Особливості реалізації прав і свобод людини в місцевому самоврядуванні

Друга половина XX ст., особливо повоєнний період, характе­ризується зростанням уваги до прав і свобод людини, які набули статусу аксіоматичної загальнолюдської цінності. Тема їх захисту й забезпечення стала головною як у міжнародному, так і в націо­нальному праві. Іманентна риса індивіда, що характеризує його як представника всього людського роду, - його права, які є позатери- торіальними і позанаціональними. Вони становлять загальносві­тову, загальнокультурну цінність незалежно від націй, ідеологій, релігій, а тому давно стали об'єктом міжнародно-правового ре­гулювання. У радянській філософській і правничій літературі до­мінувала позиція, згідно з якою визнавався пріоритет суспільства над особою, а суспільних і державних інтересів - над інтересами індивіда. Зведені до абсолюту відповідальність перед суспільством і підпорядкованість йому людини, виправдовуючи тоталітарний режим, обґрунтовувалися тим, що індивід - істота суспільна, яка не може жити в суспільстві й бути вільною від нього. Людина, як найвища соціальна цінність, має бути вільною саме в суспільстві, а не від суспільства. Права людини є безпосередньо чинним пра­вом і можуть застосовуватися «contralegem»- проти закону, якщо він суперечить фундаментальним правам людини: не відображає природно-правові начала, не відповідає загальновизнаним міжна­родно-правовим принципам і нормам про права людини і громадя­нина, прийнятий нелегітимним органом державної влади тощо.

У суспільному житті України ніколи не було пріоритету прав і свобод людини щодо інститутів держави. Одержавлення со­ціальних процесів, диктат влади, її патерналістське ставлення до народу перешкоджали формуванню громадянського суспільства й демократичних правових інститутів. У свою чергу, через те, що особистість пригноблена, витіснена на периферію соціальних зв'язків, суспільство не змогло вибудувати ефективних економіч­них, правових і політичних відносин, стати дійовим партнером державної влади. Сьогодні в Україні поступово змінюються пріоритети і теза «не людина для держави, а держава для людини» стає ключовою формулою державної політики. За нинішніх умов будь-яка політика, програма або модель розвитку держави, суспільства втрачають свій сенс, якщо не мають людського виміру, не спря­мовані на потреби конкретної особи. Ідеологічним обґрунтуван­ням процесу становлення громадянського суспільства в Україні, на думку провідних учених, стають: а) концепція індивідуалізму, згідно з якою людина розглядається як першооснова суспільного й політичного устрою, найвища соціальна цінність; б) принцип не­порушності приватної власності; ліберальне розуміння свободи, що не обмежується взаємовідносинами між людиною й державою, коли політична свобода розглядається тільки як засіб для реаліза­ції особистої волі; г) ідея місцевого самоврядування, що передба­чає диференціацію й відносну автономію різних форм публічної влади.

Кожен індивід має свою неповторну особистість, яка потребує для свого розвитку свободи й розмаїття можливостей. Людська натура не зводиться до родової суті чи «сукупності суспільних відносин»; особа здатна збагачувати, змінювати й розвивати свою індивідуальність, лише користуючись повною свободою від будь- якого зовнішнього примусу, в тому числі політичного й суспільного. Права й свободи людини є необхідними в екзистенційному значенні як елемент її соціального буття, без чого вона не може існувати як суб'єкт суспільних відносин, бути соціально та юри­дично дієздатною, реалізувати свою життєву програму. Саме вона перебуває в центрі суспільства, а тому основні характеристики, що її стосуються, зокрема природний суверенітет, свобода й незалеж­ність, переносяться й на громадянське суспільство, визначаючи його глибинну сутність. Становлячи собою добровільну асоціацію (союз) вільних і незалежних індивідів, це суспільство, отже, і саме є суверенним, вільним і відкритим'.

Проблема муніципальних прав та свобод є відносно новою для нашої юридичної науки. Після своєї постановки ще в другій поло­вині 80-х років минулого століття в радянській науці М. С. Бон­дарем⁴вона отримала подальший розвиток також і в українській науковій літературі.

Вітчизняний дослідник І. Л. Литвиненко права людини у сфері місцевого самоврядування визначає як такі, що забезпечують ре­альні можливості кожному члену територіальної громади брати участь у вирішенні всіх питань місцевого значення, в управлінні комунальною власністю, використовувати всі матеріальні і духовні надбання, що розподіляються за територіальним принципом, відчу­вати на собі всі позитивні наслідки діяльності самоврядних органів, спрямовані на реальне забезпечення прав і свобод, життєвих потреб та інтересів людини. При цьому насамперед слід зазначити,що ці права та свободи характеризуються наявністю як загальнихознак, властивих усім іншим суб'єктивним правам та свободам, такі деяких особливостей муніципально-галузевого порядку. Важливою характеристикою муніципальних прав та свободє той факт, що у своїй нормативній основі вони мають конституційний зміст і конституційний рівень свого юридичного закріплення. Це має принципове значення з точки зору аналізу співвідношення конституційних прав та свобод з інститутом муніципальних прав та свобод. Перелік конституційних норм, які регламентують відносини щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина у сфері місцевого самоврядування, доволі значний, зокрема, це: право громадян знайомитися в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32); право громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування (ст. 39); право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (ст. 40); право громадян користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 13); право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (ст. 41); право громадян на соціальний захист, яке гарантується створенням мережі комунальних закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46)право громадян, які потребують соціального захисту, на отри­мання від органів місцевого самоврядування житла безоплатно або за доступну дня них плату (ст. 47); право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (ст. 49); право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і бе­зоплатністю освіти в комунальних навчальних закладах (ст. 53); право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55); право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюдже­ту матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повнова­жень (ст. 56).

Наведений перелік муніципальних прав і свобод не є вичерп­ним, його можна суттєво розширити, якщо проаналізувати статути територіальних громад. Так, згідно зі ст. 14 Статуту територіаль­ної громади міста Харкова члени територіальної громади мають право: а) безпосередньо брати участь у здійсненні місцевого само­врядування в різних формах прямого волевиявлення; б) обирати і бути обраними в органи місцевого самоврядування; в) брати участь у місцевому референдумі; г) брати участь у здійсненні контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування у встановлених законом і цим Статутом формах; ґ) одержувати повну й достовірну інформацію про діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, знайомитися, у встановленому по­рядку, з документами та іншими матеріалами органів місцевого самоврядування; д) одержувати копії правових актів органів і по­садових осіб місцевого самоврядування; е) направляти індивіду­альні та колективні звернення (скарги, заяви, пропозиції) в органи та посадовим особам місцевого самоврядування й одержувати на них відповіді у встановлені законом терміни; є) на персональний прийом посадовими особами органів місцевого самоврядування; ж) вносити пропозиції про перегляд чинних правових актів ор­ганів і посадових осіб місцевого самоврядування, що суперечать Конституції України і законам України; з) доступу до служби в органах місцевого самоврядування; и) брати участь у створенні органів самоорганізації населення; і) бути присутніми на відкри­тих засіданнях колегіальних органів місцевого самоврядування в м. Харкові; ї) бути членами комісій, робочих груп, які утворюють­ся при органах та посадових особах місцевого самоврядуванн¹.

Варто звернути увагу, що правовий статус людини в системі місцевого самоврядування характеризується органічною єдністю індивідуальних муніципальних прав та свобод, які належать кож­ному жителю окремо і можуть бути реалізовані окремим жителем - членом територіальної громади - незалежно від інших її членів (право на доступ до служби в органах місцевого самоврядування, індивідуальні звернення), та колективних муніципальних прав та свобод, реалізація яких можлива лише за допомогою колективних дій усіх чи більшості жителів - членів територіальної громади (на місцевому референдумі, місцевих виборах, зборах, громадських слуханнях, внесенням місцевих ініціатив, колективних звернень). Окрім наведеної класифікації, у спеціальній літературі виділяють «моральні» та «позитивні», загальні та особливі, основні та додат­кові, першочергові (суттєві) та другорядні (менш суттєві), класичні та соціальні, агентно-професійні, духовно-культурні та природно- антропологічні, індивідуальні та колективні, «старого» й «нового» покоління, матеріальні й процесуальні, суб'єктивні та програмні, вартісні та невартісні права й свободи людини і громадянина. їх аналіз має важливе значення для розвитку місцевого самовряду­вання в Україні, адже в більшості прав людини і громадянина є і муніципально-правовий вимір їх реалізації.

Муніципальні права та свободи мають рельєфно виражені ха­рактеристики щодо уособленого системного утворення, для якого властива внутрішньоструктурна диференціація як певної сукупності правових можливостей у сфері муніципальної демократії, що по­ширюють свою дію на всі основні сфери людської життєдіяльності (політичну, економічну, соціальну, культурну та ін.) у територіаль­ному аспекті (місцевому та регіональному) її прояву, що дозволяє виділити відповідні види (політичні, економічні, соціальні, культур­ні та інші) та відносно самостійні групи (індивідуальні та колектив­ні) муніципальних прав та свобод. У той же час для муніципальних прав та свобод характерні ознаки внутрішньої єдності, збалансо­ваності та взаємозумовленості як цілісного нормативно-правового утворення, що власне і становить єдиний за своїм функціональним призначенням та юридичними характеристиками самоуправлінський (муніципальний) статус людини і громадянина.

Права людинивмісцевому самоврядуванні є різновидом за­гальних конституційних прав громадян (про які йшлося вище), однак реалізація цього виду прав має свої особливості. Дія того щоб конкретизувати цю особливість, необхідно використовува­ти категорію муніципальна правосуб'єктніспгь особи,яка вклю­чає муніципальну правоздатність, дієздатність і дел іктоздатність громадян у сфері місцевого самоврядування. Аналізуючи муніци­пальні права, необхідно відзначити таке: а) практично всі життєві інтереси та устремління людина реалізує саме на локальному рівні функціонування соціуму як член територіальної громади; б) саме на локальному рівні людина індивідуально чи разом з іншими в межах територіальної громади продукує так звані локальні інтере­си, що стосуються широкого спектра індивідуальних та групових, колективних прав і свобод.

Основною доктринальною ідеєю, яка закріплена на конститу­ційному рівні, є те, що права і свободи людини та їх гарантії виз­начають зміст і спрямованість діяльності органів публічної влади. Отже, реалізація муніципальних прав та свобод людини і грома­дянина значною мірою залежить від повсякденної роботи органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, від забезпечення на­лежних соціально-культурних, політичних, матеріальних, фінан­сових та інших умов розвитку територіальних громад.

http://www.studfiles.ru/preview/5776202/page:9/