Методичні рекомендації при вивченні теми. При вивченні першого питання (Дисциплінарна відповідальність державних службовців

При вивченні першого питання (Дисциплінарна відповідальність державних службовців. Особливості дисциплінарної відповідальності окремих суб'єктів адміністративного права.) студентам слід звернути увагу на те, що

Ефективна діяльність апарату державного управління неможлива без посилення відповідальності державних службовців за виконання покладених на них повноважень, дотримання дисципліни та законності. Нині відносини відповідальності державних службовців регулюються Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП) та Законом України “Про державну службу”, деякими іншими законодавчими та підзаконними актами. Враховуючи це, актуальними є проблеми уніфікації визначень таких ключових понять інституту дисциплінарної відповідальності, як поняття службової дисципліни та дисциплінарної відповідальності державного службовця, дисциплінарного проступку, провадження у справах про дисциплінарні проступки, які сформульовані в різних підзаконних актах.

Правовий інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців є складовою галузі адміністративного права.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців — це різновид юридичної відповідальності. Якщо юридичну відповідальність розглядати як загальне поняття, то дисциплінарна відповідальність — поняття особливе, а дисциплінарна відповідальність державних службовців — поняття спеціальне, оскільки вона встановлюється щодо спеціальних суб’єктів — державних службовців. Дисциплінарну відповідальність державних службовців слід визначити як сукупність адміністративно-правових відносин, що виникають у зв’язку з накладенням на державних службовців передбачених законодавством дисциплінарних стягнень за порушення ними службової дисципліни.

Єдиного законодавчого акту або відповідного його розділу, який би системно врегульовував дисциплінарну відповідальність державних службовців, на яких поширюється дія Закону України “Про державну службу”, поки що (за винятком кількох норм зазначеного Закону) не існує. Однак аналіз чинного законодавства дає змогу окреслити характеристику цієї відповідальності.

Зокрема, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком є протиправне порушення службовцем норм законодавства та покладених на нього повноважень.

Дисциплінарне стягнення має за мету поновлювати порушені державно-службові відносини та уникати негативних наслідків вчинення правопорушення, виховання службовця в дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання правопорушенням. У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України “Про державну службу”:

- догана;

- попередження про неповну службову відповідальність;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду;

- звільнення.
Дисциплінарно-деліктна практика в органах виконавчої влади побудована на застосуванні заходів дисциплінарного впливу щодо службовців виключно на розсуд їх керівників. Причому межі цього розсуду сягають від такого незначного дисциплінарного стягнення, як зауваження, і до найсерйознішого — звільнення з посади. Нерідко при накладенні стягнення керівники органів припускаються необ’єктивності.

З огляду на це доцільно було б законодавчо запровадити такий перелік стягнень:

- догана;

- сувора догана;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу;

- виключення з кадрового резерву на заміщення вищої посади;

- попередження про неповну службову відповідність;

- звільнення з посади.

Важливою проблемою є законодавче врегулювання провадження в справах про дисциплінарні проступки державних службовців, тобто дисциплінарного провадження. Так, відсутній законодавчий акт, що регламентував би цей вид адміністративних проваджень щодо державних службовців, на яких поширюється дія Закону України “Про державну службу”.

Завданням даного провадження є своєчасне і всебічне з’ясування обставин вчинення дисциплінарного проступку, виявлення причин та умов, що призводять до порушень службової дисципліни, незабезпечення належного виконання державним службовцем своїх повноважень.

Як і інші види проваджень, що утворюють структуру адміністративного процесу, дисциплінарне провадження має відповідні стадії:

– порушення дисциплінарної справи;

– її розслідування;

– розгляд справи компетентною посадовою особою;

– винесення рішення по справі та його виконання.

Це — основні стадії. Є ще дві факультативні стадії — перегляд справи в порядку оскарження та прийняття відповідного рішення по ній.
Чинним законодавством у деяких випадках передбачено проведення службового розслідування (ст. 11, 22 Закону України “Про державну службу”):

– на вимогу самого державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;

– у випадку невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян.

Загалом норми, що встановлюють порядок дисциплінарного провадження, мають за мету максимально захистити державного службовця від сваволі адміністрації, що має велике значення в боротьбі з можливими у таких випадках зловживаннями, у тому числі корупцією.

Щодо окремих видів державних службовців, правове становище яких регулюється спеціальними законами (працівники органів прокуратури, судів і т. ін.), інститут дисциплінарної відповідальності набуває певних особливостей. Вони відображені у відповідних нормативних актах (насамперед у дисциплінарних статутах).

Що стосується посадових осіб, то відповідно до ст. 14 КпАП вони підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні проступки, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Ще одна особливість адміністративної відповідальності посадових осіб полягає в тому, що у випадках, коли суб'єктами певних адміністративних проступків виступають і громадяни, і посадові особи, розмір стягнення для посадових осіб передбачається вищий, ніж для громадян. Так, відповідно до статті 53і КпАП самовільне захоплення земельної ділянки тягне накладення штрафу на громадян в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб — від восьми до п'ятнадцяти.
В окремих випадках передбачається адміністративна відповідальність не просто посадових осіб, а осіб, що займають конкретні посади. Наприклад, ст. 62 КпАП передбачено відповідальність капітанів або інших осіб командного складу судна чи іншого плавучого засобу за невиконання обов'язків по реєстрації у суднових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами. У свою чергу, ст. 102 КпАП передбачено відповідальність керівників, заступників керівників, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів та служб підприємств, установ і організацій за експлуатацію паливо- і енерговикористовуючого устаткування без засобів автоматичного регулювання, або приладів енергетичного контролю, або тепло-утилізаційного обладнання, передбачених проектом, або у разі їх несправності..

При вивченні другого питання (Поняття служби в органах місцевого самоврядування. Особливості адміністративно-правового статусу службовців місцевого самоврядування. Адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність службовців місцевого самоврядування. Права посадових осіб місцевого самоврядування. Адміністративно-правові обов'язки посадових осіб місцевого самоврядування. Види і характеристика обмежень щодо посадових осіб місцевого самовряду­вання. Припинення служби в органах місцевого самоврядування.) студентам слід звернути увагу на те, що

Поняття служби в органах місцевого самоврядування.

До прийняття Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 р.(далі — Закон) проходження служби в системі органів місцевого самоврядування регулювалося Законом України “Про державну службу”, оскільки ст. 2 Постанови Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України “Про державну службу” встановлювала, що його дія поширюється на працівників органів місцевого самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад державних службовців.

Відповідно до згаданого Закону служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обіймають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Поняття служби в органах місцевого самоврядування поєднує серед інших такі її основні елементи, як спрямування на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих Законом. Цим підкреслюється роль служби в органах місцевого самоврядування в розв'язанні місцевих проблем управління, її зв'язок з органами місцевої влади.

Основними принципами служби в органах місцевого самоврядування є:

- служіння територіальній громаді;

- поєднання місцевих і державних інтересів; утвердження верховенства права, демократизму і законності;

- гуманізм і соціальна справедливість;

- гласність;

- пріоритет прав та свобод людини і громадянина;

- рівні можливості доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки;

- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

- підконтрольність, підзвітність, персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків;

- дотримання прав місцевого самоврядування;

- правова і соціальна захищеність посадових осіб місцевого самоврядування;

- захист інтересів відповідної територіальної громади;

- фінансове та матеріально-технічне забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету;

- самостійність кадрової політики в територіальній громаді.

Закон закріплює право громадян України на службу в органах місцевого самоврядування незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, та встановлює вимоги до претендентів на службу в цих органах. Ці вимоги не мають обмежувального характеру, оскільки стосуються освіти і професійної підготовки, володіння державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.-

Обмеження, пов'язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби, згідно зі ст. 12 Закону, є традиційними. Не можуть бути прийняті на службу особи:

- визнані судом недієздатними;

- які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

- які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну;

- які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, встановлюються виключно законами України. До обмежувальних заходів можна віднести неподання декларації про доходи.

Встановлення правового статусу посадових осіб місцевого самоврядування має певні особливості. У Законі відзначено, що посадовою особою є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Види посад визначені у ст. 3. Це виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, а також законами “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про статус депутатів місцевих рад”, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” та іншими законами України.

Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється шляхом обрання на посади територіальною громадою, обрання або затвердження відповідною радою, призначення на посади сільським, селищним, міським головою, головою районної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Посадові особи місцевого самоврядування, які вперше обираються чи призначаються на службу, приносять присягу.

У Законі наводиться класифікація посад в органах місцевого самоврядування та встановлюються ранги посадових осіб. Встановлено сім категорій посад, яким відповідають п'ятнадцять рангів.

Віднесення посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у Законі, до відповідної категорії посад здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.

Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи місцевого самоврядування або обранням чи призначенням на вищу посаду.

Атестація посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється один раз на чотири роки з метою оцінки ділових та професійних якостей, а також їх кваліфікації. За результатами атестації атестаційна комісія робить один з наступних висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов; про невідповідність займаній посаді. Закон визначає порядок оскарження рішення атестаційної комісії та встановлює перелік осіб, які не підлягають атестації. Слід також зазначити, що результати атестації мають рекомендаційний характер для відповідних керівників.

Закон встановлює підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, підстав, визначених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, служба в органах місцевого самоврядування припиняється у разі: відмови посадової особи місцевого самоврядування від складання присяги; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування; неподання у встановлений термін відомостей або подання посадовою особою місцевого самоврядування неправдивих відомостей щодо її доходів; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування; досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (60 років для чоловіків, 60 —для жінок).
Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.
Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.