Історія міжнародного правосуддя

РЕКОМЕНДОВАНА

^^^ш^^^^^ш^шш^ ЛІТЕРА ТУРА —™,»„^^

Вадапалас В. А.

Осуществление международно-правовых санкций // Советский

ежегодник международного права. 1988. М., 1989.

Василенко В. А.

Международно-правовые санкции. К., 1982.

Міжнародне право. К., 1971.

Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова,

В. И. Кузнецова. М., 1999 (гл. 9).

Нешатаева Т. Н

Санкции системы ООН (международно-правовой аспект).

Иркутск, 1992.

В

важається, що одним з пер­ших (у новітній історії) міжнародних договорів, який заклав основи міжнародно­го правосуддя, був договір Джея 1794 р. (між США і Ве­ликою Британією). Згідно з цим договором було створено три змішані комісії із судовими функціями: 1) для вста­новлення кордонів між США і Канадою; 2) для розгляду позовів фізичних осіб у зв'язку із захопленням торговель­них суден; 3) для вирішення питань повернення США довоєнних боргів. Перша комісія домоглася одностайно­го вирішення прикордонних питань, а друга успішно впо­ралась із вирішенням 565 справ (лише 12 на користь Ве­ликої Британії). 1 тільки третя комісія не справилася зі своїми завданнями і припинила роботу.

Під впливом успішної роботи цих комісій відроджу­ється довіра до міжнародного арбітражу. Природно, що США, набувши досвіду з Великою Британією, активніше від інших держав вдаються до зазначеної форми. До завершення громадянської війни між США і Великою Британією було проведено 10 арбітражів (тільки в одній змішаній комісії прийнято рішення зі 115 позовів), до

Глава XVII Міжнародна юстиція

і

Історія міжнародного правосуддя

1871 p. — ще 17 арбітражів (4 — з європейськими дер­жавами, 13 — 3 латиноамериканськими, серед яких ли­ше одна американо-мексиканська комісія вирішила по­над 2 тисячі позовів). За цей період проведено ще 24 ар­бітражі в суто європейських справах, 14 — в європейсько-латиноамериканських, 2 — в суто латиноамериканських, 4 — в суто африканських справах.

Водночас створюються третейські суди, «змішані су­ди», які беруть до розгляду складні політичні, територі­альні питання, позови щодо захоплення кораблів, афри­канської работоргівлі. Лише суди у Сьєрра-Леоне роз­глянули 535 справ (за період з 1819 по 1866 p.), внаслідок чого було звільнено 55 тисяч рабів.

Суттєве значення для зміцнення ролі міжнародного правосуддя мала «алабамська справа» між США і Вели­кою Британією, третейське вирішення якої провадилося в Женеві і дійшло висновку, що Велика Британія повин­на сплатити США 15,5 млн доларів, що й було виконано. У другій половині XIX ст. укладено десятки міжнарод­них арбітражних договорів, зокрема в межах міжнародних організацій (наприклад, ВПС, у Конвенції про міжнародні залізничні перевезення тощо), в яких сторони погоджу­ються на відповідний розгляд їхніх справ. Робиться спро­ба створити міжнародне арбітражне право. Активно обго­ворюються ініціативи створення постійного міжнародно­го суду. 1892 р. Союз міжнародних залізничних переве­зень створює Постійний арбітражний суд. 1895 р. Між­парламентський Союз ухвалює резолюцію про створення Міжнародного третейського суду.

Гаазькі конференції 1899 і 1907 pp. у своїх конвенціях передбачили створення й роботу Постійного Третейсько­го Суду. До конвенції 1899 р. приєдналися 47 держав, і в 1900 р. Суд було засновано.

До 1920 р. суд провів 15 арбітражів, але відтоді до ньо­го звертаються дедалі рідше. Більш авторитетною міжна­родною судовою інституцією стала Постійна палата між­народного правосуддя (її статут набрав чинності 1 верес­ня 1921 p.).

За перші п'ятнадцять років XX ст. було укладено більш як 120 міжнародних арбітражних договорів, створено регіо­нальні судові інституції (наприклад, Центральноамерикан­ську палату правосуддя). Після Першої світової війни для

вирішення своїх повоєнних проблем держави активно створюють змішані арбітражні суди з Німеччиною, Ав­стрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною та іншими державами (близько 50). Суди працювали досить напруже­но, позаяк до них надійшло понад 100 тисяч позовів.

Власне, досвід їх роботи був надзвичайно корисним для відпрацювання механізму прийняття рішень у По­стійній палаті міжнародного правосуддя, а згодом і Між­народного Суду ООН (Статут Суду підписано 26 червня 1945 p., а сам він набув чинності 24 жовтня 1945 p.).

На сьогодні міжнародне правосуддя здійснюється че­рез такі судові установи:

— Міжнародний Суд ООН;

— Міжнародний третейський суд (формується за кон­кретними справами й виконує судові функції у зв'язку зі специфікою ситуації і характером справи);

— Міжнародний трибунал з морського права (обира­ється у складі 21 судді зі списку, який подають країни — по 2 кандидатури кожна; сторонами у спорі можуть ви­ступати держави, міжнародні організації, фізичні та юри­дичні особи);

— Суд Європейського Союзу (заснований на основі договорів про створення Європейського об'єднання вугіл­ля і сталі 18 квітня 1951 p.; Європейського економічного товариства і Європейського товариства з атомної енергії від 25 березня 1957 p.);

— Європейський суд з прав людини (діє в рамках Ради Європи на основі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 p., ство­рений 1959 p., з 1 листопада 1998 р. діє на постійній ос­нові);

— Міжамериканський суд з прав людини (створений на основі Американської конвенції прав людини 1969 p.);

— Економічний суд Співдружності Незалежних Дер­жав (діє на основі Угоди про заходи щодо забезпечення покращання системи розрахунків міжгосподарськими ор­ганізаціями країн-учасниць СНД від 15 травня 1992 p., Угоди про статус Економічного суду СНД від 6 липня 1992 p.; Статуту СНД від 22 січня 1993 р. (ст. 32), Поло­ження і Регламенту Суду 1994 p.);

— Міжнародний трибунал по Руанді (створений 1994 р. відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН);

Глава XVII Міжнародна юстиція

Постійна палата міжнародного правосуддя

— Міжнародний трибунал з питань колишньої Юго­славії (створений відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 p.);

— численні судові інституції арбітражного, третей­ського характеру.