Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад

К

оли йдеться про перехід до сучасного міжнародного права, то під останнім не мається на увазі якісно нове пра­во, як стверджують деякі науковці. Так, зміни відчутні. На­самперед у плані універсалізації цього права, утвердженні його принципів, гуманізації норм, збільшення обсягу тих із них, які регулюють статус людини, та ін. У цей період ви­никли нові галузі міжнародного права (повітряне, космічне, права людини, міжнародної безпеки та ін.), нові інститути, принципи і норми. Але не можна стверджувати, що сучасне міжнародне право не має нічого спільного з класичним.

Тим часом останнє твердження не є загальноприйнят-ним у науці міжнародного права. А в радянській науці навіть побутувала думка, що сучасне міжнародне право починаєть­ся з Жовтневої революції 1917 р. Термін «сучасне міжна­родне право» має право на життя як такий, що відображає нові хронологічні рамки дії міжнародного права.

Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад - student2.ru Глава II Історія міжнародного права і його науки

Такий підхід до уточнення терміна (вперше цей термін вжито в наукових дослідженнях наприкінці XV ст.) влас­тивий був дослідникам класичного міжнародного права, особливо на останньому етапі його розвитку (І. Л. Клю-бер, Ф. Ф. Мартене, А. Огга, А. Рідматтен, П. Реш, 1. Блюн-члі та ін.). Зберігся він у західних учених і пізніше з метою розмежувати міжнародне право, яке діє сьогодні, від кла­сичного періоду його розвитку. Щоправда, такою межею вони (А. Альварес, І. Кунц та ін.) вважають не Жовтневу революцію, а Першу світову війну. Зважаючи на те, що пе­рехід від класичного до сучасного міжнародного права від­бувся без революційної ломки, деякі вчені (В. 1. Греве та ін.) називають це право сьогодні посткласичною системою міжнародного права.

У розвитку сучасного міжнародного права розрізняють два основних етапи: до Другої світової війни і після завер­шення Другої світової війни (на цьому сходяться майже всі дослідники міжнародного права незалежно від "їхніх ідеоло­гічних уподобань).

Важливими характеристиками становлення сучасного міжнародного права можна вважати: остаточне припинення гегемонії однієї держави, як то було в період класичного права (іспанський, французький і англійський періоди); встановлення Версальської системи та утворення Ліги Націй (1919) як нової форми колективного вирішення міжнарод­них проблем на постійній основі; централізація міжнарод­ної правосуб'єктності навколо суверенних держав (прави­телі держав остаточно перестали вважатися суб'єктами між­народного права) і початок формування універсальної між­народної спільноти; віднесення війни до виняткового ви­падку правомірної дії держави; введення у сферу міжнарод­но-правового регулювання національних меншин, а згодом фізичних осіб і корінних народів; початок процесу деколо­нізації, становлення системи міжнародного судочинства на постійній основі та ін.

Вже початок першого етапу становлення сучасного між­народного права ознаменувався значними міжнародно-правовими досягненнями; це — обмеження Статутом Ліги Націй і заборона пактом Бріана—Келлога (1928) війни як інструменту утвердження національних інтересів; проголо­шення принципу універсалізму і права націй на самовизна­чення; суттєва трансформація міжнародно-правових інсти-

Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад

тутів визнання (покінчено з практикою умовного визнан­ня), правонаступництва та ін.; поява більш досконалих форм правового вирішення проблем, які упереджують можливість конфлікту в територіальній (інститут прикордонних комі­сарів), торговельній (торговельні представництва та агент­ства) та інших сферах; скорочення англійської світової ко­лоніальної системи до рівня Британської співдружності і запровадження мандатної системи як форми міжнародного контролю та сприяння розвитку народів (в основному ко­лишні колонії Німеччини й Туреччини) на шляху до їх не­залежності; запровадження інституту відповідальності агре­сора і воєнних злочинців (щоправда, початок не був успіш­ним — німецький імператор Вільгельм 11 і кілька сот діячів країн німецького блоку не понесли відповідальності перед спеціальним міжнародним трибуналом за порушення міжна­родного права через деструктивну позицію Нідерландів); утворення Міжнародної Організації Праці як форми міжна­родної охорони праці і розвитку законодавства в цій сфері; започаткування вирішення проблеми роззброєння (ініціа­тор — Ліга Націй): укладення протоколу про заборону хі­мічної і бактеріологічної війни і застосування отруйних, за­душливих та інших подібних газів 17 червня 1925 p., Кон­венції про режим воєнного полону 27 липня 1929 p., Же­невської конвенції 27 липня 1929 р. з питань Червоного Хреста з урахуванням нових засобів війни і засобів повітря­ного транспорту; обмеження воєнно-морських сил США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії відповідно до спів­відношення 5:5:3:1,5:1,5; визначення завдань здійснення ко­дифікації універсального міжнародного права (резолюція Асамблеї Ліги Націй від 27 вересня 1927 р.) та ін.

Успіхи на шляху колективного вирішення міжнародних проблем у період між двома світовими війнами дали підста­ви науковцям говорити, що час «цивілізованих націй» за­вершився. Натомість вони (Дж. Б. Скотт, Ж. Ссель, Г. Лау-терпахт та ін.) почали говорити про утворення «товариства націй», «світового співтовариства», «міжнародного глобаль­ного товариства», «вселенського міжнародно-правового то­вариства» тощо. 1 прикладів тому було достатньо: утво­рення Союзу американських республік («Панамериканський союз» 1928 p.); колективне вирішення проблем повітряного і морського співробітництва (Паризькі конвенції 1919 і 1921 pp. відповідно: про повітряну навігацію і режим суд-

Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад - student2.ru Глава

Історія міжнародного права і його науки

ноплавства на Дунаї; Барселонська конвенція про внутрішні водні шляхи міжнародного значення (1921) і Женевська — про міжнародний режим портів (1923); Конвенція в Мон-трьо про режим Чорноморських заток (1936); Ніонська уго­да 1937 p., укладена у зв'язку з піратськими діями німець­ких підводних човнів; Конвенція 1930 р. про вантажні мар­ки та ін.); забезпечення недоторканності кордонів і судово­го вирішення післявоєнних проблем (акти Локарнської кон­ференції 1925 p.), колективна домовленість про заборону війни як знаряддя національної політики (пакт Бріана—Кел-лога 1928 р.) і визначення агресії (Конвенція про визначен­ня агресії 1933 р.) та ін.

Проте перший етап становлення сучасного міжнародно­го права проходив украй непослідовно. Нерідко держави обирали політику сили, шо переважала над міжнародними договірними зобов'язаннями. Свідченнями тому є вторгнен­ня Японії в Китай (1932 і 1937 рр.)(1935 р. Японія вийшла з Ліги Націй, зберігши за собою передані їй Лігою Націй підмандатні острови); агресія Італії проти Ефіопії (3 жовтня 1935 p.); трирічна громадянська війна в Іспанії (1936—1939) зі втягненням у неї провідних держав; захоплення Німеччи­ною Австрії (13 березня 1938 p.), а згодом Чехословаччини (1939); війна Радянського Союзу проти Фінляндії (за шо СРСР був вилучений з Ліги Націй 1939 р.) та ін. 26 вересня 1940 р. Німеччина, Італія і Японія укладають у Берліні пакт про створення «нового порядку» в Європі та Азії (перед цим, 1 вересня 1939 р. Німеччина перейшла кордон з Польщею — розпочалась Друга світова війна). Напад 7 грудня 1941 р. Японії на Тихоокеанські володіння США і Англії показав, що Версальська система перестала діяти не тільки в регіоні, а й остаточно.

Держави антигітлершської коаліїш зрозуміли, що основ­ним недоліком міжвоєнного міжнародного права була не-розробленість правових гарантій дотримання його норм, від­сутність ефективного механізму запобії^ання правопорушен­ням, слабкий рівень розвитку нормативного регулювання міжнародно-правової відповідальності і санкцій та ін. Тому вже в період Другої світової війни вони приймають Декла­рацію про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства і Декларацію про загальну безпеку (Московська конферен­ція миіїстрш закордонних справ СРСР, США і Великої Бри­танії 1943 p.), Декларацію трьох держав з питань відпові-

Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад

дальності всіх держав за утвердження стабільного миру і ліквідацію лиха і жахів війни, з питань створення ООН і післявоєнного співробітництва (Тегеранська конференція 1943 p.), виробляють домовленості в Думбартон-Оксі (1944) про створення універсальної організації міжнародної безпе­ки; домовляються про остаточне знищення нацизму й ні­мецького мілітаризму, про післявоєнні репарації з Німеч­чини, невідкладне створення загальної міжнародної органі­зації для підтримки миру й безпеки, приймають Деклара­цію про звільнену Європу, вирішують питання територіаль­ної описи, зон окупації, про головних воєнних злочинцш та ін. (Ялтинська конференція 1945 p.). Нарешті, підписують 8 серпня 1945 р. угоду, яка передбачала прийняття Статуту Міжнародного воєнного трибуналу (угоду підписали СРСР, США, Велика Британія і Франція, до яких приєдналися Греція, Данія, Югославія, Нідерланди, Чехословаччина, Польща, Бельгія, Ефіопія, Австралія, Гондурас, Норвегія, Панама, Люксембург, Гаїті, Нова Зеландія, Індія, Венесуе­ла, Уругвай і Парагвай, тобто представники всіх конти­нентів).

Завершується нова міжнародно-правова розбудова в пері­од Другої світової війни створенням ООН, прийняттям Ста­туту ООН (26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Францис­ко) і Потсдамською конференцією керівники СРСР, США і Великої Британії (17 липня —2 серпня 1945 p.), де було домо­влено про політичні та економічні принципи, якими держави керуватимуться у відносинах з Німеччиною, про репарації з Німеччини, ншецький флот і торговельні судна, про місто Кешгсберг і прилеглі до нього райони, про воєнних злочинців, про Австрію і Польщу, укладення мирних договорів, допуск нових члешв в ООН, про підопічні території та іїі.

Для розвитку міжнародного права після Другої світової війни характерно: розвиток концепції миру не як процесу, що вимагає колективних зусиль у вирцценні збройних, агре­сивних сутичок, а як відсутність віїіни; заборона застосуван­ня сили чи загрози силою в міжнародних відносинах; утвер­дження на конвенційному ршні основних принципів міжна­родного права, норм jus cogens; перехід від етапу співісну­вання до сшвробітництва держав; утвердження ООН як го­ловного шститушйного механізму універсального міжнарод­ного права; досягнення визнання примату міжнародного пра­ва світовим спштовариством; вироблення механізму колек-

Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад - student2.ru Глава II Історія міжнародного права і його науки

Історія науки міжнародного права



Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад - student2.ru тивних дій на захист загальних інтересів членів міжнародно­го співтовариства; налагодження процесу офіційної універ­сальної кодифікації міжнародного права і міжнародної право-творчості в рамках міждержавних організацій; сприяння регіо­нальному співробітництву держав на основі регіональних між­народно-правових джерел, що не суперечать універсальним (насамперед Статуту ООН); фактичне завершення процесу де­колонізації; зміцнення міжнародно-правового статусу фізич­ної особи й вироблення правових основ і гарантій дотримання розвитку національних меншин і корінних народів; створення міжнародних судових установ для визначення відповідальності і санкцій не лише щодо держав і міжнародних організацій, а й стосовно фізичних і юридичних осіб та ін.

Наши рекомендации