Поясніть значення міжнародного публічного права, визначте особливості правовідносин.
Система норм міжнародного публічного права як елемент загальної міжнародної нормативної системи має цілком самостійне значення і, володіючи деякими спільними рисами, властивими іншим нормативним системам (регулювання тих або інших міжнародних відносин з метою досягнення спільного результату), у той же час має істотні відмінності. У загальному плані ці відмінності полягають у:
- об'єктивно існуючій цілісності внутрішньо взаємозалежних елементів міжнародно-правової системи;
- стрункості структури всієї системи;
- складі конкретних елементів системи;
- особливій юридичній природі виникнення норм системи;
- особливому юридичному характері впливу на суб'єктів відносин (механізмі правового регулювання).
Внаслідок цих відмінностей та інших особливостей міжнародне публічне право являє собою особливу правову систему договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють правовідносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з метою забезпечення миру і співробітництва.
Особливості міжнародного публічного права:
- склад правових норм особливий - договірні і звичайні;
- склад суб'єктів правовідносин особливий - насамперед, держави;
- цілі великі - звільнити прийдешні покоління від бідувань війни і знову укріпити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості.
Як правовій системі міжнародному публічному праву властиві деякі загальні ознаки національних систем права. Це виражається в тому, що:
- вона має державно-вольовий характер;
- вона являє собою систему юридичних норм, що регулюють певні суспільні відносини;
- дотримання норм міжнародного публічного права забезпечується спеціально розробленими заходами і навіть, у певних випадках, державним примусом.
Міжнародне публічне право відрізняється від національного права:
- за суб'єктами права;
- за предметом правового регулювання;
- за способом утворення;
- за способом реалізації.
Сформулюйте поняття та принципи міжнародного екологічного права. Охарактеризуйте діяльність міжнародних організацій в екологічній сфері.
Міжнародне екологічне право – галузь міжнародного права, що складається з норм та інститутів, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у сфері їх відносин з навколишнім природним середовищем щодо запобігання й усунення шкоди з різних джерел, що завдається національним системам навколишнього середовища окремих держав і системам навколишнього середовища за межами дії юрисдикції держав.
Об’єкти міжнародного екологічного права — це міждержавні та інші міжнародні відносини, пов’язані з природокористуванням, охороною навколишнього середовища, збереженням унікальних творінь природи, штучним відтворенням сприятливого стану природного середовища, захистом від несприятливого впливу стихії, тобто увесь комплекс відносин у сфері взаємодії міжнародної спільноти з навколишнім природним середовищем.
Принципи міжнародного екологічного права: спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища найбільш повно зафіксовані у Стокгольмській декларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів). Вони також відображені у Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища.
До цих принципів, зокрема, належать:
- суверенне право держав розробляти свої природні ресурси і їх відповідальність у рамках національної юрисдикції не заподіювати шкоди навколишньому середовищу інших держав;
- міжнародного співробітництва держав у сфері охорони довкілля на основі рівноправ'я;
- попередження забруднення морів та заподіяння шкоди навколишньому середовищу;
- право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону і поліпшення навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь;
- суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання;
- стабільний розвиток, що передбачає екологізацію економічного і соціального розвитку;
- екологічна безпека держав на засадах взаємного співробітництва;
- перестороги в екологічній діяльності;
- екологічне співробітництво держав на засадах рівноправності;
- скоординований підхід до планування й управління в галузі охорони навколишнього середовища;
- ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища;
- наукова обґрунтованість екологічних заходів;
- контроль за додержанням узгоджених між державами екологічних вимог;
- доступ громадськості до екологічної інформації й розв'язання екологічних проблем;
- поширення екологічної інформації та відповідних знань серед населення;
- відшкодування шкоди, завданої довкіллю, зокрема на засадах “забруднювач платить”;
- мирне врегулювання екологічних спорів між суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища;
- міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.