прагнення японців прилучитися до європейської культури.

Перелом у правосвідомості і правовій культурі японського населення настає з кінця 60-х років XIX ст., коли спостерігається промисловий підйом, активно розвиваються капіталістичні відносини, встановлюються торгові зв'язки з іншими державами. На японську мову перекладаються французькі і німецькі кодекси, вивчається англійське право. Поставлене і поступово виконується завдання створення законодавчої системи на зразок розвинутих країн.

Становлення нової правової системи проходило в гострій боротьбі між прихильниками консервативних і демократичних методів управління. Законодавство неодноразово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німецьке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професора Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримінального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламентом як закони у 1880 р. Г. Буассонаду було також запропоновано скласти проект Цивільного кодексу. Проте поданий у 1890 р. на затвердження до японського парламенту його проект був відхилений. Також був відхилений і Торговий кодекс, складений відповідно до Торгового кодексу Франції. Були прийняті Цивільний (1898 р.) і Торговий (1899 р.) кодекси, розробку яких парламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німецьку модель. Правда, автори включили до нього низку положень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення спорів — примирливому посередництву і за згодою сторін, що припускали поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потер-плого.

У 1889 р. була прийнята перша конституція Японії. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов. Перша Конституція Японії була консервативною, затвердила верховну владу імператора, обмежила права парламенту і фактично згодом підготувала грунт для військово-фашистському режиму. Кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство (Кримінальний кодекс 1907 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1922 p., закон про підтримання громадського спокою 1922 р.) набуло репресивного характеру.

Після закінчення Другої світової війни і капітуляції Японії, аж до укладення у 1951 р. Мирного договору, всі сфери життя країни перебували під контролем Верховного командування Союзних сил. За цей час багато інститутів права формувалися за американськими зразками. У результаті цього виникла невідповідність між старою правовою системою, яка склалася під впливом континентального європейського права, і глобальним тиском американського права. При впорядкуванні демократичної Конституції Японії 1947 р. за основу був узятий проект, підготовлений цивільною адміністрацією штабу окупаційних американських військ на чолі з генералом Макартуром. Як наслідок, прийняття нової конституції викликало необхідність перегляду всього законодавства держави.

§ 2. Джерела права сучасної Японії.

1. Нормативно-правовий акт (закон, урядові укази та інші акти підзаконного характеру). Заборонено видавати урядові укази з питань кримінального покарання без дозволу на те відповідного закону. Передбачено інститут контрасигнатури: всі закони і урядові укази підписуються компетентними державними міністрами і візуються прем'єр-міністром.

2. Нормативно-правовий договір (має значне поширення).

3. Норми-звичаї, норми-традиції (гирі) – посилання на них містяться у Цивільному і Торговому кодексах, наприклад, коли йдеться про рибальський промисел, використання гарячих джерел та ін. Проте сфера їх застосування поступово звужується.

5. Судовий прецедент – формально не вважається джерелом права. Однак постанови Верховного суду сприй маються судами (і нерідко державними установами) як нормативні акти, що мають неухильно виконуватися. Традиційне зневажливе ставлення до загального права і заперечення судових рішень змінилися їх сприйняттям.

§ 3. Система права сучасної Японії.

Чинна в Японії система права походить від німецького і французького права. Р. Давид відносить японське право до романо-германської правової сім'ї. Проте ближче до істини І. Нода, який підкреслює, що специфіка національної ментальності створює праворозуміння, яке важко змінити під впливом іноземного права. Японське право не повністю вписується у романо-германський тип правової системи. Сучасне японське право за своєю структурою нагадує західне, але воно діє у своєму власному традиційному культурному середовищі, яке формувалося століттями в умовах відсутності тривалих контактів із західною культурою. Тому при схожості моделей права практика його функціонування істотно відрізняється. Отже, дія японської моделі права видається іншою, ніж західного оригіналу.

До 1945 р. система права Японії ґрунтувалася на поєднанні традиційних феодальних принципів, частково запозичених із системи права імператорського Китаю, і принципів континентальної системи права в його етатичному (державному) варіанті.

Правова система Японії запозичила із системи континентального права таке:

- поділ права на публічне і приватне;

- структурний поділ системи права на галузі та підгалузі;

- кодифікацію нормативно-правового матеріалу.

До кримінального права Японії внесені принципи континентального права: „немає злочину і покарання без вказівки на те в законі”, „закон зворотної дії не має при введенні або посиленні кримінальної відповідальності” та ін.

Система права Японії до Другої світової війни складалася із галузей конституційного, адміністративного, цивільного, торгового, кримінального, цивільного процесуального, кримінально-процесуального права.

За часів реформ після війни, проведення яких контролювалося американською владою, японська правова система була „американізована”. Так, впровадження в японську ідеологію і практику як конституційних принципів „поділу влади”, „стримувань і противаг”, незалежності судової влади, рівності всіх перед законом, рівності чоловіка і жінки, визначення кола демократичних прав і свобод громадян, які підлягають безпосередньому судовому захисту, введення інституту конституційного нагляду – все це стало результатом впливу американського права. Японська конституція відтворила славнозвісні слова американської Декларації незалежності 1776 р. про „право на життя, свободу і на прагнення до щастя” як вищий предмет турботи держави про її громадян (ст. 13).

На регулювання сфери торгово-економічних відносин, діяльності корпорацій та інших приватних правових інститутів також вплинуло американське право. Оновлено традиційні галузі права. Фактично заново створено конституційне право. Оформилися нові галузі права – право людини на соціальне забезпечення, господарське, екологічне. Виділилися підгалузі медичного, освітнього права та ін.

Демократичними досягненнями Конституції Японії, крім зазначених, є зафіксовані в ній права громадян у кримінально-процесуальній сфері:

- право на захист і судовий розгляд обвинувачення;

- заборона незаконного арешту і незаконних обшуків;

- право обвинуваченого на відкритий, неупереджений, без зволікань, розгляд справи;

- заборона застосування покарання без відповідної правової процедури та ін.

З метою захисту прав підозрюваного в Конституції закріплена така норма: „Ніхто не може бути примушений давати показання проти самого себе. Показання, одержане із застосуванням примусу, під катуванням або під погрозою або після невиправдано тривалого арешту чи тримання під вартою, не може розглядатися як доказ” (ст. 38). Проте при втіленні в життя нових принципів попереднього слідства і судочинства зберіг своє значення традиційний принцип: „Визнання – найперше з усіх доказів”.

§ 4. Закон. Кодифікація.

Сучасні закони і кодекси Японії, які перетворилися на одне із основних джерел права, не є плодом виключно національного утворення. Як уже відзначалося, вони складалися спочатку на зразок німецьких і французьких кодексів. Після Другої світової війни створюються нормативно-правові акти, зорієнтовані на американське законодавство. При цьому враховуються національні норми-традиції, шануються ритуали.

Чинна на цей час система законодавства Японії створювалася починаючи з кінця XIX ст. її можна назвати змішаною. Правда, вона не є аналогічною змішаному (гібридному) типу правової системи – скандинавській чи латиноамериканській групі. В Японії запозичення тих чи інших елементів континентального і загального права відбувалося безсистемне. Запозичені норми законів спорадично, час від часу впліталися у тканину японського права, що зберігає спадкоємність традиційних норм моралі і звичаю. Своєрідність законодавства значною мірою визначається особливостями правового мислення, інформаційно-правового насичення, узагальненого відображення зв'язків як з національним минулим, так і зі світовими досягненнями у галузі юриспруденції.

На цей час в Японії застосовуються Цивільний (1898 р.) і Торговий (1899 р.) кодекси (в їх основі лежить німецька модель) із значними змінами і доповненнями, внесеними відповідно до Конституції. Наприклад, у Цивільному кодексі закріплені право приватної власності, свобода договору. Встановлено право дружини на спадкування майна чоловіка, якого до Конституції вона не мала, та ін. Цивільний процесуальний кодекс 1926 p., підготовлений на зразок австрійського законодавства і спрямований на посилення ролі суду в ході розгляду справ, зазнав лише незначних змін. Кримінальний кодекс 1907 р. діє в редакції 1947 р. з подальшими змінами і доповненнями.

Внесення змін і доповнень до кодексів – лише частина роботи законодавця. Велику питому вагу мають закони, які не включаються до кодексів, а доповнюють їх. Протягом 1946-1950 p.p. відповідно до Конституції прийняті закони про парламент, суд, кабінет міністрів, виборчий закон, закони про місцеву автономію, громадянство, судоустрій, прокуратуру, адвокатуру та ін., які стосуються державної організації життя японського суспільства. У 1948 р. почав діяти новий Кримінально-процесуальний кодекс, деякі інститути якого запозичені із американського права. Закон про поліцію 1947 р. вніс зміни до системи її підконтрольності, перенісши центр ваги на місця.

Велика група законів створена для регулювання економічних відносин. Це закони про заборону приватної монополії та підтримку приватної торгівлі, так званий „антимонопольний закон” (1947 р.); про обіг цінних паперів (1948 р.); про відновлення компаній (1955 р.); про контроль за біржами і цінними паперами. Вони, як правило, копіювали американські закони. З метою залучення до країни англо-американського капіталу ще у 1922 р. було прийнято закон про довірчу власність з урахуванням американського законодавства.

Значна увага приділяється проведенню кодифікаційних робіт у сфері регулювання трудових і пенсійних відносин. Закон про трудові спори 1947 р. визначає умови праці, тривалість робочого часу, надання відпустки та ін. Законодавство про пенсійне забезпечення (10 законів) складним. Система пенсій багатоманітна. Встановлюється виплата пенсій за старістю залежно від страхових внесків робітника, підприємця, держави; виплата пенсій у разі втрати годувальника, через хворобу та ін.

Істотне місце в системі законодавства посідають закони про охорону довкілля. У 1967 р. був прийнятий основний закон про контроль за забрудненням навколишнього середовища. Згодом з'явилися закони про покарання за правопорушення, які полягають в забрудненні навколишнього середовища, небезпечному для здоров'я людини (1970 р.); про запобігання смороду (1971 р.), який передбачає організаційні заходи щодо утилізації відходів і підтримання чистоти в міських умовах; про відшкодування шкоди, заподіяної відпрацьованими мастилами (1975 р.); про вібрацію (1976 р.) та ін.

За змістом і технікою виконання закони Японії не поступаються європейським, однак їхнє практичне застосування значно слабкіше. Як і раніше, в силі залишаються традиції, правові норми та інститути національно-історичного походження. Особливу роль відіграють правила зовнішньо пристойної поведінки – поступливість, примирення, доброзичливість, які виключають зовнішній тиск на особу. З сучасними кодексами і процесуальними нормами уживаються традиції позасудового вирішення спорів.