Вбивство на замовлення – позбавлення життя людини, вчинене за певну матеріальну чи грошову винагороду, в інтересах третьої особи. Вбивців на замовлення називають кілерами.

Кілер –(з англ. вбивати) – це, як правило, молоді люди, фізично добре підготовлені (військові, спортсмени). Кілери – вправні стрільці, добре знаються на вибухівці. Характерним для вбивства на замовлення є те, що вони вчиняються здебільшого після попередньої підготовки з вивчення способу життя, режиму роботи і відпочинку майбутньої жертви. З урахуванням цього визначаються час, місце вбивства на замовлення та способи його скоєння. Специфічною ознакою такого вбивства є раптовість і швидкоплинність дій злочинців.

Юридична термінологія є не що інше, як основний, найбільш інформований шар лексики законодавства, що сприяє точному й конкретному формулюванню правових приписів, досягненню максимальної лаконічності юридичного тексту.

Займаючи незначний обсяг нормативного тексту, юридичний термін являє собою його базу, основний смисловий фундамент. Важливою рисою юридичних термінів як способів професійної комунікації є їх тісний зв'язок з світоглядом та ідеологією, з різними політичними та юридичними теоріями, визначеними загальними традиціями, правовим досвідом.

Словниковий склад термінології законодавства формувався з різних джерел. До нього входять терміни, які вживались в законодавстві, в документознавстві царської Росії і зараз успішно використовуються для потреб правового регулювання в нашій державі. Широко представлені терміни загальнонародного походження, які раніше в законодавстві не вживались, а також запозичені з римського права та чинного законодавства зарубіжних країн.

Основний фонд юридичної термінології міститься в найважливіших законодавчих актах, які визначають термінологічні еталони. Основним джерелом юридичних термінів є Конституція.

Однією з характерних рис юридичної термінології є її поширеність, системність. Юридичні терміни утворюють складну органічну систему, знаходяться між собою в різних зв’язках. Між ними є зв’язки погодження( злочин, адміністративне правопорушення, дисциплінарний проступок), субординація (угода як родове поняття і конкретні види угод). Взаємозалежність термінів полягає в тому, що з одного, яке являє собою кущове слово, утворюються сталі словосполучення, що відбивають близькі поняття. Наприклад, за допомогою терміна право утворюються такі словосполучення як правосуддя, правоохоронець, правовідносини, правомірний, правопорушник, правозахисник, право творець, від терміна закон – законодавець, законність, законознавець, законодавство тощо.

Постійність словникового запасу законодавства – необхідна умова його стабільності.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що юридична термінологія – узагальнене найменування, що регламентує норми життя суспільства, встановлює соціальний статус фізичної та юридичної особи, є показником компетенції фахівця, дає юристу правову обізнаність.

4. Класифікація юридичних термінів важлива в першу чергу для впорядкування правової інформації, її автоматизації і є певною мірою умовною.

При формулюванні тексту закону використовуються загальновживані; загальновживані, що мають у нормативному акті більш вузьке, спеціальне значення; суто юридичні; технічні.

Загальновживані – це звичайні найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які в однаковій мірі використовуються в побутовій мові, ділових паперах, законодавстві. У законодавстві вони вживаються у загальноприйнятому значенні (порядок, зброя, засідка, процес, знахідка, документ). Використовуючи загальновживані терміні, законодавець повинен забезпечити їх тлумачення в тій чи іншій формі, щоб був чітко зрозумілий зміст.

Більшість термінів, взятих з повсякденної мови, отримують в нормативному акті спеціальне значення. Їх перевага перед загальновживаними полягає в тому, що при максимальній стислості вони найточніше визначають потрібне поняття. Наприклад, термін «пригода» набуває в нормативно-законодавчих актах спеціального значення. Подібних термінів в нормативних актах багато (скарга, акт, заява, злочинність, відповідальність, право, потерпілий тощо). Вони складають основу юридичної термінології, несуть основне смислове навантаження в законодавстві. Наприклад, відповідальність кримінальна, адміністративна, відповідальність держави за заподіяння шкоди, відповідальність за порушення законодавства про працю, відповідальність юридична тощо.

Важливо, щоб спеціальне значення загальновживаного терміна було очевидним. Таким термінам в законодавстві даються визначення. Якщо цього немає, значення терміна визначається, виходячи з загального контексту. При першому використанні термінів зі спеціальним значенням, треба давати до нього відповідні нормативні роз’яснення.

В юридичній термінології багато суто юридичних термінів, значення яких не завжди можна пояснити з позиції лінгвістики. Застосовуються вони для позначення певних понять тільки в юриспруденції.

Спеціальні юридичні терміни – слова або словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ (правовідносини, юридична особа, позов, законопроект). Вони створюються юридичною наукою і практикою.

У нормативних актах використовується багато термінів, взятих з різних галузей науки, техніки, а також професіоналізми. У літературі за ними закріпилась назва «технічні терміни»( діапозитив, плівка, фонограма тощо). У процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без технічних термінів обійтись неможливо. Необхідно дотримуватись правила, що технічні терміни використовуються в тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі.

Спеціальні юридичні й технічні терміни дуже зручні.

За будовою терміни поділяються на:

- однослівні ( юриспруденція, право);

- терміни-словосполучення (позовна заява, юридична відповідальність);

- терміни-речення ( Кроком руш!).

За походженням терміни бувають:

- запозичені кримінальний кодекс, адвокат, прокурор)

- створені засобами власної мови (потерпілий, правознавство, захисник).

Термінологію потрібно відрізняти від професійної лексики. Одиницею професійної лексики є професіоналізми, які позначають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці. Тому їх нерідко ще позначають спеціальними словами чи спеціальними термінами. Професійна лексика неоднозначно трактується у сучасному мовознавстві. Деякі дослідники (М. Степанова, І. Чернишов) вважають, що за своїм складом це здебільшого архаїчна лексика старих ремесел та спеціальних занять, водночас як термінологія – це спеціальна лексика сучасної науки і техніки. Інші (А. Калініна, В. Прохорова) вважають, що частина професійної лексики збігається з термінологією. Різниця полягає в тому, що термін – це цілком офіційна, узаконена назва певного поняття, а професіоналізм – напівофіційне слово, сферою вживання якого є специфічне мовлення.

Професіоналізми ( лат. professio – фах, заняття) – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. Це в основному назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різних гатунків сировини, спеціальні професійні вислови.

Виділяють науково-технічні, професійно-технічні, просторічно-жаргонні професіоналізми. Частина професіоналізмів є неофіційними замінниками термінів. Наприклад, у мові водіїв кермо – бублик, у журналістів помилка –ляп, у викладачів, вчителів вільний час між парами, уроками – вікно, у мові бухгалтерів можна почути вирази дебет кредит обганяє, підбити баланс тощо.

Деякі з професіоналізмів з часом можуть перейти у нормативне слововживання, напр.: двірник – пристрій для очищення вітрового скла.

Найчастіше, як зазначають вчені-мовознавці, професіоналізми виникають в тому середовищі, де термінологія не розвинена або складна. Напр.: у мові моряків кухар – кок, вони морем не плавають, а ходять, медичному терміну трансплантація, відповідає професіоналізм пересадка тощо.

Професіоналізми, на відміну від термінів, не утворюють терміносистеми, вживаються здебільшого в усному мовленні, зберігають образність. У писемній мові вживаються у виданнях, призначених для фахівців.

Починаючи з ХУІІІст. в деяких європейських мовах починає все ширше вживатися слово «номенклатура». З'являється воно у французькій мові у ХУІ ст. Утворене від латинського – розпис імен. Поштовхом для поширення цього слова стала створена відомим шведським ботаніком К. Ліннеєм класифікація рослин. Тому слово містило в собі зміст «система назв, що мають зовнішню схожість», тобто виступають синонімом до слова «номінація».

У 80-х роках ХУІІІст. після упорядкування хімічної номенклатури значення слова розширюється, воно починає позначати на лише систему назв, а й систему понять, унаслідок чого перетворюється на фактичний дублет «термінології».

У середині ХІХ ст. англієць В. Ревель, філософ і логік, визначив номенклатуру як сукупність назв, видів чи елементів. Із цим же значенням вживав це слово І. Верхратський, диференціюючи чим самим поняття термінології й номенклатури. Види рослин, тварин у нього іменуються номенклатурою, а всі інші спеціальні назви – термінами.

Сьогодні під номенклатурою розуміють:

1) систему назв, вживаних у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва;

2) перелік найменувань продукції, що виробляється;

3) перелік рахунків, що їх відкриває бухгалтерія;