Кримінальне законодавство щодо охорони інформації 2 страница

=> не проживаючи на території, окупованій протилежною
стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але
не піймана до того, як знову приєдналась до збройних сил, до
яких належить.

Ст.114 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної
відповідальності особи, яка вже передала або зібрала для передачі іноземній
державі відомості, які становлять державну таємницю.

Такою підставою є сукупність трьох умов, з яких тільки дві цілком
залежать від волі зазначеної особи:

=> особа припинила раніше розпочату шпигунську
діяльність;

=> вона добровільно повідомила органи державної влади
України про вчинене нею для заподіяння шкоди інтересам
України;

=> внаслідок виконання особою перших двох умов та
прийнятих органами державної влади України (можливо, за
участю цієї ж особи ) заходів було усунуто заподіяння шкоди
інтересам України.

Шпигунство вважається закінченим злочином не з моменту встановлення
зв'язку з іноземною державою або отримання завдання від іноземної розвідки, а
з моменту вчинення визначених конкретних дій на шкоду Україні.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла.

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи,
незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення
чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, - карається
штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до З
років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням
насильства чи з погрозою його застосування, - карається позбавленням волі на
строк від 2 до 5 років.

Конституція України гарантує недоторканність житла. Не допускає
проникнення в житло чи інше володіння особи, проведення в них огляду чи
обшуку інакше як по мотивованому рішенню суду. У невідкладних випадках,
зв'язаних з порятунком життя людей і майна чи з безпосереднім
переслідуванням осіб, підозрюваних у здійсненні злочину, можливий інший,
установлений законом, порядок проникнення в житло чи інше володіння особи,
проведення в них огляду й обшуку (стаття ЗО Конституції).

Порушення недоторканності житла громадян - це протиправне таємне чи
відкрите вторгнення посадової особи в будинок, квартиру, кімнату чи інше
приміщення, у якому проживає громадянин.

До дій, що порушують недоторканність житла громадян, відносяться:
незаконний обшук, незаконне виселення чи інші дії. Під останніми варто
розуміти незаконний огляд житла, незаконну виїмку речей, що у ньому
знаходяться. Це може бути вселення в житло інших громадян без згоди тих, хто
проживає в ньому.

Об'єктом злочину є право людини на недоторканість житла та іншого
майна.

Його предметом може бути житло або інше володіння особи.

Потерпілим від такого злочину може бути фізична особа - громадянин
України, особа без громадянства або іноземець. Порушення встановленого
законом порядку проникнення до приміщення, яке належить на правах
власності юридичній особі, не становить складу злочину, передбаченого ст.162.

З об'єктивної сторони порушення недоторканості житла може бути
вчинене у формі:

=> незаконного проникнення до житла чи до іншого
володіння особи;

=> незаконного проведення в них огляду чи обшуку;
=> незаконне виселення;

=> інших дій, що порушують недоторканість житла
громадян.

Суб'єкт злочину загальний.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом.
Винний усвідомлює, що порушує недоторканість житла громадян шляхом
здійснення вказаних дій, та бажає їх вчинити.

Кваліфікуючими ознаками злочину, що розглядається, є вчинення його:
службовою особою;
=> із застосуванням насильства чи з загрозою його
застосування.

Обшук, виселення, огляд, виїмка визнаються незаконними, якщо вони
вчинені посадовою особою, що не має на це право. Такі дії вважаються
незаконними і тоді, коли вони вчинені посадовою особою, що має на це право,
але за відсутності законних основ на це чи хоча б і на законних підставах, але
без дотримання передбачених законом правил.

Варто мати на увазі, що порушення недоторканності житла громадян у
випадках, що не терплять зволікання (для запобігання злочину, що готується;
для затримання злочинця; у випадку стихійного лиха), не є злочином.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення самої дії -
незаконного обшуку, незаконного виселення і тому подібного. Якщо ж у
наслідок порушення недоторканності житла громадян була заподіяна істотна
шкода, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом: посадова особа
усвідомлює, що вона здійснює незаконний обшук, незаконне виселення чи інші
дії, що порушують недоторканність житла громадян, і бажає так діяти.

Суб'єктом злочину може бути посадова особа, що використовувала своє
службове становище для здійснення зазначених незаконних дій. Приватні
особи, що порушують недоторканність житла громадян, у залежності від
мотивів і мети здійснення таких дій, можуть при наявності для цього підстав
відповідати за самоправність чи хуліганство.

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов,
телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або
через комп'ютер.

Ця стаття має дві частини:

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов,
телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається засобами зв'язку
або через комп'ютер, - карається штрафом від 50 до 100
неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами
на строк до 2 років, або обмеженням волі до 3 років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів
або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних
засобів, призначених для негласного зняття інформації, - карається
позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

Таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень
охороняється законом (ст. 31 Конституції України). Це означає, що ніхто не
вправі без згоди самого громадянина знайомитися з його листуванням або
розголошувати його зміст. Виключення можуть бути встановлені тільки судом
у випадках, передбачених законом з метою запобігання злочину чи з'ясування
істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами
одержати інформацію неможливо.

Об'єктом злочину є конституційне право громадян на таємницю
листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції.

Предметом його є відомості, передані або котрі передаються громадянам
шляхом листування чи телефонних розмов, а також відомості громадян, які
передаються або котрі передаються по телефону чи за допомогою інших засобів
зв'язку, а також через комп'ютер та, які складають таємницю громадянина чи
громадян.

Об'єктивна сторона злочину може бути виражена в одній із чотирьох
форм:

=> порушення таємниці листування;
=> порушення таємниці телефонних переговорів;
=> порушення таємниці телеграфних повідомлень;
=> порушення таємниці інших повідомлень громадян.

Кожна з цих форм припускає розголошення, що стосується лише
громадян.

Порушення таємниці телефонних розмов - це різного роду дії, зв'язані з
прослуховуванням без відома чи без згоди особи його розмов по телефону. Це
може бути і розголошення сторонній особі працівником поштово-телеграфної
установи самого факту телефонної розмови.

Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом цього злочину не є особа,
попередньо для одного з учасників розмови, яка знаходиться поряд з відкритою
кабіною телефону-автомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі і
т.п.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа
усвідомлює, що незаконно ознайомлюється з відомостями чи повідомленнями

громадян, які передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, та бажає
вчинити такі дії. Мотиви злочину можуть бути різними і значення для його
кваліфікації не мають.

Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються вчинення його:

=> по відношенню до державних або громадських діячів;
=> службовою особою;

=> із використанням спеціальних засобів, призначених для
негласного зняття інформації (2.2 ст.163)

0 Стаття 182. Порушення недоторканності приватного
життя.

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації
у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи публікується в
засобах масової інформації, - караються штрафом до 50 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або
арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років.

Об'єктом злочину є право громадянина на недоторканість приватного
життя, приватну та сімейну таємницю.

Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є
відомості про приватне життя особи, які становлять її приватну чи сімейну
таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейне становище, релігійність,
стан здоров'я, дату та місце народження, майнове становище та інші
персональні дані про особу) та розповсюджуються за її бажанням у
відповідності з передбаченими нею умовами.

Конфіденційною не може визнаватись інформація, раніше вже
розголошена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи
іншим способом.

З об'єктивної сторони порушення приватного життя полягає у
неправомірному втручанні в приватне чи сімейне життя особи, порушення

таємниці приватного чи сімейного життя, котрі можуть виявитись у наступних
формах:

=> незаконне збирання конфіденційної інформації про
особу;

незаконне зберігання такої інформації;

=> незаконне її використання;

=> незаконне розповсюдження конфіденційної інформації
про особу;

=> розповсюдження її в публічному виступі, творі, який
публічно демонструється, чи висвітлюється у засобах масової
інформації.

Всі ці дії створюють склад злочину, передбаченого ст.182, лише у
випадку, коли ці дії здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.

Суб'єкт злочину спеціальний.

Порушення недоторканості приватного життя службовою особою з
використанням наданої їй влади чи службового становища, якщо воно завдало
суттєвої шкоди правам та інтересам окремих громадян чи державним,
громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, які охороняються законом,
утворює сукупність злочинів та потребує кваліфікації за ст.І82 та ст.364, чи
ст.365.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

У випадку, коли недоторканність приватного життя була порушена
службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності цієї
підстави вчинене може бути кваліфіковане за ст.367.

0 Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або
використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять
комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого
використання цих відомостей, а також незаконне використання таких
відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської
діяльності, - караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням
волі на строк до 3 років.

Інформаційна складова полягає у здійсненні ефективного інформаційно-
аналітичного забезпечення господарської діяльності підприємства. Відповідні
служби виконують при цьому певні функції, які в сукупності характеризують
процес створення та захисту інформаційної складової економічної безпеки. До
таких функцій належать:

- збирання всіх видів інформації про діяльність того чи того суб'єкта
господарювання;

- аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням
загальноприйнятих принципів і методів;

- прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і
політичних процесів;

- оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому,
розроблення рекомендацій для підвищення цього рівня на конкретному
суб'єкті господарювання;

- інші види діяльності з розроблення інформаційної складової економічної
безпеки.

На підприємство постійно надходять потоки інформації, що різняться
джерелами їх формування. Виокремлюють інформацію:

- відкриту офіційну;

- вірогідну нетаємну, одержану через неформальні контакти працівників
фірми з носіями такої інформації;

- вірогідну таємну, отриману через неформальні контакти працівників
фірми з носіями такої інформації.

Сукупність відомостей, які використовують у підприємницькій діяльності,
можна умовно згрупувати за такими напрямами:

а) підприємницька (комерційна) інформаційна система (відомості про стан
економічної системи; чинники, які позитивно чи негативно впливають на
сферу господарювання і комерції, в якій діє підприємець);

б) правова інформаційна система (відомості про чинне законодавство, що
регулює й охороняє діяльність підприємницьких (комерційних) структур);

в) спеціально-оперативна інформаційна система (відомості про способи,
сили і засоби гарантування безпеки підприємницької інформації від
доступу третіх осіб).

Уся ця інформація має різну цінність для підприємця, і розголошування її
може призвести (або не призвести) до загроз економічній безпеці різного
ступеня важкості. Тому інформацію доцільно поділяти на три групи:

а) інформація для відкритого користування будь-яким споживачем у будь-
якій формі;

б) інформація обмеженого доступу - тільки для органів, що мають
відповідні законодавчо встановлені права (міліція, податкова поліція,
прокуратура);

в) інформація тільки для працівників (або керівників) фірми.

Інформація, що належить до другої і третьої груп, є конфіденційною і має

обмеження у розповсюдженні.

Отже, конфіденційна інформація - це документована (тобто зафіксована
на матеріальному носієві і з реквізитами, що дають змогу ідентифікувати її)
інформація, доступ до якої обмежується відповідно до законодавства України.
Частина цієї комерційної інформації становить особливий блок, і її можна
віднести до комерційної таємниці.

Комерційна таємниця підприємства - це інформація, що не є державним
секретом і пов'язана з виробництвом, технологічною інформацією,
управлінням, фінансами та ін. Розголошування (передача, витік) її може завдати
збитку інтересам фірми. Така загальна характеристика категорії "комерційна
таємниця " підприємства є законодавчо правильною.

Відомості, пов'язані з виробництвом, технічною інформацією,
управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною
таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його
інтересам, у відповідності зі ст. ЗО Закону України «Про підприємства в
Україні» є комерційною таємницею підприємства.

Комерційна інформація - відомості про фінансово-економічне становище
підприємства (бухгалтерська звітність), кредити і банківські операції; про
укладені договори, контрагентів, структуру капіталів і плани інвестицій,
стратегічні плани маркетингу; аналіз конкурентоспроможності власної
продукції, клієнтів; плани виробничого розвитку; ділове листування та ін.

Комерційна таємниця підприємства - інформація, що не є державною
таємницею, пов'язана з виробництвом, технологічною інформацією,
управлінням, фінансами тощо, розголошування (передача, витік) якої може
завдати збитку інтересам фірми.

Промислове шпигунство -добування законними і незаконними методами у
конкуруючих фірм (монополій, а також партій, фізичних або юридичних осіб,
правоохоронних органів і т.ін.) відомостей або інформації з наукових
досліджень, виробництва продукції після застосування найбільш перспективної
технології, а також персональних даних з метою використання їх у конкурентній
боротьбі або навіть з корисливою метою.

«Шпигунство» («економічне», «промислове», «комерційне», «науково-
технічне») - 1) активні дії, спрямовані на збирання або розкрадання цінної
інформації, закритої для сторонніх осіб; 2) протиправне заволодіння
комерційними засобами конкурента заради власних вигод.

Статтею 231 передбачена відповідальність за два склади злочину:

=> незаконне збирання з метою використання відомостей,
що складають комерційну або банківську таємницю;

=> незаконне використання відомостей, що складають
комерційну або банківську таємницю, якщо це заподіяло великий
матеріальний збиток суб'єкту підприємницької діяльності.

Під незаконним збиранням відомостей, що складають комерційну або
банківську таємницю, варто розуміти одержання протиправним способом
відомостей, що складають відповідно до законодавства України комерційну
таємницю.

Закінченим злочином у цій формі варто вважати злочин, з моменту
здійснення дій з незаконного збирання відомостей, що містять комерційну або
банківську таємницю незалежно від подальшого їхнього використання, якщо
використання таких відомостей може завдати шкоди власнику цих відомостей.
Фактичне використання незаконно отриманих відомостей для наявності
остаточного складу даного злочину не обов'язково, як не є обов'язковим і
заподіяння реального збитку власнику відомостей.

Об'єктивна сторона злочину характеризується:

=> вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей,
які становлять комерційну або банківську таємницю;
=> незаконним використанням таких відомостей.

Суб'єктивна сторона незаконного використання відомостей, що складають
комерційну або банківську таємницю, припускає наявність лише прямого
умислу. При цьому винна особа усвідомлює, що вона незаконно використовує
відомості, що складають комерційну таємницю, тобто використовує їх з
порушенням законодавства, що регламентує використання конфіденційної
інформації, чи використовує відомості, добуті незаконним шляхом.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, а у випадку
комерційного шпигунства обов'язкова також мета - розголошення чи інше
використання зібраних відомостей.

Мотив і ціль незаконного використання відомостей, що складають
комерційну або банківську таємницю, можуть бути різними і на кваліфікацію
не впливають. У відношенні незаконного використання відомостей, що
складають комерційну або банківську таємницю, у виді заподіяння великого
матеріального збитку, умисел може бути як прямим, так і непрямим.

0 Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці.

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її
власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або
службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих
мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, - карається
штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або
позбавленням волі на той самий строк.

Розголошення комерційної або банківської таємниці - це ознайомлення
іншої особи без згоди, уповноваженої на те особи з відомостями, що складають
відповідно до чинного законодавства України комерційну або банківську
таємницю, особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку чи
стали відомі в зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Способи розголошення відомостей, що складають комерційну або
банківську таємницю, можуть бути різними: повідомлення зазначених
відомостей іншим особам, зокрема конкурентам власника комерційної або
банківської таємниці; надання іншим особам для ознайомлення документів, що
містять комерційну або банківську таємницю; інше навмисне створення умов,
що дають можливість стороннім особам ознайомитися з відомостями, що
складають комерційну або банківську таємницю.

Суб'єктом злочину може бути особа:

=> якій комерційна або банківська таємниця стала відомою
внаслідок її особливих взаємовідносин із власником таємниці;

=> яка є представником контрагента чи партнера
відповідного суб'єкта господарської діяльності та попереджена
щодо нерозголошення таємниці;

=> яка є службовою особою органу державної влади та
отримала відповідні відомості на підставі закону під час
виконання своїх службових обов'язків.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є наслідки у формі
великого матеріального збитку, заподіяного суб'єкту підприємницької
діяльності, комерційну або банківську таємницю якого розголошено.
Заподіяння розголошенням комерційної або банківської таємниці суб'єкту
підприємницької діяльності небажаного збитку, складу розглянутого злочину
не утворить.

Остаточним злочин вважається з моменту фактичного заподіяння суб'єкту
підприємницької діяльності великого матеріального збитку. У випадку, якщо
заподіяний збиток не є великим чи взагалі не заподіяний, але матеріалами
справи установлено, що в особи був намір щодо заподіяння значного за
розміром матеріального збитку, його дії варто кваліфікувати як замах на
здійснення злочину, передбаченого ст. 232.

Із суб'єктивної сторони розголошення комерційної або банківської
таємниці характеризується тільки прямим умислом і спеціальними мотивами -
корисливим мотивом чи іншими особистими спонуканнями.

Суб'єктом злочину може бути особа, якій відомості, що представляють
собою комерційну або банківську таємницю, стали відомі у зв'язку з його
професійною чи службовою діяльністю та, які вона повинна зберігати в
таємниці, або корисливі мотиви.

0 Стаття 328. Розголошення державної таємниці.

Ця стаття має дві частини:

1. Розголошення відомостей, шо становлять державну
таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у
зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак
державної зради або шпигунства, - карається позбавленням волі на
строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.

Суспільна небезпека розглянутого злочину полягає в тому, що в результаті
недисциплінованості чи помилки окремих осіб, що проявилися в балакучості чи
безвідповідальності, відомості, що складають державну таємницю, можуть
стати надбанням іноземної розвідки чи осіб, що використовують їх на шкоду
інтересам держави.

Розголошення державної таємниці укладається в незаконному переказі,
розголошенні відомостей, що складають державну таємницю, особою, якій
вони були довірені або стали відомі в процесі службової чи професійної
діяльності, в результаті чого ці відомості стали надбанням сторонніх осіб.

Об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений у
відповідності з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок
забезпечення охорони державної таємниці, який забезпечує безпеку держави.

Предмет злочину - певним чином матеріалізовані відомості, що
становлять державну таємницю.

З об'єктивної сторони злочин передбачає розповсюдження певних
відомостей, що полягають в діях, а в окремих випадках і в бездіяльності.

Форми розголосу зазначених відомостей можуть бути різноманітними: під
час розмови про них у присутності сторонніх осіб (на вулиці, у трамваї і т. п.),
повідомлення цих відомостей знайомим чи родичам, у листах, доповідях,
виступах, у печаті. Розголошення державної таємниці може бути у формі
показу або передачі стороннім особам для ознайомлення предметів чи об'єктів,
інформація про які складає державну таємницю, документів і матеріалів, що
Містять державну таємницю. Відомості, що складають державну таємницю,
можуть бути розголошені також шляхом бездіяльності осіб. Скажімо, внаслідок
недбалого збереження документів, сторонні особи можуть прочитати чи
сфотографувати їх.

Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну
таємницю, були довірені чи стали відомі у зв'язку з виконанням службових
обов'язків.
Із суб'єктивного боку злочин може бути вчиненим як навмисний (прямий
та непрямий умисел), так і за необережністю (злочинна самовпевненість та
злочинна недбалість).

Розголошення державної таємниці кваліфікується за ст. 328 лише за
відсутності ознак державної зради чи шпигунства. Розмежування злочинів
передбачених ст. 328 та ст. 111, ст. 114, здійснюється в першу чергу за змістом
умислу винного:

=> Державна зрада чи шпигунство передбачають, що
суб'єкт злочину бажає передати відомості, що становлять
державну таємницю, іноземній державі, а при розголошені
державної таємниці суб'єкт злочину, який діє навіть з прямим
умислом, бажає передати зазначені відомості сторонній особі, яка
не є однією із зазначених адресатів;

=> Злочин, передбачений ст. 328, відрізняється від
державної зради та шпигунства за змістом безпосереднього
об'єкту та об'єктивної сторони, та спеціальним суб'єктом.
0 Стаття 329. Втрата документів, що містять державну
таємницю.

Ця стаття має дві частини:

1. Втрата документів або інших матеріальних носіїв таємної
інформації, що містять державну таємницю, а також предметів,
відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони
були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого
законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими
матеріалами - носіями таємної інформації або предметами, - карається
позбавленням волі на строк до 3 років з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або
без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Склад даного злочину вимагає наявності трьох нерозривно з'єднаних між
собою предметів:

=> порушення (шляхом дії чи бездіяльності) правил
користування або збереження документів чи предметів;

=> виходу документів або предметів з власності чи
користування особи, якій вони були довірені;

=> ознайомлення чи можливості ознайомлення з такими
документами або предметами сторонніми особами.

Порядок користування і збереження зазначених документів, а також
предметів, відомості про які є державною таємницею, має здійснюватися у
відповідності з правилами користування ними: збереження, переписування,
перевезення тощо. Такі правила встановлюються міністерствами чи
відомствами і містяться у відповідних наказах та інструкціях. Порушення
зазначених правші може спостерігатися за умов винесення документів або
предметів (якщо винесення заборонено) зі спеціальних приміщень або сховищ;
у недбалому користуванні документами або предметами за межами
спеціального приміщення або сховища; у неприйнятті заходів щодо створення
спеціальних приміщень, кімнат, сейфів для збереження матеріалів; у
неприйнятті заходів для усунення несправностей у сховищах; у збереженні
документів або предметів не в тих місцях, що спеціально для цього
пристосовані, або в збереженні не так, як цього вимагають правила. Для
наявності злочину необхідно, щоб таке порушення правил збереження або
користування документами, або предметами призвело до вилучення їх із
власності або користування особи, якій вони були довірені.

Об'єкт цього злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 328.

Предметом злочину є:

=> документи, що містять державну таємницю;
=> інші матеріальні носії таємної інформації, що містять
державну таємницю;

=> предмети, відомості про які становлять державну
таємницю.

З об'єктивної сторони цей злочин сформульований як злочин з
матеріальним складом та полягає в двох взаємопов'язаних фактах, перший з
яких є причиною, а другий - наслідком:

=> порушення особою, якій були довірені матеріальні носії
таємної інформації, що містять державну таємницю, чи предмети,
відомості про які становлять державну таємницю, встановленого
законом порядку поводження з ними;

=> втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або
предметів.

Суб'єктом злочину є особа, яка має відповідний допуск до документів чи
інших матеріальних носіїв таємної інформації, які містять державну таємницю,
а також до предметів, відомості про які становлять державну таємницю.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину -
злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому відношення до
порушення правил поведінки із зазначеними документами (предметами) може
бути і навмисним.