Ліквідація царизмом гетьманщини і Запорізької Січі. Втрата українським народом останніх залишків автономії.
З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.
Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років.
Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство).У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.
У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.
30. РОЗШИРЕННЯ ДЕКАБРИСТСЬКОГО РУХУ НА УКРАЇНІ Повстання декабристів дало поштовх цілому ряду виступі проти самодержавства: 1 J826-1827 рр. - в Харківському університеті з'являється група агітаторів антикріпосницького і антнсамодержавного направ ленія; всього біля 20~ чоловік, керівники:. Володимир Розалін-Со- шальський і Петро Балабуха; займалися пропагандою ідей декабристів; поширювали вірші Пушкіна, Рилєєва, політичні памфлети і ін. заборонену літературу. Група була розгромлена царизмом. " 2. 1827-1830 рр. -г група студентів і професорів Ніжинської . гімназії вищих наук (Белоусов, Зінгер, Андрущенко і ін.) вивчали і поширювали заборонену літературу: Вольтер, Байрон, Пушкін, Грібоєдов, Рилєєв і др.; читали лекції в дусі, що перечить офі циальной ідеології царизму, а також займалися іншими видами ре волюционной пропаганди. У результаті: гімназію перепрофілювали в узко- профільний ліцеї із строгим надзор''ом з боку уряду; кру жок розганяє; керівники заслані. 3. 1830-1831 рр. - крупне повстання в Польщі, організований ноє -тайним союзом польських офіцерів на чолі с І. Дельовелем і що пристали до відділення Польщі від Росії, ліквідації самодержавства і кріпацтва. Висунувши гасло "За нашу і вашу свободу", організатори спробували підняти повстання селян Польщі і Правобережної України (невдало). Повстання було жорстоко пригнічене царизмом. У результаті: повстання декабристів і їх послідовників в Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів привели до створення рево люционно-демократічної і ліберально-буржуазної течій в суспільному русі Російської імперії і на Україні.
ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ДЕКАБРИСТІВ Незрілість передумов буржуазної революції і відсутність рево люционной ситуації; вузькість соціальної бази ("вузький круг цих револю ционеров, страшно далекі вони від . народу"); нерішучість дворян, що очолили повстання; чисельна перевага урядових. військ; локальність повстань, що давало/царізму можливість для ма невра і перекидань резервів з інших регіонів. ЗНАЧЕННЯ ПОВСТАННЯ І РУХУ ДЕКАБРИСТІВ Перше в історії нашої країни _не стихійне, а організований--ноє озброєне повстання проти самодержавства в кріпацтва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії і на Україні; дало поштовх зростанню революційного руху в подальші роки (повстання в Довше 1830-1831 рр., діяльність Кирілло-Мефодієвського товариства і ін.); .опит їх діяльності учив. революціонерів не повторювати помилок в майбутньому (відсутність ^поддержки в на". роду, оборонна тактика і др); позитивний досвід (організація тай них суспільств, проекти реформ і ін.) давав майбутнім революціонерам можливість для подальшого обліку і розвитку цього досвіду; завдало сильного удару по самодержавству, який наблизив реформи середини 60-х років XIX ст, оскільки царизм постійно "пам'ятав" 14 грудня 1825 р.
