Справа української інтелігенції в програмі

Української народної партії

(фрагмент)

…Самий факт існування московських університетів і шкіл з московською викладовою мовою на території України є глумом над свободою, є нехтуванням наших загальнолюдських прав, є ганьбою і зневажанням нашої нації, а надто освічених її членів – української інтелігенції. Не за “академічні свободи” нам треба боротися, а за саму академію, за право мати її своєю національної власністю…

Годі вже приносити жертви московському молохові! І так уже досить напився він української крови і пожер найліпших, найморальніших синів України. Яка вигода з того, що от вже 50 літ цвіт української інтелігенції потопає в широкім морі московської революційної демократії? Яка користь українській нації від таких її членів як Попко, Давиденко, Перовська, Флорекло, Малинка, Кравчинський, Кибальчич, Стефанович, Лизогуб і інших людей, безперечно талановитих, але таких, що віддали свій талант богові чужої, ворожої нам нації?!.

Головна причина нещастя нашої нації – брак націоналізму серед широкого загалу її… Націоналізм – це велетеньська і непоборна сила, яка яскраво почала проявлятися в ХIХ віку. Під її могутнім натиском ламаються непереможні, здається, кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обов’язки супроти чужинців-переможців. Націоналізм єднає, координує сили, жене до боротьби, запалює фанатизмом поневолені нації в їх боротьбі за свободу.

1904 р.

Націоналізм–всесвітня сила

Націоналізм – ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених – страшною червоною хвилею прокотився по краях упосліджених націй-рабів, і слідом за ним розступалися хмари і проглядало сонце свободи. Націоналізм, родючи альтруїзм поміж членами поневоленої нації, симпатії один до одного, рівночасно родить пекучу ненависть до тих, що поневолили...

У нас на Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, ви­ключаючи небагатьох, переважно із інтелігенції, – не національна. Вона не має національної свідомості серед загалу, як її має польська, чеська, хорватська і інші, не має самої могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває в найтяжчому рабстві, яке тільки можна уявити собі, і швидко хилиться до своєї конечної гибелі. Інтелігенція українська – “плоть від плоті” українського народу – проявляє і його риси: вона теж в значній ступені проявляє національний індиферентизм, то прилучаю­чися до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, то плекаючи консервативне українофільство для задоволення власної особи.

Вплив московської культури і московського суспільства був до ос­танніх десяти років остільки великий, що українці щиро повторяли за своїми лукавими учителями-москалями, що націоналізм взагалі дурни­ця, що сепаратизм теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з’єднанні.

Націоналізм, цей загальноєвропейський рух, що визволив десятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі національні куль­тури і літератури – цей рух світла і волі українська інтелігенція, подуре­на і запаморочена усякими московськими теоріями, вважала нічого не вартою дурницею на радість москалям і на свою і на народу свого погибіль. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне рабство.

Українська нація мусить йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу, перейде його і повалить все те, що стоятиме перепоною на цій дорозі.

Націоналізм. – Київ: Смолоскип, 2000.

Вартоломій ЄВТИМОВИЧ

Військо йде

Спогад про Миколу Міхновського

в днях відбудови Української держави

Одного вечора під кінець березня 1917 р. поручик Міхновський запро­сив мене разом із ним повечеряти. Коли я жартом сказав йому, що ми й так щодня разом обідаємо й вечеря­ємо, то він урочисто відказав: “Так, але сьогодні... я запрошую на вечерю ціле товариство. Бо ті “щодня” ми з вами й не обідали, й не вечеряли, а відбували... “повинність”. А от сьогодні – повечеряємо, як ся на­лежить! Цілим товариством!”

Десь о годині 18 ми зібралися в свойому “штабі” й засіли до вечері. Стіл був накритий, як для справ­жнього пиру. Крім живих квітів, бу­ла солідна “батерія” всіляких пля­шок вина.

На цю вечерю Міхновський запро­сив усіх членів організаційного ко­мітету, з осіб же, до нього не приналежних, був Микита Шаповал, що на той час прибув до Києва.

Під час вечері Міхновський був заразливо веселий. Як з мішка сипав дотепами, оповідав характерні анек­доти зі своєї судової практики, в незрівнянній карикатурі представляв ві­домих українських діячів – здавало­ся, що забув і про нашу справу.